Замість України Євро-2012 може провести Німеччина

Президент УЄФА Мішель Платіні заявив, що Україна може втратити право проведення разом із Польщею чемпіонату Європи з футболу в 2012 році. Таку думку він висловив польським ЗМІ за підсумками свого візиту в цю країну, де він проінспектував міста Гданьськ, Познань і Вроцлав, що вибрані для проведення чемпіонату.

Як передає канал “Вести”, М.Платіні виразив задоволення тим, як готуються до ЧЄ-2012 в Польщі. “Що стосується України, – сказав М.Платіні, – то там наразі знаходиться безліч наших експертів, і остаточне рішення про те, чи зможе вона прийняти матчі ЧЄ-2012, буде прийнято в грудні цього року”.

Україна має лічені тижні, щоб довести, що країна зможе виконати всі обіцянки, які були надані після перемоги разом із Польщею за право прийняти ЧЄ-2012 з футболу. УЄФА стурбований затримками в приготуваннях до змагань і вже розробив програму порятунку чемпіонату. Президент УЄФА, який відвідав Київ минулого місяця, призначив крайній термін для України – 30 листопада.

Кандидат на посаду канцлера Німеччини від СДПН виступає за надання європейської перспективи Україні

БЕРЛІН, 13 липня. (Ганна Снігур-Грабовська – УКРІНФОРМ). Кандидат на посаду канцлера ФРН від Соціал-демократичної партії Німеччини (СДПН), чинний глава МЗС країни Франк-Вальтер Штайнмаєр виступає за надання європейської перспективи Україні. Про це він заявив на зустрічі з іноземними журналістами в Берліні, повідомляє власний кореспондент УКРІНФОРМу в ФРН.

“Ми виступаємо за швидке втілення положень політики партнерства з Україною та іншими нашими сусідами на сході Європи”, – наголосив лідер німецьких соціал-демократів і додав:. “Україна – це наш партнер номер один у програмах “Європейського сусідства” та “Східного партнерства”.

За словами глави німецького МЗС, Німеччина розуміє важку ситуацію, в якій опинилася Україна через фінансово-економічну кризу, і допомагає країні, у тому числі сприяє отриманню Києвом іноземних кредитів. “Я особисто й надалі маю намір допомагати Україні у цьому процесі”, – сказав Ф.-В.Штайнмаєр.

Почався збір підписів проти постанови Кабміну

У Тернопільській області розпочато збір підписів під вимогою скасувати постанову Кабінету міністрів про оподаткування заробітчан.

Як передає кореспондент УНІАН, ініціював збір підписів обласний осередок Всеукраїнського трудового руху “Солідарність”.

За словами голови цього осередку Віталія КРАСНОВСЬКОГО, звернення із підписами мешканців області буде направлено Президенту України Віктору ЮЩЕНКУ, прем’єр-міністру Юлії ТИМОШЕНКО та голові Верховної Ради Володимиру ЛИТВИНУ.

Громадське об’єднання вимагає скасувати постанову Кабміну від 5 березня 2009 року за №236, якою передбачили додаткове оподаткування заробітчан за кордоном на суму від 845 до 3530 грн/міс., а також негайно приступити до розробки й прийняття Державної програми щодо створення економічних і соціальних передумов, зокрема, створення нових робочих місць та забезпечення належного рівня оплати праці для повернення українських громадян на батьківщину.

Мітинг біля посолства Росії в Берліні

У неділю 26.07.2009 з 15.00 до 18.00 відбудеться мітинг навпроти посольства Росії (Unter den Linden 63, 10117 Berlin Mitte, S-Bhf. Unter den Linden).

Тема мітингу: “Зупиніть політичні переслідування і вбивства людей в Росії!”. Наталю Естемірову – відому чеченську правозахисницю було викрадено і вбито 15.07.2009.

Мітинг зареєстрований в поліції. Було б добре, якби ви принесли з собою (надягли) білі футболки. На них можна буде намалювати плями “крові”, мішені, імена, гасла. Фарби (акрил) та пензлі є.
Ви можете принести фотографії політрепресованих і вбитих громадян Росії, плакати та банери відповідного змісту, а також барабани та інші музичні інструменти.
Кожен матиме можливість висловитися по темі (є гучномовець). Для мітингу потрібен підсилювач і колонка, які працюють від вбудованого акумулятора.

Люди в Росії потребують вашої підтримки.

Відповідальний за акцію: Михайло Браіловскій
Телефон: 030 / 841 155 70 і 0157 / 744 200 44
E-mail: sova99999@googlemail.com

Чи вибереться Україна з іміджевої ями?

Олексій Толкачов

Джерело: http://life.pravda.com.ua

Хоча добре відома телевізійна реклама багато років стверджувала “Імідж – ніщо”, на світовій арені все виявляється аж не так просто.

Останнім часом в експертному та журналістському середовищах значну увагу почали приділяти питанням міжнародного іміджу України. Хоча добре відома телевізійна реклама багато років стверджувала “Імідж – ніщо”, на світовій арені все виявляється аж не так просто.

Імідж країни є важливою складовою її національної безпеки. В міжнародному конкурентному середовищі часто саме імідж визначає місце країни у світосистемі. Він забезпечує додаткові інвестиції в економіку, укладення вигідних міжнародних угод і спрямування туристичних потоків. Від авторитетності країни залежить її впливовість у світі. Саме тому держави витрачають мільйони доларів на створення і підтримку свого позитивного іміджу за кордоном.

У 2008 році Російська Федерація витратила на іміджеві потреби понад 300 мільйонів доларів. США – 1,5 мільярда доларів. Китай на формування свого позитивного іміджу в 2009 році запланував рекордні витрати – 6 мільярдів доларів.

Витрати української держави на формування свого доброго імені за кордоном катастрофічно мізерні. За інформацією заступника міністра закордонних справ Юрія Костенка, на формування міжнародного позитивного іміджу України передбачається до 2011 року виділити 230 мільйонів гривень. Зокрема, при підготовці державного бюджету на 2010 рік пропонується закласти на іміджеві потреби України 70 мільйон гривень. Реальні потреби незрівнянно більші.

Помаранчева революція в Україні привернула увагу і викликала захоплення в світової преси, політикуму і громадськості. На початку 2005 року можна було з впевненістю говорити про формування бренду “Україна” на світовій арені, який згідно експертних досліджень вважався яскравим і мав високий рейтинг популярності в світі.

Однак із кінця 2005 року розкол в помаранчевій політичній команді, перманентна політична нестабільність та слабкість державної політики почали тягнути міжнародний імідж України на дно.

На думку експерта Дениса Богуша, загальний імідж країни складається з інвестиційної, туристичної, соціальної та політичної складової. При цьому саме політична складова формує 40% інформації про Україну за кордоном.

…затвердив державну цільову програму і просить виділити на її фінансування 230 млн. грн. (на три роки)

Джерело: http://ukrainci.com

Кабінет міністрів України затвердив державну цільову програму формування позитивного міжнародного іміджу України на період до 2011 року. МЗС просить виділити на її фінансування 230 млн. грн. (на три роки).

Відповідне рішення було прийнято сьогодні, 3 червня, на засіданні уряду. Про це повідомив заступник міністра закордонних справ Юрій Костенко, призначений сьогоднішнім указом Президента послом у Китаї.

“Програму затверджено, але поки що без фінансування. Вона буде реалізовуватися за умови наявності необхідних коштів”, – сказав Костенко.

За його словами, Міністерство закордонних справ пропонувало затвердити фінансування цієї програми на рівні 230 млн. грн. протягом трьох років.

Костенко уточнив, що виділення коштів на реалізацію програми в 2010 та 2011 роках буде розглядатися під час підготовки проекту державного бюджету на відповідні роки.

Як повідомлялося раніше, Кабінет міністрів України дозволив Міністерству закордонних справ придбати за 4 млн. євро приміщення в Мілані (Італія) для розміщення Генерального консульства України.

	http://oglyadach.com

Кабінет міністрів України затвердив державну цільову програму формування позитивного міжнародного іміджу України на період до 2011 року.

МЗС просить виділити на її фінансування 230 млн. грн. (на три роки).

Відповідне рішення було прийнято сьогодні, 3 червня, на засіданні уряду.

Про це повідомив заступник міністра закордонних справ Юрій Костенко, призначений сьогоднішнім указом Президента послом у Китаї.

“Програму затверджено, але поки що без фінансування. Вона буде реалізовуватися за умови наявності необхідних коштів”, – сказав Костенко.

За його словами, Міністерство закордонних справ пропонувало затвердити фінансування цієї програми на рівні 230 млн. грн. протягом трьох років.

Як пише “Новинар”, Костенко уточнив, що виділення коштів на реалізацію програми в 2010 та 2011 роках буде розглядатися під час підготовки проекту державного бюджету на відповідні роки.

Нагадаємо, Кабінет міністрів України дозволив Міністерству закордонних справ придбати за 4 млн. євро приміщення в Мілані (Італія) для розміщення Генерального консульства України.

АНАЛІЗ РЕПРЕЗЕНТАЦІЇ УКРАЇНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ НА ВЕБ-САЙТАХ ДИПЛОМАТИЧНИХ ПРЕДСТАВНИЦТВ УКРАЇНИ

жерело: http://www.niss.gov.ua

Анотація

На основі аналізу веб-сайтів посольств України проаналізовано стан репрезентації української національної культури за межами України. Проведено порівняльний аналіз українських та зарубіжних електронних сторінок посольств щодо репрезентативності інформації про вітчизняний культурний простір, запропоновано заходи щодо поліпшення інформаційного наповнення розділів веб-сайтів.

АНАЛІЗ РЕПРЕЗЕНТАЦІЇ УКРАЇНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ НА

ВЕБ-САЙТАХ ДИПЛОМАТИЧНИХ ПРЕДСТАВНИЦТВ УКРАЇНИ

Процес формування позитивного іміджу України за кордоном є однією із складових реалізації евроінтеграційного курсу країни. Інформація щодо розвитку українського суспільства, а саме, розбудова та зміцнення демократичних інститутів, наявний науково-технічний, промисловий та туристичний потенціали, досягнення в галузі культури та спорту, майже не з’являється в зарубіжних засобах масової інформації. Їхньою тематикою є питання історичної пам’яті, розвитку політичної системи, мовна ситуація в країні. За умов підвищеної уваги з боку європейських країн до підготовки Євро-2012 викликають занепокоєння негативні публікації стосовно України у ЗМІ Німеччини й Італії. З огляду на подібні виклики Україна має ефективно використовувати різноманітні можливості для створення позитивного іміджу у світі, донесення об’єктивної інформації про здобутки, проблеми, історію та культуру.

Довідково:

15 жовтня 2003 р. Кабінет Міністрів України затвердив Постановою №1609 „Державну програму забезпечення позитивного міжнародного іміджу України на 2003–2006 роки”. Програма мала на меті підвищення авторитету України в політичній, культурній та економічній сферах. Серед завдань зазначалося пропагування та поширення інформації про здобутки української культури, духовних цінностей українців та сприяння проведенню культурного обміну, міжнародного туризму. Передбачалося створити багатомовний веб-портал Міністерства закордонних справ України з об’єднанням електронних сторінок усіх дипломатичних представництв України за кордоном. Дана Програма не була реалізована повною мірою через формальне ставлення виконавців до її імплементації.

Відсутність системного комплексного підходу до питання формування позитивного міжнародного іміджу України за невизначеності пріоритетності бюджетного фінансування, єдиної інформаційної бази призвела до розпорошення зусиль органів влади.

6 червня 2007 р. Кабінет Міністрів України розпорядженням №379-р ухвалив концепцію „Державної цільової програми формування позитивного іміджу України на 2007–2010 роки”.

ОБ’ЕДНАННЯ УКРАЇНЦІВ У ПОЛЬЩІ:Не збулася ідея створення й діяльності Консультаційної ради

Відносини з Україною, дипломатичними представництвами, співпраця
з церквами, польськими НО (неурядовими організаціями), самоврядуванням

29.12.2005

http://www.oup.ukraina.com.pl

По-різному можна оцінювати співпрацю з дипломатичними представництвами України. Крім позитивних явищ, допомоги в проведенні культурних заходів, сприяння в придбанні техніки, посередництві в контактах з центральними органами України, співпраці при побудові та відкритті у Варшаві пам’ятника Тарасу Шевченкові, урочистостях на могилах воїнів УНР у Варшаві та Любліні, слід констатувати небажання поміняти рівень співробітництва. Не збулася ідея створення й діяльності Консультаційної ради. Більшість зустрічей з офіційними представниками України, які перебували у Варшаві, дуже часто бували куртуазно-формальними й не мали впливу на покращання рівня співвідносин. Багато важливих для громади питань, напр. «Народного дому» чи кладовищ воїнів УНР та УПА в Польщі надалі вимагають узгодженої співдії з дипломатичними представництвами України.

