Фільм “Живі”

Документальний фільм «Живі» знятий сучасним українським режисером Сергієм Буковським (Кіностудія «Листопад-фільм») за підтримки Міжнародного благодійного Фонду “Україна 3000″.

Зйомки фільму тривали протягом 2007-2008 років і проходили на території всієї України, яка в 1932-1933 роках стала ареною лютування штучно створеного більшовицьким режимом голоду. Основним стержнем фільму є події Голодомору 1932-1933 років, проте сюжетні і тематичні лінії простягаються від 1917 року і до початку Другої світової війни. Фільм ґрунтується на архівних матеріалах, кіно-фото документах 1930-х років, які підсилені розповідями живих свідків тих часів. Ідея проекту «Живі» належить Президенту України Віктору Ющенку, який у фільмі бере участь перш за все, як наш співвітчизник, якому тема Голодомору болить, так само, як і кожному українцю.

У картині не вживається слово Геноцид. Кожен глядач має сам зробити висновки. Тут подані лише факти. Кожен має можливість сприйняти їх на емоційному рівні, і  – замислитись.

Глядач побачить у фільмі історію британського журналіста Гарета Джонса, який був першим журналістом, хто озвучив правду про Голодомор в Україні, розповсюдивши прес-реліз у Берліні в березні 1933 р. Це фільм про байдужість урядів багатьох країн до чужої біди, про потугу культури, зрощеної працею на землі, любов’ю до землі… Про селян, що жили і працювали на найродючіших у світі ґрунтах, і те, як їх було віддано на поталу голоду й повільної смерті. З тих, хто уцілів, формували армію рабів… Лише тепер розуміємо – це був фрагмент вселенської гри по витворенню так званої «нової людини».

«Живі» – тому що у фільмі знято живих людей, тих, які вижили і залишилися людьми. Але він і про мертвих, пам’ять про яких намагалися воскресити, і які для нас залишаються живими, поки ми пам’ятаємо…

Степан Бандера: людина і міф

http://oun-upa.uaweb.org

ДО ОСТАННЬОГО ПОДИХУ

Переходимо до, можливо, найтрагічнішого періоду в житті Степана Бандери.

Він опинився за межами України без будь-якої надії повернутися до неї, побачити її вільною і незалежною, на напівлегальному становищі, в дуже складних матеріальних умовах. А найгірше, мабуть, було те, що його колишні однодумці-побратими раптом, – це відбувалося поступово, але проявилося раптом, – виявилися… не ворогами і не суперниками. Просто, з’ясувалося, що в деяких принципових питаннях їх погляди діаметрально розходяться.

Степан Бандера у повоєнні роки на еміграції в Німеччині.

Загалом, повоєнне життя Степана Бандери можна поділити на три складові. Перша – це його політична діяльність, яка була хоч нелегальною, все ж найбільше на виду, хоча дані про неї найбільш суперечливі. Друга – це його особисте життя, хоча воно теж мусило бути законспірованим, і третя – це абсолютно секретна й утаємничена (але вже стараннями зовсім інших сил) історія замахів на Степана Бандеру.

А подамо це в такому порядку.

Б.Д. КРУПНИЦЬКИЙ, Берлінський університет і українські дослідження

Б.Д. КРУПНИЦЬКИЙ – ІСТОРИК УКРАЇНСЬКОГО КОЗАЦТВА

Джерело: http://www.cossackdom.com

В умовах розбудови незалежної державності, в пануючій атмосфері підвищеного попиту до книг з історії України необхідно ознайомитися із доробком авторів, які змушені були свого часу емігрувати на чужину і там у більш сприятливих умовах продовжувати працювати для України.
До таких вчених-вигнанців, чия творча доробка майже невідома на сучасній Батьківщині, належить і Борис Дмитрович Крупницький (1894-1956), видатний історик України та українського козацтва, більша частина життя якого за об’єктивними причинами пройшла у Німеччині (з 1922 по 1956 р.р. – О.Д.).
Народився Борис Дмитрович Крупницький 24 липня 1894р. в селі Медведівці Чигиринського повіту на Київщині, в родині псаломщика. Відмінно закінчив гімназію в Черкасах. З 1913 по 1916 рр. відвідував історико–філологічний факультет київського університету святого Володимира,де вчився у професорів М.В. Довнар-Запольського, В.Ю. Данилевича та інших. У вирі громадянської війни не було можливості далі продовжувати історичні студії і Б.Д.Крупницький за власним бажанням вступає до лав української армії, мріючи про державну суверенність України.

