Драма “Осереддя Європи”

Твір публікується вперше в інтернеті. Його розміщено саме для перекладу. Якщо ж когось зацікавить оригінал – наприклад, для постановки, – має звернутися до автора безпосередньо: bravik@mail.lutsk.ua.

Переклад повинен бути римованим (схема римування абабабабабабвв, 14 рядків у строфі). П’ятистопний ямб із пірихієм дуже бажано зберегти.

Перекладачеві (втім, як і автору) годі сподіватися на гонорар. Але, працюючи на славу Божу, можемо надіятися заплати в Царстві Небесному.

Брат Віктор

Осереддя Європи

Драма на одну дію з містерії «Діяння небожителів»

Дійові особи

Едігна – французька королівна (у сцені І – 18 літ, у сцені ІІІ – 46)

о. Гільом – чернець монастиря Сен-Дені, духівник Едігни, старець

о. Сугерій – чернець монастиря Сен-Дені, 20 років, малий і худий

Шарлотта – служниця

Гретхен – дружина бондаря

Селяни й селянки

Купець

Франц – сільський хлопчик

Рицарі

© Брат Віктор (Гребенюк Віктор Іванович), 2009

Сцена І

Ява 1

Вересень 1074 року. Горниця Едігни у королівській резиденції Санліс поблизу Парижа.

Едігна

Свіча ледь-ледь, і днів скінчився лік…

Уже немного і годинам щоту.

А завтра приїздить «мій чоловік» –

Weekend американської родини

Василь Махно

Weekend американської родини

щосуботи NN купує телефонну картку
переважно у найближчому Deli Grocery
власниками якого є банґладешці
і економить один долар

дорогою він заходить
до крамниці з алкоголем
і купує
півторалітрову пляшку Absolut’у
і витрачає двадцять доларів

щосуботи NN
випорожнивши майже літру

виконує ритуал
наче шлюбний танець птахів у пониззі ріки
яку він переплив на надутому пластиковому мішку
з боку Мексики – сім років тому -
а потім кілька місяців відсидів в американській
іміґраційній тюрмі

він набирає
- код країни – код міста – і число телефону -
він знає ці числа напам”ять
що в’їлися наче іржа

він міг би і не телефонувати
але це святе

поки він чекає на сполучення
його американська дружина
- нелеґалка і ревна християнка -
- і не менш хтива самиця -
готує обід

нарешті чути гудки
з іншого життя

шлюбна дружина
- котра випхала його за океан
а тепер спить час від часу
з сусідом
- дружина якого
також нелеґалить
в Італії -

увесь час скаржиться на
погане телефонне
сполучення

перекинувшись
про здоров’я
дітей
гроші

нічого не бажають
одне одному
і нічого не вимагають
одне від одного

за останніх два роки у їхніх
розмовах не має навіть натяку
на словесну еротичну гру
ну – якісь натяки -
якісь словесні знаки
знані – як правило – лише
їм двом

сухо:
про гроші
дітей
здоров’я

завершивши
розмову NN тупо дивиться
на жовту стіну
улюблений колір
домовласника

а його американська дружина
уже набирає числа телефону
щоби додзвонитись
до свого дому

як завше дає розпорядження
чоловікові
розпитує
про дітей і онуків

і тихо
- щоби не чув ΝΝ -
виплачеться у сито слухавки
дочці

а потім вони
довго займаються сексом
гіп-гоп
за це вирване з м’ясом серце
за бажання жити по-людськи
і за життя
як вдасться
гіп гоп
за це добровільне тюремне ув’язнення;
за цей one way ticket;
за ці зароблені гроші;
за ці вигиблі почуття;

за це
нікому не потрібне
жертвоприношення

гіп-гоп

гіп-гоп

гіп-гоп
***
Петрові Морозу

український поет

мусить писати римовані вірші
пішли ви…

тягти на собі черепашу ношу викривленої історії
хвороби з підозрою на алкоголізм

хоч
можна о 12-й вночі вповзти у мушлю майстерні
приятеля і пити з ним до ранку закусуючи запахом свіжої олійної фарби і тирси підрамників
забувши зателефонувати дружині, так, про всяк випадок…