Зміни вимагає також рівень і характер співпраці з державними органами України, які займаються діаспорою. У звітному періоді відчувалося надто скромне зацікавлення реальною співпрацею як з боку державних установ (міністерств, обласних влад), так і громадських організацій (УВКР, Товариство «Україна–Світ»). Як добрий приклад співпраці, слід вважати візит у Польщі (травень 2003 р.) міністра Геннадія Москаля, голови Державного комітету національностей та міграції. Він відвідав українські громади (Лемківщини, Підляшшя, Вармії та Мазур) та спробував ознайомитися з їхньою відмінністю, специфікою й потребами. Позитивним досвідом організації слід вважати співпрацю з Львівською обласною державною адміністрацією при побудові пам’ятника М. Вербицькому в селі Млини біля Перемишля.

У випадку інших органів України, у звітному періоді не вистачало концепцій співпраці, фондів, а то й бажання обговорювати проблеми з українською громадою; помічалася зате схильність до позірних дій.

Протягом звітного періоду покращала співпраця між Об’єднанням українців у Польщі та ієрахією Православної й Греко-Католицької церков. Завдяки проведенню чисельних зустрічей та консультацій з ієрархами Церков та священнослужителями, налагоджено механізм реакцій та співдій на користь громади.

Фестиваль культур народів світу у Свіржі

Джерело: http://www.gabri.kiev.ua

31 липня – 2 серпня, с. Свірж у 40 км від Львова

Найбільший фестиваль України у форматі World Music за участю світових та українських зірок: Сезарія Евора (Капе Верде), Ніно Катамадзе & INSIGHT (Грузія), Здоб ші Здуб (Молдова), Пелагея (Росія), The Klezmatics (США), Cankisou (Чехія), Vоплі Vідоплясова, Плач Єремії, Esthetic Education, Піккардійська Терція, Енвер Ізмайлов та ін. Формат об’єднує традиційну музику народів світу і сучасну музику з національними елементами.

35 гектарів фестивальної території та 3 доби насиченої програми у різних жанрах чекають на гостей у Львівській області, в оточенні гір та озер, на неподалік від замку Свірж. Старовинний замок 1482 року, парк та костел.

Скачати карту

Там де високі дерева підпирають небо, де сонце торкається гір,  де кам’яні фортеці височіють над розливами рік, на перетині світів і темряв на три довгих літніх дні в три коротких літніх ночі до Свіржа зберуться народи з усього світу, ведучи за собою тіні своїх забутих предків. Там без упину лунатимуть мотиви світу на всіх рівнях Вашого сприйняття. Ви зможете почути та побачити, відчути та осягнути, запам’ятати найбільш душевний фестиваль Вашого життя. Поки що ж, можете його уявити:

На фестивалі будуть представлені музика та література, танці та ремесла, кухні та театральне мистецтво народів трохи не з усіх куточків світу. Вірмени та грузини, американці та японці, угорці та молдавани, французи та естонці, киргизи та ізраїльтяни, алжирці та італійці, поляки та чехи, росіяни та, звичайно ж, українці – ось лише невеличкий перелік тих народів, які ділитимуться з вами часточками своєї душі.

На Вас чекають більше 60 концертів на 3 сценах, літературні, танцювальні та ігрові майдани, десятки майстер-класів та сотні метрів виставкових площ, а також повний спектр послуг для гостей фестивалю, включаючи наметове містечко, паркінг та всі супутні сервіси.

Плануйте літо 2009 з нами вже зараз!

ОДИН ДЕНЬ У БЕРЛІНІ, або Як вінницькі журналісти Рейхстаг брали

Тетяна КОНДРАТЬЄВА

Джерело: http://www.33channel.vinnitsa.com

Але ще до цієї знаменної події і після неї у третьої експедиції журналістів до Європи, організованої Вінницьким товариством «Україна-Польща-Німеччина» спільно з управлінням внутрішньої політики і зв’язків з громадськістю облдержадміністрації, відбулося чимало пригод, яких організатори поїздки аж ніяк не могли передбачити у програмі перебування.

Вона (програма) передбачала в основному живе спілкування з колегами-журналістами у Польщі (Лодзі, Познані), і вперше, так би мовити, у розвідку, вінничани добралися до столиці Німеччини.

Поки “бусик” мчав автобаном до місця призначення, ми гарячково згадували свої лінгвістичні пізнання з німецької мови. Старий розмовник не вселяв оптимістичних надій, бо діалоги там побудовані у переважній більшості з досить могутнім комуністичним підтекстом. Тих, хто у школі вивчав німецьку, було небагато, в основному у всіх – поганенька англійська, а без розмовника нічого іншого, крім елементарного «бітте», «гуттен таг», «аусвайс», «натюрліх», «даст іш фантастіш» і, звичайно, «Гітлер капут», на думку не спадало. Заспокоювала обставина, що у Берліні найбільша в Європі діаспора росіян, етнічних німців, які свого часу зазнали репресій у Росії і виїхали на історичну батьківщину. Що ж, будемо сподіватися на те, що вони ще не забули «могучий и великий».

Перетин польсько-німецького кордону відбувся миттєво, без принизливого «шмону» у валізах і кількагодинних стоянь у незрозумілих чергах. Через кілька хвилин поліцейські все ж таки поцікавилися, куди ми прямуємо і, почувши, що ми з офіційним візитом на телеканал «Дойче велле» (“Німецька хвиля”), побажали щасливої дороги, не забувши, про всяк випадок, перевірити наші «аусвайси». Чемно, але якось зловісно.

Отже – Берлін. Після кількох довгих тунелів почалося передмістя: могутні промислові корпуси, важка техніка… Невеликий готель «Ambierte» ледь втиснувся поміж житлові будинки суворих геометричних форм. Сяк-так покидавши речі, ми пішки вирушили назустріч пригодам.

Те, що відкрилося нашим очам, можна висловити одним словом – грандіозно. І кам’яна громада рейхстагу, всередину до якого ми вже не змогли потрапити, бо вхід відкритий тільки до 22.00, і Брандербурзькі ворота, споруджені ще у ХVІІІ столітті архітектором Карлом Готхардом Лангхансом, які стали символом німецького об’єднання.

Хто вирішує за кого в Берліні?

Черновецький хоче встановити у Берліні пам’ятник Шевченку

Джерело: http://www.golosua.com

Мер Києва Леонід Черновецький хоче, щоб в Берліні з’явився пам’ятник Тарасу Григоровичу Шевченко. Про це він сказав під час зустрічі з Надзвичайним та Повноважним послом ФРН в Україні Ганс-Юргеном Гаймзьоттом.

За словами мера, поет Т. Г. Шевченко — символ української свободи для українців так само, як і Берлінська стіна для німців. Тому Л. Черновецький попросив у посла встановити в Берліні пам’ятник поетові. За даними Л. Черновецького, такого пам’ятника у Берліні ще немає.

“Це не обмін, це не торгівля (пам’ятниками — ред.). Берлінська стіна буде встановлена в Києві, проте, за даними, які в нас є, у Берліні немає пам’ятника Шевченку”, – сказав мер Києва.

Посол Німеччини заявив, що охоче візьме цю пропозицію до уваги і спробує допомогти встановити пам’ятник”.

“Я зв’яжусь зі своєю колегою, послом України в Берліні. Вона буде знати, в якому місці встановити пам’ятник. Я охоче візьму це до уваги”, – сказав Ганс-Юрген Гаймзьотт .

…………………………………………………………………………………………………………………………………………………………………………………………………………………………………………………………..

ЗУСТРІЧ ГЕНЕРАЛЬНОГО СЕКРЕТАРЯ СКУ З УКРАЇНЦЯМИ В БЕРЛІНІ

Джерело: http://www.ukrainianworldcongress.org

Від 26-го лютого до 2-го березня (2003 року, ред.). Генеральний Секретар СКУ перебував в Берліні, де зустрівся з Послом України в Німеччині та провідниками українських організацій і виступив перед українською громадою Берліна. В цей час в Берліні і околиці проживає близько 25,000 українців, а в Німеччині – більше 80,000. Це українці, які проживають в Німеччині легально і  зареєстровані, але ця кількість не включає нелегально перебуваючих українців, яких  додатково  можна нарахувати близько 120,000. В Берліні діють декілька українських організацій і є Українська Греко-Католицька Церква. Під час зустрічі з українською громадою переговорено можливості створення в Берліні відділу Центрального Представництва Українців у Німеччині (ЦПУН).

………………………………………………………………………………………………………………………………………………………………………………………………………………………………………………………………………………..

У Берліні прикро, що Україна – не Азія

ГІРКІ ФЕСТИНИ

http://postup.brama.com

Віктор БОНДАРЧУК

У Берліні завершився тиждень культури Азії. У центрі уваги – Китай. На вулиці Унтер ден Лінден – плакати, маски, дракони, декоративні кулі, національна музика, а на екрані великого телевізора миготить життя цієї екзотичної країни: її люди, народні ремесла та побут народу. У павільйоні-пагоді є змога придбати товари народного мистецтва, сувеніри з національним оздобленням. А ще можна ознайомитись з китайською кухнею та заглянути до звичайнісінької юрти.

Був і такий експонат, і ніхто його не соромився, хоч Китай, звісно, має й сучасні технології.

А згадаєш Дні української культури у Німеччині чи Дні України в Баварії,— і враз робиться гірко.

Дні культури, котрих не було зовсім. Постає питання: хто винен? Вже не будемо копати старе та дошукуватись куди пішли гроші? Як осередки української громади могли допустити, щоб якісь новоспечені фірми саме так оформляли культурну програму. Та ніхто з українською громадою не радився, її поставили перед фактом та ще попрохали забезпечити повними залами людей, що належать до українських спільнот, бо, внаслідок недосконалої підготовки та відсутності оригінальної національної програми, було мало відвідувачів.

Майже за таким же сценарієм пройшли Дні культури України в Німеччині й торік. Не було тільки єврейської вистави та фотовиставки. За такою логікою, можливо, на Днях єврейської культури буде показано “Наталку Полтавку” та світлинии про Україну. Це буде, напевне, дійсно злиття культур народів. Та, на диво, тоді мюнхенська громада спромоглася на акти протесту. Але про ці заходи не було відомо дописувачці “Всесвіту”, яка виклала ці події у радянському стилі. Відтоді авторка встигла переїхати до Німеччини та отримати тут соціальну допомогу. Ставши тіньовим радником аташе з питань культури Української Амбасади, і спираючись, напевно, на свій досвід, вона втілила у життя сценарій, що був відпрацьований тоді на мюнхенських сценах. І все повернулося на круги своя. Такою ж є і новоспечена фірма “Інтерконтакт” через яку, можливо, проходили всі акції та поєднання з німецькими фірмами, на які потім була покладена вина за всі помилки.

Насамперед ляпсус було допушено в плакатах, які вийшли не те що недосконалими, а навіть образливими для України.

Ювілей України в Берліні

http://www.day.kiev.ua

Святкування відбулось у атмосфері солідарності з США

---

Богдан ОСАДЧУК, Берлін

---

У середу, 12 вересня (№165, п’ятниця, 14 вересня 2001, ред.), у Берліні відбулися святкування десятиріччя незалежності України. Ще напередодні ювілейних заходів – після повідомлень про акти терору в Америці – доля святкувань зависла у повітрі. Берлін потонув у жалобі, і всякі святкування були відкликані або перенесені на інший час. У середу після погрози про вибух бомби довелось учасникам політично-наукової конференції про десятиріччя незалежності України евакуюватися з приміщень німецького МЗС до берлінської ратуші.

Але конференція відбулася. Головною темою були підсумки десятиріччя і перспективи на майбутнє. Від українців виступали: міністр культури Юрій Богуцький, екс-прем’єр Віктор Ющенко, головний редактор газети «День» Лариса Івшина, Уповноважений з прав людини Ніна Карпачова, Микола Дудченко. Від німецької сторони — заступник міністра закордонних справ Крістоф Цепель, голова Німецько-українського форуму, Матіяс Кляйнер, депутат бундестагу від Зелених Гельмут Ліпельт, економісти Вольфрам Шретель і Фолькгарт Вінценц, історики Вольфганг Ешведе і Райнер Лінднер. Відбувся також «круглий стіл» дипломатів iз Києва.

Кульмінаційним пунктом святкувань був урочистий концерт у театрі Коміше Опер – при «німецькому Хрещатику» – бульварі Унтер ден Лінден, за участю Камерного оркестру «Київські Солісти» під керівництвом Богодара Которовича. З огляду на американську трагедію, зміст програми було змінено, вилучено твори легкого жанру. Посол Пономаренко у ювілейній промові засудив акти терору на американській землі і висловив повну солідарність України з американським народом і урядом.

№165, п’ятниця, 14 вересня 2001

“Непокоїть діаспорян не лише прагматизм «новоприбулих», а й їхній недостатній патріотизм та «змоскаленість”"

Альона Гетьманчук, «Главред», Вашингтон, 12.06.09 // 16:29

http://ua.glavred.info

Українці в Америці – не лише діаспора. У це складно повірити тим, хто не помітив, як до трьох хвиль української імміграції до США додалась повноцінна «четверта», але це факт, який не можна не враховувати, коли ти на іншому боці Атлантики.

