«Валізи вражень»

В Хаті скраю вже писалося про чудовий творчий дует Дарину Аверчеко і Романа Бондарчука, що радували нас своєю присутністю в Берліні в листопаді 2008 року. В матеріалах 

Дарина Авенченко і Роман Бондарчук

Молоді кіношники з України беруть Берлін і Україна між кордонами: міграція, візовий режим і звичайні люди

йшлося про перебування молодих митців з України в Берліні. Хата скраю в рамках віртуального мосту Діаспора-Україна слідкує за подальшим розвитком творчості Дарики і Романа. Внизу матеріал про проект “Худграф”, що мав місце в Києві.

Матеріал взято з http://www.dw-world.de.

Автор: Ольга Веснянка

Редактор: Христина Ніколайчук

Світлини надані Дариною Аверченко

Цілі «Валізи вражень» можна побачити нині в Києві у галереї «Худграф». Це фотоінсталяції молодих українських митців Романа Бондарчука та Дар’ї Аверченко. А почалося все з кіно…

Великі й маленькі валізи із фотоспогадами про прогулянки Тель-Авівом та торги на базарі Старої Яффи, про гей-парад та про пустельні вулиці в шабат. Автори цих фотоінсталяцій – молоді українські кінематографісти Роман Бондарчук та Дар’я Аверченко. Вони потрапили до Ізраїлю для участі в Тель-Авівському кінофестивалі з фільмом «Радуниця», що вже отримав відзнаку відомого в Німеччині фестивалю східноєвропейського кіно «GoEast».

«Це не просто окремий проект, у рамках якого двоє митців здійснили поїздку до Ізраїля і привезли свої враження, – розповіла директор Ґете-Iнституту в Україні Вера Багаліантц. – Він розпочався з кіноконкурсу, організованого двома німецькими установами». Мова йде про конкурс «Всі люди народжуються вільними та рівними», організованого за підтримки Ґете-Iнституту та фонду «Пам’ять, відповідальність та майбутнє».

Валізи, наповнені особливим змістом

Тож, після фестивалю Дар’я та Роман подорожували Ізраїлем і повернулися до Києва з валізами вражень.

Літературне угруповання СТАН: міф чи реальність?

10.12.2008 в Берліні побувала Олена Заславська в рамках літературної програми Zwischen Europa und etwas anderem – Poesie aus der Ukraine II. Олена погодилася розповісти читачам Хати скраю про її творчість і літературне угрупування “Стан”, до якого вона належить.
Автор: Олена Заславська

«Коли я вперше потрапив до Луганська та познайомився зі CTAHом, то зрозумів – це острів з унікальною культурою»
Письменник Юрко Покальчук

Це – не сальвія, це – не абсент, це ЛСД – література сучасного Донбасу.
«Сьогодні поети об’єднуються не в творчі спілки, а в літературні банди», – переконаний поет з Атамановкі і отаман нашого поетичного братства Олександр Сігіда. Дехто вважає, що СТАН – духовний рух, але для мене – це угруповання, що об’єднує літературних анархістів і арт-терористів. Так, ми називаємо себе ні літоб’єднанням, ні творчим союзом, а літературним угрупованням. Але ні назва виділяє нас на тлі низки провінційних літ клубів  міста, а активна громадянська позиція і прагнення зробити так, щоб Луганськ був нанесений на літературну карту країни, щоб він перестав бути островом, про який ніхто не знає.
«Року півтора тому це літугруповання з анархістськім революційним розмахом постановила розпустити всі творчі спілки та проголосила культурною столицею України місто Луганськ. Спілки поки ще існують, але Луганськ з тих пір і правда просунувся в культурному просторі – зокрема, СТАНовці не раз займали перші місця на престижних поетичних турнірах », – каже луганський журналіст Олександр Белокобильскій.
Сучпіска Світлана Поваляєва посилала на х … бидло Донбаське, поет Павло Коробчук під час мого виступу на Головному Київському слемє хапався за ніж, а столична журналістка Євгенія Чуприна обіцяла мені розправу еротичних марксистів і куртуазних ман’єристів. 

Євген Сверстюк: «Коли люди говорять про політику, це означає, що не все гаразд у їхньому житті»

Тетяна Катриченко, «Главред», 26.03.09 // 16:40

Якось Євген Олександрович, дисидент, автор численних книг та статей з літературознавства, психології і релігієзнавства, перекладів з німецької, англійської, російської мов, охарактеризував наш сучасний світ як зазомбований та несміливий.

І йому можна вірити, адже він намагався говорити правду завжди. За те від радянської влади й отримав «похвалу» – сім років таборів і п’ять – заслання. Та навіть після відбуття покарання він не полишив доброї звички не брехати і не мовчати. Лише про політику говорити не хоче.

Євгене Олександровичу, чому ви не хочете відповідати на політичні запитання?

У калюжу глибоко не пірнеш. Про політику найбільше говорять, а то найбездарніша ділянка українського життя. Як громадянин я реагую на неї, але політика сьогодення – політика примітиву. Це не моя тема. Ставити запитання мені такі можна, інша справа, що я можу на них або відповідати, або ні.

То чи не здається вам, що нині українці пішли в політику?

Я думаю, коли люди говорять про політику, це означає, що не все гаразд у їхньому житті. Але у нас постійно говорили про політику. Це навіть висміяли ще Ільф і Петров. Отже, це означає – що болить, про те й говорять. Але такі розмови – показник здоров’я, точніше нездоров’я суспільства.

А який цей стан здоров’я, якщо робити поправку на економічну кризу?

Я думаю, що та криза, яку ми знали від з’їзду до з’їзду за «Совєтів», була страшнішою.

Німці пізнавали українську нонконформістську душу в серці Берліна

Євген Сверстюк в Берліні перед зустріччю в Європацентрі, Берлін, 24.06.2009

24 травня 2009 року українська тематика дійшла до Європейського Інформаційного центру (EUROPÄISCHEN INFORMATIONSZENTRUM BERLIN), що розташований в  центрі Берліна на Потсдамерплатц (Potsdamer Platz) неподалік Брандербургських воріт і в тісному сусідстві з Deutsche Gesellschaft e.v. Німецькі науковці і просто зацікавлені українською історією простистояння совєтському режиму мали чудову нагоду отримати інформацію про український дисиденський рух від свідка часу і носія дисиденської моралі Євгена Сверстюка.

Ініціатором зустрічі виступила ініціативна група молодих українців Берліна з Ukraine Kompetenz Zentrum (www.ukz-berlin.de). Спочатку вони звернулися з пропозицією щодо організації зустрічі з Євгеном Сверстюком до відомого приватного музею Берлінського муру Checkpoint Charlie, власником якого є українка за походженням Олександра Хільдебрандт (Alexandra Hildebrandt). В приміщенні музею розміщена експозиція, присвячена історії українського дисиденства. Доцільність проведення зустрічі з українським дисидентом саме в цьому музеї в рік відзначення 20-ліття падіння Берлінського муру мала на меті привернення уваги до української експозиції і її подальшого збагачення матеріалами .

Відновлення пам’ятної дошки на знак живучости української мови й культури в місті Бад-Емс

Джерело: http://www.ukrainische-orthodoxe-kirche.de

місті Бад-Емс федеральної землі Райнланд-Пфальц 22 червня 2009 р. відбулося урочисте повторне відкриття пам’ятної дошки на будинку “Чотири вежі”, де в 1876 р. російський імператор Олександр II підписав т.зв. “Емський указ” про заходи “спрямовані на подальше системне придушення української мови й культури в цілому”, як зазначається в офіційному повідомленні Генерального консульства України у Франкфурті-на-Майні.

Першу пам’ятну дошку було встановлено Світовим Конґресом Вільних Українців в 1976 році на знак живучости української мови й культури з нагоди трагічної дати 100-річчя підписання цього указу, яку в 2007 році було зруйновано невідомими.

Як повідомляє Генконсульство України у Франкфурті-на-Майні у заході взяли участь Посол України в ФРН Наталія Зарудна, співробітники Генконсульства України у Франкфурті-на-Майні, близько 100 членів української громади практично зі всіх куточків Німеччини, а також представники німецької громадськості.

Зі словами вітання виступили бургомістр округу Бад-Емс Йозеф Остер і бургомістр міста Бад-Емс Оттмар Канц, які підкреслили значення збереження пам’яті про тогочасні події для усвідомлення важливості демократії та тих змін, що відбулися в Європі за останні роки, коли Україна не лише здобула свою незалежність, а й рішуче взяла курс на інтеграцію в Європейський Союз, пише Генконсульство України у Франкфурті-на-Майні.

Міжнародний Європейський Рух в Україні

Міжнародний Європейський Рух (European Movement International) створено у 1948 році. Засновниками Європейського Руху були такі видатні діячі новітньої історії як Конрад Аденауер, Уінстон Черчілль, Гарольд Макміллан, Франсуа Міттеран, Поль-Генрі Спаак, Альберт Коппе, Альт’єро Спінеллі. Європейський Рух зіграв визначну роль у заснуванні Ради Європи та стояв у витоків створення Європейського Союзу. Європейський Рух очолювали такі визначні європейські політичні діячі як Уінстон Черчілль, Поль-Генрі Спаак, Волтер Галльштайн, Жан Рей, Ґастон Торн, Маріо Соарез, Валері Жискар д’Естен та Хосе-Марія Жіль Роблес. Першим найвагомішим досягненням Європейського Руху було створення Ради Європи у травні 1949 року, а також створення “College d’Europe” (Університет Європи) в Брюзі та Європейського Культурного Центру в Женеві. Найважливішим завданням ЄР протягом свого існування була розробка планів та проектів для урядів та створення мобілізаційної мережі у європейських країнах. Сьогодні Європейський Рух об’єднує 41 Національну Раду та 21 асоціацію в країнах Європи, до її складу входять лідери країн-членів ЄС, країн-кандидатів на вступ до ЄС, а також країн, що не є кандидатами. Головний офіс МЄР знаходиться у м. Брюссель, Бельгія. Чинним президентом Європейського Руху є екс-президент Європейського Парламенту Пет Кокс. (Pat Cox) Європейський Рух в Україні (European Movement Ukraine) зареєстрований Міністерством Юстиції України 3 грудня 2003р. як Всеукраїнська громадська організація та є офіційним представництвом та Українською Національною Радою Міжнародного Європейського Руху.

