“Все — в інформації, і все — через інформацію”

Юрій ІЛЛЄНКО: “Наша головна мета — відроджувати українця в Україні”

Юрій ІЛЛЄНКО, “Універсум”

Позиція митця формується не лише бажанням самого митця, його пристрастями, здібностями до аналітики та образності. Вона формується й тим… куди і як його виштовхує суспільство. З власного досвіду Історія боротьби з українським кіно триває вже досить довго. Починалося знищення українського кіно ще за Олександра Довженка. Після того, як він зробив “Землю”, його подальшу долю безпосередньо формував Йосип Віссаріонович Сталін. Саме він дав йому вказівку зняти фільм про Миколу Щорса — такого собі українського Чапаєва. Під його особистою редактурою робився цей фільм. Що можна було зробити під редактурою тирана? Навіть такий геній, як Довженко, був поставлений в жорсткі рамки. А в 50-х роках настав момент, коли його самого не пустили на кіностудію. Що це було — помилка чи системне нищення українського кінематографа?

“Рух у бік Європи може народитися лише як внутрішня потреба у свободі і гідності окремої людини і цілої нації”

http://artvertep.dp.ua/

Автори / Оксана Пахльовська /

Оксана Пахльовська – особа мало не міфологізована в українському інтелектуальному просторі. Ми читаємо її статті, відслідковуємо її діяльність, у той час як тут її (фізично) майже не буває. Основна робота Оксани Пахльовської – кафедра україністики Римського університету. Це якщо говорити конкретно. Якщо ж розглядати ширше, то пані Пахльовська одна з небагатьох, хто займається представленням України, української культури в сучасній Європі. Аналіз культурних, політичних зв’язків з Європою, інтеграції Східної Європи й ролі України між двома світами (православно-візантійським та католицьким) – стало другим її покликанням. «На початку 90-х років я була свідома того, що Україна, українська культура не представлена в Європі, немає кафедр, немає офіційних курсів україністики, україністика не інкорпорована у західну славістику. Я реалізувала, так би мовити, свій індивідуальний проект. Я вважала, що кафедра має бути створена, і я її створила, там де могла це зробити», – говорить Пахльовська. За цим усім улюблена перекладацька справа й поезія відійшли на другий план.

В Україні Оксана Пахльовська буває двічі-тричі на рік. Цього разу її приїзд пов’язаний з презентацією книги «Ave, Europa!» – збірки статей і доповідей за 1989-2008 рр. На чат-конференцію в «ПіК України» Оксана Пахльовська потрапила після резонансної презентації книги, зустрічі зі студентами Національного університету ім. Шевченка та прес-конференції

A cерце – за Вкраїну

«Тебе згадаю в застінку перед кінцем»…
Пам’яті вокаліста гурту «Рутенія» Кості Єрофєєва

Олена ЗВАРИЧ

«Не плач, кохана,

Вже сурми грають.

Тебе згадаю в застінку перед кінцем,

Бо хто воює — той не вмирає,

Повік залишиться бійцем»…

Костя Єрофєєв і не був бійцем. Бійцем був його голос. Голосище. У чоловічій вбиральні університетського гуртожитку фізиків, що на Ломоносова, вони разом з Толіком Сухим випробовували резонанс звуку — співали а капелла, та так, щоб потріскалися шибки. Пардон, але саме так проходив один з етапів народження потім легендарного андеграундного гурту «Рутенія», лауреата першої «Червоної рути». Стояли передреволюційні часи — 1988—1990 роки, коли політичні дискусії для студентства були цікавішими за дискотеки. Сухий з Єрофєєвим співали в дві гітари Веремчукового «Пана полковника» і «Танго для танка», «Я Крук, чорний сотник УПА» — пісню, яку написав Толік, його ж «Колискову». «Рутенія» спершу була «гуртом для своїх». Потім своїх ставало все більше й більше. У 2000–му я з’ясувала, що люди, молодші за нас майже на покоління, теж слухають старі записи «Рутенії».

Пізніше, коли Костя віддалився від «Рутенії», він записав свій єдиний сольний диск «Легіонер».