До «четвертої хвилі» зараховують усіх, хто приїхав шукати щастя у Сполучених Штатах уже за незалежної України. Досі, щоправда, незрозуміло, чи варто до них відносити тих українців, які приїхали до США лише заробити грошей чи повчитись. Але проблема в тому, що й деякі діаспоряни досі не знають, до якої хвилі належать: якщо їхні батьки приїхали до Сполучених Штатів після Другої світової війни, а вони народились уже в США, то як мають себе ідентифікувати – третьою хвилею чи між хвилями.

Найбільше «новоприбулих», як їх трохи з іронією називають діаспоряни, наразі мешкає в Сакраменто, що в штаті Каліфорнія. Це переважно українці, які виїжджали до США в 1990-ті роки за так званою протестантською лінією. І, судячи з усього, лінія ця користувалась попитом: за даними Світового конгресу українців, наразі в Сакраменто проживає приблизно 75 тисяч наших колишніх співвітчизників. Приблизно – оскільки більша частина українців воліє не обтяжувати собі життя різними реєстраціями.

Знижена самооцінка українців у Штатах

Михайло Даценко, президент неприбуткової організації з Вашингтона – Міжнародної асоціації громадян України – розповідає, що з 1993 року, коли він сам переїхав до Америки, українців лише прибувало. Особливо помітним рух з України в бік Сполучених Штатів був наприкінці 1990-х. Тенденція стала настільки очевидною, що її навіть зауважив Державний департамент. Власне, й асоціація українських громадян, яку очолює Михайло, з’явилася на світ завдяки тодішньому притоку українців до Америки. «Чому виникла наша організація?

Українські першопроходці карнавального Берліну 2009

http://ukrvolkstanz.blogspot.com/

Сергій Ємельяненко

Привіт усім!

Насамперед щира подяка тим, хто, тією чи іншою мірою, брав участь у карнавалі цього року:

учасницям Берліників – Ірині, Жанні та Тетяні - які проявили, аби не яку, витримку та імпровізацію у танцях під час карнавалу;

Ользі Самборській, керівнику українського центру компетенції Берліну (Ukraine Kompetenz Zentrum e.g.), та її родині, яка нас забезпечувала інформацією та виручила у найважчу хвилину;

керівництву ресторану “Україна”(п. Галині та п. Богдані), яке надало нам приміщення для проведення занять та надали українські однострої(костюми) у користування;

пані Людмилі Млош, керівнику центральної спілки українців Німеччини (Zentralverband der Ukrainer in Deutschland), яка надала нам сорочки;

Василю, Ірині та Анні, представникам українського центру компетенції Берліну (Ukraine Kompetenz Zentrum e.g.), які підтримували нас у танцях;

Марії, Ксіаохані, Богдану, Андрію, котрі підтримували нас своєю присутністю.

Тепер розповім усе по порядку, а саме як це відбувалося. У неділю 31 травня з ранку о 10.00 ми (я, Іра, Жанна та Тетяна) зібралися у Ольги Самборської, де ми мали змогу переодягнутися і, так би мовити, привести себе у бойову готовність. Незабаром прийшла група підтримки Василь, Іра та Оля, яких ми навчили нашому танцю Гречаники щоб вони мали можливість з нами танцювати. В пів на дванадцяту ми вийшли від Ольги і пішли до колони Карнавалу.

Де на нас вже очікувала перша несподіванка від організаторів нашої участі у Карнавалі, а це був інтернет- проект радіо Мультікульт2.0 – вони забули записи наших танців, під які ми планували танцювати (так, велика частина цієї проблеми лежить на мені і я цього не заперечую, що не взяв із собою копії із записами). Тому ми мали швидко вирішувати, де узяти ці записи,

„Karneval der Kulturen“: враження зсередини (SUSN)

http://www.sus-n.org

Ірина Мозоль, СУСН-Берлін
berlin@sus-n.org
Українська молодь взяла участь 31-го травня 2009-го року в параді берлінського карнавалу
культур (Karneval der Kulturen), який проходив з 29-го травня по 1-ше червня. Учасники
карнавалу, жителі Берліну, презентують країни, вихідцями яких вони є. Туристи охоче відвідують
такий показ мултикультуральності міста,
який не має аналогів у Німеччині. Цього року
взяли участь понад 90 груп, які представили
близько 70 національностей. Представники
України вперше взяли участь у карнавалі,
який існує вже 14 років. Амбівалентність
заходу полягає в тому, що презентуються
народи (культури) в їх вельми стереотипному
обліку, який уможливлює швидке впізнання
представленої країни на фоні сучасного,
відкритого всьому новому, нехтуючого
традиційні обмеження Берліні. При цьому
українське традиційне вбрання спонукає до
асоціацій з багато чим табуїзованим
німецько-національним. Такої проблеми в,
наприклад, груп, які танцють масово облюбовані зараз традиційні латиноамериканські танці в
барвистих бікіні, не було.
Ми розбавили вихід, крім всього іншого, своєю молодістю і не червоними, а білими
«робінгудськими» чобітками. Radio MultiCult2.0 (ініціатор Karneval der Kulturen 14 років тому,
тоді Radio MultiCulti) ставило нам постійно непідходящі, нами заздалегідь відхилені мелодії.
Проте до трьох підготовлених для танців пісень черга також дійшла. Одна з пісень пролунала,
здається, за 5 годин один раз, замість ще двох запланованих було безліч інших. Отож, ідучи на
Karneval der Kulturen, потрібно брати з собою не тільки строї, а й здатність у танцювальній формі
швидко реагувати в непередбачених ситуаціях.

8-23 серпня 2009 р. молодіжний табір з відвідування місць військових поховань та історичних пам’яток в Україні (Бабин Яр ,та ін.)

Джерело : http://www.mfa.gov.ua/germany/ua

08.08. – 23.08.2009 запрошуємо молодь України та Німеччини взяти участь у проекті у рамках молодіжного Табору №61 з відвідування місць військових поховань та історичних пам’яток  в Україні (Бабин Яр ,та ін.)
Сьогодні Україна відчинила двері для європейців, які бажають ближче познайомитись з історією, традиціями, культурою, а також сучасним політичним розвитком  у самому “серці” Європи після Помаранчевої Революції. Цей проект орієнтований насамперед на студентів, які цікавляться подіями 29-30 вересня 1941 року та бажають відвідати пам’ятні місця  військових поховань в Україні, зокрема у Бабиному Яру, на Київщині і т.д.

Наш табір надасть можливість ближче пізнати українську історію та культуру. Запрошуємо учасників з України та Німеччини. Спілкування відбуватиметься німецькою, українською та англійською мовами. Знання російської мови не можуть бути передумовою для участі. Учасники проживатимуть у комплексі відпочинку на околиці Києва. Велика метрополія запропонує багато можливостей для екскурсій та дозвілля.

Умови участі та перебування у таборі:

Кількість учасників: 20 молодих людей з України та ФРН у віці з 18 до 25 років. Мінімальна кількість учасників – 15 осіб.

Переїзд: самостійний переїзд німецьких учасників до Берліна, а звідти спільно з іншими членами групи – потягом до Києва.

Умови проживання: багатомісний номер у комплексі відпочинку у таборі.
Внесок учасника: 290 євро (для німецьких громадян)

Закордонний паспорт – має бути дійсним протягом місяця на момент від’їзду.

Електронний формуляр для участі можна знайти тут

Віктор Бондарчук: Спостереження (архів)

Хохлізм як перехідний етап від совєтского чєловєка до Українця

Джерело: http://h.ua

Ярослав Макітра

Політичний аналітик

Хохол – це українець, який щойно виліз із лайна, але замість дорогих парфумів любові до Батьківщини використовує дешевий одеколон псевдопатріотизму

Питає внук діда: – Дідусю, а хто такі росіяни і москалі?

Дідусь: – Росіяни, внучку, це такі люди, що живуть в Росії. А москалі – це росіяни, що живуть в Україні!

Внук: – А хто такі євреї і жиди?

Дідусь: – Євреї – це такі люди, що живуть в Ізраїлі, а жиди – це євреї, що живуть в Україні.

Внук: – Хто ж такі українці?

Дідусь: – Це такі люди, що живуть в Канаді і Америці.

Внук: – А хто ж тоді ми із тобою?

Дідусь: – А ми хохли, які перешкоджають москалям і жидам будувати самостійну соборну Україну!

Саме із такого давнього народного анекдоту вирішив розпочати «своє життя» на сайті «Наш Век». Сподіваюсь, що керівники проекту, з якими я маю честь дружити – Олександр Балобан та Дмитро Колісніченко не звинуватять мене в антисемітизмі чи «печерному» націоналізмі, і не залишать без вільної платформи на цьому Інтернет-ресурсі. Коли так, то із радістю викладатиму своє бачення, думки про сьогодення і надалі. Ну що ж, досить жартів – перейдемо до речей серйозних…

Згаданим анекдотом про москалів, жидів і хохлів жодним чином не бажав образити чиїсь національні почуття. Це лише ілюстрація до наболілої проблеми. Мова йде про хохлізм, хворобу, яка не дає нам, жителям України, «вичавити» із себе раба-малороса. Вразила ця недуга країну по всій її території. Від донецьких степів до Карпатських гір. Зараз можна спостерігати характерні симптоми захворювання.

Простір свободи. Україна на шпальтах паризької “Культури”

Джерело: http://www.gazeta.lviv.ua

Наталка Сняданко

Минає п’ята річниця з дня смерті Гедройця, про якого не менш легендарний професор Богдан Осадчук, українець, нагороджений польським урядом орденом Білого Орла, писав: “Мабуть, це рідкісний випадок у світовій історії, коли людина, яка живе в еміграції, далеко від рідного краю, призвела до радикальної зміни в міжнаціональних взаєминах: від ворожнечі до співпраці.

Йдеться про постать і діяльність Єжи Гедройця – видавця і редактора польського журналу “Культура”, що виходив у Парижі. Нащадок старовинного, спольщеного протягом століть княжого литовського роду, він народився перед першою світовою війною в Мінську, де його батько був лікарем. Із демократичних переконань Гедройць-старший зрікся титулу князя. Молодий Гедройць пішов тим самим шляхом. Став справжнім демократом, але зберіг усі прикмети аристократа: незвичайну культуру поведінки у взаєминах зі співробітниками, чемність, такт, але водночас і необхідну дистанцію, яка не допускала простацьких манер. У нашій п’ятдесятилітній співпраці, незважаючи на всі відмінності в поглядах на різні стратегічні й тактичні проблеми боротьби з комунізмом і націоналізмом, ніколи не доходило до гострих суперечок і конфліктних ситуацій”.

Єжи Гедройцеві, крім знаменитої концепції УЛБ (Україна, Литва, Білорусь) та перших спроб обговорення болючих моментів українсько-польських стосунків, до яких обидві держави поволі повертаються лише зараз, належить і не менш крилата й часто цитована фраза: “Незалежна Україна для нас важливіша за вступ до НАТО”, сміливість якої на той час пояснювати не доводиться.

А також не менш приємна для вуха кожного львів’янина сентенція: “Що раніше ми визнаємо Львів важливим для української держави містом, то швидше українці стануть нам приємними партнерами”.

Українське видання антології “Простір свободи: Україна на шпальтах паризької “Культури” підготувала до друку варшавська україністка й історик культури Боґуміла Бердиховська. Вона уклала його з текстів, що розглядають польсько-українські стосунки, авторства таких знаних постатей, як Юзеф Чапський, Юліуш Мєрошевський, Влодзімєж Бончковський, Богдан Осадчук. Другий розділ вміщує добірку текстів про “сучасні” українські питання Івана Лисяка-Рудницького, Юзефа Лободовського, Бориса Левицького. У розділі під назвою “Культура” можна прочитати огляд “Література межової ситуації” Юрія Лавріненка, відомого укладача антології “Розстріляне відродження”, Юліана Кардоша, Анджея Вінценза.

Польський часопис в екзилі “Культура” і його оточення

Базіл Керскі розповідає про екзил-часопис “Культура”, Берлін, 2009

“Польський часопис в екзилі “Культура” і його оточення” („Die polnische Exilzeitschrift Kultura und ihr Kreis“ ) – під такою назвою  10 липня 2009 в Берліні в документаційному музеї Берлінської стіни (Dokumentationszentrum Berliner Mauer) відбулася презентація документального фільму Лоре Дітцен (Lore Ditzen)  „Das Zeugnis des Joseph Czapski“ (43 min., 1981). Доповідь після фільму мав Базіл Керскі, шеф-редактор німецько-польського часопису “Діалог” . Модерувала вечір Доріс Ліберман ( Doris Liebermann), відома німецька журналістка.