24 червня 2009 р. о 18.00 год “Чи відбулася в Україні мирна революція в 1989-1990?”

Ukraine Kompetenz Zentrum a.g. та ОSTEUROPA – ZENTRUM BERLIN

запрошує всіх, хто цікавиться історією правозахисного руху в Україні, на зустріч з українським дисидентом-шістдесятником, публіцистом і літературознавцем Євгеном Сверстюком. Ця зустріч має на меті ознайомити німецьке коло зацікавлених з історією дисиденства в Україні до 1991 року. Тема зустрічі “Чи  відбулася в Україні мирна революція в 1989-1990?” Чи пам’ятають самі українці про свою історію чи зроблять вигляд, що в нас нічого не було і всьому маємо завдячувати пану Горбачову? Чи варто проводити паралелі з мирними революціями інших країн, що знаменували падіння Берлінської стіни, 20-річчя чого зараз відзначають в Європі?

Коли: 24 червня 2009 р. о 18.00 год.

Місце: Europasaal, Europäisches Informationszentrum Berlin, Voßstr. 22

10117 Berlin-Mitte (Nähe Potsdamer Platz)

Історія українського правозахисту сповнена драматичних сторінок. Імена українських шістдесятників проте досі не достатньо відомі тим, хто боровся по той бік Залізної завіси. Це Василь Стус, Алла Горська, Олекса Тихий та сотні безневинно страчених в сталінських таборах. Їх близьким соратником по боротьбі був Євген Сверстюк, що 12 років свого життя провів в таборах ГУЛАГу.

Василь ЛІСОВИЙ. ДИСИДЕНТСЬКИЙ РУХ

Словом “дисидент” (від лат. dissidens – незгідний), яке в своєму історичному значенні застосовувалось як назва для єретиків, стали називати осіб, які в 60-х – на поч. 80-х рр. в СРСР та інших країнах «соціалістичного табору» піддавали сумніву та критикували офіційну комуністичну ідеологію та політику. Збільшення кількості осіб, які у 60 – 80-х рр. відкрито висловлювали незгоду з офіційною ідеологією та політикою, та тих, що так чи інакше солідаризувалися з ними, дало підставу говорити про “дисидентський рух” в СРСР. Самі учасники цього руху не використовували слово “дисидент” як самоназву: використання цього слова має західне походження. Більшість учасників українського Д. р (що пізніше набув характеру правозахисного), пройшли крізь різного роду переслідування, звільнення з навчальних закладів, позбавлення праці, найактивніші з них – крізь табори, тюрми та заслання. Деякі з них загинули у таборах: Ю. Литвин, В. Марченко, В. Стус, О. Тихий. Окремі були кинуті в психлікарні, стали жертвами злочинної психіатрії (Л. Плющ, В. Рубан, М. Плахотнюк, М. Якубівський). Учасників руху можна поділити на дві групи: тих, хто публічно (відкрито) критикував офіційну ідеологію та політику – письмово або усно; тих, хто виготовляв, переховував та поширював позацензурну літературу (так званий “самвидав”). Ці дві групи діяли в оточенні “пасивних” учасників – тих, які знали про діяльність осіб із названих двох груп, спілкувалися з ними, симпатизували їхнім ідеям (а нерідко дотримувалися навіть радикальніших поглядів) та були читачами позацензурної літератури. Найбільшого поширення Д. р. набрав в Україні, Росії, Естонії, Латвії, Литві та меншою мірою у Вірменії та Грузії.

Дисидентський рух хоча й містив політичний складник, але його підґрунтям був інтелектуально-культурний рух. Українська інтелігенція, скориставшись процесом десталінізації, започаткованим відомим виступом М. Хрущова на 20-му з’їзді КПРС у 1956 р., започаткувала нову спробу національно-культурного відродження, названого рухом «шістдесятників». Цим словом стали позначати тих представників творчої інтелігенції, які намагались модернізувати українську культуру і мали мужність своєю творчістю чинити опір владі, яка кваліфікувала їхню творчість як ідеологічно ворожу. Це призвело до поєднання інтелектуально-культурного руху з громадянсько-політичною дією, що дає підставу називати цей рух рухом опору російському шовінізму та комуністичному тоталітаризму. У словесному мистецтві попереду йшла поезія (Л. Костенко, В. Симоненко, І. Драч, М. Вінграновський та ін.),

Олег Мірус на велотоні в Берліні

В неділю 21 червня 2009 року в Берліні проходив велотон. Про це детально писала німецька преса (див. http://www.morgenpost.de)

12 тисяч велосипедистів взяли участь в змаганнях на відстанях 60 і 120 кілометрів. Тисячі вболівальників спостерігали за спортивним дійством. Це було свято спорту, швидкості і краси.

Взяв в ному участь і українець, дипломат Олег Мірус,

Олег Мірус на велотоні в Берліні, 21.06.2009

який показав результат 2 год. 3 хв. на дистанції 60 км з швидкістю 29, 13 км за год. Цей результат дав йому змогу зайняти 2480 місце. Олег Мірус брав участь у маратоні вперше.

Вітаємо пана Міруса з таким гарним результатом, адже серед 12 тисяч суперників це дійсно показовий результат!

Ось як виглядали його результати за німецькими висновками:

Ergebnisse KODA Velothon Berlin

60km

1 Ergebnisse

Platz	Pl.AK	Nr.	Name	AK	Verein	Ankunft	Endzeit	∅ km/h
2480	886	13495	Mirus, Oleh (GER)	MSEN2		10:21:03	02:03:35	29.13 1

Mittwoch, 24. Juni 2009 um 18.00 Uhr “Zwischen sowjetischer Hegemonie und staatlicher Unabhängigkeit”

OSTEUROPA – ZENTRUM BERLIN

Ruschestr. 103

10365 Berlin

www.osteuropa-zentrum.de

Berlin, 20.06.2009

E I N L A D U N G

zur Veranstaltung

Eine friedliche Revolution 1989/90 in der UKRAINE ?

Zwischen sowjetischer Hegemonie und staatlicher Unabhängigkeit

am  Mittwoch, 24. Juni 2009 um 18.00 Uhr

Ort : Europäisches Informationszentrum Berlin, Voßstr. 22

10117 Berlin-Mitte (Nähe Potsdamer Platz)

Referenten :

-         DR. JEVGEN SVERSTJUK (Jg. 1928) -  Essayist, Literaturkritiker, Lyriker, promovierter Philosoph, nahm in den sechziger Jahren am politischen Widerstand in der Ukraine teil und organisierte Samizdat-Literatur. Heute ist er Präsident des ukrainischen PEN-Clubs.

1993 war er Träger des bedeutenden Shevchenko-Preises.

-         OLHA SAMBORSKA – Publizistin, Teilnehmerin der „Revolution auf Granit“,

Leiterin des UKZ.

Moderation : DETLEF W. STEIN (Leiter des OEZ BERLIN)

Das OEZ BERLIN und das Ukraine Kompetenz-Zentrum (Berlin) laden alle an der Ukraine Interessierten zu einem Rückblick auf 20 Jahre nach der „Wende“ ein.

Шукаємо зацікавлених співзасновників у Франкфурті

Оголошення про заснування Українського клубу у Франкфурті е. Ф.

Засновується Український клуб у Франкфурті е. Ф.! Шукаємо зацікавлених співзасновників, які цікавляться Україною та культурним обміном між Україною, Німеччиною та іншими країнами. Місцезнаходження Клубу буде м. Франкфурт-на-Майні, працюватиме у сфері культури та мистецтва. Вже у січні 2010 р. проводитиметься перша виставка робіт українських художників у Хофхаймі під Франкфуртом. Клуб, крім того, організовуватиме фотовиставки, культурні подорожі в Україну, Німеччину та інші країни проектів Клубу, вечори відео-поезії, показ фільмів та інші акції, до яких у нас буде охота. Кого зацікавило, звертайтеся до Наталії Єна, тел. у Німеччині +49 177 633 53 69, імейл contact@yena.de. Телефон в Україні +380 66 444 7880. У червні 2009 р. За УКФ е. Ф. Наталія Єна

Бо ж відомо: історія – це, на жаль, не завжди те, що було, а те, що написане. Якщо люди, які знають правду, не напишуть її, то прийдуть інші і напишуть те, що їм потрібно.

МИ ПРОСТО ЙШЛИ…

автор: Овсієнко В.В.
(Василь Овсієнко. Світло людей: Мемуари та публіцистика. У двох книгах. Кн. 2

Десятиліття Українського культурологічного клубу
(Василь Овсієнко. Світло людей: Мемуари та публіцистика. У двох книгах. Кн. 2 / Упорядкував автор. Харків: Харківська правозахисна група; К.: Смолоскип, 2005. – С. 102–106).

