http://www.ukrainische-kirche.com/
Маргарита Богдашевська,
Нюрнберґ, листопад 2007
Христос, не знаю, може, де і є,
Зате в очах рябіє од Пілатів.
Ліна Костенко
…Тричі голосували за Президента. Демонстрували в Брюсселі біля стін Європарламенту та Єврокомісії. Кажуть, брюссельці ще ніколи не бачили стільки українців і стільки нашої символіки. Виряджали спостерігачів на вибори. Серед них була і наша незабутня Оксанка Пушкар…
І що? Президент на свій розсуд розпорядився нашими голосами – передав їх Хамові!
Але ж ми за Хама не голосували! А потім – розплата. З обрізанням. Повноважень. І зрада, зрада, зрада… Ще б місяць-два – і переманили б сторожа з власної пасіки. А Ліна Костенко як у воду дивилась: «Грядущий хам вже навіть не гряде – уже він сам в грядуще нас веде». Писала вона це ще 1989 року…
Божевілля моє, божемилля,
Богомілля моїм сльозам!
Ліна Костенко
…Світ визнає демократичність України. Напевно, порівнюючи з кегебіським сусідом, де не лише олігархів ув’язнюють за претензії на владу, а й за анекдоти про владних небожителів карають. Або з попереднім нашим режимом, який опирався «на хлопцев, которые любому журналисту голову отрвут». Світ має свої критерії дослідження демократії. А мені кидається в очі беззахисність нашого Президента. Лишень лінивий ще не облаяв його. І не на кухні – публічно, в пресі, на ТБ. І якими ницими словами!… А він… терпить, бо не може і не вміє відповісти. Ось його найкращий друг і побратим у кольорових революціях дав «відповідь газом» у Тбілісі. А наш знову про широку коаліцію…
- Ця бабуся пережила Голодомор…
А Європа не поспішає з новими угодами, а СОТ придумує нові й нові ігри в жмурки, а НАТО, каже вже сам Президент, – взагалі не на часі. А ЮНЕСКО ще й подяку отримала за те, що не визнала голодомор геноцидом. А замовники вбивства Гонгадзе на волі, спільно з постачальниками діоксину пропивають не лише награбоване, а й останню надію нації на воскресіння. Як каже Ліна Костенко, «…вулики гудуть, а стільники розтоптані й порожні».
І ще цей принизливий комплекс вічної вини. Закодований генетично. На рідній землі мусіли виправдовувати кожен крок. І на історичній також. Бо прийшло ж у голову дрібному клерку поставити перед моїм стареньким Батьком дике запитання: а чому вас не розстріляли разом з вашими родичами? Виправдовувався, бідний, тим, що сердечні люди підказали шлях до втечі… Клерк, очевидно, не повірив, бо на довгих десять літ затримав моє возз’єднання з Мамою і Татом. Невже його нічому не навчила доля власного народу на власній землі?..
Маргарита Богдашевська,
Нюрнберґ, листопад 2007
