29 квітня – проголошення гетьманом Павлом Скоропадським незалежної Української держави.


© Володимир Засєкін, Леонід Осауленко, газета «Гомін Волині» (м. Луцьк)

В 1917-1918 роках історична доля подарувала Україні та українцям шанс здобути власну незалежну державу. Цього року, 29 квітня виповнюється 89-а річниця від дня проголошення гетьманом Павлом Скоропадським незалежної Української держави.


“Генеральний секретаріат Української Центральної Ради”. Сидять, зліва направо: С.В.Петлюра (генеральний секретар з військових справ), С.О.Єфремов, В.К.Вінниченко (голова секретаріату), Х.Барановський, І.М.Стеценко. Стоять: Б.Мартос, Н.Стасюк, П.Христюк. Зверху – Садовський (генеральний секретар судових справ). У правому верхньому куті – голова Центральної Ради М.Грушевський.

ЗА КРОК ДО НЕЗАЛЕЖНОСТІ

Але так сталося, що за незалежність чи автономію України боролися різні сили, переважно соціалістичні, які називали себе українськими. Якими вони виявилися “українськими” стало зрозуміло пізніше.

У Москві через кілька днів після початку першої світової війни в журналі “Украинская жизнь”, який редагував Симон Петлюра, за його ж підписом з’явилася декларація з висловленням повної підтримки російському уряду і запевненням, що українці чесно виконають свій обоз’язок перед державою. Цебто, кластимуть голови за Російську імперію, за чужі їм імперські інтереси. Київська газета “Рада”, така ж продажна, як і московська “Украинская жизнь”, також писала, що українці повинні боронити Російську державу.

За умов затяжної і взагалі безперспективної війни, що виснажувала людські та економічні ресурси, в Росії протягом 1915-1916 року загострювалася загальна криза. У Петербурзі 17 лютого 1917 року розпочався страйк на Путилівському заводі, який, злившись із загальним протестом проти війни, дорожнечі та перебоїв у постачанні в столицю хліба, викликав ланцюгову реакцію протесту. Наростали страйки.

Через тиждень на жидівське свято восьмого березня застрайкувало 128 тисяч робітників. Далі економічне життя російської столиці взагалі було паралізоване. Війська масово почали переходити на бік демонстрантів і наступними днями під революційними гаслами вже стали 127 тисяч військових. Під контролем повстанців опинилося все місто.

У ніч на 28 лютого 1917 року було сформовано Тимчасовий комітет Державної думи, з одного боку, та Петроградська рада робітничих і солдатських депутатів – з другого, як інституціональні органи, що претендували на владу в охопленій хаосом столиці Росії.

У ставку, на станцію Дно, де в цей час перебував цар Микола II, було відправлено делегацію від Комітету на чолі з В. Шульгіним та О. Гучковим, які зустрілися з царем у Пскові другого березня і разом із деякими генералами переконали Миколу II зріктися влади на користь брата Михайла. Однак той наступного дня сам відмовився
від престолу. У ці дні на базі Тимчасового комітету утворився Тимчасовий уряд на чолі з князем Г. Гучковим.

РОСІЙСЬКІ МАСОНИ ПІДГОТУВАЛИ РЕВОЛЮЦІЮ

Чому сталося все так , а не інакше? Треба наголосити, що 80% Тимчасового уряду в Петрограді, як і половина депутатів Державної думи Росії, були масонами, які називали себе “вільними мулярами”, братами-масонами.

За якісь 15 років на початку XX століття масонство в Російській імперії здобуло політичну, культурну, економічну силу. Розроблена протягом століть таємна організаційна структура масонерії дозволяла російським масонам маніпулювати великими партіями, організаціями, фінансовими структурами імперії, залишаючись при цьому глибоко в тіні, будучі невідомими навіть для активістів підконтрольних їм партій і організацій.

У переддень російської революції масони в Росії ставили перед собою конкретну мету. В XVII столітті в Європі, на початку своєї організації, масонство висувало на перший план завдання забезпечення свободи, рівності й братерства людей у процесі самопізнання і самовдосконалення, пізнання таємниць світобудови, терпимості, поваги до прав особистості та релігійних переконань.

Завданням кожного масона нібито була постійна праця над самовдосконаленням, пізнання символів світових таємниць. У Росії масони до своєї мети йшли не шляхом просвіти, а шляхом політичної боротьби для захоплення влади.

Для удару по російській монархії масони використали досконалу в своїй конструкції структуру таємних лож. Масонство вважало себе наднаціональною організацією, дотримувалося абсолютної таємниці внутрішнього життя і обрядів. Спільна мета, завдання, символи, традиції об’єднують масонів усього світу, перетворюючи їх у “братів”, які зобов’язані протягнути руку допомоги в нелегку хвилину навіть незнайомому і чужомовному брату-масону.