“Старі більшовики з дореволюційним стажем” – так модно було величатися серед більшовиків. До 30-х років. Доки їх не вистріляли…
Не знаю, чи модно буде з часом серед учасників боротьби за незалежність величатися “старими революціонерами” (вододіл – 24 серпня 1991 року), проте члени Української Республіканської та Республіканської Християнської партій згідно зі своїми статутами, відраховують собі партійний стаж від дня вступу до Української громадської групи сприяння виконанню Гельсінських угод та Української Гельсінської Спілки.
Та в епоху горбачовської “гласності” найпершою організованою силою (як тоді писали, “неформальним об’єднанням громадян”) у Києві був-таки Український культурологічний клуб (УКК). Ініціаторами його створення були переважно молоді люди – недавні політв’язні Сергій Набока, Леонід Мілявський, Інна Чернявська, Лариса Лохвицька, Ольга Гейко-Матусевич, а також Вадим Галиновський, Ірина Альтер, Олександр Карабчієвський, Володимир Федько. Під виглядом “заходу” районної комсомольської організації в клубі-кафе “Любава” 6 серпня 1987 року вони влаштували публічну дискусію “Українська культура: міфи та реальність”, де порушили питання, які

Порядок в парламенте. Как это будет по-немецки?

Вахтанг Кипиани, интернет-издание “VIPua”

http://www.kipiani.org

---

Разговоры о несовершенстве демократии ведутся уже несколько тысяч лет. И тем не менее, ничего лучшего человечество пока не придумало. Украинская политическая система, разменявшая свое первое десятилетие, также имеет некоторое количество недостатков, которые, как известно, лучше всего наблюдать издалека. Например, из Берлина.

ПЕРВЫЕ ВПЕЧАТЛЕНИЯ

Посетив на минувшей неделе столицу объединенной Германии по приглашению Фонда Конрада Аденауэра (за что отдельное спасибо г-ну Манфреду Ломанну), не раз пришлось искренне удивляться. Скажем, придя в Bundesrpessekonferenz (институция вроде киевского УНИАНа, только входящая в структуру Министерства информации ФРГ) украинские журналисты были несказанно удивлены, обнаружив прекрасно оборудованный зал, под завязку заполненный немецкими… пенсионерами. Их было раза в три больше, чем собственно пишущих и снимающих коллег. Оказывается, что на заурядную правительственную пресс-конференцию валом валят туристы. Покупаешь билет и получаешь возможность лицезреть жирующую на твои же налоги власть вблизи.

Еще более восхищают километровые очереди в… бундестаг. Людям, оказывается, интересно посмотреть на большую политику. Вот если бы начали продавать билеты в Верховную Раду! Тогда посещение наряду с цирком и зоопарком здания под куполом на улице Грушевского непременно стало бы одним из популярнейших маршрутов выходного дня для жителей украинской глубинки.

«ОВЕЦ» В БЕРЛИНЕ СЧИТАЮТ РЕДКО

Трудно передать душевное волнение, когда поднимаешься по ступеням рейхстага. Стены и колонны испещрены бетонными заплатами – во время недавней реконструкции ими заклеили следы от пуль и шрапнели. Сейчас здесь работает федеральный парламент – бундестаг.

Сильный парламент, формирующий и контролирующий правительство, это и есть главный – «пятый» — элемент немецкой политической системы. Общеизвестно, что и другие ее составляющие – например, суд и масс-медиа независимы, и никому не приходит в голову попытаться на них давить. Страна переживает непростой период восстановления единства и можно было бы попросить у избирателя побольше полномочий, так сказать, «на переходной период». Но, уверяю вас, никому и в голову не придет потребовать, а тем более, передать больше полномочий одной из ветвей власти. Например, бундеспрезиденту, который на самом деле является и гарантом Конституции, и арбитром нации, и одним из национальных символов и прочая, прочая.

Украинские политзаключённые – участники “бархатной революции”

УХС – первый опыт публичной политики (1987-1990 гг.)

Вахтанг Кипиани, выступление на конференции (г. Чусовой Пермской обл., 1996 г.)

http://www.kipiani.org

---

Акт о независимости Украины, принятый 24 августа 1991 года Верховной Радой Украинской ССР, несмотря на очевидную “привязку” (по времени и по обстоятельствам провозглашения) к московскому путчу 19-21 августа, стал логичным итогом национального возрождения, мирной “бархатной революции” конца 80-х годов. Украинцы к 1991 году оказались морально готовы к независимости. Стремление реализовать идею, заложенную в строфе Тараса Шевченко – “В своїй хаті своя правда, і сила, і воля”, было практически безграничным. И если участие в движении к самостоятельности приняла даже партийно-государственная номенклатура, т.наз. “суверен-коммунисты”, то главная заслуга в этом принадлежит участникам национально-освободительного и правозащитного движений, бывшим политическим узникам советского режима.

Возникновение первых неформальных организаций в Украине относится к концу 1987 года. К этому времени вернулись из заключения или из ссылки “особо опасные рецидивисты” Оксана Мешко, Вячеслав Чорновил, Михайло Горынь, Иван Гель, Микола Горбаль, Иван Сокульский, Григорий Приходько, Евген Пронюк, Семён Глузман и другие. В августе 1987 года Чорновил объявил возобновление выхода самиздатского журнала “Український вісник”. Первый после пятнадцатилетнего перерыва номер (порядковый номер – 7) был посвящён памяти погибшего в политлагаре Кучино поэта Василя Стуса. В декабре – журнал был провозглашён органом вновь образованной Украинской Хельсинкской группы. Нужно отметить, что несмотря на жесточайшие репрессии властей на протяжении второй половины 70-х гг. УХГ формально не прекращала работы, действовало её Заграничное представительство (Микола Руденко, Надия Светличная, Пётр Григоренко, Леонид Плющ). Больше того – в 1982 году в бараке особого режима колонии ВС-389/36 в Группу вступили новые члены – эстонский диссидент Март Никлус и член Литовской Хельсинкской группы Викторас Пяткус.

Итак, в декабре 1988 года Украинская Хельсинкская группа объявила о своём существовании. Намерение участвовать в её работе подтвердили Михайло и Богдан Горыни, Чорновил, Мешко, Зеновий Красивский, Василь и Петро Сичко, Иосиф Зисельс, Ярослав Лесив, Петро Розумный, Ольга Матусевич-Гейко, Василь Стрильцив, Василь Барладяну, Павло Скочок, Виталій Шевченко, Степан Сапеляк, Микола Муратов, Левко Лукьяненко и Микола Матусевич (последние двое ещё находились в ссылке).

С некоторыми политзаключёнными и ссыльными контакты установить не удалось – ещё действовал режим административного надзора — «за границы населённого пункта не выезжать, о приезде знакомых предупреждать органы милиции, кафе и рестораны посещать запрещено…».

В марте 1988 года УХГ начала активную издательскую деятельность. Информслужбу возглавил профессиональный журналист Вячеслав Чорновил — кроме подготовки «Українського вісника» он отвечал за сбор информации, печать и распространение экспресс-выпусков, бюллетеней, листовок. Информслужба стала тем скелетом, на который наростало «мясо», — именно с написания информационных сообщений и передачи их в самиздат или на зарубежные радиостанции, как правило, и начинали свою деятельность члены УХГ.

Що може українська діаспора?

Джерело: http://www.day.kiev.ua

За межами нашої країни проживає понад 18 млн. українців, які відчувають духовний зв’язок із Батьківщиною. Фактично українська діаспора становить третину від нинішнього населення України. Тому зрозуміло, що держава має приділяти належну увагу українцям, які з різних причин опинилися за межами країни. Українські лідери так і чинять: виїжджаючи за кордон, вони заявляють про підтримку закордонного українства. Здебільшого все закінчується їхніми зустрічами з представниками української діаспори й встановленням пам’ятників Тарасу Шевченку чи Голодомору. І на цьому зазвичай все і закінчується. Позавчора Президент України Віктор Ющенко під час зустрічі з представниками української громади Сербії в місті Новий Сад також запевнив, що підтримка закордонного українства була і залишається одним із пріоритетів його діяльності. Він підкреслив, що Українська держава готова надати допомогу українцям, які постійно проживають в інших країнах, зокрема, у здобутті освіти рідною мовою та сприянні доступу до української культури. Щоправда, не відомо, чи сказав при цьому президент, скільки коштів виділено на це в бюджеті країни. Яку роль відіграє українська діаспора в Канаді та Угорщині? Чим українська діаспора в цих країнах може допомогти Україні й якої допомоги потребує сама? Про це читайте нижче.

Як українці Угорщини зберігають свою ідентичність і допомагають це робити нам

ФОТО АВТОРА ПАМ’ЯТНИК ТАРАСОВІ ШЕВЧЕНКУ В БУДАПЕШТІ, ВІДКРИТИЙ У 2007 РОЦІ

У червні 2006 року Міжнародний інститут освіти, культури та зв’язків із діаспорою розпочав проект «Відкриймо для України українську діаспору». Підставою для реалізації проекту були результати проведеного опитування, які показали, що громадськість Львова практично не обізнана з діяльністю як громад українського зарубіжжя, так і окремих людей. Вважаємо, що українська діаспора — це інтегральна частина українського соціуму, а її історія, культура, наука — невід’ємна частина історії, культури, науки України.