Берлін за 72 години

Джерело: http://www.lvivpost.net

Лідія Мельник →   10.03.2009  № 763

Майже усі столиці схожі між собою. Імпозантні і зарозумілі, вони перебувають у броунівському русі незліченних механізмів і облич, відірвані від решти світу усвідомленням власної винятковості. Берлін у цьому випадку нічим не кращий за Київ чи Рим, щобільше – нововідреставрована столиця найпотужнішої європейської держави ще довго служитиме водночас гігантським музеєм усіх її тріумфів і помилок. Welcome to Berlin Якщо ви приїжджаєте до Берліна менше ніж на тиждень, найрозсудливіше буде просто на вокзалі або на будь-якій станції метро купити т.зв. Welcome card (зрештою, прийняту майже в усіх великих європейських центрах). Відтепер ви матимете право три дні, а точніше, рівно 72 години користуватися усім громадським транспортом у місті із приміськими електричками включ­­но, а також отримаєте цілий зошит дисконтних купонів, які даватимуть вам знижку в окремих музеях, театрах і т.д. То ж залишіть важкі валізи і вберіть зручне взуття: попереду на вас чекають 72 насичені години у Берліні.

Довженко, проживаючи в Берліні, активно спілкувався з німецькими кінематографістами

Джерело: http://www.library.ukma.kiev.ua

КУЛЬТУРА І МИСТЕЦТВО
УДК 791.071.1+791.01(477)
Брюховецька Л. І.
«АЛЕ СВІТ ПРИЙДЕ НА ЕКРАН…»
О. ДОВЖЕНКО: ТЕОРЕТИЧНЕ ОСМИСЛЕННЯ  ПОЕТИКИ КІНО
Олександр Довженко відомий як кінорежисер, письменник, публіцист і художник. Υ статті
йдеться про його теоретичні погляди на мистецтво кіно, а саме: про його естетичні критерії,
його розуміння кіно як високого мистецтва, про перевагу зображення над словом, особливості
кольору в кіно, характер акторської майстерності та, зрештою, про сценарій.
Як відомо, кожен кінорежисер має свої методи
роботи і набуті досвідом теоретичні засади.
Лукіно Вісконті, наприклад, перед зніманням
ретельно продумував найтонші нюанси, чітко все
планував; йому під силу були масштабні картини
з минулого Італії та Німеччини, які потребували
від творців не тільки ґрунтовних знань відповідної
епохи, але й твердої волі та залізної
дисципліни. Свій метод роботи над фільмом був
і в Довженка: свідченням цього є його записи:
«Я йшов на зйомку не готовившись, не маючи
в цьому потреби.

Володимир Винниченко: “…національна-українська держава така “як у людей” – абсолютно неможлива”

Лжерело: http://exlibris.org.ua

РОЗДІЛ ІІІ.

НАЦІОНАЛЬНА КОНТРРЕВОЛЮЦІЯ ГЕТЬМАНЩИНИ

1. Скакання руської буржуазії по українськи.

Але ці офіціальні заяви ані трішки не заважали, як показано вище, ні соціальній, ні політичній реакції в найотвертіщих, ціничніщих і жорстокіщих формах.

Так само не заважали вони й національній контрреволюції. Але з тою тільки ріжницею, що нищення національних здобутків революції робилось помалу, не раптово, по певному, мудро наміченому планові.

Як сказано, вся фактична влада належала німцям. Отже від німецьких ґенералів залежала й національна справа на Україні. Руська буржуазія, розуміється, не могла помиритися з істнуванням української держави, з національними її формами. Та це таки, дійсно, був якийсь абсурд

УКРАЇНСЬКО-НІМЕЦЬКА КУЛЬТУРНА ВЗАЄМОДІЯ ПОЧАТКУ 20-Х РР. ХХ СТ.

Джерело: http://sophia.nau.edu.ua

С.Ф. Кротюк, канд. істор. наук, доцент

Національний авіаційний університет, e-mail: Tourists@ukr.net

У статті досліджується діяльність закордонного представництва Народного комісаріату освіти України в Берліні, який координував участь республіки в міжнародному житті. Автор висвітлює згортання українсько-німецьких двосторонніх культурних зв’язків та підпорядкування їх союзному центру.

Вступ

Проголошення незалежності України зумовило необхідність об’єктивного висвітлення найрізноманітніших аспектів її історії. Українські науковці отримали можливість дослідити ті сторінки української історії, які раніше трактувалися лише з позицій офіційної ідеології „єдиної і неділимої” або ж цілковито замовчувалися. Серед таких „білих плям” – міжнародна діяльність УРСР на початку 20-х рр. ХХ ст. в цілому та українсько-німецькі відносини цього періоду.