Польський часопис “Культура” відігравав в часи протистояння Заходу і Сходу роль неофіційного послання незалежної і вільної Польщі. Півстоліття “Культура” з екзилю впливала на інтелектуальне життя Народної Республіки Польща. Але не тільки Польщі. Значну роль в розвитку “Культури” належить і українським інтелектуалам, зокрема, професору Богдану Осадчуку, який мешкає в Берліні. Про це наголосив Базіл Керскі під час своєї розповіді про роль “Культури” в розвитку польсько-німецько-українських стосунків.

Вольфганг Темплінг (Wolfgang Templin) (в центрі) в обговоренні після презентації часопису “Культура”

На зустрічі були присутні вчені, журналісти і зацікавлені східноєвропейською тематикою особи. Серед них був і Вольфганг Темплін, дослідник української помаранчевості.

коротенький репортаж для Хати скраю зробила Ольга Самборська

Базіл Керскі (Basil Kerski) та Лоре Дітцен (Lore Ditzen), Берлін, 2009

Як люди стають радниками посольства?

Розмова Олександра Бойченка з Олею Гнатюк

http://www.potyah76.org.ua

Стосунки між вчорашніми непримиренними, здавалося б, ворогами – українцями й поляками – сьогодні близькі до ідеалу. Але самі собою такі стосунки не вибудовуються: хтось мусить терпляче їх вибудовувати. Моя співрозмовниця – одна з найактивніших учасниць цього будівництва: Оля Гнатюк – літературознавець, перекладач, доктор філології, працювала у Варшавському університеті, очолювала відділ української літератури в Інституті славістики Польської АН. Автор книг “Українська духовна барокова пісня”, “Бунт покоління. Розмови з українськими інтелектуалами” (у співавторстві з Богумілою Бердиховською), “Прощання з імперією. Українські дискусії про ідентичність”. Упорядник і редактор близько десятка книжок, що репрезентують сучасну українську літературу: “Рибо-вино-кур”, “Степова леґенда”, “Пролог, не епілог”, “Сни про Європу” та ін., а також збірки “Відьми, чорти і святі Гуцульщини”. В її перекладах у Польщі видано художні твори, есеїстику та наукові праці багатьох українських авторів: Юрія Андруховича, Василя Голобородька, Ярослава Грицака, Олександра Гриценка, Юрія Іздрика, Ігоря Калинця, Миколи Рябчука, Євгена Сверстюка, Наталії Яковенко та ін. З березня 2006 року Оля Гнатюк – Радник Посольства Республіки Польща в Україні, керівник відділу культури та науки.

Олю, по-перше, вітаю з новим, але знову українським “поворотом долі”, а по-друге, я все глибше останнім часом замислююся над перспективами працевлаштування, у зв’язку з чим, може, підкажеш по секрету, як люди стають радниками посольства?

Важко відповісти, бо ж я ніколи не готувалася стати радником, навіть не думала, що в моїй науковій біографії можлива така зміна. Двадцять один рік тому закінчила відділення україністики Варшавського університету і відтоді так чи інакше пов’язана з університетом. Однак, якщо дивитися менш формально, себто не лише на місце роботи, а й на те, що зроблено, то добру половину вільного від науки та викладання часу я присвячувала пропаґуванню української культури в Польщі та польської в Україні, а також налагодженню різноманітних зв’язків між організаціями та людьми. Найбільше моє захоплення – літературний переклад. Але оскільки в часи, коли я починала перекладати, мало було просто перекласти навіть найкращу книжку, доводилося ще думати, як дійти з цієї книжкою до читачів, то я мусила навчитися знаходити зацікавлених людей

Супер-кубок України

До Хати скраю звернулися футбольні вболівальники українського футболу, що мешкають в Берліні, і запропонували оголосити наступну інформацію:

Сьогодні (11 липня) в Сумах відбудеться матч за суперкубок України – Динамо Київ (Київ) – Ворскла (Полтава). Трансляція на телеканалі Інтер розпочинається о 19-40 за берлінським часом. Віртуальний форум вболівальників київського Динамо рекомендує дивитися он-лайн. Про інші можливості он-лайн перегляду читайте тут.

“Ukrainale” в противагу “Berlinale”?

“Фильм “Путеводитель” уехал из Берлина без призов”,

але повернувся знову. Низькопробність циркулює однаковою мірою Європою, як і доброякісність. Змішувати одне з одним проте не варто. Якщо неякісну китайську продукцію ще можна забанити, чим займаються численні служби в Німеччині, то з українським кіно- ширпотребом і його розпізнаванням тут важче. Та і пропонують його самі “українці”. Німці поки придивляються.

Від фільму Шапіро “Дороговказ”, якого автору цих слів довелося побачити на “Берлінале” в 2005 році, берлінці відплювувались дуже довго. Їм і власної чорнухи вистачає.

Тоді я йшла на фільм про славне місто Київ, за яким стискалося серце по довгих роках міграції з України і яке не відпускає досі. Вела на нього і всіх своїх знайомих німців. А вхопила облизня, бо показали перевертня.

Після фільму в залі повисло непорозуміння. Моя німецька подруга, що є затятим фаном “Берлінале”, поскаржилась на головний біль після перегляду фільму. Мабуть, тривале коливання камери в режимі похідної зйомки, що на екрані створювало ефект повного хаосу і непрофесійності,  далося взнаки. Я ж зрозуміла, що знаю зовсім інший Київ, який мабуть ніколи не відкривався автору фільму.

Так, люди часто в одному місті ходять різними стежками відповідно до стану духовного і ментального. Кожен шукає і знаходить своє. “Кожному своє”, але не кожному конче потрібно показувати  “своє”. Це можна сказати не тільки по відношенню до автора фільму “Путеводитель” -”Дороговказ” Олександра Шапіро, але і до реаніматорів його в Берліні: групи російськомовних “українців”, що видали “своє” бачення України для Берліну в претендуючому на бред фестивалі “Українале” (http://www.ukrainale.de).

Якщо з Олександром Щапіро все стало зрозумілим після його висловлювання в одному з інтерв’ю: “Я себя хорошо ощущаю на Украине. Потому что дошел до того результата, когда не я прошу, а мне уже начинают предлагать деньги на проекты.”

Можна лиш риторично запитати, чи так само добре почуваються організатори українале в Берліні? Україномовних українців Берліна  вони старанно оминули і на украініале не запрошували. Імена учасників і сфера їх інтересів  говорять самі за себе.

Події украініале, на щастя, проходитимуть у  період канікул і відпусток (друга половина липня 2009). Сподіваюсь, для німців це пройде непомітно.

Ірина Сердюк, ідейний натхненник і співавтор іншого “путєводітєля” Культуршок Украіне (KulturSchock Ukraine) на украініале  в Берліні “презентуватиме” свій про-рос-погляд на Україну, “свою” і (не)-потворну ( хотілося вплести стандартне “неповторну”, але не вплітається). Власне саме так, як “шоковано” і по-аматорськи вона виклала “свою” розбиту Україну в своєму одноіменному шок-”путєводітелі”, саме так скомпонована програма украінале. Я не можу це назвати інакше як “Шо попало”, бо першою репрезентативною українською музичною групою було запропоновано берлінське тріо “Шо”. Ну “шо” поробиш?

Та радує одне, що українська ідея, єдина і неповторна, чиста від домі-шок, все ж дійсно є. Є і інший Київ. Є і інший Берлін. І інші українці.

Фільм “Мамай”: “Свято ока, канікули розуму”

«МАМАЙ» ЯК ВАЗА

Автор: Олександр РУТКОВСЬКИЙ

Джерело: http://www.dt.ua

Образ з фільму "Мамай"

Навздогін за гетьманською кавалькадою, котра пріоритетно прострибала вперед, рвонув на рідний екран і моторний козак із простих, але також легендарних. Чемно перечекавши, поки проїдуть маститі отамани, на той самий битий шлях вітчизняної кіноміфотворчості ступив і молодий режисер Олесь Санін із «Мамаєм». Перспектива, засіяна конячими яблуками попередників, не вельми завидна, але як тло скоріш вигідна: «Коли б ви знали, із якого сміття виростають квіти!..» Хай там як, а 19 лютого ц.р. після понад дворічної роботи та простоїв відбулася офіційна прем’єра фільму «Мамай». Можна нарешті видихнути — «гоп!» — і перейти до рефлексій і оцінок.

Відразу скажу: ніяких відкриттів і див прем’єра не принесла. Те, що фільм вирізняється чудовою операторською роботою Сергія Михальчука, було відомо задовго до того: ще півтора року тому майже половину фільму (40-хвилинний фрагмент) показали на «Молодості-2001». За цей час молодого оператора-самородка помітили зарубіжні професіонали, він зняв для них чудову картину «Коханець» і вже за неї (як російський кінематографіст?) був увінчаний різноманітними лаврами. Вийшло, прем’єра дебюту постфактум наздогнала вже визнаного майстра. І справді кінофотографія в «Мамаї» чудова. Навіть у контексті різко зрослих за останні роки критеріїв сучасної теле- й кіновиразності. Треба віддати належне й О.Саніну, котрий не випадково й сам має хороше «операторське око»: запущений ним на високу міжнародну орбіту С.Михальчук — це знахідка його «Мамая».

Проте якщо не йдеться про суто видову картину, то одного чудового «виду» повнометражній екранній роботі не досить. Надто нудно вийде. Як гарна ваза, але порожня, без живих квітів у ній. По той бік будь-якої звабливої кіноформи вкрай бажано відшукати її небідне змістовне забезпечення: оригінальний драматургічний задум, своєрідний авторський «мессидж», свіжі творчі рішення чи щонайменше певне інтелектуальне ворушіння й добротно викладену історію. Така вже антропологія світу: як булаві — голова, а голові — очі, так і органам зору личить керівництво з глибинних, «заочних» центрів, що відають свідомістю. На мою думку, саме з цим у «Мамаї» сутужно.

Приміром, «Мамай» геть-чисто позбавлений драматургії. Звісно, якщо під останньою розуміти боротьбу протагоністів, котрі народжують сюжетну ідею. Класними живими фотографіями С.Михальчука без жодних діалогів просто позначено вельми нехитру фабулу. Сцена перша: із турецької неволі втекли три брати-запорожці, старшим дісталися коні, а пішого молодшого вони кинули напризволяще. У класичній думі, з якої запозичено (чомусь без посилань) цей сюжет, є своя мікродраматургія, побудована на мотиві зрадництва братів. Сценарист Санін категорично скасовує цю неприємність, яка, певна річ, кидає тінь на його ідеали: у фільмі молодший брат якось сам по собі відстав і загубився. Сцена друга: старші брати-запорожці, уже розкішно виряджені й озброєні шаблею й булавою(?), впали жертвами братів-татар. Сцена третя: молодший брат знайшов особисте щастя з милою татарочкою (зважаючи на все, не «Джульєттою», а матір’ю-одиначкою). Донька степів, власне, і називає козака сакраментальним ім’ям — Мамай, що означає «хтось» або «ніхто».

Олена ТЕЛIГА: ПАРТАЧІ ЖИТТЯ

Джерело: http://www.zvukraine.lviv.mobi

Німці розстріляли Олену Телігу в лютому 1942 року у Києві за те, що домагалася незалежності для своєї Батьківщини – України. Коротке Оленине життя своєю сліпучою яскравістю навчає нас, нині сущих, насамперед безкомпромісної однозначності не лише в питаннях ідеологічних, але й навіть буденних, сказати б – родинно побутових. Під сучасну пору, коли зусібіч наступає «політкоректна толерастія», ця наука особливо актуальна і надзвичайно потрібна.
Олена Теліга кличе нас на вершини Духа не як теоретик з-за столу літератора, але фактично звідти, з вершин, подає нам руку, бо сама вже туди видряпалась завдяки щоденній наполегливій праці неспокійної душі. Її рвійному характерові найбільше ненависні люди «ніякі», пристосуванці на кшталт «ні риба ні м’ясо», тому й називає їх презирливо «льокаї», така собі прислуга. Не йдеться, звісно, про професію з готельного бізнесу («жодна робота не чинить ганьби, лиш неробство ганебне»), а про «покликання покоївка».
Чи не найяскравіше життєве кредо Олени Теліги висловлене у статті «Партачі життя», яку й пропонуємо увазі читача.