«ЩОБ БУТИ, ТРЕБА ВІДРІЗНЯТИСЯ»

У передмові до збірки поезій Шандора Петефі в перекладі українською мовою та Тараса Шевченка угорською мовою Ласло Шойом, президент Угорської Республіки, зазначає: «З часів здобуття Україною незалежності історичні та культурні зв’язки угорського та українського народів дедалі зміцнювались. Ведуться дослідження, спрямовані на спільне вивчення деяких подій минулого, виходять у світ видання. Меморіальні дошки та пам’ятники увічнюють пам’ять про визначні історичні події та особистостей іншої країни». «Я певний того, — пише у передмові до цієї ж книги Президент України Віктор Ющенко, — що видання в одній книжці поезій українського й угорського національних геніїв стане яскравою подією у культурному житті України й Угорщини, слугуватиме продовженню такої доброї традиції, як взаємне пізнання наших народів».

Читачі німецького журналу допомогли українським дітям

http://www.dw-world.de

12.01.2004

ЛЬВІВ.

Вихованці школи-інтернату у Лаврові на Старосамбірщині отримають гуманітарну допомогу від читачів німецького журналу “Фокус”. З подробицями Галина Стадник: “Передріздвяна публікація про складні умовижиття дітей у Лаврівській спецшколі викликала неабиякий резонанс серед читачів журналу “Фокус”, – розповів в інтерв’ю “Німецькій хвилі” головафонду “Карітас-Україна” Андрій Васькович. За його словами, до редакції зголошувалися сотні людей з бажанням допомогти дітям. “Журнал звернувся до німецького фонду “Карітас”, а той у свою чергу до українських колег, і вже на місці ми закупили речі першої необхідності”, – пояснює Андрій Васькович. 101 дитина, яка мешкає в інтернаті, а серед них є чимало інвалідів з розумовими вадами, отримає постільну білизну, теплі ковдри, засоби гігієни, на загальну суму 20 тисяч гривень. Говорить Андрій Васькович: “Багато людей збираються висилати пакунки до цього інтернату, а також організовувати транспортом гуманітарну допомогу з одягом і забавками для дітей”. Це лише перша акція для цього інтернату, наголосили у фонді, і додали, що німецька сторона, можливо, візьме під спільну опіку цей заклад.

На оборонних фортах Першої світової відбудеться фестиваль «Fort.missia»

Інформація: www.dzyga.com www.fortmissia.com

10-12 липня на  Львівщині проходитиме новий вільний в доступі, експериментальний і нестандартний фестиваль «Fort.Missia-2009». Місцем проведення обрано унікальні фортифікаційні споруди Першої світової війни на Українсько-Польському прикордонні у с. Поповичі неподалік с.Шегині.

На цю територію можна буде потрапити тільки раз на рік і тільки на фестиваль. Основою ідеєю фестивалю  «Fort.Missia» є креативність та різноманіття. Окрім традиційних форматів фестиваль демонструватиме найновіші явища в музиці, літературі та сучасному мистецтві.

• Літературний проект «Kabi.net» влаштує імпрези за участі Юрія Іздрика, Сергія Жадана, Любка Дереша, Олега Лишеги, Богдани Матіяш, Грицька Семенчука, Світлани Поваляєвої, Оксани Васьків, Остапа Сливинського та інших сучасних письменників, поетів та драматургів із традиційною трансляцією в Інтернет.
• Електронну музику ночами творитимуть діджеї  найпотужнішої львівського середовища «Funkmasters», а експериментальне відео та аудіо презентуватиме  молода формація діджеїв і віджеїв  «RESTart». Польських діджеїв представлятиме DJ Hosh , а з українських подвижників мікшування виступлять DJ Derrick, DJ Tonika, DJ Ermak, DJ Unique, DJ Neoser, DJ Madhead… і це ще не повний перелік.

• Джазуватимуть «DagaDana», «Modern Quartet»,  «Vaclav Zimpel & Mapk Tokar», «Adlibitum» та «Dzyga Jazz Quartet».

• На великій сцені виступлять «Гайдамаки»,  «Мертвий Півень», «Vo-Vo», «ShockolaD»,  «Lomaga Band», «Dalai Lama», «Orchestra Vito», «Дивні», «“Ґорґішелі“». Завершуватиме концерти відео-дискотека «РадіоІніціатива. Танці. UA».

• Особлива увага буде приділена візуальному мистецтву. Упродовж фестивалю буде представлено environment- та lend-art-проекти, мультимедійні проекти та перформанси від львів’ян Влодка Кауфмана, Володимира Топія, Сергія Петлюка, Мирослава Вайди, Олексія Хорошка, групи «ТОТЕМ»: Олена Афанасьєва, Сергій Дяченко, Макс Афанасьєв (Херсон), Лабораторії Актуальної Творчості (Вінниця), Jaroslaw Koz’ara (Lublin), Katarzyna Szczypior (Lublin), Ярослава Присяжнюка (Київ), Ілона Сільваші (Київ), Dominik Jalowinski (Warszawa), Володимира Бахтова (Миколаїв), Юрія Баранюка (Запоріжжя) та ін.

Окрім того «Fort.Missia» матиме і звичні розважальні атрибути фестивалю: галереї ремісників, місцева кухня, програми проектів Авто ЗАЗ «Козак», «Велопробіг Львів – Париж», виступи вокально-хореографічних проектів з Польщі, Словаччини, місцевого регіону і різноманітні врочистості. Крім атракцій та фортифікацій, до плюсів фестивалю додається те, що він проходитиме у напрочуд мальовничій місцевості. Із фестивальної території можна і милуватись карпатськими схилами, і споглядати, як на долоні,  Перемишль, до котрого близько 6 км.

«Fort.Missia» обіцяє внести новий струмінь у фестивальний рух в Україні. Зараз над фестивалем працюють потужні креативні групи з обидвох боків кордону. І це свідчить, що цьогоріч  «Fort.Missia» стане початком великого і тривалого проекту.

Збірка найкращих пісень Володимира Івасюка

Джерело: http://www.umka.com.ua

Серія “Золота колекція” часто радує нас всілякими цікавими, а то й по-справжньому рідкісними виданнями. Але саме тепер вийшло одразу два диски, які, на наш погляд, можуть сперечатися за звання кращих у всій цій серії. Один з них – збірка найкращих пісень Володимира Івасюка. Власне, одного цього імені вже досить, аби привернути увагу слухачів чи не по всьому світі – навіть тепер, коли вже 30 років минуло відтоді, як його не стало. І це в Україні, між іншим, одна з перших, якщо взагалі не перша за весь цей час ліцензійна аудіо-збірка його пісень у такому виконанні. У якому такому виконанні, спитаєте Ви? А у, можна сказати, класичному – адже йдеться не про новітні переспіви. Йдеться про записи 1970-х років, зроблені, переважно, ще за життя Івасюка. Деякі з цих записів, звичайно, вже потрапляли до різних збірок – зокрема, і до збірок “Золотої колекції”. Але настільки раритетні записи у такому обсязі – видано, здається, вперше. Сподіваємося утім, що цей почин матиме продовження – адже спадщину Івасюка зовсім не вичерпують 22 пісні на 80 хвилин, і хотілося б почути більше. Бо другого такого, як Івасюк, в Україні від того часу так і не було..

(Ну а другий зі згаданих дисків – то альбом Марії Миколайчук “Ой, червона калиночко”, але про нього розмова окрема)

Видавець: Астра Рекордс
Номер за каталогом: AR 052-08
Рік видання: 2009

CD1
1.		Червона рута (В. Зінкевич, (Назарій Яремчук, Вокально-інструментальний ансамбль Смерічка)
2.		Я піду в далекі гори (Лідія Відаш)
3.		Водограй (В. Купріна, (Кобза)
4.		Відлуння твоїх кроків (Л. Відаш)
5.		Казка гір (Л. Відаш)
6.		Балада про мальви (Софія Ротару)
7.		Кленовий вогонь (Софія Ротару)
8.		Балада про дві скрипки (“Червона рута”, (Софія Ротару)

Вечір-спомин про Володимира Івасюка в Тюбінгені

Дмитро Мірецький,

Штутгарт

Коли говоримо про Володимира Івасюка, бракує слів, бо вони недосконалі. Замало значень та асоціацій слова, аби виразити всю велич його постаті.

4 березня йому б виповнилось 60, і саме цього року минуло 30 літ, як Володимира Івасюка не стало. Кажуть, що безсмертя дарує пам’ять інших людей. А його ніколи і не забували. Кожного дня він оживає одночасно в багатьох різних містах і родинах, коли виконують його пісні. Кожного дня до могили Володимира на Личаківському цвинтарі у Львові приходить чимало людей з різних країн світу, які віддають йому данину пам’яті й шани і тихо промовляють молитву за упокій його душі… А «Червона рута» вже стала символом української нації.

Відчутно, що 2009-й є ювілейним і одночасно знаковим. 1 березня нинішнього року Президент України Віктор Ющенко за самовіддане служіння Україні присвоїв Володимирові Івасюку звання «Герой України». І через стільки ж років Генеральна прокуратура України відновила розслідування причин і обставин смерті Володимира Івасюка. До цього часу офіційною вважалася версія — самогубство.

Про нього не забувають: випускають музичні альбоми, книги спогадів… Володимир Івасюк не покинув своєї України.

