Українці в Америці – не лише діаспора. У це складно повірити тим, хто не помітив, як до трьох хвиль української імміграції до США додалась повноцінна «четверта», але це факт, який не можна не враховувати, коли ти на іншому боці Атлантики.
До «четвертої хвилі» зараховують усіх, хто приїхав шукати щастя у Сполучених Штатах уже за незалежної України. Досі, щоправда, незрозуміло, чи варто до них відносити тих українців, які приїхали до США лише заробити грошей чи повчитись. Але проблема в тому, що й деякі діаспоряни досі не знають, до якої хвилі належать: якщо їхні батьки приїхали до Сполучених Штатів після Другої світової війни, а вони народились уже в США, то як мають себе ідентифікувати – третьою хвилею чи між хвилями.
Найбільше «новоприбулих», як їх трохи з іронією називають діаспоряни, наразі мешкає в Сакраменто, що в штаті Каліфорнія. Це переважно українці, які виїжджали до США в 1990-ті роки за так званою протестантською лінією. І, судячи з усього, лінія ця користувалась попитом: за даними Світового конгресу українців, наразі в Сакраменто проживає приблизно 75 тисяч наших колишніх співвітчизників. Приблизно – оскільки більша частина українців воліє не обтяжувати собі життя різними реєстраціями.
Знижена самооцінка українців у Штатах
Михайло Даценко, президент неприбуткової організації з Вашингтона – Міжнародної асоціації громадян України – розповідає, що з 1993 року, коли він сам переїхав до Америки, українців лише прибувало. Особливо помітним рух з України в бік Сполучених Штатів був наприкінці 1990-х. Тенденція стала настільки очевидною, що її навіть зауважив Державний департамент. Власне, й асоціація українських громадян, яку очолює Михайло, з’явилася на світ завдяки тодішньому притоку українців до Америки. «Чому виникла наша організація? Тому що у 1997 році і ще два роки після того консульські установи України ставились до наших громадян навіть гірше, ніж це було за радянських часів. Їхній підхід був таким: «А шо вы тут понаехали?» Відповідно, щоб не просто громадяни Іван Петренко чи Петро Сидоренко писали листи в Київ у міністерство з тим чи іншим питанням, ми створили організацію, яка б це робила за них». Загалом про ті часи представники «четвертої хвилі» згадують неохоче: розповідають, як у людей, у яких закінчився термін візи, в українському консульстві забирали паспорти або майже відкрито вимагали хабарі за те, щоб вписати у паспорт дитину (особливо, подейкують, це практикувалось у консульстві в Нью-Йорку).
Наразі левова частка проблем, з якими доводиться мати справу Міжнародній асоціації, пов’язана з українцями, що приїжджають до США за програмою Work & Travel. Те, що не все з навчанням і роботою, на яку начебто відправляють українських студентів (і не тільки) деякі київські фірми «всього-на-всього» за $3 тис., так гладко, як може видатись із рекламних оголошень, за два тижні у Вашингтоні доводилось чути не раз. «На фірмі мені сказали, що працюватиму у Флориді в готелі на ресепшн. Обіцяли за це $8 за годину. Але коли я прилетіла, то виявилось, що у них є робота тільки прибиральницею, і вони можуть мені платити з розрахунку $3 за кімнату. Вибору не було – довелось працювати прибиральницею», – розповідає Наталка з Житомира. Після кількох місяців американських «заробітків» вона залишилась без грошей та вимушена була шукати роботу у Вашингтоні. Наразі працює в кейтеренговій компанії, як і чимало інших українців «четвертої хвилі». Як і чимало з них винаймає кімнату в помешканні – задоволення, за яке в американській столиці потрібно заплатити щонайменше $500 (тоді як за окрему квартиру – щонайменше $1200). За рік роботи в такій компанії, де працює Наталка, можна заробити приблизно $35–40 тисяч. У той час, як, скажімо, в різних політико-аналітичних установах, де теж присутні «наші люди», є шанс поповнити свій рахунок на 70–80 тисяч «зелених» річних.
Щоправда, додає інша представниця «четвертої хвилі» Вероніка, яка живе у Сполучених Штатах протягом останніх шести років та викладає в українській школі у Вашингтоні, досить часто українці мають достатньо занижену самооцінку: «Є випадки, коли приїжджають лікарі й працюють прибиральницями в готелях. Тоді як багато іммігрантів із Африки чи Латинської Америки знаходять більш-менш пристойну роботу, не маючи за плечима жодної серйозної освіти».