зранку стовбичити біля магазину разом із воронням яке чорними ґудзиками пришите до пальта снігу
і як дадаїст вправлятися з коренями слів доходячи до повного абсурду
- алкоголь продають з 11-тої -

знати що естетика трикутних кіл і еліптичних квадратів замкнеться у чорному квадраті
- а в очах чорніє насправді -

читати спеціяльну літературу про алкоголізм – і дивуватись скільком із наших не пощастило

згадати що шевченко також був…
і півгодини бути щасливим від порівняння

не згадуючи:
бодлера – квітникаря
верлена – рембо – паризьких богемників
еліота – банкіра ялової землі
павнда – радіокоментатора і психа (на переконання американських військових)

на ріках вавилонських уже нічого не висидиш
- бо ти не квочка -

на берегах сени: 14 тисяч художників намалюють аби продати
джоконду: голу чи з бородою – байдуже
аби не впізнав її да вінчі – він не знав про copyright -

на межиріччі гудзону та іст-ривер – поетом у нью-йорку – голубом небесним -
знаєш з останніх вістей що 138 тисяч наркоманів тричі на день займаються голкотерапією -
а гомосексуалісти та лесбійки – брати і сестри милосердя – любов’ю до ближнього

а гебреї чекають на месію

що ж залишається:
несплачені борги

виклик до суду
квиток до белґрада

- ручка – папір
- засохле чорнило – чорна кров комп’ютера -

і ця наркотична залежність: записувати слова
- коли морфологія схожа до морфію -

чи не боїшся передозувати?

- питають -

бо кохаються у мистецтві одноразових шприців
із засохлою людською кров’ю
Бруклінська елегія

щоранку пекарні єврейські відчиняють з пітьми
перше що добігає – схожий на прудкість лисиць -
запах цинамону – розтертих із цукром яєць -
до цегляних синагог – і це є початком зими
бо тісто пахне сосною і зірваний вчора жасмин
разом із часником і цибулею сиґналить тобі з полиць

од сьомої починається лящання металевих замків
іржання сабвею – перегуки вуличних продавців -
вантажники носять фрукти залежно від попиту й цін
і кавуни смугасті схожі на тигрів з боків
а гарбузи галувинські – на голівудських дів
вантажники мексиканці – на олімпійських борців

а школярі підскакують: ось – жовтий шкільний автобус
стара підмітає вулицю – смердить дешевий тютюн
бруклін вовтузиться зранку – скаржачись на самоту
на драконячу ненажерливість і на свою хворобу
на металевий міст, що вигнувся наче хобот
на це муравлище люду що знищить колись сатурн

хасиди – мов чорна смородина – обліпили гілля синагог
вони виноград арамейський – уманська глина і клей
дратва якою зшиває темні слова юдей
накинувши талес на голову – йому щось шепоче бог
і діти його щебечуть – мов райські пташки – бо
виспівує йому бруклін хлібом і рипом дверей

кожним коліном юдейським – рядком що теплий як сир
геометрією кабали – камінням єрусалиму
співом жінок в пекарні які наковтались диму
калаталом перед суботою – і молоком від кози
християнин – до пекарні; до синагоги – хасид
і – зголоднівши бруклін – ковтає слину

На каві у «Starbucks»

у грудні – у долішньому нью-йорку – п’ючи каву в «Starbucks» – спостерігаю
як два мексиканці вкладають мармурові плити до парадного входу в будинок

у кав’ярні крутять нав’язливий Jingle bells
вулицями миготять нью-йоркці з різдвяними подарунками й авта
вуличні торговці розпродують туристам усілякий непотріб
поліціянти мирно дрімають у теплому авті
до церкви черга – ні, сьогодні не неділя – відкриття якоїсь виставки

ну, ось і 12-й апостол року – грудень сідає за стіл тайної вечері
нещедрі плоди твоїх днів викладеш із пакета щоб пригостити 12 апостолів
по дорозі забіг до крамниці та купив нашвидкоруч
але вони знають усе
і ви мовчки разом доїсте прісний хліб завершення року