Я виріс на його піснях. А далекого 1989 року був учасником першого фестивалю «Червона рута», коли працював на студії «Укртелефільм». Пізньої осені 2004-го на Помаранчевому Майдані мене зігрівала його «Червона рута», а згодом у грудні того ж року я в Алчевську, як довірена особа майбутнього Президента на ІІІ турі виборів, слухав у найважчі моменти перегонів аудіокасету «Пам’яті Володимира Івасюка”, подаровану мені Тарасом Чубаєм…

Наприкінці травня в університетському містечку Тюбінгені (Tübingen) відбувся вечір-спомин про Володимира Івасюка. Організувала та провела його студентка магістратури Тюбінгенського університету Ебергарда-Карла Софія Фрис. Софія приїхала зі Львову студіювати в Тюбінгені германістику, риторику та історію мистецтв. Нині в університеті Ебергарда-Карла студіюють більше ста українських студентів та аспірантів.

Тюбінгенський університет, заснований у 1477 році, є одним з найстаріших університетів Німеччини.

Календар для орієнтації Інформаційно-координаційної ради

Січень	Лютий	Березень	Квітень	Травень	Червень
1.01.1909 – Народився Степан Бандера. 1.01.1919 – Видано закон українського уряду про автокефалію Української Православної Церкви. 3.01.1919 – Українська Національна Рада схвалила постанову про з’єднання Зах. Української Народної Республіки з Українською Народною Республікою в Києві.6.1 – СВЯТ ВЕЧІР-Початок коляди 6.01.1846 – Тарас Шевченко перебуваючи в м. Переяславі написав «Заповіт». 6.01.1938 – Народився поет Василь Стус. 7. РІЗДВО ГНІХ 7.01.1918 – У Києві почався Всеукраїнський Православний Церковний Собор. 8. Собор Пресвятої Богородиці 9. Архидиякона Стефана 8.01.1935 – Народився поет Василь Симоненко. 13.01.1037 – Закінчено будівництво Софійського собору в Києві і його освячено.

1 липня 2009 року о 19.30 год зустріч ініціативної групи з створення координаційної ради українців в Берліні

Зустріч ініціативної групи  відбудеться  в середу 1 липня 2009 року о 19. 30.

Місце зустрічі: ресторан “Heidelbeere” , що в будинку з тризубом.
Адреса: Heidelbergerpl. 1, S-Bahn Heidelberger Platz.

Stadtplan

Досвід минулих років показав, що дискоординація і погана поінформованість одні одних про плановані виступи, зустрічі з видатними особистостями, зібрання з нагоди тих чи інших дат, та інші українські заходи в Берліні призводить до накладки подій і навіть повної їх несумісності один з одним. Це грає не на користь не тільки організаторам подій, але й потенційним учасникам, що часто опиняються перед вибором, коли важко вирішити, куди власне податися. В результаті, ходиться не на події за інтересами, але з почуттям солідарності з організатором, до кола якого формально відніс себе українець.

Іншим аспектом є замкнутість  діаспорського культурного кола саме на собі і вузькому колі тих, для кого власне організовуються подію. Запрошені гості з України чи інших місць дивуються, як і чому в великому і культурному місті Берлін на культурний захід збирається обмежена кількість глядачів. Причиною часто є не стільки не бажання українців бути присутніми на заходах, але неможливість присутності із-за поганої поінформованості чи знову ж таки накладки однієї події на іншу.

Для покращення ситуації пропонується створити незалежну Інформаційно-Координаційну Раду, до якої ввійшли би організатори подій і  ті бажаючі, що відчувають в собі компетенцію координувати (увага: не керувати!)

Український тризуб у Берліні

Олександер Проскура

Джерело: Газета “Наша Віра”, квітень (203), 2005 рік

В столиці Німеччини в затишному районі Вільмерсдорф є будинок, який дивує і викликає захоплення: досить велика будівля складної архітектури у горішній частині фасаду прикрашена стилізованим зображенням Тризуба з мечем. Зробивши світлини будинку та Тризуба і, показуючи їх берлінським приятелям, я розпитував їх, що вони могли б про це розповісти. Сам по собі факт виявився для них цікавим, проте жодної інформації я не отримав. Справі  допомогла видрукована берлінським Сенатом книга „Українці в Берліні“ (Ukrainer in Berlin). Ця змістовна книга з передмовою Гюнтера Пінінґа з’явилась у 2004 році, її уклали Марія Шеврекуко і Людмила Кузнєцова. Завдяки люб’язності пані М.Шеврекуко та пана Г.Нойфельда додаткову інформацію про український Тризуб в німецькій столиці автор знайшов також в інших друкованих джерелах в бібліотеках Берліна.
Отже, спершу дещо про Тризуб та далі про його берлінську історію. Національний знак або герб, як відомо, створюється протягом століть. Він входить у свідомість народу як певна дорогоцінна традиція, що має зв’язок з національним і державним життям та відчуттям цілісности і єдности всього народу. Герб наочними засобами символізує походження, розвиток, менталітет, а також  культурну спрямованість і геополітику народу.
З дослідницьких джерел відомими є кілька історичних варіянтів нашого національного герба. За князівської пори гербами Руси-України були Двозуб або Тризуб. Саме ці символи стали державним знаком київської княжої династії Рюриковичів. Коли київський князь Володомир Великий  у 988 році прийняв християнство, то він посередині Двозуба додав хрест як промовистий знак посвяти Руси. Так з’явився варіянт Тризуба з хрестом. Цей символ карбувався на монетах київських князів Володимира Великого та Ярослава Мудрого. Завдяки могутності київських князів Тризуб в Х-ХIII століттях був поширений в Европі від Криму до Новгорода і від Кавказу до Франції та Швеції. Він зображений на склепі родича Володимира Великого – Св. Ерика в Швеції. До Франції він потрапив в родовому знаку дочки Ярослава Мудрого – французької королеви Анни. До Новгорода його принесли придворні князя Ярослава, коли князь побував там у юності.

Василь Стус і німецька література. Відношення поета до Ґете і Рільке.

Леонід Рудницький.

[  Текст доповіді виголошеної на науковій конференції присвяченій
Василеві Стусові 31 жовтня 1985 року на Українському Католицькому Університеті у Філядельфії. ]

Відносно невелика літературна спадщина Василя Стуса включає низку віршів, у яких відбиваються творчі імпульси німецьких поетів, головно Ґете і Рільке, котрих він згідно з власними твердженнями найбільше любив. Один вірш присвячений Ґете та низку перекладів з творчости різних німецьких поетів, між ними Ґете, Рільке і Ґотфрід Бонн, сконфіскувало КДБ при одному із численних обшуків. З видрукованих перекладів із німецької поезії є один вірш поетеси Рагель Варнгаґен фон Ензе (1771-1833) п. н. «Мої мерці» і три сонети Рільке. Крім того нам відомо, що Стус цікавився творчістю модерних і сучасних поетів-письменників Німеччини, як це твердять Ґанс Крістоф Бух у зворушливій статті на сторінках тижневика Die Zeit,³⁹ Надія Світлична в статті про Стуса в тижневику «Українське слово»,⁴⁰ та й сам Стус у своїх листах до однієї німкені, яка з ним переписувалася.⁴¹

Коли взяти до уваги цю так, як уже згадано, відносно малу поетичну спадщину Стуса (а її квантитативна обмеженість обумовлена фактом, що поет був засуджений разом на 23 роки у’вязнення і заслання, з чого він уже відбув 13 років, на протязі яких важко хворів, як і фактом, що багато його віршів сконфісковано), то бачимо, що німецька література відіграє в ній велику ролю, і що наша тема заслуговує на більш докладну аналізу, яка причиниться до кращого зрозуміння творчости поета.

Та доки розглянемо ці прояви німецької поезії, чи може краще кажучи, прояви німецького поетичного світу в творчості Василя Стуса, слід застановитися, звідки взявся у Стуса той нахил до німецької поезії. Тут, очевидно, можна багато б чого довідатися з епістолярної спадщини поета, але, на жаль, нам вона, за маленькими винятками, недоступна. Користуючись доступними листами, есеями та віршами поета, ми можемо зробити певні спостереження, котрі, можливо, більш конкретно скристалізують ставлення поета до німецького світу.

БІБЛІОГРАФІЯ ВАСИЛЯ СТУСА

Джерело: http://exlibris.org.ua

Бібліографія Василя Стуса розміщена за таким пляном:

І. Публікації творів Василя Стуса окремими книгами.

II. Публікації творів письменника у збірниках, окремих книгах, журналах і газетах.

III. Звернення і листи, яких співавтором був В. Стус.

IV. Статті про життя і творчість В. Стуса.

V. Вірші Василя Стуса в перекладі на інші мови.

Перші три розділи подано за хронологічним порядком опубліковання даного твору. Четвертий розділ подано за абеткою. П’ятий – за хронологічним порядком.

Опублікована бібліографія не претендує на вичерпну повноту. В неї не включено віршів у різних періодичних виданнях. Зате включено бібліографію віршів поета перекладених на інші мови.

І. Публікації творів Василя Стуса окремими книгами.

«Зимові дерева». Із вступною статтею Аріядни Шум. – Брюссель, «Література і мистецтво», 1970, 206 стор.

«Свіча в свічаді». Поезії. Упорядкували Марко Царинник і Вольфрам Бургардт. – «Сучасність», 1977, 122 + 4 стор.

«Ein dichter Widerstand». Aus dem Tagebuch des Vassyl Stus. – Hamburg, Gerold & Appel Verlag, 1984, 47 стор. Зміст: Lew Kopelew «Ein poet»; Anna-Halja Horbatsch «Sein Verbrechen ist der Widerstand» (Vorwort); «Aus dem Lagertagebuch des Vassyl Stus»; Уривки з листів від 21 березня і 4 квітня 1977; три вірші «Ein Tisch», «Werde zur Lerabstürzenden Welle», «Für Christine Bremer».