«Змоскаленість» непокоїть діаспору
Фінансові труднощі багатьох «новоприбулих» – одна з причин, чому багато діаспорян до них ставляться з підозрою. По-перше, чимало старожилів вважає, що українці приїжджають до Америки винятково з прагматичних міркувань, не бажаючи допомагати громаді промотувати в Новому Світі українську культуру та історію. «Українці «четвертої хвилі» не надто активно підтримують українські традиції, не дуже активні в політичному та громадському житті. Є, звичайно, деяка частина тих, хто це робить, але вони в меншості. Більшість, на жаль, нічим не виділяється. Отож, з одного боку, це дуже добре, що є «четверта хвиля», інакше громада була б слабшою, ніж тепер. Але якщо порівняти її з тими, які були в 1960-х, 1970-х чи навіть 1990-х роках, то це вже зовсім інша громада, більш пасивна. І зрозуміло, чому: найбільш активними були ті, хто приїхав після війни, – як наші батьки, котрі жили Україною й передавали цю любов своїм дітям. А вже наші діти, наприклад, моя донька, розуміють по-українськи, пишаються тим, що вони українці, але вже ніколи не будуть такими, як ми», – розповідає Орест Дейчаківський, радник Гельсінкської комісії США. До меншості, про яку згадував відомий діаспорянин, очевидно, можна віднести й багатьох представників «четвертої хвилі», які наразі живуть у Вашингтоні, створили український хор та подорожують країною виключно у компанії українського прапору (див. фото) – така собі наочна роз’яснювальна робота, що таке Україна.
По-друге, якщо продовжити фінансову тему, були випадки, коли діаспоряни потрапляли в пастки деяких особливо винахідливих українців: допомагали «новоприбулим» фінансово, надавали їм помешкання, а потім виявлялось, що фактично утримували людей, котрі приїхали до США після продажу квартири у Києві чи двох у Львові.
Непокоїть діаспорян не лише прагматизм «новоприбулих», а й їхній недостатній патріотизм та «змоскаленість». Чимало представників попередніх хвиль міграції вважають, що справжня українська мова – та, котрою спілкуються вони. Мову, якою ж говорять новоприбулі, вважають «зросійщеною». Мені особисто доводилось зустрічати лише двох представників української громади, які визнали, що їхня українська – це насправді «діаспорна» українська. Проте українцям, котрі приїжджають до Сполучених Штатів, не варто сприймати будь-які ремарки з приводу мови близько до серця: дехто в діаспорі вважає, що й українські діаспоряни в Бразилії говорять зовсім іншою мовою. «Українська діаспора в США занадто романтично підходить до України. Питання мови та культури у неї аж занадто загострені», – зауважив не під запис представник української діаспори в Канаді, з яким також довелось поспілкуватись у Вашингтоні.
Узагалі, епітет «змоскалений» можна почути не лише на адресу представників «четвертої хвилі», а й щодо українців зі Східної України, багатьох українських політиків (деякі діаспоряни хапались за голову, коли чули, що хтось із «новоприбулих» відверто підтримував Януковича на минулих президентських виборах). Можливо, деякі з них так само охарактеризували б, наприклад, і тих українців в американській столиці, котрі по неділях відвідують російську православну церкву (в яку, до речі, ходять і чимало грузинів). І, очевидно, мало кого з них цікавитиме, що саме завдяки представникам «четвертої хвилі» в російській православній церкві щонеділі можна скуштувати чи купити із собою борщу та вареників.
І справа тут не тільки в тому, що вона російська, а й у тому, що православна: віра, котру певна кількість діаспорян досі не сприймає. «Ви ж під Москвою, які ви українські?» – довелось почути від поважного діаспорянина одному новоприбулому українцю, коли він розповів, що відвідує православну церкву.
Такі та подібні закиди більшість «новоприбулих» сприймає з певною часткою іронії. Михайло Даценко жартує, що діаcпоряни, навпаки, мають радіти тому, що найбільш непатріотичні громадяни України її залишають і не заважають патріотам розбудовувати справжню європейську державу. Водночас «новоприбулі» дивуються, чому патріоти з діаспори, котрі обіцяли повернутись до України, як тільки вона стане незалежною, вже 18-й рік не поспішають пакувати валізи.
Політичні суперечки діаспорян
Інший привід для того, аби недолюблювати «четверту хвилю», у багатьох діаспорян такий: недостатня політична вмотивованість «новоприбулих». Проте якраз тут представники «четвертої хвилі» знають, що відповісти: саме вони у 2004 році розпочали акції на підтримку Помаранчевої революції в Америці. Діаспоряни спочатку лише знічено знизували плечима: «Ми ж не громадяни, як ми можемо підтримувати?». Однак коли картинки з центру Києва заполонили всі американські телеканали, виявилось, що для того, аби підтримати Майдан, не обов’язково мати право голосу на виборах.