Серед російських масонів ХVІІІ-ХХ століть були такі генії, як Новіков і Грибоєдов, Кутузов і Суворов, Сперанський і Єрмолов, Бакунін і Огарьов, більшість декабристів…

МАСОНСТВО ОКУПУВАЛО УКРАЇНУ

В Україні перед революцією 1917 року масонські ложі були впливовими як ніде в Російській імперії. Вони об’єднували верхівку місцевої буржуазії та інтелігенції, котра була незадоволена монархією, всевладдям центральної влади. В 1917 році лише в Києві знаходилося 14 масонських лож, а ще 15 лож було в інших містах тодішньої Малоросії та Новоросії (приморської частини України).

Приміром, майстер масонської ложі в Харкові Я. Рубінштейн був близьким другом О. Керенського, голови Тимчасового уряду. У Києві на той час нараховувалося 200-300 масонів. Загальна кількість масонських братств нараховувала в Україні 600-800 чоловік. Масонство в Україні контролювало велику кількість всіляких організацій, наукових товариств, містичних гуртків.

Симон Петлюра поступив у коло масонів між 1906 і 1911 роками. Пізніше це “коло” отримало назву “Велика ложа України”. Вступ Петлюри до ложі припадає на його працю в газеті “Рада”, якою керували масони Є. Чекаленко, М. Грушевський, С. Єфремов. У Москві у віці 32 роки С. Петлюра в 1911 році потрапив до впливових масонських лож. Тут формувався його світогляд.

Одним із перших масонів на Україні став Михайло Грушевсьий – ідеолог українського
“революційного” руху”, “батько” української історії. Грушевський вступив до масонської ложі ще в 1903 році, перебуваючи в Парижі. До 1917 року він став одним із лідерів масонства.

Вже у 1911 році серед масонів південно-західного краю (України) знаходилася еліта міської інтелігенції та буржуазії, промисловці, банкіри, адвокати, журналісти, професори, громадсько-політичні діячі, земці складали головний контингент лож. Тоді по всій Росії приблизно 40-50 масонів було вибрано до першої і четвертої Державної Думи, 5 масонів опинилися в Державній Раді, а вісім – в числі царських міністрів. Навіть директор департаменту поліції А. Лопухін був масоном не більше і не менше “високих ступенів”.

Контроль над діяльністю українських лож здійснював у 1913-1916 роках Олександр Керенський. Він часто відвідував Київ, Одесу, Харків, Катеринослав, знайомився зі станом справ на місцях, відкривав нові ложі.

МЕТА МАСОНІВ – РЕВОЛЮЦІЯ

Масонський Конвент (з’їзд) у 1916 році намітив мету – негайну революцію в Росії. Вже на початок 1916 року серед масонського братства були розділені основні портфелі в майбутньому революційному уряді, в столичній і місцевій адміністраціях. На конгресі були присутніми й делегати з України: Штенгель, Чебаков, Зарубін. Новий курс на державний переворот за участю військ, опираючись на масонське офіцерство, активізував громадсько-політичне життя в країні.

По Росії кружляли масонські емісари, проводячи збір грошових коштів у середовищі масонів на переворот. А поліція і таємні служби, нічого не відаючи, полювали на окремих анархістів і есерів.

В Україну негайно виїхали Керенський і Комісаров. Революція була призначена на першу половину березня 1917 року.

Від початку XX століття масони намацували шляхи до влади в Росії. До початку 1917 року це були еволюційні шляхи широкої масонської протекції і “просування” у владу.
У той час М. Грушевський писав: “Масонська організація працює широко, вона проводила свій давно прийнятий тактичний план при всякого роду політичних можливостях використати свої зв’язки і проводити своїх людей на впливові пости. Заняття вищих позицій – і столичних, і київських… стояло в очевидному зв’язку з масонською організацією…”

Події 23-27 лютого 1917 року знаменували перемогу революції в Петрограді, хоча дещо випередили передбачення масонів, але цілком укладалися в їхні плани. Хоч революція почалася на тиждень раніше, масонським організаціям вдалося її очолити і приступити до перебудови величезної Російської імперії.

Вже на початку березня 1917 року українські масони розділили між собою важливі посади. Вони на відсотків 20 захопили “політичний олімп”.

МАСОНИ БЕРУТЬ ВЛАДУ В УКРАЇНІ

На початку березня 1917 до Києва з Москви і Петрограду, отримавши відповідні завдання захопити владу в Україні, почали прибувати впливові масони – в М. Грушевський, С. Петлюра, С. Єфремов, В. Винниченко.

Олександр Керенський із Петрограду почав активно впливати на формування нової української революційної еліти. Так його стараннями масони стали губернськими комісарами, керівниками судових палат в українських губерніях.

У Києві в середині березня 1917 року стараннями українських масонів організовується Центральна Рада, яку очолив високопоставлений масон М. Грушевський. Мета цієї організації поряд із представниками Петроградського Тимчасового уряду — не допустити проголошення і розбудови незалежної української держави.

