Потрібні українські атрибути для вечора-презентації України у Франкфурті-на-Одері

Шановні українці, члени українських громадських організацій.

До “Хати скраю” звернулися студенти Європейського Університету Віадріна (Франкфурт(Одер)) з наступним проханням:

“Цього тижня (29.10) ми разом з іншими українськими студентами маємо презентувати Україну на International Day в нашому Університеті.

Ми були би дуже вдячні за Вашу можливу підтримку, а саме:

-         інформаційні матеріали про Україну (брошури, журнали тощо);

-         українські рушники, вишиванки (які обіцяємо повернути);

-         жовто–блакитні прапорці.

Щиро віримо, що Ви або Ваші колеги допоможете нам гідно представити нашу Батьківщину.

З повагою,

Юлія Качаєнко: iuliia.kachaienko@gmail.com

Більше про події у Франкфурті-на-Одері можна дізнатись за посиланням Internationaler Tag @ Viadrina“

Вечір-спомин про Володимира Івасюка в Тюбінгені

Дмитро Мірецький,

Штутгарт

Коли говоримо про Володимира Івасюка, бракує слів, бо вони недосконалі. Замало значень та асоціацій слова, аби виразити всю велич його постаті.

4 березня йому б виповнилось 60, і саме цього року минуло 30 літ, як Володимира Івасюка не стало. Кажуть, що безсмертя дарує пам’ять інших людей. А його ніколи і не забували. Кожного дня він оживає одночасно в багатьох різних містах і родинах, коли виконують його пісні. Кожного дня до могили Володимира на Личаківському цвинтарі у Львові приходить чимало людей з різних країн світу, які віддають йому данину пам’яті й шани і тихо промовляють молитву за упокій його душі… А «Червона рута» вже стала символом української нації.

Відчутно, що 2009-й є ювілейним і одночасно знаковим. 1 березня нинішнього року Президент України Віктор Ющенко за самовіддане служіння Україні присвоїв Володимирові Івасюку звання «Герой України». І через стільки ж років Генеральна прокуратура України відновила розслідування причин і обставин смерті Володимира Івасюка. До цього часу офіційною вважалася версія — самогубство.

Про нього не забувають: випускають музичні альбоми, книги спогадів… Володимир Івасюк не покинув своєї України.

Я виріс на його піснях. А далекого 1989 року був учасником першого фестивалю «Червона рута», коли працював на студії «Укртелефільм». Пізньої осені 2004-го на Помаранчевому Майдані мене зігрівала його «Червона рута», а згодом у грудні того ж року я в Алчевську, як довірена особа майбутнього Президента на ІІІ турі виборів, слухав у найважчі моменти перегонів аудіокасету «Пам’яті Володимира Івасюка”, подаровану мені Тарасом Чубаєм…

Наприкінці травня в університетському містечку Тюбінгені (Tübingen) відбувся вечір-спомин про Володимира Івасюка. Організувала та провела його студентка магістратури Тюбінгенського університету Ебергарда-Карла Софія Фрис. Софія приїхала зі Львову студіювати в Тюбінгені германістику, риторику та історію мистецтв. Нині в університеті Ебергарда-Карла студіюють більше ста українських студентів та аспірантів.

Тюбінгенський університет, заснований у 1477 році, є одним з найстаріших університетів Німеччини.

Тріо “Шо” – зірки німецької сцени

Про це я дізналася з репортажу корреспондента 1+1 для українського телебачення. І не тільки дізналась, але і пережила певне дежавю. Саме в той час, коли журналістка робила своє глоріальне інтев’ю про “Шо” (Trio Scho), я спостерігала за виступом тріо, непідозрюючи, що зі мною концерт дивитиметься вся Україна.