ну, ось і надходить час коли згірклий досвід плодів і скисле молоко днів
усе частіше з’являються на твому щоденному столі
коли шум океану все частіше висить у просторі твоїх слів
усе частіше ти дріботиш п’ятилітнім до кошари щоби подихати випарами
овець бо – казали – відпустить твій сухий кашель

ну, ось ти – сорокалітній мужчина – ще укладаєш слова
ще записуєш їх – що ж тут нового?
з античних часів лише кільком удалося перепливти океан тисячоліть
сьогодні – разом із тобою 100 тисяч поетів укладають словники своєї мови
чи хоч уламок строфи допливе (якщо буде куди плисти)
чи хоч звук твоєї мови – за законами астрономії – уподібнюючися звізді -
якої вже нема – (якщо ті закони не брехливі)

ну, ось виживаєш останні дні старого року – наче оплачений готельний номер -
попиваєш каву – і дивишся як:

два мексиканці – розпилюють камінь – обидва підносять його – допасовуючи до стіни – знову поволі опускають і знову надпилюють

камінь тяжкий

життя легке

Лист до Петра Мідянки
1
нью-йорк у старому човні мангетена
співає прокуреним голосом гіпі
також старого – його естетика
зіпсована часом – в косу заплетена -
немов рукави місисипі
сюрреалізму і гіпер

нью-йорк – це тепле гніздо гарлему
імені джазу й марихуани
інколи ходить заблудлий лемко
на прізвище Воргол – ой леле -
білий як янгол – трапляються іґуани
в повітрі: хуани й івани

нью-йорк чорний від співу та джазу:
саксофона – флейти – труби
зими що завжди на межі сказу
приплив океана у місячну фазу
чайок на коні-айленд – й без них
фієсти бронзовий бик

нью-йорк – це свято з тобою яке
триває не більше п’яти хвилин
два літаки вже заходять в піке
збоку парчевого слова – ріки
й двох обгорілих скляних рослин
для довгих – як вічність – зим

2
зима тут довга – наче бродвей або хасидська молитва -
гіпі вимерли – як динозаври – останнього бачив учора
у місті яке продовжує самотність і вічну битву
поміж янем та інем – правим берегом й лівим – хворе

на курячу сліпоту – тому тут побачиш не все
а тільки білок яких годуєш з руки і яким зручно
бігати доокруж свого життя – дельфінів яких течія занесе
слухати музику манґо та бубнів що кашляють гучно

споглядай – як каже конфуцій – за всім що спотворює дух
за життям його учнів – власниками крамниць -
монахами із непалу – фігурками будди – сандалями що йдуть
кожного ранку в чайна-тавн і чаєм рудих лисиць

тому тут японська вишня на лексинґтон-авеню
немов сестра і поезія – як вірш без парчі та шовку -
цвіт її сну засушений в конверті тобі відішлю
якщо він дійде за адресою і по дорозі не зжовкне

Поет запитав поета

Андрій Любка, молодий поет з Ужгорода, який теж не оминав Берліна в своїх літературних турне (про це в наступних випусках Хати скраю), запитав героя нашого минулого випуска Василя Махна  про те і се літературне  і оприлюднив в інтернеті на Сумно.ком. Інтерв’ю доповнює портрет Василя Махна як поета, як людини в пошуку, для кого “Україна там, де я “. Прочитаємо його і в нашій Хаті скраю.

-Василю, після переїзду до Нью-Йорка чи якимось чином реформувалося в тебе поетичне світобачення – чи змінилися теми, метафори, список улюблених письменників?