Перше, що зробили українські масони, – це розставили на ключові посади в Україні своїх людей. Масон Констянтин Василенко став комісаром Києва, масон Микола Василенко – заступником міністра освіти Російської республіки і куратором київського навчального округу, масон Костянтин Оберучев – командуючим Київським військовим округом, масон Михайло Терещенко – міністром фінансів Російської республіки… На посаду чекав і Симон Петлюра.

МІХНОВСЬКИЙ БОРЕТЬСЯ, ЯК МОЖЕ

Навесні 1917 року лідером серед солдатів-українців Київського гарнізону був адвокат, поручник Микола Міхновський. Він вирішив негайно формувати українські війська на основі Українського військового клубу. Група Міхновського взялася створювати Організаційний комітет по формуванню Української армії, без якої не могла існувати Українська держава. Таким чином був створений перший полк імені Богдана Хмельницького.

До Центральної Ради як масонської організації група Міхновського була налаштована доволі скептично, вони розуміли, що М. Грушевському, С. Петлюрі, В. Винниченку та іншим членам Ради, а тим більше, Тимчасовому уряду, не потрібна Українська держава і Українська армія.

СОЦІАЛІСТИ-МАСОНИ ПРОТИ УКРАЇНЦІВ
Лідери Центральної Ради, як і члени так званих українських партій: есдеків, есерів, есефів, придумали масонську “причину” – українці і Україна не готові до самостійного державного існування. Єдиним виходом для України вони (М. Грушевський, В. Винниченко, С. Петлюра, С. Єфремов та ін.) вважали автономію у складі Російської Федеративної республіки.

П’ятого травня 1917 року в Києві відкрився Перший Всеукраїнський військовий з’їзд. Саме тут центральнорадівці вирішили дати Міхновському бій. На зібрання з’їхалися 700 представників солдатів-українців і матросів-українців Чорноморського і Балтійського флотів.

Коли почалися виступи, М. Грушевський (масон, професор!) кинувся на Міхновського, зіпхнув його з трибуни і намагався заволодіти увагою залу. Далі Грушевський і компанія вирішили не допустити вибрати Міхновського в президію з’їзду, а вибрати головою з’їзду Симона Петлюру.

Його висунув Володимир Винниченко на основі того, що він часто бував на фронті, є соціалістом із УСДРП і висувається від Центральної Ради та ЦК УСДРП. Делегати ж хотіли вибрати головою з’їзду військового М. Міхновського, а не журналіста С. Петлюру, який на фронті працював у “Земгорі”.

Міхновський вимагав негайно проголосити незалежність України і створення Української армії. Його підтримали більшість українців-військових. Вони скандували із залу, а деякі вибігли на сцену й кричали: “Хочемо головою з’їзду Міхновського!”, “Бажаємо незалежної України!”, “Геть зрадників із Центральної Ради!”

Прихильники незалежності намагалися за допомогою делегатів з’їзду здійснити негайний переворот – арештувати начальника Київської військової округи Оберучева і проголосити Україну незалежною державою. І для цього були підстави. Петроградський уряд не мав необхідних сил і не міг би цьому перешкодити.

Однак вихопився на трибуну В. Винниченко і своєю демагогією, брехливою риторикою зумів обманути делегатів. А Міхновського він назвав паном, класово чужим, дворянином, поміщиком, офіцером. Винниченко нацькував солдатів на “офіцера” і “пана” Міхновського.

До В. Винниченка приєднався Б. Мартос, який сам належав до дворян, але розказував присутнім, що Міхновський із однодумцями – “поміщики” чи “сини поміщиків”, тоді як за Центральну Раду стоять “соціалісти – сини селянські і робітники”.

Коли стало зрозуміло, що голову вибрати неможливо, тоді вирішили взагалі не вибирати керівника з’їзду, а створити тільки президію, цебто колективну безввідповідальність. До президії увійшли: С. Петлюра (від фронту), М. Міхновський (від тилових частин), Ю. Капкан (від Українського полку імені Богдана Хмельницького), В. Винниченко (від Центральної Ради).

Більшість солдатів-делегатів тоді виступили за автономію України, за створення армії за національно-територіальним принципом, за українізацію Чорноморського флоту. Тоді Винниченко переконував, що ніякої автономії, а тим більше незалежної України не потрібно, необхідно боротися разом з “пролетаріатом” Росії проти контрреволюції і зберегти цілісність “революційної” Росії.

Українські соціалісти доводили, що регулярної української армії Україні не потрібно, потрібна лише краєва міліція, бо ж у соціалістичному “царстві” пануватимуть братерство, рівність і свобода. Отак на Першому Українському військовому з’їзді перемогу здобули українські масоно-соціалісти.