У «четвертої хвилі» до діаспори теж є свої питання. «Україна для діаспори – це 1907 рік, волосний центр у Західній Україні, яка на той час перебувала під Польщею. А її імідж – шароварщина та вареники», – ділиться своїми враженнями один із «новоприбулих». І додає: «Більшість із діаспорян лише приблизно уявляють, що таке сьогоднішня Україна і навіть не намагаються надолужити втрачене, читаючи українські газети та веб-сайти, що за часів Інтернету більш ніж доступно». Хоча заради справедливості мушу зазначити, що, наприклад, «Главред» у діаспорі знають та читають більше, аніж серед представників «четвертої хвилі».
Дивує останніх і ставлення діаспори до української політики, яку вони начебто більше звикли ділити на чорне та біле. Зокрема, серед діаспори панує значно помітніше розчарування Віктором Ющенком, аніж серед «четвертої хвилі». Як, власне, і Юлією Тимошенко. «Помаранчеві зрадили Майдан. Ви за них голосували, чому ж ви не розчаровані?» – здивовано, буває, допитуються діаспоряни у представників «четвертої хвилі». Справжнім шоком для багатьох діаспорян був момент, коли Віктор Ющенко та Юлія Тимошенко почали відкрито конфліктувати. Проте якщо Віктор Андрійович в очах багатьох представників діаспори ще знаходить виправдання як патріот, котрий промотує українську культуру та виніс на порядок денний свого президентства тему Голодомору, то Юлія Володимирівна – навряд чи: всі її спроби сподобатись українській громаді, судячи з усього, не принесли бажаних плодів. Більшість, із ким доводилось спілкуватись у діаспорі, вважають, що Тимошенко «забагато грає» і недостатньо «українська». Цікаво, що цю думку поділяють і багато представників «четвертої хвилі», які розповідають, як під час візиту до США кілька років тому Юлія Володимирівна так «загралась» із аудиторією, що начебто промовила щось на зразок: «Голосуйте серцем». Це при тому, що в залі були якраз представники діаспори, котрі не можуть голосувати.
Інша відмінність у політичних підходах між діаспорою та «новоприбульцями» – те, що більшість перших плекає чергові надії у зв’язку з наступними президентськими виборами (і в основному ці надії так чи інакше стосуються фігури Арсенія Яценюка), а більшість представників «четвертої хвилі», котрі якраз можуть голосувати, оскільки переважно є українськими громадянами, або не переймаються майбутнім волевиявленням українського народу, або вважають, що насправді «немає з кого обирати».
Однак, попри різні політичні вподобання, різні паспорти, різні мови в щоденному спілкуванні (більшість діаспорян між собою спілкується все-таки англійською), попри те, що одні вільно розуміються російською, а інші її не розуміють зовсім, українці з діаспори та представники «четвертої хвилі» здатні порозумітися. Лише один невеликий приклад: свого часу Вашингтонська група – впливова неурядова організація, створена кількома поважними діаспорянами – заснувала у Вашингтоні так звану українську годину. Кожної першої п’ятниці місяця українці, які живуть в американський столиці та на її околицях, збираються в одній із кав’ярень, аби обмінятись інформацією, відсвяткувати день народження (чи навіть чиїсь заручини) або просто побачити тих, кого давно не бачили. Незважаючи на те, що ця ініціатива належала людям із діаспори, наразі в ній беруть участь переважно представники «четвертої хвилі».
Зрештою є серед діаспорян й такі, що в «четвертій хвилі» бачать нові можливості, а не перешкоди. «Вони мають багато досвіду, здобутого в Україні, і можуть влити чимало свіжої крові до нашої громади», – зауважив у розмові з «Главредом» голова Українського конгресового комітету Америки Михайло Савків. Крім того, він звернув увагу на іншу важливу річ: багато новоприбулих українців мешкають у тих регіонах, де діаспоряни зазвичай не оселялись – у тій же Каліфорнії чи Атланті. Тому географічно можуть розширювати представництво українців в Америці. Не виключено, що саме завдяки такому масштабному «покриттю» американської території українців, які приїжджають до США, вже автоматично не записують до «росіян», як це часто траплялось, за свідченням наших співрозмовників, ще шість-п’ять років тому. І хто знає, можливо, ще через п’ять-шість років зникне й сам поділ на хвилі. Залишиться одне поняття: «українська громада у Сполучених Штатах Америки». w
Хвилі еміграції українців
Перша хвиля
Почалася з останньої чверті ХІХ століття і тривала до початку Першої світової війни. Масова трудова еміграція до США розпочалася у 1877 році, до Бразилії — у 1880-ті роки, у Канаду — з 1891 року, до Російського Сибіру — після революції 1905—1907 рр. Виїздили й до Аргентини, Австралії, Нової Зеландії, на Гавайські острови. Цю еміграцію спричинили аграрна перенаселеність деяких українських територій, лещата економічних та соціальних і політичних утисків, національний гніт з боку австро-угорської і російської монархії.