На вулиці погода була не з приємних. Холод пробирався до кісток, як це він вміє робити тільки в сирому Берліні. Люди зазвичай рятувалися глювайн, тобто теплим різдвяним напоєм підігрітого червоного вина. Я привезла свою родину в собачий холод, щоб показати їм українську групу “Шо”. Україну показати не довелось, проте Одесу – так. Майже по пісні “Я вам не скажу про всю Одессу, вся Одесса очень велика…”. Така велика, що і Україну ту непомітно стало. Південноукраїнські мотиви з совєтським присмаком загасили настальгію за Союзом нерушимим, що обіцяв не повертатися. Та не зігріли нічим новим, жевріючим у майбутнє. Хлопці і самі добре промерзли. Репертуар був антикваріатним, як і  сивий різдв’яний базар. На любителя виявився і перший, і другий. Мої діти дізнались, які пісні оточували маму в минулому. Мені ж хотілось їм привідкрити сьогоднішню українську культуру, якої так не вистачає тут. Афіші ж твердо настоюють на своєму: концерти Тріо “Шо”

“”Трио Шо” со своей программой “Одесса” представляет нам русские песни последнего века. Многостороннее трио играет все начиная с русских романсов до «Советского рок’н’рола» все что пожелает сердце. ” (з реклами…)

Зорепад був щедрим.

ред. Хати скраю

Шапка вушанка для гуцулів і Руссендиско

Весняний тур Перкалаби

Нарешті і гурт Перкалаба зібрався в тур Європою, що йтиме з 27 березня до 4 квітня. Гурт відвідає Гамбург, Любек, Берлін, Ерфурт, Хемніц, Констанц, Імельдорф, Дорнбірн та Гронінген.

Розклад виступів: 27 березня в клубі «Datscha Party @ Fundbüro» в Гамбурзі.

28 березня в клубі «Treibsand» у Любеці.

29 березня в закладі «Stadtgarten» в Ерфурті.

31 березня в Берліні в «Kaffee Burger».

1 квітня в клубі «Subway to Peter» у Хемніці.

2 квітня в «Kantine im Neuwerk» в Констанці.

3 квітня у «Weisses Ross» в Імельдорфі.

4 квітня у Дорнбірні в клубі «Spielboden».

8-9 квітня в «ORKZ-bar» у Гронінгені.

Початок о 20:00.

Джерело: http://i-pro.kiev.ua/news/read/649/

27 березня 2009 року відкрита виставка Василя Федорука в м. Дюрен, Німеччина

Доктор Маркович має унікальну здатність закохати людей в українське малярство, чим відкриває їм талановиту школу українського живопису. Тепер відвідувачі його презентацій картин з України стали цікавитися і самою Україною, відвідувати її. Проте пан Маркович відомий не тільки як меценат українського малярства в Німеччині.

Вже кілька років підряд в співпраці з німецькими хірургами він робить операції на кульшових суглобах у Винниківському госпіталі для інвалідів. За одну поїздку бригада лікарів робить до 500 операцій. Під час цього українські колеги мають змогу навчитись новітніх медичних технологій.

За ініціативи пана Марковича у Львові було споруджено два пам’ятники. Більше про це на  www.ukraine-ev.de .

27 березня 2009 року в м. Дюрен (Німеччина) відкрито черговий вернісаж.

До пана доктора Марковича лiкувати не тiла

Коли надворi панує незатишний вечiр, а дрiбний дощ навiває якийсь незрозумiлий неспокiй, коли ти iдеш по чужiй, забитiй асфальтом землi, тодi твоя душа шукає якогось прихистку i потребуе трiшечки сонця i тепла. Маленьке мiстечко Дюрен можливо i не пiдозрiвало, що саме сьогоднi воно стане трiшки рiднiшим для тих українцiв, яких доля чи то пак життєвi обставини закинули на нiмецьку землю. Вони прийшли до пана доктора Марковича (Michael Markowicz, ред.) лiкувати не тiла, а оживити i зарядити себе тою енергiєю, яку спроможне дати лише добре приємне товариство i чарiвний свiт мистецтва.