ВІЙСЬКОВИЙ КОМІТЕТ БЕЗ МІХНОВСЬКОГО

Однак на з’їзді вдалося при Центральній Раді створити Генеральний військовий комітет, який мав взятися за організацію Українського війська і проводив би українізацію українських військових частин. До комітету увійшли: Винниченко, Петлюра (для того, щоб перешкодити його роботі), підполковник Капкан і Павленко та Міхновський зі своїми однодумцями – лікарем Луценком, генералом Івановим та іншими.

Незабаром Петлюра змінив структуру комітету таким чином, що сам став його головою, заступником собі взяв поручника В. Кедровського, який керував справами армії, матрос Письменний – справами флоту, а капітан Певний організовував вільне козацтво. Міхновського і його прихильників «скинули за борт».

На Другому Всеукраїнському військовому з’їзді, що відкрився 7 червня 1917 року, на який з’їхалося дві тисячі депутатів від мільйона українців – солдатів і матросів, українські патріоти знову вимагали проголошення незалежності України та створення Української армії.

До речі, напередодні цього з’їзду – першого червня 1917 року на Всеукраїнському селянському з’їзді селяни з усієї України вимагали “самостійної держави”. На це їм Грушевський заперечив: “Свято революції закінчилося”. Розмови про незалежність він називав “святковими балачками”.

Отже на Другому Всеукраїнському військовому з’їзді С. Петлюра і компанія весь час наголошували на “захисті демократії” в Російській імперії і не допускали домагань проголошення незалежної України і створення власної армії.

На з’їзді С. Петлюра нарешті досягнув свого: його обрали головою Генерального комітету та ще 10 “спеціалістів” – ним же рекомендованих.

Прихильники незалежності України намагалися провести своїх кандидатів до Комітету, але Петлюра і компанія хитрили і маніпулювали. Врешті він домігся голосування за весь список ним запропонованих кандидатур.

ПЕРШИЙ УНІВЕРСАЛ – ОБМАН УКРАЇНЦІВ

10 червня 1917 року п’ята сесія Центральної Ради під тиском українських патріотів проголосила свій “Перший Універсал” (маніфест), де Україна проголошувалася “автономією” у складі Росії, – але це було лише декларацією, обманом і окозамилюванням українського народу.

Йому обіцяли націоналізацію, переділ землі та “вищу” владу в Україні – “Всевладні українські збори”. Про повну незалежність і Українську армію мова не йшла.

На Софіївській площі 11 червня в Києві зібралося кілька тисяч людей. Тут зачитали Універсал. Люди почули те, що вже не раз чули: “Україна не відділяється від Росії, не розриває з Російською державою зв’язків…”

Це розчарувало не лише українських патріотів, а й досить стриманих громадян. Тому люди з площі розходилися невдоволеними. Хоча знайшлися й такі, котрі несли Грушевського на руках від Софіївської площі до будинку Центральної Ради. Дурість – вона безмежна.

ГЕНЕРАЛЬНИЙ СЕКРЕТАРІАТ НІКИМ НЕ КЕРУВАВ

Петроградським масонам не сподобався навіть такий “Універсал”. Там здійнявся лемент обурення, протести і звинувачення у “зраді”. Особливо їх обурювало створення в Києві соціалістами-масонами Генерального секретаріату, який почав існувати поряд із владою в Україні. Хоча цей секретаріат не мав будь-якої влади.

Спочатку Центральна Рада, а потім і Генеральний секретаріат займали дві-три кімнатки у Педагогічному музеї – брудних і тісних, перероблених із туалетів. Там проводилися безкінечні засідання і писали від руки якісь рішення. Тут не було ні чиновників, ні писарів, ні сторожа. І головне – нікого з досвідом подібної роботи!

Нарешті в серпні 1917 року Генеральний секретаріат випросив у Київської Думи в брудному, засміченому готелі “Савой” в оренду дві кімнатки. Діяльність секретаріату була ілюзорною, була блефом. Отож соціалісти ні на що й ні на кого не впливали. Так тривало до осені. За цей час, правда, Центральна Рада видала ще один “Універсал”, який здавався ще більш безликим і боязким у порівнянні з першим.

На початку липня 1917 року полк імені Богдана Хмельницького, що складався переважно з українців, відмовився їхати на фронт і вимагав від Центральної Ради нарешті визначитися із незалежністю і Українською армією. До полку Центральна Рада спрямувала Винниченка і Петлюру, але їхню демагогію солдати вже не слухали. Вояків обурило те, що Центральна Рада в другому “Універсалі” взагалі відмовилася від автономної України, а вирішили чекати Установчих зборів, де більшість становили прихильники “єдиної і неділимої” Росії, які нібито збиралася дати “незалежність” колонізованим народам імперії.

ПОВСТАННЯ ПОЛУБОТКІВЦІВ

Третього липня 1917 року солдати-українці з полку імені гетьмана Полуботка під проводом групи Міхновського спробували востаннє схилити військовою силою Центральну Раду проголосити незалежність України і створити свої збройні сили. У цей час Тимчасовий уряд у Петрограді, майже не керуючи імперією, воював із більшовицьким заколотом.