«Палімпсести». Вірші 1971-1979 років. Упорядкувала Надія Світлична. Вступна стаття Юрія Шевельова. – «Сучасність», 1986, 469 + 10 стор.

II. Публікації творів Василя Стуса в окремих виданнях.

«На поетичному турнірі». – «Дніпро», ч. 10, Киів, 1964, жовтень, стор. 150-153.

Василь Стус:”Куди б не закинула доля українця, він усім серцем тужить за Україною”

Ніна Строката. Українському читачеві.

Воістину, сказитись легше, аніж бути собою, бо ані зубила, ані молотка.

З табірного щоденника Василя Стуса.

Куди б не закинула доля українця, він усім серцем тужить за Україною. Тим і прислухається до всього, що дістається з задротованого краю. А це здебільшого скупі вістки про життя тих, кому важко бути українцем на власній – не своїй землі. Та куди більше новин доходить про репресії, про те, що молох ҐУЛАҐу забирає з України сили, які могли б сприяти загальному національному піднесенню.

Зосередження в таборах і тюрмах активного прошарку нації змушує приглядатися до всього, що є дорібком невольницької думки. До того дорібку належать поезія й малюнки, есеї та нотатки, листи й заяви: протестні, інформативні, благальні.

Каральна система СРСР позбавляє змістовних новин і невольника, котрий був воїном свободи, і невольника-інтелектуала. В таких умовах думка й уява обертаються навколо тем з добре знаного минулого, а ідейний та духовний обмін в середовищі запроторених допомагає шліфувати погляди, концепції, світогляд. І може, саме заґратована думка найбільш здатна відтворити дійсність, бо раз-у-раз перевіряє себе в щоденних сутичках з силами тиранії.

Василь Стус був одним з тих, хто в неволі знайшов волю. Тим то й запрошуємо до знайомства з його творчістю й поглядами. Василь устиг сказати про те, хто, як і коли маніпулює громадською думкою; про те, що час кличе мистця на опір та на волячий терпець; про те, що приносить участь в дозволених формах національного життя; про капітулянтів у поезії; про надпотужний тиск над людиною і про те, як важко виробити ідеальний взірець поведінки. Кожен читач Василя Стуса знайде в його невольничих роздумах якусь частину своїх власних роздумів.

Kонсолідуюче засідання-нарада 27. червня 2009 рокув м. Франкфурт на Майні

Мюнхен, дня 16.06.2009 року

Вельмишановні Пані та Панове

представники Українських Організацій!

Так як з Вами телефонічно домовлено, подаємо Вам пропозицію порядку денного, наміченого консолідуючого засідання-нарад, яке заплановано на 27. червня 2009 року, в місті Франкфурт на Майні.

Ваші доповнення чи пропозиції щодо порядку денного засідання-нарад, просимо подати до понеділка 22. червня 2009 року, на е-mail адресу Андрія Несмачного fam.nes.@t-online.de

Повідомляємо, що за допомогою голови Українського Товариства у Франкфурті-на-Майні (Ukrainischer Verein Frankfurt am Main e.V.) пана Романа Рокицького, консолідуючі наради-засідання відбуватимуться за адресою:

Kath. Familienbildung
Tituscorso 2 b
60439 Frankfurt

U-Bahnstation Nordwest-Zentrum (U1)

Що стосується питання нічлігів, просимо  Вас ласкаво, особисто звернутись до пана Романа по е-mail roman@rokytskyy.de або телефонічно: 0179-4690237; 06172-1397033.

Відкриття пам’ятної дошки в в місті Бад Емс 22 червня ц.р. о 15.00 год

ДОРОГІ УКРАЇНКИ І УКРАЇНЦІ !

CЛАВА УКРАЇНІ !

Ґенеральне консульство України у Франкфурті-на-Майні інформує, що 22 червня ц.р. о 15.00 годині відбудеться урочисте повторне відкриття пам’ятної дошки, встановленої у 1976 році Світовим Конґресом Вільних Українців на будинку „Чотири вежі” (Рьомерштрассе) в місті Бад Емс з нагоди 100-річчя підписання російським царем Александром ІІ указу про заборону української мови, яку в 2007 році було знищено невідомими.

У заході передбачено участь представників дипломатичних установ України в Німеччині, місцевих офіційних властей Німеччини, Світового Конґресу Українців та української громади в Німеччині.

Запрошуємо Ваc до участі в зазначеному заході.

ГЕРОЯМ СЛАВА !

23 ЗАБОРОНИ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ (ХРОНОЛОГІЯ)

Джерело: “2000″

А. П. КАРМЕЛЮК

1720 р. Указ Петра І про заборону книгодрукування українською мовою.

1729 р. Наказ Петра І перекласти з української мови на російську всі державні постанови й розпорядження.

1763 р. Указ Катерини II про заборону викладання українською мовою у Києво-Могилянській академії.

1769 р. Указ Синоду про вилучення українських букварів.

1775 р. Зруйновано Запорозьку Січ та закрито українські школи при полкових козацьких канцеляріях.

1817 р. У всіх початкових і вищих народних школах Галичини введено викладання польською мовою.

1859 р. міністерством віросповідань та наук Австро-Угорщини у Східній Галичині та Буковині українську азбуку замінено латинською.

1862 р. Закрито недільні безплатні українські школи для дорослих, організовані передовою інтелігенцією України.

1863 р. Видано Валуєвський циркуляр про заборону друкування книг українською й українського театру в Східній Україні.

«Емський указ»

Джерело: livejournal

Чтобы создать Украйну, нужно рушить Россию,
а она укрепилась веками: зажмурю глаза и не буду
рассуждать, только подумаю вместе с Богданом:
что будет, то будет, на все бог.
Георгій Андрузький. Петрозаводськ, 1850. З матеріалів слідства

На початку 1870-х років українське культурне життя потроху оговтувалось од відчутного удару, завданого Валуєвським циркуляром. Суворі приписи десятилітньої давнини, як це було характерно для тієї рихлої імперії, почали забуватися. Ожили «громади» — культурні осередки молодих інтелектуалів. З’являлися навіть можливості інституційного характеру; було засноване 1873 року Південно-західне відділення Російського Географічного товариства, однодумців об’єднувала газета «Кіевскій телеграфъ». Як завжди буває, виділилися два табори — поміркований культурницький Антоновича та політично-соціальний Драгоманова. Видавалися збірки пісень, казок, томи етнографічних досліджень. Тепер можна з певністю стверджувати, що принаймні культурницька програма була блискуче зреалізована. Так, Дмитро Антонович зі своїми учнями київської школи, не оголошуючи загального наміру, послідовно здійснював дослідження основних періодів та епізодів української історії окремо один від одного, що згодом дасть можливість Грушевському зробити свій видатний синтез. Але це вже будуть інші часи. Натомість соціально-політичному крилу довелося несолодко.

Бо 1875 року «предатель Юзефович» знову взявся за своє мерзенне діло. Після відомого скандалу з українським перекладом Тараса Бульби він надіслав до Санкт-Петербурґа дві доповідні записки, в яких доносив про зростання українського сепаратизму, який є «вислідом австрійсько-польської інтриґи». Запрацювали імперські канцелярії: була призначена «Комісія з українофільської пропаґанди» (Совещание), яка дійшла висновку, що «діяльність українофілів» становить загрозу для держави.

Створення Інформаційно-Координаційної Ради українців Берлін

Якщо “верхи” не можуть керувати “низами”, а “низи” не хочуть бути керованими, то створюється “революційна” ситуація. Так було колись, коли світ був патріархальним і поділеним на “верх” і “низ”. Колись цим скористався дідусь Ленін, застосував насилля, але в нього нічого не вийшло. Нові “верхи „ все одно не могли, хоча верховодство залишилось невід’ємною рисою постсовєтського менталітету, що інфікував  і український простір. Звідти він перенісся з українцями і закордон.

Але верховодство, особливо немудре,  ще ніколи не призводило до назідання. Тільки виважений підхід, коли враховується думка і позиція кожного індивідуума, має шанс на рушійність і розвиток будь-якої громади.

В українській діаспорі активних українців склалася ситуація: самовисунуті “верхи „  не можуть керувати, але хочуть, “низи „ не хочуть бути керованими такими “верхами „, але не можуть їх скинути. В результаті, “верхи” придумують все нові і нові трюки втримати “низи „ під контролем.  Ієрархічна драбина, хоч і пошарпана, з перебитими щаблями, все претендує на небесну сутність.

Але “верхи” все одно „не можуть“, а “низи“ не хочуть.

В діаспорі назріває ситуація, що може призвести до подальшого хаосу і безладдя до і так розхитаного діаспорського кола активних українців.

Тому пропонується не вестися на різні трюки і не загострювати ситуацію, а зібратися українцям на рівній основі (без акцентуації, що один центральні ший, ніж інший)  на нейтральній території для спільного обговорення того, як нам скоординувати наші зусилля в налагодження культурно-політичного життя українців в Берліні.

