“а не проводити особисті баталії в діаспорі з потрібними українській справі персоналіями.”

Журналіст Марта Онуфрів Фото: Мирослава Олексюк Про мою резиґнацію з голови Комітету у справах України Комісії Людських і Громадянських Марта Онуфрів, журналіст, публіцист, довголітній правозахисник, автор книг, лауреат літературної премії ім. Н. Давидовської

http://www.eposhta.com  До відома Президента СКУ Евгена Чолія, членів екзекутиви СКУ, членів Комісії Людських і Громадянських Прав СКУ і тих українських патріотів, кого доводилося захищати в Україні впродовж останніх п`яти років Про мою резиґнацію з голови Комітету у справах України Комісії Людських і Громадянських з 1-го лютого 2011 року Достойні Пані й Панове, шановні співтовариші по правозахисту, дорогі друзі-патріоти в Україні! Украй нездорова ситуація, яка витворилася навколо Президента СКУ Евгена Чолія, передовсім його недемократичні методи урядування, змушують мене вдатися до публічної резиґнації. Водночас як безкомпромісний і чесний журналіст вважаю своїм обов`язком першою забити тривогу в українських ЗМІ з приводу цих негараздів. Бо нині наш провід має об`єднувати нас, діаспорних українців, навколо порятунку України, зокрема захисту жертв терору за політичною й національною (українською) ознаками, а не проводити особисті баталії в діаспорі з потрібними українській справі персоналіями. Безперечно, головною причиною надто упередженого ставлення п. Чолія до мене як правозахисника-журналіста є моя гостра громадянська позиція щодо антиукраїнського режиму в Україні, а також серія критичних статей в інтернет-газеті еПОШТА на запізнілу й малоефективну реакцію Президента СКУ Евгена Чолія в контексті наступу В. Януковича на демократію в Україні, в тому числі – знищення української ідентичності. Варто відзначити, що приводом для переслідування мене послужив телефонний допит (перед моєю поїздкою в Україну, вересень 2010р.), заініційований Президентом СКУ для з`ясування завдань і потреб очолюваного мною Комітету. Зокрема ішлося про мою просьбу до СКУ: видрук візитних карток (раніше практикувалося), які б ідентифікували мене як правозахисника та, до певної міри, захистили б мене від непередбачуваних ексцесів з боку СБУ та міліції. За час моєї відсутності Президент СКУ висунув вимогу голові КЛГП СКУ, щоб він негайно усунув мене з голівства Комітету, нібито через «мою погрозу подати СКУ до суду». Хотілося вірити, що за наставленням п. Чолія проти мене стояло тільки недосконале знання ним української мови. Бо насправді я лише констатувала: «Коли мене затримають в Україні без візитної картки та я матиму проблему, то СКУ буде в тому винен». І нічого більше. Голові КЛГП вдалося відстояти мене. Однак невдовзі Президент СКУ повністю заблокував роботу Комітету у справах України: відмовився ставити печатки СКУ на довіреностях Комісії для захисту в судах України переслідуваних, а також двічі зіґнорував просьбу Комісії про виділення незначних коштів, зокрема на захист однієї з парафій Вінницької єпархії УПЦ КП та одного з її священиків. Зрозуміло, що при такому стані речей моє подальше перебування в Комісії ЛГП СКУ є недоцільним. Утім, відповідальність за долю всіх тих українських патріотів, яких упродовж мого головування захищала Комісія та яких в перспективі не зможе ніхто захистити, перекладаю на Президента СКУ Евгена Чолія. Надіюся, що моя публічна резиґнація сприятиме оздоровленню клімату в СКУ, а також убереже найбільш активних працівників структур СКУ від подібних напастей і принижень, а СКУ – від наступних резиґнацій.