Внаслідок зради командира полку ім. Б. Хмельницького Ю. Капкана, а також діям Центральної Ради та Генерального секретаріату на чолі з масонами М. Грушевським, С. Петлюрою, В. Винниченком повстання полуботківців вгамували, а Миколу Міхновського відправили на Румунський фронт.

У цей час генерал-лейтенант царської армії Павло Скоропадський почав формувати на Південно-Західному фронті із свого 34-го кавалерійського корпусу перший Український корпус.

Центральна Рада і Генеральний Секретаріат байдикували в Києві до початку вересня 1917 року. Під час корніловського виступу в Петрограді Центральна Рада стала на бік Тимчасового уряду, а не патріотично налаштованого генерала Корнілова, який ще міг врятувати державу від хаосу і кривавої більшовицької громадянської війни.

Лише у вересні 1917 року політичне життя в Києві пожвавилося. За наказом масонських вождів із Петрограда в столиці України 21 вересня зібрався З’їзд народів Росії. На зібранні Центральна Рада закликала всіх не відмежовуватись від Росії, а створити соціалістичну федерацію народів.

ПЕРЕВОРОТ У ПЕТРОГРАДІ І ЙОГО НАСЛІДКИ

Тим часом у Росії відбувся більшовицький переворот і 26 жовтня в захопленому заколотниками Петрограді виникла нова кривава диктатура – Совєт народних комісарів на чолі з жидо-монголом Ульяновим (псевдо “Ленін”).

У Києві події розвивалися стрімко. На Миколаївській вулиці в приміщенні цирку Крутикова почав свою роботу Третій Всеукраїнський військовий з’їзд. Із самого початку делегати з’їзду були войовниче налаштовані: Центральній Раді наказали негайно проголосити повну незалежність України і приступити до створення Української армії.

Деякі делегати, яких було не менше тисячі, оточили вночі 27 жовтня приміщення Педагогічного музею, де засідала Центральна Рада, і погрожували негайно всіх її діячів узяти на багнети, якщо вони не проголосять самостійної України.

ПОЯВА ТРЕТЬОГО УНІВЕРСАЛУ

7 листопада 1917 року Центральна Рада проголошує свій Третій Універсал, яким проголошується Українська Народна Республіка у складі якоїсь неіснуючої федеральної Російської республіки. Чому масони в Україні проголосили таку “незалежність” є цілком зрозуміло: цього вимагали масонські керівники в Росії.

Тим часом на Софіївській площі Центральна Рада знову зібрала мітинг. Відбувся парад військ, підлеглих УНР. І Петлюра, і Винниченко, і Грушевський купаються у променях слави. Ніхто тоді із керівних діячів Центральної Ради не підозрював, що своїм “законом” у третьому “Універсалі” про ліквідацію приватної власності на землю і її націоналізації вони підписали собі смертний вирок. Бо відштовхнули від себе українське селянство, яке в Україні становило 92 відсотки населення.

Чи була проголошена Українська Народна Республіка справді державою українців? Центральна Рада, особливо її керманичі М. Грушевський, В. Винниченко, С. Петлюра доклали величезних зусиль, щоб зліквідувати всі бойові одиниці з українців, які намагалися об’єднатися в кадрову Українську армію. Вони ж зробили все, щоб зруйнувати та розпорошити Перший Український корпус під командуванням українського генерала Скоропадського.

Отже, в Україні не існувало своєї кадрової армії як невід’ємної складової незалежної держави. Натомість Петлюра особисто дає дозвіл на формування в УНР жидівських бойових дружин для нібито захисту від жидівських погромів.

ЧИ БУЛА УНР ДЕРЖАВОЮ?

Тим часом на Київ рухався другий гвардійський корпус із Західного фронту, щоб знищити Центральну Раду і будь-яку згадку про “самостійність”. Як могло статися, що еліту російської армії гвардійців повела за собою жидівка-більшовичка Євгенія Бош, залишається загадкою.

На щастя, генерал Скоропадський силами свого Першого Українського корпусу оточив, роззброїв і вислав за межі України не лише другий гвардійський корпус, а й збільшовичену Волинську дивізію.

Проголошена УНР не мала свого уряду – лише аморфний Генеральний секретаріат, члени якого називали себе “міністрами”. Новопроголошену УНР як нібито автономну “республіку” у складі Російської неіснуючої федерації не поспішали визнавати європейські держави. Лише представники Англії і Франції, які знаходилися в Ставці Російської армії в Могилеві, після вбивства верховного головнокомандуючого генерала Духоніна, перебравшись до Києва, пообіцяли Петлюрі визнати УНР “де-факто”, що й сталося 5 грудня 1917 року.