Йдеться перш за все про координацію дій і подій, що організовуються українцями на терені Берліна і Німеччини

Антиукраїнські російські книжки продаються і в Німеччині

Дмитро Мірецький (Штутгарт)

спеціально для часопису “Хата скраю”

“2010 рік. Спровокувавши масові заворушення,” помаранчеві “нацисти розв’язують в Україні громадянську війну. За допомогою” миротворчого контингенту “НАТО, під прикриттям американської авіації та бронетехніки західноукраїнські карателі із тризубом на погонах починають винищувати російськомовне населення, стираючи з лиця землі цілі міста. Гине у вогні Полтава, зруйнований дощенту Дніпропетровськ. Все Лівобережжя, Крим і Новоросія піднімаються проти окупантів. Росія допомагає бійцям опору новітнім озброєнням, добровольцями і військовими радниками … Вони порозвалюють проклятий бандерівський тризуб! Вони покажуть натовським “яструбам” кузькіну мать! Поле битви – Україна! Це є наш останній і рішучий бій!” - йдеться в анотації до книжки Георгія Савицького «Поле боя – Украина. Сломанный трезубец», виданої цього року в Москві.

Таку книжку за ціною 4 Євро 80 центів можна замовити за каталогом «Janzen» фірми EXPRESS KURIER GmbH, що гендлює російськими книжками та дисками, яка знаходиться у містечку Mitterteich, що в Баварії. Також цю та інші антиукраїнські книжки пропонують «російські» книжкові магазини у Вюртембергу. Бачили «Зламаний тризуб»

Відкритий лист пану Ярославу Барану, керівнику відділеня Посольства України в Німеччині

Вельмишановний пане Ярославе!

Дякуємо за повідомлення про необхідність подальшої активізації співпраці з українцями Німеччини і просимо Вас, якщо можливо, надати нам, будь ласка, більш конкретну інформацію про ініціаторів та організаторів згаданої Вами об’єднавчої конференції. Якщо це не посольство і не його відділення,  тоді  чому ініціатори самі не повідомляють про свою ініціативу?

Крім того, повідомте, будь ласка, про порядок денний відповідного заходу. Нас також цікавить, хто саме переймає видатки. Схоже, що вже все вирішено відносно як самої парасолькової організації, так і особи, котра її очолюватиме, а також кандидата на посаду представника в Раді з питань українців.

Ми, у свою чергу, можемо лише повідомити Вам час можливої конференції та місце її проведення. Це все, що залишається українцям інших федеральних земель.

Крім того, хочемо зауважити, що, наскільки нам, членам правління,  відомо, на підставі законодавства Німеччини вже заснована  і працює  Дахова організація, що створена з метою об’єднання українців у Німеччині – Центральне об’єднання українців у Німеччині „ZENTRALVERBAND der UKRAINER in DEUTSCHLAND”.

Давайте все-таки поважати один одного, вчитися бути чемними один з одним та плідно співпрацювати, а не „сподіватися на плідну співпрацю „.

З повагою,

Правління Німецько-українського інформаційно-культурного центру,

Дюсельдорф

Німецько-український інформаційно-культурний центр (коротке узагальнення)

Олександр Шиян:

В зв”язку з постійно зростаючою кількістю громодян України , що з різних обставин переїхали на постійне місце життя до Німеччини , а також в значній мірі великим дефіцитом інформації про молоду самостійну Державу Україна на терріторії Західної Німеччини, в  19987 році було розпочато працю з  заснування українського  інформаційно- культурного Центру в місті Дюссельдорфі ( столиця землі Північний Рейн-Вестфалія ) .

Німецько-український інформаційно-культурний Центр

було офеційно зареєстровано в  Amtsgericht Düsseldorf 1998 року за реєстраційним числом № VR 8438 в місті Дюссельдорфі .

Центр є неурядова громадсько-корисна організація .

Центр  було заснованно українцями, котрі з різних обставин вимушені були покинути Україну та переїхати до Німеччини, в надії розпочати нове життя , але не бажає назавжди поривати з своєю Батьківщиною ,  з духовною спадщиною з рідною мовою, з культурою та українськими самобутніми традиціями.

Діаспора демократична: бачення майбутнього української діаспори з Дюсельдорфа

На журналістське рослідування “Діаспора демократична”  відгукнувся  Олександр  Шиян з Дюсельдорфа. Він надіслав до Хати скраю  звернення до українців Німеччини та свої думіки з приводу положення діаспори в Німеччині.

Олександр Шиян

Шановні співвітчизники!

Впевнений, що я не один в Німеччині, хто бажає своїй родині морального та матеріального благополуччя та духовного спокою. Бажання пишатися своїм українським походженням та бути гордим за Батьківщину я вдячний  новій німецькій родині, котра стала  для наших дітей  та стане  для наших онуків  рідною.

Мені відомо, що  крім мене існують інші розумні та досвідченні співвітчизники, котрі в силу різних обставин повинні були залишити Україну та розпочати нове життя в Німеччині  і бажають забезпечити собі та своїм дітям та онукам гідне майбутнє.

Нам  українським діаспорянам, без допомоги дипломатичних представників від України та інших політичних або економічних угрупувань та інших не природніх, штучних товкачів  в силу об’єктивих історичних обставин для  власного захисту необхідно створити  своє власне Лобі

Володимир Павлюк: “Я називаю це прощальним подарунком мого колективу мені»”

Джерело:

«Телекритика»

12 червня Володимир Павлюк на прохання керівництва написав заяву на звільнення за власним бажанням з посади шеф-редактора інформаційної програми «Репортер» Нового каналу. Інформацію, отриману «Телекритикою» з власних джерел, підтвердив сам пан Павлюк. Сьогодні колективу буде представлено Михайла Шаманова як виконувача обов’язків шеф-редактора «Репортера».

«У нас із керівництвом каналу різне бачення того, що відбулося в нас в ефірі», – пояснив пан Павлюк.

За інформацією ТК, Володимира Павлюка звільнили за демонстрацію неофіційного запису заяви Юлії Тимошенко зі словами «Пропало всьо!», запозиченого з Інтернету, в програмі «Репортер» 8 червня.

«Так. Синхрон вийшов у понеділок. Розмова з керівництвом була довга й нудна. Мене попросили написати заяву і я її написав», – підтвердив Павлюк.

«Володимира Павлюка зрадило відчуття міри», – прокоментувала звільнення шеф-редактора «Репортера» Ольга Балабан, керівник прес-служби Нового. Пані Балабан підтверджує, що приводом для звільнення був синхрон прем’єр-міністра «Пропало всьо!», проте відкидає будь-який політичний тиск на канал.

Іди на… слем

або посилання з пристрастю (ОНОВЛЕНО!)

Джерело: арт-вертеп

Погляд сторонній
Єдиний і неповторний на все й одразу

Харків. Цех театру ім. Шевченка. Перший день Фесту Сучасного Мистецтва «ZEX». Слем-турнір.

Цілковито неформальна туса.

Задушливо.

Тісно.

Галасно.

Журі — досвідчені, визначні, розбірливі у своїх уподобаннях митці. Об’єктивні? Хотілося б вірити. Журналісти — збуджені та з диктофонами, фотографи та оператори — у пошуку вдалих ракурсів. Ведучий — антигуманіст, який постійно використовує суцільний дотеп. Провокатор. Майже збоченець.

Глядачі — вони ж і слухачі, і сприймачі — брутальні, помірно агресивні, вільні у проявах емоцій. Чи то п’яні, чи то під кайфом, чи то просто з невідомих причин у стані афекту (кому як пощастило). Мають можливість жбурляти на сцену все, що жбурляється, але суттєво не зашкоджує, коментувати все, що коментується, показувати все, що варте показу. Дивляться — слухають і сприймають — стоячи, сидячи, лежачи.

Учасники. Різного віку. Різної статі. Читають вірші, але неоднакові і неоднаково: римовані і ритмовані, білі і майже прозу, а подекуди ще й реп-читки. У цих контекстах були помічені: дівочі сентименти, замітки зі студентського буття, хворобливі фантазії на будь-який смак, націоналістичні промови з революційними відтінками і навіть расистськими напівтонами, суїцидальні мотиви, гомосексуалістичні натяки, відверті потяги до самосатисфакції… Все це у різноманітних позах та площинах (знову ж таки стоячи, сидячи і лежачи), варіаціях руху (тупаючи, пританцьовуючи, підстрибуючи) та звукове супроводження (пошепки, волаючи, співаючи і навіть граючи на барабанній установці).

Увага: конкурс слему українською мовою в Берліні (5 хв.)!

До нашої Хати скраю постукали і попрохали передати українським творчим особистостям наступну інформацію:

в рамках

“В четвер 18 червня 2009 року в Берліні в Культурбрауерай (Kulturbrauerei)-Russische Theater відбуватиметься читання Слему словянськими мовами. Для поетичного конкурсу запрошують учасників, що пишуть будь-якими словянськими мовами, від української  до македонської. Очукуються 3 різні тексти, не довші, ніж 5 хвилин кожен.

Учасники мають вільний вхід і один напій безкоштовно. Переможця опублікують в австрійському літературному часописі “Wiener/Berliner ST/A/R”.

Початок: 20 год.

Місце: Kleinen Hof der Kulturbrauerei Berlin

Контакт: ukrainisches-theater@gmx.de“

Парафіяльне життя на теренах Вюртембергу (історична довідка)

Під покровом Василя Великого

(Історична довідка про Українську церкву у Вюртембергу)

Як свідчать архівні документи дієцезії Ротенбург-Штутгарт (Rottenburg-Stuttgart), перші згадки про українських греко-католиків на теренах Вюртембергу датуються 1938 роком. Однак, початком регулярного парафіяльного життя слід вважати повоєнний період. У двох таборах для переміщених осіб Ludwigsburg та Stuttgart-Zuffenhausen у 1944 – 1950 роках існували українські душпастирства. Вірні – українці, вивезені на примусові роботи до Німеччини, а також колишні в’язні концентраційних таборів та біженці з Радянщини.