ШО: Український ЙОЙК. Мар’яна Садовська

Деякі з наших сучасних музикантів здаються такими провінційними порівняно з відомою у світах, але не знаною в нас колишньою львів’янкою Садовською. Мар’яна Садовська — не просто співачка, а ще й актриса. Співає народні пісні «не з книжки». Сама їздить селами в етноекспедиції і вишукує перлини. Мар’яна виконує особливі твори — такі, які можуть стати для когось головною піснею життя. З кожним з них Мар’яна працює, як із театральним монологом. Якщо ж говорити про стилі, які об’єднує в собі мистецтво Садовської, то є, безперечно, багато народного, але присутні також і джаз, і блюз, і навіть рок. Музика водночас і експериментально-авангардна, і традиційна. Діапазон голосу найширший — тембрально, інтонаційно та настроєво Садовська здатна на все. Співачка вивчає народні засоби звуковідтворення, до того ж, не лише українські. Та й сама проводить вокальні майстер-класи в різних країнах світу. Виступає з найрізноманітнішими музикантами. І сама собі акомпанує на індійській гармонії.  Зустрітися з артисткою, яка постійно гастролює за кордоном, вдалося лише тоді, коли її нарешті здогадалися запросити з великим концертом до Києва. Тепер, щоправда, вона буватиме в Україні частіше. Сподівається привезти спільний проект із «Кронос Квартет», а також нову програму, над якою зараз працює в США. Про це і про інше — в ексклюзивному інтерв’ю.

ШО Коли ви закінчували муз­училище за класом фортепіано, чи уявляли, що будете співачкою і що гратимете на індійській гармонії?

—  В найглибших снах не уявляла. Те, що я буду якось займатися музикою, я думала і хотіла, але те, що співатиму — цього не було в моїх найбільших сподіваннях. Я хотіла грати в театрі. Я, закінчуючи музучилище, знала, що не хочу далі займатися фортепіано і йти в консерваторію по цьому класу, бо це не моє. І я шукала театр.

“Мирні ляси до світання” або як Фома чорта обдурив

"Нас кличе у мандри дорога!

Надворі падав дощ і відразу замерзав ожеледицею. В напівтемряві довелося шукати “цвайтен зайтенфлюгель”, другий під’їзд, направо (чи наліво?). Словом, радість була подвійною, коли двері відчинилися і на порозі нас зустріли дві усміхнені господині вечора у вишиванках: Таня та Інґа. Вони одразу припросили вступити до кухні, випити пивця чи винця. Далі ми пройшли до “світлиці”, де зібралася невелика компанія в очікуванні на Фому і звідки, повірте мені на слові, війнуло автентичним українським духом. Хоч нічого традиційно українського в цій берлінській квартирі не було, звісно, окрім вишиванок на деяких з гостей, які слугували основною декорацією вечора.

Фома не забарився, забіг у теплу кімнату, вмостився на стільці і після невеликого вступу почав грати і старе, і нове, і своє-”мандрівське”, і народне.

Культовий діаспорянин

Богдан Осадчук, професор історії Берлінського вільного університету та Українського вільного університету в Мюнхені, знав і бачив в обличчя чимало людей минулої епохи: Кубійовича, Бандеру, Хрущова, патріарха Мстислава. У свої вісімдесят вісім продовжує писати – нерідко ядуче, скептично, однак завжди жваво та цікаво. Спів­працюючи з німецькими та швейцарськими газетами і ТБ, десятиліттями просував українське питання.

Зауваги особисті

Славомир Мрожек – польский письсьменник, довголітній eмігрант, на старість у Польщі.
ЕМІГРАЦІЯ
Емігрант, тобто людина, яка не живе там, де народилась, виховалась, не є спроможна відчути
аж так болісно того всього, що є злим в країні, де мешкає, в людях, в ній самій, як відчуває це людина, яка живе в своїй батьківщині. Просто тому, що на чужині не все розуміє і не все відчуває. Не може, хоч би був найбільше вразливий і бистрий з натури.

МАРІЧКА ГАЛАБУРДА – ЧИГРИН

Знайомство з цікавою людиною – це як благословення на ціле життя.

До вашої уваги Марічка Галабурда-Чигрин. Журналістський талант і серце, відкрите світу, Україні і людям роблять цю людину поруч з нами неповторною. Марічка зробила і робить дуже багато для діаспорської домівки і України. В своїх публікаціях пані Галабурда-Чигрин не оминула своєю увагою і німецьку діаспору. Присутність Марічки і присутність діаспорської теми, української теми – це нероздільні речі.

Проте ніхто мабуть не зміг так влучно сказати про Марічку Галабурду-Чигрин, як вона сама. Тож їй і слово.

ВСЕ МОЄ ЖИТТЯ ОБЕРТАЄТЬСЯ НАВКОЛО УКРАЇНИ

Після другої світової війни, коли почали загоюватися душевні рани багатьох насильно вивезених німцями з України, молодих українців, у невеличкому бельгійському містечку Звартберг – Zwartberg ( що українською мовою означає Чорна Гора) під адресою Yzerstraat число 3, – прийшла я з ранку в четвер 31-го серпня 1950 го року на світ.