Мар’яна Драч
Берлін – Ідея про нейтралітет України на міжнародній арені виглядає наївною. Так вважає колишній посол Німеччини в Україні, нині радник «Дойчебанку» Дітмар Штюдеманн. У розмові з Радіо Свобода він також висловив сумнів, що найближчим часом Україна зможе домовитися про безвізовий режим із Європейським Союзом.
– 2003 року Німеччина була одним із трьох головних гравців у так і не реалізованому проекті зі створення газового консорціуму за участі Росії та України. Чи тепер у Берліні серйозно обговорюють повторну ініціативу української сторони зі створення такого консорціуму?
– Це не та тема, яку обговорюють як пріоритетну. Це залежить від української сторони, якщо вона захоче порушити це питання в контексті майбутнього візиту Президента Януковича до Берліна, то ми будемо це обмірковувати. Мушу визнати, що наш попередній досвід негативний. Також зберігається чимала недовіра між можливими партнерами, а саме видобувачем газу, постачальником і стороною, яка використовує енергоресурси. Що це за консорціум? Чи йдеться про нові трубопроводи, чи модернізацію існуючої ГТС, чи для управління системою, чи для фінансування? На початку 2000-х років ми врешті-решт відійшли від проекту, бо отримали відчуття, що Київ і Москва мають двосторонню угоду і запрошують німецьку сторону платити. Такий варіант неприйнятний.
– Чи ви для себе вже зробили висновок, чи Віктор Янукович як Президент наближає Україну до Європи, чи її віддаляє?
– Янукович тільки починає президентство. Усе, що він робить і каже –сигнали. Його перші поїздки за кордон демонструють політичні пріоритети, але не більше. Але, звісно, що він усвідомлює, що потрібно діяти, вибирати, що потрібно робити невідкладно, а що може почекати. Тому, коротко кажучи, ми чекаємо. Проблема Президента полягає в тому, що в нього не так багато часу. Країна перебуває у скрутному становищі, за кордоном також не дуже сприятлива ситуація.
– Україна і ЄС домовляються про дорожню карту з приводу безвізового режиму. Скільки часу ще може знадобитися, щоб зруйнувати візовий мур?
– Щиро кажучи, я сумніваюся, що це вдасться зробити за президентства Віктора Януковича. Що можна зробити – це подальша лібералізація візового режиму, його поширення на інші групи населення. І то це буде надзвичайно важко досягти. Повного скасування віз для громадян України – цього я не передбачаю.
– Як ви оцінюєте ідеї Києва про позаблоковий статус України? Одні українські експерти кажуть, що це дуже коштовна річ на практиці, інші наполягають, що лише так можна уникнути загрози бути розмінною монетою у геополітичних іграх.
– Я не бачу в цьому підході реалістичного зерна. Бути позаблоковим означає, що вам треба виживати між блоками, а це надзвичайно складно, особливо для України з огляду на її геостратегічне положення. Бажання одного, чи іншого блоку і навіть двох разом вплинути на Україну є дуже очевидним. Тому я думаю, що це гарна ідея, але трохи наївна.
– Як у такому разі, на Вашу думку, як краще гарантувати безпеку України?
– Це дуже просто. Говорити весь час про членство в НАТО безглуздо, адже з політичної точки зору це нереально у даний момент. Потрібно робити те, що вже робить Росія – підтримувати дуже тісні відносини з НАТО. Чи це колись призведе до членства України в НАТО – це вже інше питання. Я думаю, що тут треба дивитися ширше, адже членство в НАТО це також демократичні цінності, демократичні інститути, які, щиро кажучи, в Україні відсутні. Тому в цьому процесі важливий не кінцевий результат, а те, що активно робиться сьогодні.





Це цинізм. Я правильно зрозумів, що знущання в чергах у посольство ФРН в Києві повязується з провалом одного німецького бізнес проекту у 2003-му?… Коли німці говорять цинічно це не просто звучить пагано – від цього тхне.