(До проблеми цивільної відваги)

Відвага і мужність. Може ніколи ще в жодній добі і не повторювали ми так часто ці вирази, як повторюємо їх тепер. На високий п’єдестал ставимо героїв визвольних змагань, присвячуємо їм віршем і прозою безліч друкованих сторінок і влаштовуємо на їх честь щороку десятки академій. Творимо культ героїзму, культ тих людей, що не побоялися віддати своє життя зі зброєю в руках під час зриву, в повній нервового напруження підпільній праці, чи, як Великий Шевченко, у боротьбі цілого свого життя проти московської влади з небезпечними вибухами-бомбами в руках – своїми динамічними творами.
Академії, ювілеї на честь наших героїв – так, і це все потрібно. Може, не так буденно часто, але все ж потрібно. Бо чим вищий п’єдестал побудуємо для тих, що стали символом наших визвольних змагань, тим далі падатиме роз’яснююче світло від цього символу – тим ширші маси будуть бачити яскравий дороговказ для свого життя і для своєї боротьби. І тому в мільйони рупорів мусимо кричати про наших героїв і на найвищих висотах різьбити їх імена і чини, щоб у найдальших закутинах наших земель усім було видно незабутні постаті у весь їх величний зріст.
Але поза масами, що лише здалеку дивляться на недосяжні взірці, маємо ми цілі ряди людей, які можуть безпосередньо стикатися з ними або їх чинами та творчістю, і тому мають власне це важне і відповідальне завдання: насвітлювати яскраво і правдиво ці постаті і, перебираючи від них їх думки і ідеї, закріплювати їх у житті і в масі.
Та звичайно ті, що стоять тут же у підніжжі небосяжної вежі або ще ліпше – вигідно лежать коло неї, ніколи не в стані побачити її найвищого шпиля. Для цього вони мусять не лише випростуватися і підняти догори голови, а часом і зійти на якесь підвищення. Так, для того щоб вміти бачити справжнє обличчя велетнів, людям, що можуть стикатися з ними, – треба бодай трохи піднятися до їх рівня і мати в собі хоч щось з їх відваги. Бо недаремно сказав Т. Карляйль у своїх нарисах «Герої і героїчне в історії», що «потрібний не лише герой, а й світ вартий його, який не виглядав би як одна суцільна маса льокаїв. У протилежному випадку герої перейдуть для світа, а що найважніше – і для нації – майже безслідно». Ці слова великого англійця є для нас завжди актуальними.

Геополітика пам’яті

Джерело: http://www.eurozine.com

Tatiana Zhurzhenko

Починаючи від 1989 року, так само як і після 1945-го, перед Европою знову постає питання її суперечливого минулого. Тим часом у посткомуністичних країнах історію переписують, а національну пам’ять інституціялізують. Національну політику пам’яті можна зрозуміти тільки в контексті нещодавніх геополітичних змін – кінця Холодної війни та розширення Евросоюзу. В дискусіях про можливість спільної европейської пам’яті йдеться більше про бажану европейську солідарність, ніж про нові лінії розколу чи змагання за владу в новій Европі. Так само як і енергетична політика, політика пам’яті має справу з питаннями політичної й економічної гегемонії на европейському континенті – іншими словами, вона є завжди геополітикою пам’яті.

Пам’ять про комунізм знову “теплішає”

У 2002 році Чарлз Маєр надрукував статтю, на яку дуже часто покликатимуться у подальших дискусіях навколо історичної пам’яті в Европі^[1]. У ній він розмежовує “гарячу” пам’ять про нацистські злочини і відносно нетривку “холодну” пам’ять про злочини комунізму, що невблаганно з часом втрачає свою гостроту. Справді ж, тоді як Голокост залишається символом абсолютного зла в історії людства – жахіття ?УЛА?у і сталінського терору, незважаючи на їх публічне засудження в усій Европі після розвалу радянської імперії, не отримали рівноцінного визнання на інституційному рівні (наприклад, у вигляді музеїв, освітніх програм, відшкодування збитків жертвам).

Однак за останні роки з’явилися нові тенденції, які змушують переглянути Маєрові твердження, принаймні, їх другу частину, що стосується комунізму. П’ятнадцятирічні демократичні реформи в посткомуністичних країнах Европи і врешті-решт їх вступ до ЕС нібито мали би зробити порахунки з минулим неактуальними – проте бачимо, що у Східній Европі пам’ять про комунізм знову стає “гарячою” темою. Чого лишень варта кампанія Качинських із “декомунізації” Польщі, де Інститут національної пам’яті було перетворено на інструмент внутрішньої політики; або візьмімо дискусії та політичні баталії навколо комуністичного минулого в Угорщині (де в 2006 році демонстранти від правих сил іще раз відтворювали події революції 1956 року); або ж пригадаймо конфлікт довкола пам’ятника радянському солдатові в Талліні 2007 року, який вийшов за межі естонсько-російських відносин і привернув увагу всієї европейської спільноти.

Дискусія про комуністичне минуле охопила всю Европу після промови відомої латвійської діячки Сандри Калніете, яку вона 2004 року виголосила на відкритті Ляйпцизького книжкового ярмарку. “Обидва тоталітарні режими, нацистський і комуністичний, – заявила вона, – були однаково злочинні”. 2005 року, коли святкували шістдесяту річницю перемоги над фашизмом, дискусія розгорілася ще дужче. Цей ювілей виявив суттєві розбіжності у ставленні до свого недавнього минулого у Східній і Західній Европі. Стало більше ніж очевидним, що комфортний повоєнний консенсус у західноевропейських суспільствах порушено, бо для декого з нових членів ЕС “Ялта” була аж ніяк не символом перемоги союзників над нацистами, а символом поділу Европи, який на чотири десятиліття віддав пів континенту на поталу репресіям.

Злиденні будні української дипломатії

Чотири місяці країна живе без міністра закордонних справ. Цей факт, ганебний для будь-якої цивілізованої держави, в Україні вже сприймається як нормальне явище.

Володимир Огризко у березні став ритуальною жертвою майбутнього союзу між Блоком Тимошенко і Партією регіонів – закулісні переговори про створення “ширки” були в самому розпалі, і фракція прем’єра дала необхідні голоси за відставку міністра.

Зараз очевидно, що керівника у МЗС не буде аж до осені, бо Партія регіонів блокує трибуну. І навіть, якщо протягом трьох днів останнього сесійного тижня якимось дивом вдасться реанімувати Верховну раду, то навряд парламентарі опікуватимуться новими міністрами. А потім перевтомлені від праці депутати підуть на канікули і знову зберуться лише у вересні.

Але, цілком можливо, що повноцінний міністр взагалі не буде призначений до інавгурації нового президента.

У цих умовах Кабмін може й далі виділяти сотні мільйонів гривень на покращення іміджу країни, але ці гроші ніколи не врятують репутації України – так само як і зірвані 11 навчань, зокрема і “Сі Бріз”, які не відбулися тому, що фракції коаліції не дали достатньо голосів.

Цей 2009 рік запам’ятається МЗС не лише відсутністю міністра – ключовому міністерству будь-якої незалежної держави катастрофічно не вистачає грошей на існування.

У червні поточного року заступник міністра закордонних справ Костянтин Єлисєєв супроводжував до Люксембургу прем’єр-міністра Юлію Тимошенко. Він був єдиним з делегації, якому за це відрядження не передбачалися… добові. При тому, що Єлисєєв є найвищою посадовою особою в Україні, яка в щоденному режимі веде напрямок інтеграції до ЄС.

У середині липня Юлія Тимошенко полетить до Південної Кореї. На організацію цього чартерного рейсу будуть витрачені сотні тисяч гривень включно з харчуванням делегації червоною ікрою, але немає гарантій, що добові отримає інший заступник міністра, який супроводжуватиме прем’єра.

Але найгірша ситуація – в українських посольствах, які в критичний період навесні ледь зводили кінці з кінцями. Наприклад, саме браком коштів робітники посольства у Пекіні аргументували прохання перенести візит міністра Юрія Луценка до Китаю.

Ніколи не знаєш, де знайдеш, де втратиш

Анна Ященко

Джерело: http://www.unian.net

Наші закордонні паспорти ми залишили в сейфі туристичного автобуса – великого, двоповерхового і від того, як здавалося, ще надійнішого. Автобус викрали вдосвіта. З нашими документами, зрозуміло, і навіть деякими речами. Римські канікули затягувалися… Звісно, в чужій країні насамперед шукаєш захисту у рідного консульства, функція якого – вирішувати проблеми своїх громадян. Але не так сталось…

Останній день перебування у Вічному місті перед поверненням на батьківщину. Ранній ранок. Після сніданку українська група з рюкзаками, сумками, валізами спускається до виходу з готелю, щоб занести речі в автобус і вирушити на екскурсію до Ватикану. Народ збирається, автобуса все немає. Серед туристів починають ширяти чутки, мовляв, автобус обікрали. Кожен відразу згадує про речі, залишені в салоні, особливо про закордонні покупки. Починається перша хвиля паніки.

Невдовзі істина з’ясовується. Вона сумніша, ніж чутки: наш двоповерховий автобус, який ще о третій годині ночі було видно з вікон готелю, вранці безслідно зник, його викрали. Усі закордонні паспорти групи (крім двох щасливців, які напередодні забрали свої документи для отримання грошових переказів) залишалися в його сейфі. Поліція оптимізму не додала, зазначивши поміж іншим, що в Римі кожні три хвилини крадуть машини. Керівництво готелю поспівчувало нам і на деякий час люб’язно погодилося виділити кімнатку для нашого багажу. На цьому гостинність скінчилася.

Екскурсію по Ватикану не відмінили. Поки ми насолоджувалися папськими музеями і храмами, щоправда, без належного спокою і заспокоєння в душі, керівники групи пішли шукати допомоги в українському консульстві. На запитання, де можна розмістити людей, поки не вирішиться питання з тимчасовими документами, в консульстві відповіли, що вони – не готель. Транспорту для відправки своїх громадян на батьківщину в них тим більше не виявилося. Загалом, вирішуйте свої проблеми самі, а наша справа маленька…

Після сумбурної екскурсії нас всіх збирають в готелі. Виявляється, щоб одержати тимчасові документи на виїзд з країни, ми повинні подати до консульства український паспорт, що засвідчує нашу особу. Зрозуміло, що туристам за кордоном, зазвичай, не потрібен рідний національний паспорт, тож він залишається удома. Отак, боронь Боже, трапиться за кордоном якась халепа у громадянина України з документами – і доводь потім по всіх інстанціях, що ти не верблюд. Загалом, консульство “виявило нам велику ласку”, не ставши вимагати від нас українських паспортів, а задовольнившись місцем прописки. Причому декларовану прописку кожного члена групи мав перевірити Інтерпол, і якщо вона збігалась із справжньою – дати добро на видачу тимчасових документів.

Максим Плешко: “Україні потрібен якісно новий погляд на проблему діаспори”

Джерело: http://pravda.com.ua

Максим Плешко, для УП

На момент ухвалення Національної програми “Закордонне українство” (2001 рік), наші урядові структури констатували, що за кордоном проживає близько 10 мільйонів осіб, українців за походженням.

Російський інформаційний сайт “Україна RU” в тематичній статті “Украина и мир” наводить такі дані: більш ніж 7 мільйонів українців проживають у, так званій, Східній діаспорі (країни колишнього СРСР) і до 5 мільйонів у Західній.

“Вікіпедія”, станом на 2004 рік видає показник від 10 до 15 мільйонів. Громадсько-політичний тижневик “Українське слово” зазначає “понад 20 мільйонів українців розкиданих по всіх континентах”.

Якщо усереднити всі наведені цифри, то за межами України мешкає третина нації.

Разом з євреями, росіянами, вірменами, ірландцями – українців можна віднести до націй які мають найбільші діаспори у світі.

Втрата чи знахідка?

Крім постійного перекачування валюти в Україну, українська діаспора може бути ще й активним лобістом державних інтересів у світі. Такий підхід не новий. Для багатьох країн співпраця із земляками за кордоном стала основою зовнішньої політики.

Діаспори стають потужним засобом впливу на інші держави. Але перед цим держава сама мусить, як мінімум, стати модератором у діалозі численних організацій українців за кордоном.

У кого повчитися?

Цікавим прикладом для нас є Вірменія. Тут ситуація взагалі унікальна. Чисельність вірменської діаспори приблизно у 2,5 рази більше ніж громадян самої Вірменії. У республіці проживають три мільйони етнічних вірмен, а за кордоном – більше семи з половиною мільйонів (максимальна оцінка – до 10 мільйонів).

Кількість тільки американських конгресменів, що належать до так званої “вірменської групи”, складає близько 130 чоловік.

Влада Вірменії активно вивчає досвід Ізраїлю, Китаю, Ірландії, які налагодили ефективну взаємодію із власними діаспорами. У 2008 році з ініціативи президента Вірменії було утворено окреме Міністерство з питань діаспори.

Державну політику у цій царині можна стисло висловити так: “Сила вірменського народу – у силі кожного вірменина й усіх вірмен разом узятих, де б, у якій частині Світу вони не проживали”.

Показовим є приклад активного залучення китайської діаспори для розвитку історичної батьківщини. Ще 35-40 років тому всесвітня китайська діаспора (“хуацяо”) існувала доволі хаотично.

Сьогодні завдяки цілеспрямованій урядовій політиці – це потужна консолідована формація, яка інвестувала мільярди доларів в економіку КНР. За різними оцінками це 70-80% усіх валютних вливань.

Специфічний вплив “через діаспору” (а це залежить від стратегічних цілей державної політики) на собі відчуває й Україна. Росія має потужну діаспору в Україні й ефективно використовує її для досягнення власних інтересів.

Четверта хвиля еміграції: «Я є!»