Це цікаве питання. Я багато разів на подібні питання уже відповідав, однак тепер хотів би дещо розширити тему. Так склалося, що мій переїзд до США збігся із моїм внутрішнім бажанням дещо змінити у своїй поетичній творчості (формально і тематично). Я уважаю, що кожен поет, якщо він серйозно ставиться до свого ремесла, обдумуючи свою творчість, – бунтує супроти себе, щоби увиразнити, або упорядкувати структуру своєї мови, поетичної форми etc. Звичайно, що творчість взагалі, а поетична зокрема, – це поєднання раціональних та ірраціональних елементів у різних комбінаціях. Отож, починаючи формувати свою книжку «Плавник риби», я відчув певну в’язкість мови та опір форми. На той час, я мав доволі широке уявлення про сучасну европейську літературу завдяки, в першу чергу, можливості протягом року жити у Кракові. У середині 90-х польські книжкові крамниці рясніли виданнями сучасної польської та іноземної літератури, котрих в Україні попросту не було. Переїзд до США безпосередньо вплинув на зміну моїх віршів. Якось нараз у Нью-Йорку я вивільнився від певних тем, метафор і способу поетичного мислення, заповнюючи їх чимось новим, принаймні, для себе. В якийсь момент, особливо, мабуть, це помітно у збірці «38 віршів про Нью-Йорк і дещо інше», Нью-Йорк ожив для мене, став живим організмом моїх думань та відчуттів, усе – від архітектури до поезії – ставало подразником і стимулювало писати нові вірші. Сьогодні я б уже не ризикнув обрати собі за центральну тему для поезії саме Нью-Йорк, бо по-перше гострота відчуття, котра спочатку приходить від візуальної та звукової навали та інакшості – стала дещо іншою. Пам’ятаю як на нью-йоркській презентації моєї, перекладеної на польську мову збірки Богданом Задурою, її ведуча Анна Фрайліх відзначила свіжість моїх нью-йорських візій, додавши, що вони цінні тим, що це погляд неофіта. Свіжака. По-друге – усе-таки Нью-Йорк – світ, але все ж не Всесвіт. Мій західний досвід якось перетопився в українську мову, тому з моїх віршів позникали абстаркції і влилось більше конкретики, живого матеріялу. Хоча, зрештою, збоку видніше.

- Під час твого останнього поетичного вечора в Тернополі ти зауважив, що культурне життя в країні і місті наче завмерло. Це враження викликане контрастом із галасливим Нью-Йоркським культурним життям?

“В цьому місті усе не так – починаючи від бетону стіни”(В.Махно)

Отак живеш в місті і буває настільки розпорошишся в ньому, що бракує здатності бачити його об’єктивно, об’ємно і  образно. Частіше якось однобоко виходить (метро, супермаркет, семінари, робота і інша приватна інсталяція буденності). Шарм берлінський, присутній в самобутності міста-історії протистояння Заходу і Сходу, капіталізму і соціалізму, диктатури грошей і диктатури “безгрішних”, поступово підмінюєтья  буденною плівкою напускного політизування навколо падіння берлінського муру. Коли кожен день, а цього року особливо (в 2009 році виповнюється 20 років демонтажу берлінського муру),  з усіх можливих медійних знарядь чуєш про  одне і те саме – Мауер фаль (падіння стіни)- то здатність відчути ще бодай якийсь шарм міста особливо притуплюється. Тому гості Берліна мають перевагу бачити його таким, яким він насправді є. Гість Берліна бачить місто в  зрізі. Його погляд є цікавим, коли цей гість є поетом. А ще цікавишим, коли він є українцем. А понад усе, ще і діаспорянином.

саме таку нагоду отримала  ред. часопису українців Берліна, поспілкувавшись з поетом Василем Махном, який в вересні 2008 року був учасником 8го  Міжнародного літературного фестивалю Das internationale literaturfestival berlin).

Василь був у Берліні вперше. Літак приніс його з Нью Йорку в берлінське бабине літо. Жив в одному з готелів Шарлотенбурга. Той готель був особливий тим, що на ньому висіла меморіальна дошка Марини Цвєтаєвої. А ще біля готелю велися ремонтні роботи, що нагадували Україну. Буденність міста була хоча і стороннім явищем, проте надихала. Істотність європейського міста пасувала уявам про Європу, які зазвичай плекає в собі житель американського континенту. Може саме цей аспект і сприяв тому, що Василь змалював свої враження від Берліна саме так, як його не завжди може бачити європеєць, а навіть і мешканець Берліна.

Читачам часопису українців Берліна вперше і навіть ексклюзивно надається можливість познайомитись з поетичним твором Василя Махнa “Charlottenburg”, що друкується  в інтернеті вперше.