Давайте, не будемо расистами
…
Сьогодні колєга-шотландець в автобусі (в Берліні) поділився спостереженням, що мовляв, як це німцям вдається – ніколи не штовхаються, але завжди перші зайдуть в загальний транспорт.
They are very polite, but
Тобто, так вишукано тебе обійдуть.
Cвята правда. Маю ще два приклади. В неділю стою в черзі на акредитацію на Лейпцизьку книжкову виставку. Акредитує одна особа, тому створилася черга. Але я на черзі. Тут приходить інша жінка відпускати журналістів. Журналістка, що стояла за мною, ракетою злітає і біжить до туди. І так мило і посміхаючись робить вигляд, що нічого не сталося і це дійсно її черга. Так само лицемірно і вишукано обійшла. На щастя, підійшла ще й третя відпускати. Тоді вже наступна пара журналістів, що стояла за мною, дійсно мило запропонувала мені скористатися правом черги і пройти врешті акредитація. Таке в Німеччині стається дуже часто, особливо в супермаркетах. Одні бачать тільки себе, але вміють посміхаючись замаскувати хамство своє. В один момент я зрозуміла, що люди тут виховані в капіталістичній системі, на цінностях конкуренції. Хто швидше, хто вичурніше обмине іншого. Джунглі. Є багато і дійсно інтелегентних людей, що мають відчуття поваги до інших. Але це дуже рідко. Нахабство як друга натура – рушій капіталізму.Тому дивуватись немає чому. Расизм тут ні до чого. Виховання на цінносцях виживання сильнішого, без моралі, на принципах використання одними інших для власної користі – це норма тут. Для нашого комунального суспільства (вже може минулого) це дико. А для них дико, коли не вискакуєш вперед, коли не думаєш лише сам за себе, коли не домінуєш. Зіткнення принципів – реальність сьогодення. Питання – які з них виживуть.
Шановна Ольга, капіталізм тут нідочого, я теж живу в капіталістичній країні, ніякий канадський політик та й американський, навіть у відставці не стане говорити цинічно, принаймні по відношенні до України.
поки українців не почнуть мислити критично і по відношенню до капіталізму, доти котитимося в безодню.
Українці мислять “критично відносно капіталізму” найкраще всіх в світі. Ще б навчитися прислухатися до капіталізму.
… Тут розмова взагалі не про капіталізм, а про слова які собі дозволяє цей німець. І тон в якому вчать на кого дивитися. З північної Америки такого не почуєш, і з Швеції не почуєш, а от від німців очевидно чути.
Щось я не зрозуміла на рахунок америки. То хто ж тоді вчить весь світ на неї дивитись? Америка – старша наставниця німеччини ще з часів повоєнних у визначені того, хто кого повчає. Хто має капітали, той і повчає тих, у кого з цим скрута. Я ще не бачила, щоб в політиці хтось когось не повчав. А прислухати треба тільки до свого серця.
Ось подаю ще посилання на одну статтю сумнівного змісту, та з прямим посиланням на відмінності поведінки послів німеччини і канади “На днях на полуострове был замечен посол Канады, который, правда, вел себя корректно. Но в дальнейшем не исключены выходки, подобные тем, которые позволил себе Ханс-Юрген Хаймзёт.” Не входячи в деталі змісту, мушу зауважити,що зовнішня витриманість і коректність зовсім не означає, зо людина не тримає ножа за пазухою.
http://groups.google.com/group/mark_bennayim/browse_thread/thread/e407c956d79ae3e2
НемецкийПосолВКрыму.doc
20K Herunterladen
Я говорю саме про зовнішню сторону, про запах від зовнішньох політики держав, якщо хочете… Німці, схоже, як не вміли триматися достойно у справах зовнішніх, так і не вміють.
так, маєте рацію. Німця відрізняються своєю прямотою. Інші роблять гадості більше завуалювано в політиці. А ще інші, говорять гарно, а роблять навпаки. Така політики сильних світу цього.