Українська Народна Республіка не мала чітко окреслених державних кордонів, а тим більше митниць. До грудня 1917 року УНР не мала і своєї національної валюти, всі користувалися грошима Російської імперії.

В середині грудня під тиском Центральної Ради, особливо С. Петлюри, подав у відставку командуючий Першим Українським 60-тисячним корпусом, отаман українського козацтва Павло Скоропадський. Його дуже боялися соціалісти – адже він міг стати справжнім керівником тодішньої України.

Після відставки П. Скоропадського його корпус почав швидко розпадатися, а тим часом у Києві поширилися чутки – на Україну наступають більшовики. Більшовики тоді не мали своєї армії, бо розваливши стару Російську армію, ледь спромоглися створити “красную гвардію” із різного зброду: корейців, китайців, мадярів, латишів і росіян.

Із зникненням Українського корпусу в українських масонів-соціалістів не лишилося жодної бойової надійної армійської частини. Тоді Центральна Рада і Генеральний секретаріат вирішили створювати “народну міліцію” на платній основі. Для цього надрукували декілька десятків тисяч “українських” карбованців, не підкріплених ні золотом (якого в них не було), ні цінними паперами.

У КИЄВІ ЗАПАНУВАВ ХАОС

Тим часом більшовики в Києві підняли повстання. Центральна Рада запанікувала. Петлюрі вдалося роззброїти більшість військових частин Києва, які перейшли на бік більшовиків.

Четвертого грудня 1917 року Центральна Рада отримала від ленінського СНК (Совєт народних комісарів) ультиматум з багатьма вимогами. Головна з них – виконувати накази більшовиків із Москви. На роздуми дали 48 годин. У разі невиконання – війна. А воювати соціалістам-масонам із Києва було нічим.

Наприкінці грудня до Бреста з Києва виїхала українська делегація, щоб домовитися з німецькими і австрійськими генералами про надання військової допомоги Центральній Раді в боротьбі з більшовиками.

В ті дні в Києві проходив Всеукраїнський з’їзд рад, на якому місцеві більшовики намагалися захопити владу й проголосити “совєтську власть”. Не вдалося. І вони втекли до Харкова, де знову зібрали свій “з’їзд” і там проголосили свою владу і “совєтську” Україну як єдину з Росією федеративну одиницю.

БІЛЬШОВИКИ НАСТУПАЮТЬ

Зі сходу і півночі до Києва наближалося так зване московське “військо”. Їх було кілька тисяч. Якби на цей час існував кавалерійський корпус П.Скоропадського, то цю московську наволоч можна було б потоптати кіньми і розігнати батогами. Але Центральна Рада не вміла нічого робити, окрім того, як проводити збори і засідання – майже цілодобово.

У Бресті німці заявили українським делегатам, що вони готові надати Україні військову допомогу при умові, що в Києві проголосять повну незалежність УНР. До Києва з Бреста полетіли телеграми про вимогу негайно проголосити незалежність.

ЯК ПРОГОЛОСИЛИ ЧЕТВЕРТИЙ УНІВЕРСАЛ

Тим часом у Києві знову підняли голову більшовицькі заколотники, почалося так зване “повстання арсенальців”. Грушевський, Винниченко, Петлюра та інші не давали згоди на проголошення незалежності України. Частина Центральної Ради взагалі вимагала домовитися з більшовиками і пішли на зговір з ними. За таких умов так звана Мала Рада вночі, таємно, приймає рішення видати Четвертий Універсал, за яким УНР оголошувалася “цілком незалежною”. До Бреста послали відповідну телеграму. Німецькі війська рушили в Україну.

У Києві про той “універсал” мало хто дізнався. У Дарниці вже стояли банди есера Муравйова і обстрілювали Київ, а в самій столиці тривали бої з “арсенальцями”.

СОЦІАЛІСТИ-МАСОНИ ПОВЕРНУЛИСЯ

Наступного дня Центальна Рада спеціальним поїздом виїхала з Києва на захід і опинилася аж у Сарнах. Повернулася вона до Києва після першого березня 1918 року, коли в столиці знаходилися німецькі війська. За угодою їх необхідно було годувати, а в Німеччину продавати українську сільськогосподарську продукцію.

Тим часом Центральна Рада замість того, щоб налагодити в Україні економіку і підтримати сільськогосподарське виробництво, почала видавати рішення й постанови, що не мали якоїсь державної ваги. Нарешті в березні 1918 року Центальна Рада видала “Закон про українське громадянство”, Закон про Гімн, Прапор і Герб УНР. Щоправда, сама республіка мала невизначені ознаки державності: без власної армії, кордонів, валюти, митниць. Правда, УНР авансом визнали як державу Німеччина, умовно Австро-Угорщина та її союзники Болгарія і Туреччина.