Олена Паливода
Джерело: http://www.patriyarkhat.org.ua
3 березня у приміщенні Генерального консульства України в Нью-Йорку відбулася презентація Всеамериканської громадської організації «Нова українська хвиля» та її інтернет-видання. Головою Координаційної ради Всеамериканської громадської організації «Нова українська хвиля» обрано Мирославу Роздольську, редактора газети «Сівач», керівника відділу зв’язків з громадськістю у Секретаріяті Патріярха УГКЦ.

Передумови

Потреба в створенні всеамериканської організації, яка б вела координаційну діяльність між урядом України і організаціями новоприбулих в світі, є актуальною вже давно. Наприкінці минулого року зусиллями Мирослави Роздольської та її однодумців у Стемфорді було проведено «круглий стіл», на якому виступили священики, дипломати, активісти нашої громади й на якому наголошували на необхідності створення громадського об’єднання «четвертої хвилі», яке б своїми головними пріоритетами ставило співпрацю з урядом України, спрямовану на захист інтересів громадян України за кордоном та поглиблення співпраці із зарубіжним українством. Та зустріч стала фактично відправною точкою нового проєкту.

У своїй доповіді Мирослава Роздольська наголосила: «Презентуючи нашу новостворену громадську організацію «Нова українська хвиля», ми найперше хочемо сказати своїй матері-Вітчизні: «Ми є, ми не розгубилися в цьому широкому світі, ми служимо тобі, а тепер, як організована сила, готові до співпраці з Українською державою та її структурами задля добра свого народу. Стержнем, довкола якого ми творимо нашу організацію, є українська національна ідея як фундамент для розбудови держави України й нас як невід’ємної її частини. Ми схиляємо голови перед тими, хто до нас розбудував в Америці українські «острови» й впродовж десятиліть був голосом мовчазної України на американській землі». Доповідачка також подякувала тим, хто представників «четвертої хвилі» сприйняв такими, якими вони є, подякувала також тим, хто їх не прийняв. «Адже боротьба за свою самобутність і стала тим поштовхом, який сприяв створенню на американській землі «Нової української хвилі», – підкреслила п. Роздольська.

Хто ми?

За дуже короткий час (10-15 років) свого перебування в чужій країні з іншою культурою, мовою, у незнайомому середовищі новоприбулі емігранти з України не тільки адаптувалися, подолавши величезні психологічні бар’єри, об’єктивні й суб’єктивні труднощі, а й реалізували себе в цьому суспільстві. Серед представників «четвертої хвилі» є медики, юристи, журналісти, митці, які продовжують своїми творами збагачувати українську культуру, є науковці, які здобули наукові ступені в Америці, є великий загін підприємців, які, як і більшість емігрантів, приїхали сюди з порожніми кишенями, а сьогодні достатньо заможні люди, є педагоги, які заповнили учительські колективи вже існуючих і також новостворених шкіл українознавства й виховують молоде покоління в дусі любові до рідної мови, історії та культури. Багатотисячний загін наших співвітчизників трудиться на будовах, жінки опікуються й доглядають старих, немічних людей, дітей. Неоціненною є їхня жертовна праця для своїх родин і для України в цілому, бо саме завдяки їм мільярди доларів вливаються в економіку України. Це і є нова хвиля українських емігрантів, яку донедавна не помічала Українська держава.

Веб-архів: “провести необхідну роботу щодо створення Українського інформаційно-культурного центру у м. Берліні”

Джерело: www.6ws5ujgkjfw2.webpage.t-com.de
Проект
вноситься народними депутатами України О.Зарубінським, В.Онопенком, М.Поживановим,
С.Шевчуком, І.Драчем

П О С Т А Н О В А
ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ

Про рекомендації парламентських слухань з питань співробітництва
України та Німеччини

Верховна  Рада  України    п о с т а н о в л я є :

1.    Схвалити  рекомендації  парламентських  слухань  з питань співробітництва України та Німеччини, що додаються.

2. Кабінету Міністрів України враховувати у своїй діяльності рекомендації, зауваження та пропозиції, висловлені учасниками парламентських слухань та проінформувати Верховну Раду України про стан виконання цієї Постанови до 1 березня 2006 року.
3.  Контроль   за    виконанням   цієї   Постанови   покласти  на   Комітет Верховної  Ради  України  з  питань  Європейської  інтеграції.

Голова Верховної Ради
України                                                    В.ЛИТВИН

Рекомендації
парламентських слухань з питань співробітництва України
та Німеччини

Учасники парламентських слухань, обговоривши питання щодо сучасного стану та перспектив українсько-німецьких відносин, відзначають, що:

1. Продовження процесів демократизації та ринкових перетворень в Україні призвели до якісних позитивних змін у тональності двостороннього діалогу між Україною та Німеччиною.

2. Основним наслідком кардинальних перетворень в Україні для українсько-німецьких відносин стало утвердження у парламентських, урядових та бізнесових колах та у німецькому суспільстві в цілому розуміння того, що Україна за географічним, цивілізаційним та певною мірою політичним визначенням належить до Європи.

3.  Дії керівництва України, спрямовані на утвердження в нашій державі європейських цінностей та продовження державного розвитку за європейською моделлю, знаходять підтримку політичного істеблішменту Німеччини, а успішність просування на цьому шляху створює позитивне підґрунтя для вироблення Німеччиною якісно нових підходів до розвитку двостороннього співробітництва.

4. Основні інтереси Німеччини у відносинах з Україною полягають у наступному:

- виступати за незворотність процесів демократизації в Україні та проведення вільних та демократичних парламентських виборів 2006 року;

-    забезпечити проведення подальших економічних реформ;

- зберегти проєвропейську орієнтацію України

З ІСТОРІЇ ДІЯЛЬНОСТІ Української громади в Берліні

Українська Громада — громадсько-культурне товариство, засноване 1919 в Берліні з українських емігрантів по Першій світовій війні, спершу непартійне, пізніше наближене до гетьманського центру; активне у 1920-х до першої половини 1930-х років.; понад 6000 членів. Пресові органи: «Нове Слово» (1920) і «Українське Слово» (1921 — 23); головами товариства серед ін. були: Б. Лепкий, 3. Кузеля. Відновлене заходами П. Скоропадського, діяло 1940—5 як друга (поряд Українського Національного Об’єднання) українська загальна організація, дозволена владою в Німеччині; голова — Б. Гомзин; пресовий орган — «Українська Дійсність».

«Українська дійсність», орган Укр. Громади в Німеччині гетьманського напряму, виходив у Берліні 1940 — 45 тричі на місяць (до 1943 з додатком «Госп. прилога»); газ. фірмував І. Калинович. Поряд інформацій про гром. і культ. життя укр. спільноти в Німеччині, Чехії, Австрії, «У.Д.» подавала серед ін. огляди подій на Україні, зокрема з часів укр. державности і сов. періоду (ред. М. Пасіка).

З ІСТОРІЇ ДІЯЛЬНОСТІ
УКРАЇНСЬКОГО НАУКОВОГО ІНСТИТУТУ В БЕРЛІНІ
ТА УКРАЇНСЬКОГО ВІЛЬНОГО УНІВЕРСИТЕТУ В МЮНХЕНІ

Джерело: http://www.nbuv.gov.ua

Висвітлено питання науково-дослідницької та освітньої діяльності української діаспори в Німеччині.

Упродовж століть із різних причин — соціально-економічних, об’єктивних і суб’єктивних — українці емігрували до країн Європи, Азії, США, Канади, інших континентів. Не становила винятку і Німеччина. Як відомо, на її території здавна поселялися політичні емігранти, творча інтелігенція, у тому числі й з України, а також ті, хто з економічних причин шукав роботу, щоб працювати й жити для задоволення своїх життєвих потреб.

На терені Німеччини перебувала значна кількість українців — полонених із російської армії в роки Першої світової війни. Значна кількість із них залишилася, натуралізувалась і жила, знайшовши в Німеччині свою нову домівку.

Після поразки української національної революції в 1917-1920 роках у Німеччину прибула значна кількість українських емігрантів. Це були представники політичних партій та організацій, військові з армії Української Народної Республіки та Української Галицької армії Західно-Української Народної республіки, імущих верств, майно яких конфіскувала радянська влада. Усі вони були фактично противниками більшовицької форми правління в СРСР, яка пізніше перетворилася в сталінську тоталітарну систему. Як відомо, своїх супротивників сталінський режим знищував, репресував, засилав до концтаборів і тюрем.

Емігрувавши до Німеччини, а це були переважно молоді люди, вони прагнули здобути вищу освіту, набути професії, щоб гідно репрезентувати українців у німецькому суспільстві. Німецькі власті надавали їм можливість студіювати в університетах Лейпцига, Мюнхена, Тюбінгена, інших міст. Але найбільше їх навчалося в Берліні. Тут уже на початку 1921 р. було засновано Спілку студентів-українців у Німеччині [1].

Табір 2009 Ґомадінґен

Джерело: http://www.cym.org

Крайова Управа запрошує всіх бажаючих на літний табір в оселі Ґомадінґен. Табір відбудеться від 1. серпня – 9. серпня 2009 р.
Будова табору від п’ятниці дня 24.07.2009 до неділі 26.07.2009.
Приїзд всіх учасників на табір не пізніше, як в п’ятницю в вечорі, дня 31.07.09.
Відкриття табору, в суботу дня 01.08.2009.
Офіційне закриття табору та роз’їзд
учасників, у неділю по обіді дня 09.08.2009.
Розбудова табору від понеділка 10.08.2009 до вівтірка 11.08.2009.

Нагадуємо всім учасникам табору не забути:
- Спальний мішок та постільну білизну
- копію книжки щеплення
- електронну карту каси хворих

Кошти табору:
Денна Ставка Цілий Побут
Суменята 7€ 60€
Юнатство 11€ 90€
Дружинники 17€ 145€
Гості 20€ 170€

Контакт:

Про СУМ:

Про Спілку Української Молоді

МЕТА

Організувати і виховувати молодь на засадах виховних ідеалів – Бог і Україна – щоб у праці над формуванням християнського і національного світогляду та морально здорової індивідуальності одиниць плекати ідейну єдність українців у цілому світі, готових працювати для добра українського народу і змагати до скріплення його державності.

ГАСЛО

“Бог і Україна”
Базуючись на цих найвищих ідеалах, СУМ виховує членство на принципах християнської етики і гордості за українську національну спадщину. Наголос ставиться на важливості ролі особи як громадянина держави і як члена української спільноти.

ПРОГРАМА

Щотижневі сходини: Виховники щотижня проводять короткі зустрічі (сходини), які складаються з обговорення різноманітних питань, спорту, співу, вивчення мистецтв і ремесел, а також мандрівок в природу. Такі сходини і самодіяльні гуртки, які існують при осередках СУМ, дають молоді змогу розширити свої знання в галузі української історії, географії, літератури і народних традицій. Теми для сходин обираються відповідно до релігійно-народного календаря та річниць, які призначаються для відзначення протягом даного року.

Галина Петросаняк: “Моє щастя у тому, що я не боюся бути…”

Галина Петросаняк, червень 2009, Берлін

На початку червня 2009 року в Берліні зі своїм черговим поетичним візитом перебувала Галина Петросаняк. Поза виступами перед літературною публікою у Галини знайшовся час заглянути до “Хати скраю”. Ми не домовлялися про інтерв’ю. Просто Галина прочитала вірш, який їй муза подарувала в Берліні під час кілької днів перебування тут. Я попросила Галину подарувати його нам на згадку про неї і  про духовну силу поезії. ред.

Галина Петросаняк читає свої вірші, червень 2009, Берлін

Галина Петросаняк

Моє щастя у тому, що я умію любити

зануд і заздрісників, пересмішників, злих, єхидних,

простаків неотесаних, вбогих, ситих,

негідників, алкоголіків, дивних, схиблених.

Моя щастя у тому, що я не боюся бути

неотесаною простачкою, іноді навіть нудною.

І боюся решти із переліченого. А ще – забути,

що як тільки захочу – Ти будеш завжди зі мною.

“Промені любові”

http://20minut.ua/news/152896

Сиріт на Тернопіллі навчали лідерству за кошти принцеси Саксонії

Особливий тренінг і чимало розваг для вихованців інтернатів у таборі “Лісова пісня”, що на Борщівщині, влаштували у червні волонтери акції “Промені любові”.

Отож 60 дітей-сиріт віком 10-15 років (командами по 30 осіб – молодша і старша групи – прим. ред.) із Коропецької та Бережанської шкіл-інтернатів і дитбудинку “Пресвята родина” Тернопільського благодійного фонду “Карітас” упродовж десяти днів не просто гарно відпочивали, а й навчалися лідерству та роботі в команді.

Позбутися “ярликів”
Організатори першої в нашій області подібної благодійної акції мали на меті “знищити ярлики”, котрі “переслідують” вихованців інтернатів впродовж усього життя.
- Із дітьми говорили про все: дружбу, щастя, кризу, тиск на особистість, – каже тренер Святослав Потребко. – Діти, які перебувають в інтернаті, потребують особливої уваги. Їх треба підготувати до дорослого життя, аби вони у 18 років не залишилися сам-на-сам зі своїми проблемами. Наразі ж цього фактично ніхто не робить. Тому “інтернатівські” діти живуть із “ярликом”.