Друга хвиля
Друга хвиля еміграції українців охоплювала період між Першою і Другою світовими війнами у ХХ столітті і була зумовлена поєднанням соціально-економічних та політичних причин. Емігрували в основному ті українці, які зі зброєю в руках боролися проти радянської влади, підтримували Центральну Раду, Директорію, Гетьманат. Це були великі і середні землевласники, торговці, службовці, священнослужителі, інтелігенція, солдати і козаки українських військових з’єднань. Вони виїздили до Польщі, Чехословаччини, Австрії, Румунії, Болгарії, Німеччини, Франції, США і Канади.
Третя хвиля
Третя хвиля еміграції викликана здебільшого політичними мотивами і розпочалася наприкінці Другої світової війни. Більшою мірою це репатріанти з англійської, американської, французької окупаційних зон. Найчисленнішими серед них були колишні військовополонені, яких сталінсько-беріївський режим вважав зрадниками. Істотну частину переміщених осіб становили люди, силоміць забрані на роботи до Німеччини. Були тут також, звичайно, і біженці, хто відверто сповідував антирадянські погляди. Більшість емігрантів цієї хвилі осіла в Канаді, США, Великобританії, Австралії, Бразилії, Аргентині, Франції.
var c8_sa='';
var c8_pid = Math.round(Math.random() * 1000000000);
document.write('');
// ]]><a href=’http://b.c8.net.ua/click?89,6245&387710658&87&3′ target=_top><img src=’http://b.c8.net.ua/show?i89,6245&387710658&87&3&240&350&’ width=’240′ height=’350′ border=0 alt=’http://c8.net.ua/’></a>
-
Майкл з іншої Америки
Альона Гетьманчук, Вашингтон, журнал «Главред»
14.07.09 -
Чи зрадив Обама Україну в Москві?
Сергій Солодкий, Юрій Онишків, Віталій Червоненко, «Главред»
08.07.09 -
Джон МакКейн: Демократичний процес в Україні бачу незворотнім, але хаотичним
Альона Гетьманчук, Вашингтон, журнал «Главред»
01.07.09 -
Три амбасадори США в Україні про ситуацію в Україні: Міллер, Пайфер, Тейлор
Альона Гетьманчук, «Главред», Вашингтон
30.06.09 -
«Обамозамінник» для України
Сергій Солодкий, «Главред»
23.06.09
- Главредный форум :: Про обычаи14.07.09 22:03
- Главредный форум :: Какой бывает коррида14.07.09 20:57
- Главредный форум :: Тимошенко повторила за Обамой14.07.09 19:06
- Главредный форум :: РФ отказывается вести с Украиной переговоры о делении морей14.07.09 18:57
- Обама снова пригрозил заблокировать военный бюджет00:50
- Мирное воссоединение Кипра невозможно?22:19
- Екс-зять Назарбаєва видасть в Україні книгу21:28
- Ізраїль проведе випробування ракет-перехоплювачів21:01
- Росія не ставить за мету залишити базу ЧФ у Криму20:33
- Болівія звинуватила США у перевороті у Гондурасі20:29
- Лідери фракцій не домовилися20:12
- БЮТ зібрав підписи для чергового позачергового засідання19:55
- Депутати залишають залу Ради19:51
- Засідання Ради сьогодні не буде19:46
Работа в Киеве и Украине
- Торговый представитель , 5000 грн (Киев)
- Менеджер по продажам , 5500 грн (Киев)
- Программист 1С 8x , 5000 грн (Киев)
- Електромеханик , 3500 грн (Киев)
- Супервайзер , 2500 грн (Киев)
- Кассир , 1000 грн (Киев)
- Администратор , 2500 грн (Киев)
- Зачем Керчи и Одессе специальный статус?00:37
- Рейтинг футболистов Украины в сезоне 2008/200900:16
- Путин: российский бюджет недополучит треть доходов00:02
- Мать детей Джексона получит за них еще 4 млн. долл.23:41
- В Китае запретили лечить интернет-зависимость электрическим током23:24
- Зарегистрирована депутатская группа «За Куницына!»23:09
- Израиль перебросил в Красное море два военных корабля22:43
- Россия избегает переговоров о границе в Керченском проливе22:18
var c8_sa='';
var c8_pid = Math.round(Math.random() * 1000000000);
document.write('');
// ]]><a href=’http://b.c8.net.ua/click?89,6168&243716178&88&3′ target=_top><img src=’http://b.c8.net.ua/show?i89,6168&243716178&88&3&240&350&’ width=’240′ height=’350′ border=0 alt=’http://c8.net.ua/’></a>



















