ПРОГОЛОШЕННЯ ГЕТЬМАНАТУ

До квітня 1918 року економічний стан в Україні настільки погіршився, що до Києва почали наїжджати делегації від селян з вимогою до Центальної Ради відмінити закон про ліквідацію в УНР приватної власності, зокрема, на землю. Однак Грушевський до селян не виходив. Тоді селяни України пішли на рішучий крок.

28 квітня 1918 року до Києва почали з’їжджатися на свій з’їзд депутати від селянських громад усієї України. Наступного дня в приміщенні Київського цирку Крутикова ледь розмістилося 6465 делегатів, щоб вибрати гетьмана України і нарешті навести лад в країні.

А в приміщенні Педагогічного музею того ж дня, 29 квітня, зібралося не більше третини членів Центальної Ради. Головував М. Грушевський. Соціалісти-масони затвердили Конституцію УНР і взялися до виборів Президента України. Однак М. Грушевський засумнівався, бо такої посади в щойно прийнятій Конституції не передбачалося. Була лише посада “голови Центральної Ради”. На тому й зупинилися, що головою Центальної Ради залишається М. Грушевський.

У цей час на Софіївській площі в Києві, після всенародного обрання гетьманом України Павла Скоропадського, відбувалося його миропомазання – офіційне визнання його керівником України Православною церквою.

Далі, до вечора і вночі війська, підпорядковані гетьману, без опору і майже без жертв захопили всі державні установи. Вже наступного дня вийшли друком всі необхідні державні документи, які визначали головні засади розбудови новопроголошеної Української держави.

Чи втручалися в перебіг подій в Україні командуючі німецькими та австрійськими військами, зокрема фельдмаршал Айхгорн та генерал Вільгельм Гренер? Ні, вони як союзницька Україні армія, котра визволила країну від більшовицької окупації, дотримувалася нейтралітету. Однак вимагали виконання умов Брестського миру, за яким Україна зобов’язувалася продавати Німеччині за тверду валюту або в обмін на промислові товари продукти сільського господарства. Пізніше соціалісти-масони називатимуть гетьмана маріонеткою в руках німецьких військових генералів. Це не так.

По-перше, німецько-австрійську армію запросила в Україну Центральна Рада, зокрема, її голова Грушевський. На той час П. Скоропадський переховувався на приватних квартирах у Києві.

По-друге, П. Скоропадський прийшов до влади цілком законно – в результаті демократичних виборів. На той час німецька армія-визволителька знаходилася в Україні понад два місяці, тому з цим гетьман мусив рахуватися.

Чи був гетьман П. Скоропадський самостійним у своїх діях? Цілком. За винятком військового питання, бо німецькі генерали і влада в Берліні не погоджувалися на створення кадрової української армії як конкуруючої військової сили.

ЗДОБУТКИ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ

Всього за місяць, від З0 квітня до З0 травня 1918 року гетьман і його помічники створили потужний, дієздатний уряд на чолі з Ф. Лизогубом і професійними, освіченими міністрами. У попередньому уряді Центральної Ради всі без винятку були політиканами, демагогами і неуками.

Те, що за 7 з половиною місяця встиг зробити гетьман П. Скоропадський і його уряд в Україні, вже досить добре описано в новітній українській історіографії. Вони встигли розбудувати цілком незалежну, демократичну державу, яку визнали понад 25 країн світу, а ще 10 країн налагоджували дипломатичні зв’язки.

Нечуваних здобутків досягли в Україні в царині освіти і культури, в книгодрукуванні.
Українська держава гетьмана П. Скоропадського мала всі ознаки незалежної держави – державний Герб, Гімн, Прапор, чітко окреслені кордони, митниці, національну валюту, підкріплену національним багатством України, зокрема цукром.

Діяло на повну потужність Міністерство закордонних справ. У Києві та інших містах України відкривалися закордонні посольства, консульства і представництва. Україна мала своє посольство в Москві, а також консульства в 12 містах Росії.

Восени, в жовтні 1918 року в Україні наближалося до завершення формування кадрової армії. Це й занепокоїло московських більшовиків. Для підривної діяльносп в Україні Москва виділила 15 мільйонів золотих рублів, які отримав X. Раковський, котрий нібито проводив із українським урядом переговори. Ще п’ять мільйонів отримав В. Винниченко і його однодумці для вчинення в Україні державного заколоту.

МАСОНИ ЗДІЙСНИЛИ ПЕРЕВОРОТ

На початку листопада В. Винниченко разом із Петлюрою створили в Україні так звану Директорію, до якої залучили Є. Коновальця як організатора військової сили, яка з мовчазної згоди німців захопила владу в Києві. За годину-дві перед цим гетьман П. Скоропадський написав “Зречення” і виїхав із Києва санітарним німецьким потягом.

Українська держава як незалежна одиниця припинила своє існування 14 грудня 1918 року. Європейські держави заклопотані своїми справами цього майже не помітили. Тоді її керівники не дуже й переживали з цього приводу. Хоч згодом втрата цієї європейської держави обернулася великим лихом не лише для українців, а і для її близьких і далеких сусідів.