Оскільки соціалізацією таких дітей у їхніх закладах не займаються, “інтернатівці” бояться себе проявляти. Вони, як кажуть волонтери, “закритіші”, ніж діти, які мають повноцінну родину. Втім, це не означає, що такі діти – гірші. Їм просто треба допомогти адаптуватися до звичайного життя, що вирує за стінами інтернату.
- До нас дуже добре ставилися вожаті, нас добре годували, – каже вихованка Бережанської школи-інтернату Ірина. – Ми самі складали правила свого життя. Змагалися з іншими командами, святкували День іменинника… Хочемо, щоб вони ще раз до нас приїхали.

Українка познайомилася з німецьким аристократом завдяки рекламним фото для ”Мерседесу”

Джерело: http://gazeta.ua Принцеса Марія народилася на Тернопільщині

Українка познайомилася з німецьким аристократом завдяки рекламним фото для ”Мерседесу”

У Тернопільському готелі ”Тернопіль” зупинилася принцеса Марія Саксонська фон Альтенбург, герцогиня Саксонії, графиня Прашма, баронеса Бількау. Ця жінка — українка. Вона народилася на Галичині, але 28 років тому виїхала до Німеччини й там одружилася зі знатним чоловіком. ”ГПУ” стало відомо, що після виїзду з України Марія фотографувалася для реклами автомобілів компанії ”Даймлер-Бенц” (”Мерседес”). Ці знімки сподобалися принцу Саксонському фон Альтенбург. Німець надіслав українці буклет із тими фотографіями і своїм підписом. За деякий час фон Альтенбург і Марія зустрілися. Згодом принц запропонував Марії вийти за нього заміж. Марія — дипломований економіст. Живе переважно в Штудгарті. Професійно веде підбір висококласних фахівців для великих компаній. Крім того, як це заведено в аристократичних сім’ях, займається благодійницькою діяльністю. В Україні й на Тернопільщині Марія буває часто. Іноді разом з нею прилітають чоловік — принц Саксонський фон Альтенбург — і дві доньки-студентки. Дівчата навіть трохи розмовляють по-українськи. Принцеса збирається купити якусь занедбану будівлю чи невеличкий маєток Марія не афішує своїх приїздів в Україну. — В аристократичних колах на Заході скромність дуже цінується, — каже жінка. У великій таємниці принцеса тримає інформацію про місце свого народження.

Традиційна проща до Пуху

Дмитро Мірецький,

Фюрстенфельдбрук-Пух, Штутгарт (Німеччина)

Напередодні Дня Всіх святих українського народу в суботу 4 липня вчетверте з благословення Апостольського Екзарха Німеччини і Скандинавії Петра Крика відбулася проща до мощей блаженної Едігни – онуки київського князя Ярослава Мудрого.

Прощани по дорозі до Пуху, Німеччина, липень 2009

На залізничній станції Фюрстенфельдбрук (Fürstenfeldbruck), що в 30 км від Мюнхена раннім ранком я зустрівся з групою свідомих українців з Мюнхена. Під проводом настоятеля кафедрального храму Покрова Пресвятої Богородиці і Святого Апостола Андрія Первозданного Української греко-католицької церкви отця Володимира Війтовича та священників Андрія Дмитрика та Богдана Підлісецького ми вирушили до села Пух.

Проща – це подорож до святого місця, для того, щоб духовно збагатитися і зрости.

Проща до Пуху, Німеччина, липень 2009

Пало́мництво (від лат. palma – пальмова гілка), проща – мандрування богомольців до «святих місць».

Блаженна Едігна є прикладом служіння людям та Господу Богу. Вона є спільною святою для України, Франції та Баварії. Ім’я онуки Ярослава Мудрого та дочки французької королеви Анни Едігни означає «надзвичайно достойна». За легендою, не бажаючи вийти заміж за нелюба, у 1074 році Едігна вирішила втекти до Києва і, прямуючи на Схід, залишилась у баварському селі. Протягом 35 років вона жила в дуплі велетенської липи біля місцевої церкви, молилася, займалася цілительством, учила людей грамоті. Едігна відійшла у вічність у 1109 році, а у 1120 була беатифікована церквою як блаженна.

Ми йшли з корогвами та хрестом на чолі колони, роблячи зупинки для спільної молитви та науки Божої. У складі групи були різні люди: і мешканці Мюнхена та його околиць українського походження, і молодь з України, і члени Союзу українських студентів у Німеччині, і сестри – монахині з Ордену Святого Василія Великого. Йшли і українські сім’ї з малими дітьми. А найменшого прочанина батьки везли на дитячому візочку.

Лідія Тищенко – Забожко: “Від священної свічі України вони запалили прометеївський вогонь у своєму серці”

МИ РАЗОМ! МИ УКРАЇНА! Лідія Тищенко – Забожко Джерело: http://www.gazetaukrainska.com

Враження письменниці Лідії Забожко від участі у Круглому столі за участю делегації “Єврокараван УВКР 2008″ 10 листопада 2008. Психологи радять різні важливі питання вирішувати за круглим столом, напевне, тому, щоб не було гострих кутів ні в думках, ні в почуттях, ні у висловлюваннях людей, які сидять поруч. Відчуваю повний комфорт, сидячи за Круглим столом в Римі. Передаю вдячні імпульси організаторам цієї зустрічі Тетяні Кулик і Маріанні Сороневич. Маріанночка швидше виходить на хвилю моєї вдячності. Ми з нею краще знайомі, тому вона, розуміючи мої думки без слів, привітно усміхається. А я милуюся вродою цієї молодої стрункої, мов тополька, дівчини, захоплююся щедрістю її душі, пишаюся нею, мов рідною дочкою. А пишаться й справді є чим: заступник голови ЦКРУО в Італії, головний редактор «Української газети» та незалежного сайту українців в Італії «Лелеки»(м. Рим). Все, щоб не робила Маріанна, пройняте найщирішим бажанням допомогти українцям, які, шукаючи втрачений рай в Італії, дуже часто потрапляють у безвихідне становище. Насамперед, сприяєюридичній освіченості читачів, єднає серця українців на сонячній, але чужій італійській землі. Дивлюсь я на Маріанну і думаю:«Нехай будуть благословенні земля і рідна мати, які народили таку сонячну людину. Нехай Господь благословить на сонячність і щастя дітей, народжених нею. З великою симпатією спостерігаю, як шаріється від хвилювання личко Тетяни Кузик. Я її розумію: через годину за цей стіл сядутьчлени делегації  «Єврокараван УВКР — 2008». Такі гості, як Дмитро Павличко, Іван Драч, Микола Жулинський, Михайло Ратушний, Іван Заяц, Павло Мовчан  та інші дуже шановні люди, не щодня приїздять.Як голова ЦКРУО в Італії Таня має подбати про організацію розмови за Круглим столом, про гостинність, про душевний стан усіх присутніх. У її очах, у жестах рук, у схвильованому голосі читаю найбільше сердечне бажання Танюші. Його для всіх не тільки вуста, а й добре серце цієї молодої красивої україночки проголошує: «Єднаймося, українці, дружімо, любімося, бо ми ж земляки». Відчувається, що за столом сидять однодумці Тетяни. З великою радістю знайомлюся з ними ближче.

Звіт делегації УВКР про Італію

Джерело: http://www.uvkr.com.ua

Італія.

1. За інформацією Посольства України в Італії, нині на консульському обліку перебуває до 100 тис. українських громадян, але за неконсульськими розрахунками посольства в Італії перебуває 400-500 тисяч українців. За даними Карітас-мігранте (громадська організація при Римо-католицькій церкві), на 31.12. 2006 р в Італії загальна кількість українців, які проживають легально, становить 195 412 осіб. Громадські лідери, присутні на «Круглому столі» 13 жовтня, вважають, що нині в Італії перебуває до 900 тис. українців, основна маса – нелегально. В основному це люди, які приїхали на заробітки до Італії , починаючи з 90-х років минулого століття. Спочатку їхнє громадське життя було, практично, неорганізоване, однак уже на початку 2000-років Українська греко-католицька церква, яка заходами кардинала Й. Сліпого має в Римі свою маєтність, церкву св. Гракха і Вакха, а також церкву св. Софії та її обійстя, до якого входить українська школа і науковий інститут, чимало зробила для об’єднання українців і надання їм допомоги для виживання в чужому середовищі. Церква й тепер виконує значну об’єднувальну роль, має високий авторитет, свої видання, зокрема, часопис «До світла». В Італії працює дві українські колегії, де навчаються семінаристи і священики, існує 120 церковних станиць у різних регіонах Італії, де служить 30 священиків.

Нині громадське життя українців в Італії перебуває на стадії об’єднання численних громадських організацій під орудою єдиної координаційної ради. За даними Посольства нині таких організацій в Італії більш як 40. Учасники «Єврокаравану» взяли участь в роботі ініційованому Центральною координаційною радою українських організацій Італії (голова – Тетяна Кузик) і проведеного за допомогою Посольства України в Італії Круглого стола «Роль об’єднання української громади в Італії у взаємодії з державними та релігійними інституціями». На цій зустрічі були присутні лідери та активісти п’яти регіональних об’єднань українців в Італії. Виступили о. О. Сапунко, пасторальний координатор для українців Італії, О.Пахльовська, проф. Римського університету «Ла Сап’єнца», проф. Міланського університету п. Броджі – Берков, доцент Римського університету «Ла Сап’єнца» О. Пономарева та ін. Вела зустріч Тетяна Кузик, радник для Європи Римської міської Ради. Як позитив слід відзначити факт, що на засіданні був присутній і виступив Генеральний консул в Неаполі п. Карачинцев, виступили також всі учасники «Єврокаравану». Була прийнята відповідна резолюція, до Центральної координаційної ради вступили нові члени.

2. На громадському рівні українці реально розуміють потребу вступу України до ЄС і НАТО, готові підтримувати ці кроки України.

Розуміння цієї проблеми виявив на зустрічі з українською делегацією член парламенту Італії п. Альто. Він живе в Хорватії, має подвійне італійське і хорватське громадянство. Належить до групи парламентарів (12 осіб), що їх обирають до італійського парламенту зарубіжні італійські громади. Він розуміє, чому Україна прагне набути членства в ЄС і в НАТО, але, на його думку, Італія поки що не підтримуватиме нашої держави в цьому питанні через певну настроєність Франції та Німеччини, а також через політичну роз’єднаність народу і взагалі через політичну нестабільність України.

Марія Назарчук: “Італійці люблять українців”

Днями до Хати скраю завітала українка з Італії, Марія Назарчук. Вона привезла вітання та інформативні матеріали від Тетяни Кузик – голови Центральної Координаційної Ради українських обєднань Італії, радника мерії міста Рима з іноземних питань для ознайомлення українською громадою Берліна. Хата скраю цікавиться іншими Хатами скраю, себто діаспорами. Я напочатку хотіла пояснити Марії подвійне значення заголовку сторінки блогу для українців Берліна. Я власне акцентувала на значені Хати скраю як “діаспори”,  хатини вдалині від батьківської хати, нащо вона відверто сказала: “То я так і зрозуміла. Хата скраю – скраю від України”.

Марія працює в суботній школі для українських дітей, що здобувають італійську освіту. Зараз школа добилася статусу міжнародної інтернет-школи, що надає їй право видавати сертифікати про українську освіту, які в свою чергу визнаються в Україні. “Ми хочемо, щоб наші діти мали і українську освіту. Ми хочемо, що якщо так станеться, що вони повернуться в Україну, щоб вони могли там влитися в суспільство, ” – мотивують своє бажання батьки.

На моє питання, як вдалося знайти дітей для школи, Марія Назарчук, здивована його постановкою, відповіла: “То не ми їх шукали, а вони нас. Батьки нам видзвонювати, приводили дітей, просили серйозно зайнятися реєстрацією нашої недільної школи як міжнародної.” Я подумала: “Нам би в Берліні таку активність батьків!”. Нагадаю, що при дитячому центрі “Материнка” (“Materynka”) діє українська група для дітей в Берліні. Особливою відвідуванністю, якої для великого міста Берлін з тисячною українською громадою, школа похвалитись не може. Та й батьків треба вмовляти займатися українським вихованням дітей.

Далі запитую, як чоловік ставиться до діяльності Марії на громадських засадах в суботній школі. “Так то він власне мене туди привів і стимулював занятися роботою в українській громаді”, – гордо відповіла Марія, пояснивши, що в Італії українців люблять і цікавляться їх культурою.

“От нам ми такої любові від німців!”, – в серцях, але про себе вигукнула я в глибину своєї душі.

Ольга Самборська

Італійська підтримка Марії

Марія Назарчук

Майдан.орг.юа: “Їхня хата завжди була скраю.Тому часто горіла…”

Може, діаспора нам допоможе???