WECHSELSTЯOM. Frauen im mittel- und osteuropäischen Literaturbetrieb

Вже вдруге Катерина Стецевич (Україна), Катаріна Таджіч (Сербія) та Штефані Штеґман (Німеччина) організовують симпозіум довкола жіночої літератури з Центральної та Східної Європи у Берліні. Цьогоріч симпозіум триватиме три дні: з 19 по 21 лютого. Окрім письменниць під час симпозіуму дискутуватимуть видавці літературних журналів, президенти книжкових ярмарків, керівники літературних та культурних центрів в зазначеному регіоні.
З України на симпозіум завітають письменниця Оксана Забужко та співредактор журналу “ПРОSTORY” Катерина Міщенко.
Про детальну програму та умови реєстрації читайте на офіційній сторінці симпозіуму.

“Мирні ляси до світання” або як Фома чорта обдурив

"Нас кличе у мандри дорога!

Надворі падав дощ і відразу замерзав ожеледицею. В напівтемряві довелося шукати “цвайтен зайтенфлюгель”, другий під’їзд, направо (чи наліво?). Словом, радість була подвійною, коли двері відчинилися і на порозі нас зустріли дві усміхнені господині вечора у вишиванках: Таня та Інґа. Вони одразу припросили вступити до кухні, випити пивця чи винця. Далі ми пройшли до “світлиці”, де зібралася невелика компанія в очікуванні на Фому і звідки, повірте мені на слові, війнуло автентичним українським духом. Хоч нічого традиційно українського в цій берлінській квартирі не було, звісно, окрім вишиванок на деяких з гостей, які слугували основною декорацією вечора.

Фома не забарився, забіг у теплу кімнату, вмостився на стільці і після невеликого вступу почав грати і старе, і нове, і своє-”мандрівське”, і народне.

З Новим роком і Рождеством, я знову повертаюся додому

Цьогорічне свято Миколая було для українців Берліну особливим. Казку подарували їм гості з України, зразковий дитячий ансамбль пісні і танцю «Первоцвіт» Заліщицької державної гімназії м. Заліщики Тернопільської області. Діти прибули на запрошення громади Української греко-католицької церкви св. Миколая в Берліні та суботньої Школи рідного слова. Гості провели в Берліні 6 днів, які стали незабутніми як для гостей, так і для господарів.

Різдво в німецькому колі.

18 грудня 2008 року в діти недільної школи “Материнка” святкувади Різдво разом з мультинаціональним колом дітей Родинного центру Мерінгдам.

В програмі був традиційний ляльковий театр з Каспарком і ялинкою.

Вихователі центу, батьки і діти співали різдвяних пісень, створюючи різдвяну атмосферу

музичними дзвониками.

Голос бардівського мистецтва Кирила Булкіна.

Мистецтво барда Кирила Булкіна правдиво схвилювало тих, хто прийшов на зустріч з цим київським співаком. Це не була коньюктура. Це не була комерція. І навіть не збита і засалена під титулком “Die Ukraine nach der Orangene Revolution“ вистава. Був це інший формат. Той, що примушує серце закалатати і душу очиститись.

Пам'яті диссидентського духу.

Шлях до українців Берліна у Кирила проходив через конференцію Europa eine Seele geben (Europa eine Seele geben( Дати Європі душу), організовану цими днями в столиці Німеччини ініціативою „Дати душу Європі” („Europa eine Seele geben“). Поки європейські службовці кадили над замордованою шаленою економікою душею Європи, Кирило прийшов до діаспори вилити свою душу тим, хто її зможе зрозуміти. Хотілося б вірити, що українська душа таки буде колись зрозумілою європейцям, які щоправда свою ще не зовсім знайшли.

Кирило Булкін зі словом.

А поки цей процес триває, українці збираються, об єднують свої душі, зігрівають одні одним піснею, поетичним словом про правду і кривду і теплим спілкуванням.

З піснею.

Передати зміст вечора словами дуже важко. Його треба відчути. Його треба прожити.

Пікардійська Терція 17.10.08

Konzert einer der berühmtesten Pop-Gruppen der Ukraine “Pikkardijska Terzija”

am 17. Oktober 2008 um 18.30 Uhr