ДРУГА УНР – ДЕРЖАВА-ПРИМАРА

Більшість істориків новітнього призову схильні вважати, що Директорія, яка складалася з чотирьох осіб – Винниченка, Петлюри і соцдепів Андріївського і Швеця, була продовженням УНР, що це була так би мовити “друга” УНР.

Після захоплення Києва 28 грудня 1918 року війська так званої Директорії, як і їх попередники із Центральної Ради, не знали, що робити. Виконавши завдання московських більшовиків, поваливши владу гетьмана П. Скоропадського в Україні, В. Винниченко і компанія раптом довідалися, що на Україну наступає 80-тисячна більшовицька армія генерала Чернявіна із району Воронежа. Вони про це не домовлялися… Жидо-московська влада надурила соціалістів-масонів.

Замість того, щоб зібрати хоч якісь рештки тієї “повстанської армії”, яка штурмувала Київ, члени Директорії почали в Києві та інших містах України переписувати російські написи на українські. Далі зібрали так званий Трудовий конгрес – як їм здавалося, майбутній український парламент. На ньому намагався повернути хоч якийсь авторитет колишній голова Центральної Ради М. Грушевський. Отримавши повну поразку найстарший революційний масон України М. Грушевський подався на еміграцію.

МАСОНИ ПОСІЯЛИ ГРОМАДЯНСЬКУ ВІЙНУ

Тим часом більшовики – московські і свої – ще до того, як П. Скоропадський зрікся влади, запланували скористатися громадянською війною в Україні, щоб встановити своє панування над нею. З цією метою вони розгортали свої війська на її кордоні і водночас усередині держави, формували псевдоукраїнський більшовицький уряд. Чи розумів В. Винниченко і компанія, що саме вони несли відповідальність за те, що посіяли громадянську війну і цим самим зробили Україну легкою здобиччю жидо-московських агресорів?

Вже 21 грудня 1918 року так звана Красная армія захопила залізничний вузол Куп’янськ на українській території. Далі рушила на Харків і Донбас. Наступ на Україну більшовицької орди проводився під прапором відновлення так званої “української совєтської соціалістичної республіки”, на чолі якої стояли московські жиди і частково свої запроданці-масони.

На початок січня 1919 року жидо-більшовицькі окупанти захопили всю Слобожанщину і Чернігівщину. А в Києві Директорія продовжувала проводити засідання і конгреси, без зупинки, визначаючись, яку державу їм будувати.

З кожним днем Директорія втрачала контроль над цілими районами на Сході і Півдні України. На 21 січня 1919 року більшовики заволоділи вже майже всім Лівобережжям, просувалися до Дніпра та Приазов’я. За півтора місяця січня 1919 року перебування Директорії в Києві Україна втратила всі ознаки державності.

Вже 26 січня 1919 року останні австрійські та німецькі солдати покинули Україну. На цей час жидо-більшовицькі окупанти зайняли околиці Ніжина за 50 км на північний схід від Києва. Домовитись із командуючим французьких військ Петлюра та Винниченко не зуміли, бо французька влада сприймала їх як більшовиків.

Отже у Києві 28 січня почалася евакуація банків та державних установ Директорії, а третього лютого 1919 року сама Директорія, не організувавши опору більшовицькій агресії, перемістилася до Вінниці.

Від лютого і до грудня 1919 року Директорія знаходилась “на колесах” – у вагонах поїзда, що змінював своє місце в залежності від того, куди переміщалися нечисленні військові загони, що підлягали С. Петлюрі. Там же, у вагонах проводилися наради і зібрання, вибиралися “міністри” і затверджувалися “уряди” Директорії, які ніким і нічим не керували.

Директорія як представник “другої” УНР не контролювала й третини етнічної території України. Але мала мішки своїх не підкріплених золотом “грошей”. Не мали українські соціалісти-масони і столиці своєї “держави”, бо Київ втратили назавжди. Лише двічі Директорія поверталася до столиці України у складі чужих армій.

Єдине, що мала група дилетантів і теоретиків під назвою “директорія”, – це декілька дивізій відчайдушних патріотів, які відважно боролися за незалежну Україну.

Пізніше, в еміграції, С. Петлюра вважав свою безнадійну боротьбу, що знекровила Україну, героїзмом. Не розуміли ні Петлюра, ні Винниченко, ні Шаповал та їм подібні, що вони своєю злочинною, безглуздою політикою довели Україну і українців до трагедії, до безвиході, до мільйонних жертв під більшовицькою окупацією.

About these ads

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

WordPress.com Logo

Ви коментуєте використовуючи ваш WordPress.com аккаунт. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте використовуючи ваш Twitter аккаунт. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте використовуючи ваш Facebook аккаунт. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте використовуючи ваш Google+ аккаунт. Log Out / Змінити )

Connecting to %s