Під таким запитанням звернулися до українців закордоння на інтернет-сторінці www.maidan.org

І хоч відповіді на звернення писалися рік тому, проте актуальність питання не зникла. Редактор скомпонувала відповіді в один текст. Ось як він виглядає:

- Кажуть, що за кордон від”їздять дуже талановиті люди, бо вони не можуть жити в задусі, яку тут створили кравчуки, кучми, януковичі і їм подібні. За кілька років перебування за кордоном українці вивчили чужі мови. І це стало б у великій пригоді українській культурі, якби наші люди взялися за переклади на іноземні мови наших творів: поезії, прози, дитячої літератури, п”єс, кіносценаріїв. На жаль, та діаспора, що прибула за кордон раніше майже зовсім не пропагувала наші здобутки хоча літературні, тому і не знають нас зарубіжні читачі. Подумайте, талановиті люди, чи не змогли б ви поширювати українську духовність за межами Батьківщини? А нам є що показати світові. Давайте об”єднаємо творчі зусилля для слави України. Відгукніться, в кого є потяг до красного слова, залиште свої координати. І вас не забуде Україна.

- Не переймайтеся.
Новій діаспорі також треба десь жити.
Тому основна її задача скоріше захопити нерухомість і землю під нею.
Навіщо Вам треба допомога, якщо будинки в яких ви живите потрібні рейдерам!
Про це свідчить досвід Полтави по захопленню бібліотек, музеїв, памяток архітектури, квартир та будівель.
А поки що є нагода безкоштовно культурно відпочити. Розслабтися.
Хочете побачити циркову виставу у виконанні судді Пилипчук з ціною питання 3,6 млн. дол. на користь афериста Хоменка?
Отримаєте великий досвід того, як правильно вкласти мінімальні гроші в міліонні прибутки і не сушити голову освітянськими дурницями та проблемами культури, а тим більш якимись якимись комунальними проблемами.
Рейдерство у всій своїй красі – головне вміти занести.
А потім Вам культурно споють та спляшуть і води принесуть та інше.

- Українці, ви ще є? Чи заснули?

- Філіпінці в суботу о 7.00 вже поспішають з 3-ї роботи на четверту – їм не до нашої культури – їм треба швидше заробити пару копійок і відіслати у філіпінщину родичам.

У канадійців – свої проблеми. Вони часто сидять в якійсь забігаловці ВолМарта, жеруть жирну смажену картоплю з бургером за 6 доларів і жаліються, що ніяк не можуть дозволити собі купити іграшку дитині за 5 доларів. Жир і соус капає з картопляних фраїв, коли вони підносять їх до рота, прямо на живіт, але вони цього не помічають.
Іх нічия культура взагалі не цікавить.

А на вулицях в під”їздах бомжі нюхають клей.
І нікого нічия культура не цікавить.

- За кордон виїздять виключно за “довгим” євро, так само як колись їхали на Північ за “довгим” рублем. Що стосується їх знання мов, то воно виключно стосується елементарного рівня на побутовому грунті- піднеси, подай. зроби… План максимум-отримати право на проживання, перетягнути рідню, і як страшний сон згадувати що ти з України, і щось тебе з нею повязує, а також як можна рідше спілкуватися з такими як сам…

Резолюція ініціативної групи по створенню Координаційної Ради української громади Берліна, 1.07.2009

1 липня 2009 року відбулося засідання ініціативної групи по створенню Координаційної Ради українців Берліна.

Метою зібрання  було обговорення ситуації, що склалася в Берліні навколо української громади, а також німецького кола осіб, які цікавляться Україною. На зустрічі були присутні представники активних українців і німців, що підтримують ідею популяризації української тематики в Берліні і стурбовані формуванням контроверсійного іміджу України на терені Німеччини.

Ініціативну групу по створенню Координаційної ради було проінформовано про небажання кількох українських активістів громади долучитися до обговорення теми координації зусиль українців в Берліні з вимовою, що така координація їм не потрібна. Ініціативна група по створенню Координаційної ради  респектує таку позицію, залишаючи за собою право не поділяти її. Процес налагодження координації тим не менше не був призупинений деструктивною позицію деяких лідерів по відношенню до налагодження демократичного процесу творення української громади в Берліні.

В процесі обговорення членами ініціативної групи були встановлені наступні положення:

• в громаді українців Берліна за період 2008-2009 років активізувалася робота навколо організації подій на українську тематику. Побільшала кількість активних українців і подій, організованих ними. До відповідних дат календаря проводяться кілька шевченківських вечорів, “маланок”, зустрічей з однією і тією ж особою, що має як позитивний, так і негативний аспекти
• значно покращився інформаційний потік для українців, зокрема, в Інтернет сфері (електронні розсилки Василя Ельберта, Олександри Біенерт, Ольги Самборської)
• активізувалося представництво українців в Інтернеті ( сторінка www.ukrainians.de;  http://www.zentralverband-ukrainer.de, http://ukrvolkstanz.blogspot.com, www.ukz-berlin.de, www.ukrajinciberlinu.wordpress.com/about

• в українській громаді Берліна проте не має єдності. Українці гуртуються не навколо ідеї Україниі спільної тотожності, але навколо лідерів чи  умовно визначених сфер поділу( парафія при греко-католицькій церкві (священик отець Сергій Данків), суботня школа при школі, громадські організації (“Центральна Спілка Українців Німеччини на чолі з Людмилою Млош, “Український світ” на чолі з Галиною Цастров) та решти не підпорядкованих офіційно кожній з наведених структур мережі антиавторитарних молодих українців  (Ukraine Kompetenz Zentrum)
• непрофесійність організації подій на ту чи іншу тематику

Відкритий лист Наталії Проскурі у відповідь на коментар щодо статті “Український тризуб у Берліні”

Шановна пані Проскура,

У відповідь на Ваш коментар до статті Український тризуб у Берліні: “Про поняття копірайта чули сьогодні всі.
Як дочка О.Проскури я здивована тим, що О.Самборська, знаючи як мене знайти і бомбардуючи мене всілякими імейлами не звернулась з проханням скористатися статтею. Олександр Проскура підготував статтю для публікації в “Нашій вірі” – достойному виданні. Позиція хато-скрайства була для нього неприйнятною. Він поважав людські чесноти і мав уважне ставлення до історії та культури цитування.
В цивілізованому світі люди поважають право на інтелектуальну власність і засуджують крадійство. Наталка Проскура”, викладаю Вам наступні пояснення, щоб прояснити деякі непорозуміння, що виникли у Вас після появи статті Олександра Проскури  на інтернет-сторінці блог-порталу Хата скраю.

Проконсультувавшись з адвокатом, наводжу Вам наступні аргументи, які свідчать про коректне передрукування статті Олександра Проскури на сторінці Хата скраю.

·        Матеріал “Український тризуб у Берліні ” був коректно передрукований за всіма правилами копірайту (вказана постійна адреса статті, вказаний автор, матеріал вжитий повністю).

·        матеріал не був використаний під моїм власним іменем і не видавався за мій власний матеріал, з нього не бралися цитати для моїх власних матеріалів

·        Матеріал використано з некомерційною метою

·        Матеріал був вжитий з благими намірами інформування українців Берліна про історичну пам’ятку, відому як „будинок з тризубом”. Про це місце мало знають в Берліні. Маючи на меті зробити відповідний матеріал самій і віднайшовши матеріал Олександра Проскури про будинок з тризубом в інтернеті, я вирішила не повторюватись і запропонувати читачам те, що власне вже було надруковано, а заодно познайомити діаспорян з статтями Олександра Проскури, що ще до недавна належав до української громади.

Погодьтеся, що не кожен має змогу вишукувати інтернет-архіви. Таким чином я доношу до читачів багато інших матеріалів, що мають відношення до Берліна і Німеччини і можуть бути цікавими. Про мою зацікавленість статтями Олександра Проскури Ви знали вже давно, про що я Вас телефонічно інформувала і просила надати такі матеріали для українців Німеччини. В той час щодо такої пропозиції з  Вашого боку не було ніяких заперечень, хоча матеріалів теж надано не було. Тому мені довелоося користуватися публічно доступними джерелами, що надають інформаційні  послуги (інтернет). У звязку з цим Ваші звинувачення щодо “крадійства” вважаю неправомірними.

УНІАН: “він звернувся до посла ФРН з проханням сприяти встановленню у Берліні пам’ятника Тарасу Шевченку”

постiйна адреса статтi:
http://www.unian.net/ukr/news/news-323967.html
Оригінальний фрагмент Берлінського муру планують встановити у Києві перед будівлею Посольства Федеративної Республіки Німеччина на вулиці Богдана Хмельницького, 25.

Як передає кореспондент УНІАН, така домовленість була досягнута сьогодні на зустрічі між Київським міським головою Леонідом ЧЕРНОВЕЦЬКИМ та Надзвичайним і Повноважним послом ФРН в Україні Гансом-Юргеном ГАЙМЗЬОТОМ.

За словами посла, цього року відзначається 20-та річниця падіння Берлінського муру. «Це дало початок великим змінам у Європі, у тому числі з великими наслідками для України. З цього приводу є ідея встановити фрагмент Берлінського муру в Києві», – сказав Г-Ю.ГАЙМЗЬОТ.

Посол додав, що меморіальні фрагменти історичної стіни уже встановлені у Нью-Йорку, Лондоні та інших великих містах світу. При цьому він підкреслив, що таких фрагментів залишилось дуже мало.

«Йдеться про оригінальний фрагмент як символ свободи, символ єдиної Німеччини», – сказав посол.

Німецька сторона, за його словами береться за власний рахунок доставити у Київ фрагмент Берлінського муру та профінансувати її встановлення на території посольства.

Л.ЧЕРНОВЕЦЬКИЙ, у свою чергу, зауважив, що це дуже важлива тема не тільки для Києва, але й для України. За словами мера, люди його покоління пам’ятають «падіння Берлінського муру».

«Вважаю, що у Києві такий пам’ятник повинен існувати», – сказав Л.ЧЕРНОВЕЦЬКИЙ.

Водночас він звернувся до посла ФРН з проханням сприяти встановленню у Берліні пам’ятника Тарасу Шевченку.

Г-Ю.ГАЙМЗЬОТ Посол Німеччини пообіцяв зв’язатися з послом України у Німеччині з тим, щоб погодити можливе місце встановлення пам’ятника Шевченку у Берліні.

Він ще раз попросив мера Києва сприяти якнайшвидшому вирішенню питання зі встановленням фрагмента Берлінського муру до дня святкування її повалення.

Новини від берлін-ру.нет

Вже багато років існує в Берліні російськомовна розсилка новин берлін-ру. нет. Її виконавці починали свою діяльність з порталу www.007-berlin.de – дошку оголошень для російськомовних і німецькомовних гостей і берлінців з метою ознайомленння з культурними подіями творчої сцени вихідців колишнього совєтського простору. Пізніше їхня діяльність переросла в інформаційний портал російською мовою при берлінському інформаційному порталі http://www.berlin.de. Хата скраю звернулася до редакції берлін.де з пропозицією вести україномовний портал при берлінському інформативному порталі. Заперечень не було. Справа лише за фінансування і зацікавленими. Заперечення було лиш від берлін-ру.нет. На їх думку, не варто створювати україномовний портал, бо “всі і так розуміють російську”. Отже, хто розуміє, знайомтесь як зразок з новинами розсилки берлін-ру.нет. Хто ж бачить доцільність україномовної версій новин про берлінські події і хотів  би долучитись до реалізації такого проекту,  прошу звертатися за електронною адресою

ukr.berlin.2009@googlemail.comз пропозиціями, як можна “зняти росу” з інформаційного потоку для україномовних. ред.

Джерело: http://www.berlin-ru.net/

Новости из Берлина

Календарь событий

: : : : : : : : : : : : : : : : : : : : : : : : : : : : : : : : : : : : : : : : : : : : : : :

1) Новости из Берлина

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 19. Rencontres Internationales Berlin
Открытие 30 июня в 19:00 в Доме культуры народов мира

Фестиваль „Rencontres Internationales“ – на стыке молодого кино и современного искусства – традиционно проводимый в Берлине, Париже и Мадриде, благодаря качеству и разнообразию программы, стал одним из самых значительных культурных событий в Европе.

Приглашены более 100 деятелей искусства и кинематографистов. Международный фестиваль представит более 150 работ из Германии, Франции, Испании и 50 работ из других стран, среди которых  многочисленные премьеры фильмов и видео, инсталляции, выставка и ряд мультимедийных концертов.

……подробней……>>>

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

Неделя моды в Берлине.
Berlin Fashion Week 1 – 5 июля 2009.

В первых числах июля в Берлин съезжаются представители высокой моды и крупные производители  одежды. В столице Германии параллельно пройдут ряд как отраслевых выставок для оптовых покупателей, так и обычных выставок продаж для берлинцев и гостей города. Все выставки сопровождаются многочисленными показами мод и вечеринок.