Б. Лепкий в Берліні

“Б. Лепкий навесні 1920 р. переїхав до Шпандау біля Берліна, у січні 1921 р. – до Берліна. Тут очолював (до 1925) Український Допомоговий Комітет, Комітет Опіки над Утікачами, Товариство Охорони Могил, належав до співорганізаторів українських видавництв: Якова Оренштайна “Українська Накладня” (із Зеноном Кузелею і Василем Сімовичем) та гетьманського руху “Українське Слово”; співпрацював з цими видавництвами та редакцією газети “Українське слово” (1921 – 1923). Працював в управі Українського Червоного Хреста, був головою “Української Громади”. Викладав українську літературу на курсах українознавства при посольстві УНР у Берліні. Був співорганізатором Товариства Вищої Освіти і керував ним; приймав іспити у випускників середніх шкіл; виступав з рефератами на святкових академіях. З грудня 1922 р. до 1925 р. мешкав у Ванзеє біля Берліна, де зустрічався з колишніми гетьманом України П. Скоропадським, президентом ЗУНР Є. Петрушевичем, а також полковником Є. Коновальцем, професорами І. Мірчуком, З. Кузелею та іншими видатними українськими діячами політики, науки й культури, які теж там проживали.”

Джерело:
http://www.yl.edu.te.ua

Богдан Теодор Нестор Лепкий – одна з вершинних постатей в історії українського красного письменства і культури, розвою національного духу, гордість народу. Це – видатний поет, прозаїк, критик, видавець, перекладач, історик літератури, літературознавець, громадсько-культурний діяч, художник, публіцист. Народився Богдан Лепкий 4 листопада 1872 р.

Капніст, який був у Берліні в квітні 1791

Олександер Оглоблин

Берлінська місія Капніста 1791 року.

Історіографія і методологія питання

(З приводу нової «теорії» проф. Вільяма Еджертона).

7 грудня 1895 року, на засіданні Польського Історичного Товариства у Львові, польський історик Бронислав Дембінський, згодом звичайний професор всесвітньої історії й ректор (1907) Львівського Університету, прочитав реферат про знайдені ним у Пруському Державному Таємному Архіві в Берліні документи про зв’язки українських автономістів з пруським урядом наприкінці 18 століття. Короткий звіт про цей реферат був поданий у журналі «Kwartalnik Historyczny» за 1895 рік ¹, а наступного — 1896 року Дембінський опублікував у краківському журналі “Przegląd Polski” статтю під титулом “Tajna misya Ukraińca w Berlinie w r. 1791″, де подано було докладні відомості про місію Капніста (на думку Дембінського, це був Василь Капніст (1758-1823), відомий російський поет, автор славнозвісної комедії “Ябеда”) та його переговори з пруським урядом ².

* William B. Edgerton, Laying a Legend to Rest: the Poet Kapnisl and the Ukraine-German Intrigue. — “Slavic Review”, Vol. 30, No. 3, Septemher, 1971.pp. 551-560.

Стаття, що оце друкується, е поширений текст доповіді автора на засіданні Семінару Українознавства при Гарвардському Університеті, 17 лютого 1972 року. Резюме доповіді було вміщено в “Minutes of the Seminar in Ukrainian Sludies held at Harvard Universily during the Academic Year 1971-1972″. Cambridge, Mass., 1971-1972, Number II, p.p. 49-50.

¹ Kwartalnik Historyczny, 1895.

² B. Dembiński, Tajna misya Ukraińca w Berlinie w r. 1791. — “Przegląd Polski”. 1896. t. III. str. 511-523. Була й окрема відбитка.

У документах, знайдених Дембінським, стверджено було, що в квітні м. 1791 року до пруського державного і кабінет-міністра графа Герцберґа (Ewald Friedrich Hertzberg, 1725-1795) звернувся з листом невідомий йому особисто український шляхтич Капніст, який писав (французькою мовою):

“Благаю Вашу Ексцеленцію вибачити мою вільність, що з нею звертаюся безпосередньо до Вас. Вельми важлива державна справа, що привела мене з далекої країни до Вашої Ексцеленції, вимагає швидкого рішення і найбільшої таємниці. Отже насмілююся благати Вас дати мені окрему авдієнцію; моя місія така, що її можна довірити лише Вашій Ексцеленції”. Лист закінчувався словами: “J’ai l ‘honneur d’être avec le plus profond respect, Monseigneur! de Votre Excellence le tres humble et très obeissant Serviteur”. Підпису автора, здається, не було. Міністр прийняв автора листа. Це був надвірний радник (conseiller de Cour) і урядовець державних фабрик (un emploi dans les fabriques) Капніст, який в конфіденційній розмові, що відбулася 24 квітня, заявив міністрові таке: “Він надісланий своїми земляками (par les habitants de ce pays-là; мова йшла про “la Petite Russie ou Ukraine Russienne”), які, доведені до крайнього розпачу тиранією російського уряду