«Імена замість номерів»

Крайова Управа Спілки Української Молоді у Німеччині

15 травня ц.р. у парафіяльній домівці при мюнхенському храмі Покрова Пресвятої Богородиці (УГКЦ) відкрито міжнародну пересувну виставку «Імена замість номерів», що містить перекладені на українську мову біографії 22-ох колишніх в’язнів концентраційного табору Дахау, шестеро з яких – українці.

Виставка є частиною проекту «Книга пам’яті Дахау», що охоплює багато країн Європи, керівником якої є пані Сабіна Ґерхардус. Саме їй в першу чергу завдячуємо випуск виставки в українській мові. Одним із завдань виставки є представлення усієї національної, етнічної, релігійної та ідейної різноманітності в’язнів концтабору Дахау. Тепер ця мозаїка суттєво доповнена завдяки участі у проекті представників України, з якими німецькі організатори встановили контакти чотири роки тому. Матеріали, зібрані робочими групами зі Львова, Вінниці, Києва, Переяслава-Хмельницького, Полтави, Харкова та Сімферополя, лягли в основу частини експонатів виставки.

Експонування організовано Крайовою Управою Спілки Української Молоді в Німеччині та мюнхенською парафіяльною громадою УГКЦ. Після панахиди за жертвами нацизму, яку відправили всечесніший отець парох собору Покрова Пресвятої Богородиці та св. Апостола Андрія Первозванного у Мюнхені о.Володимир Війтович, всечесніший отець сотрудник Андрій Дмитрик та редактор «Християнського Голосу» всечесніший отець Богдан Підлісецький. Виставку урочисто відкрив колишній в’язень концтабору Дахау Макс Маннгаймер та керівкик проекту «Книга Пам`яті» пані Сабіне Ґерхардус. У церемонії відкриття взяли участь також співробітники Генерального консульства України в Мюнхені, баварської Держканцелярії, духовеннство УГКЦ, які поблагословили виставку, представники українських організацій та установ,

Посольство України в Німеччині:”Нагальною є необхідність проведення об’єднавчої конференції діаспори з метою створення єдиної парасолькової організації, спроможної на федеральному рівні обстоювати інтереси українців ФРН”

Відділення Посольства України в ФРН у Бонні Rheinhöhenweg 101,53424 Remagen-Oberwinter www. mfa.gov.ua/germany

Außenstelle der Botschaft der Ukraine in Bonn Tel.:02228/ 94 18 60 (15.00-17.00) Fax.:02228/ 94 18 63 E-mail:aubonn@t-online.de

12.06.2009 р.

Шановні пані та панове,

Беручи до уваги необхідність подальшої активізації  співпраці з українцями Німеччини, надання допомоги в забезпечені їхніх культурних та освітніх потреб, сприяння в розбудові організаційних структур українства, нагальною є необхідність проведення об’єднавчої конференції діаспори з метою створення єдиної парасолькової організації, спроможної на федеральному рівні обстоювати інтереси українців ФРН.

Відповідна робота з цього приводу вже започаткована українськими організаціями Баварії та Баден-Вюртембергу.

Досить широка дискусія з цього приводу ведеться й серед українських організацій, розташованих в інших федеральних землях.

Враховуючи викладене, просимо висловити  пропозиції щодо часу та місця проведення такої конференції.

До того ж, Відділення Посольства України інформує, що з метою виконання рішення Кабінету Міністрів України від 22 травня 2009 року №5466/4/1 щодо утворення та забезпечення функціонування Ради з питань громадян України, які працюють за кордоном, громадським об’єднанням українців у ФРН пропонується висунути одну кандидатуру до складу зазначеного oргану.

«Метаморфози в житті М.Гоголя і Т.Шевченка»

Українська суботня Школа рідного слова при Українській греко-католицькій церкві св. Миколая в Берліні

спільно з Інформаційно-культурною агенцією при Посольстві України в ФРН

щиро запрошують всіх, хто цікавиться історією, культурою та літературою України, на мистецьку зустріч

з видатним сучасним українським публіцистом і літературознавцем,

лауреатом Державної премії України ім. Тараса Шевченка Євгеном Сверстюком

«Метаморфози в житті М.Гоголя і Т.Шевченка»,

яка відбудеться 25.06. 2009 року о 17.30 год. в приміщенні Посольства України в ФРН

за адресою: Albrechtstrasse 26, 10117 Berlin

Будемо раді вітати Вас!

“Українські дні” в Мюнхені

11.06.2009 Галина Петросаняк “ШУМітиме” в Кройцбергу

Ukraine Kompetenz Zentrum n.e.v. інформує:

11.06.2009 в 19.00 в кафе “Суфіссімо” (Sufissimo) на Fichtestr. 1, D- 10967 Berlin, U-Bhf Südstern (U7), Bus 241 bis Körtestr.

відбудеться ШУМ ( Штамтіш Українсько-Мультинаціональний, Берлін- Крoйцберг) з Галиною Петросаняк.

Тема зустрічі 11.06.2009:

Міграційна поезія. Які вони – поети четвертої хвилі міграції? Як рефлектує поет на дорогах Європи? Про це можна буде дізнатись безпосередньо від Галини Петросаняк, яка буде гостем ШУМу.

Галина Петросаняк видала свою першу збірку «Парк на схилі» (1996) після свого перебування в Чехії. “Чехія початку 1990-х – передусім не «туристична» країна, а «запасний вхід» для багатьох українських заробітчан, адже «втеча – один зі способів опору, не найчесніший, але певний», – так написала Галина Романенко у відгуці на нову останню збірку Галини Петросаняк “Спокуса говорити“ (2008).

Якщо у Вас зявиться спокуса поговорити в неформальній атмосфері штамтіш з однією з “найцікавіших поетів Центру Європи“, то чекаємо Вас у нас.

Червоно-чорний вишитий рушничок на столі слугувати знаком, що Ви знайшли ШУМ.

Німеччині продали український університет

Автор: Богдан Логвиненко

Мюнхен, 5 вересня 2008, 11:16

В Мюнхені Український вільний університет на межі виживання – старе приміщення вже продали, а про нове нічого невідомо.

Український Вільний Університет був заснований 17 січня 1921 року у Відні, столиці Австрії, а восени того ж року його осідок був перенесений до Праги – столиці Чехо-Словацької Республіки. Ініціаторами заснування приватного українського університету поза межами України були українські професори університетів австро-угорської і російської імперій, письменники, журналісти і студенти, які після Першої світової війни й Українських визвольних змагань опинились на еміграції. У Празі Університет одержав приміщення і фінансову підтримку від уряду Чехо-Словацької Республіки очолюваного президентом Томашом Масариком. У тому часі у Празі проживала значна кількість українських професорів та студентської молоді, що сприяло розвиткові Університету. Після того, як Чехо-Словаччина увійшла до соціалістичного табору – університет було перенесено вдруге – вже в Мюнхен.

Ми зв’язалися телефоном із Мюнхеном, де на питання відповідав колишній працівник університету Роман Шупер, який мешкає в Мюнхені і свого часу брав участь в одній із ініціатив допомоги університету.

- Тож, як закінчилось фінансування в університету?

- В першу чергу воно закінчилось тому, що цей університет раніше був фінансований федеральним урядом Німеччини та урядом Баварії, але це фінансування припинено. Були перемовини з українськими фундаціями. Була розмова з адміністрацією президента, вони не погодились на умови, які були поставлені. Опинились у такому скрутному положенні, що потрібно продавати будинок.

Студентів аграрних навчальних закладів під виглядом практики відправляють працювати на сезонні роботи до ЄС

Джерело: http://tsn.ua/ua

Студентів незаконно відправляють на сезонні роботи за кордон.

Міністерство внутрішніх справ має в своєму розпорядженні дані про незаконне використання за кордоном праці українських студентів. Працевлаштування студентів з України в країнах Євросоюзу слід законодавчо врегулювати, переконані правоохоронці.

Заступник міністра внутрішніх справ Володимир Євдокімов заявив, що у МВС є заяви щодо незаконного використання роботи студентів у європейських країнах. За його словами, студентів аграрних навчальних закладів під виглядом практики відправляють працювати до ЄС. За словами правоохоронця, це може відбуватись за домовленістю з керівництвом вищих шкіл.

У Департаменті МВС у боротьбі зі злочинами, пов’язаними з торгівлею людьми, підтвердили, що є звернення від студентів з такими скаргами. Заяви надходять з Херсонської, Миколаївської та Полтавської областей: “У випадках, коли скаржаться, ситуація виглядає таким чином, що під виглядом практики за кордоном набирають групи і працюють на сезонних роботах”, – каже радник міністра Катерина Левченко.

Працевлаштування студентів з України у країнах ЄС слід врегулювати на рівні законодавства, переконані правоохоронці. Левченко наголошує, що на сьогодні в законодавстві України не передбачені сезонні роботи для студентів. Є лише практика за кордоном, процеси якої урегульовані законодавством та підзаконними актами. Нині створюють робочу групу зі складу представників різних відомств, щоб підготувати внесення змін до законодавства про освіту.

Левченко впевнена: “Українські студенти зацікавлені працювати за кордоном. Вони прагнуть і проходити там практику. Але не потрібно використовувати їх для збагачення”. За законом, на практику можуть виїжджати студенти будь-якого курсу, окрім першого та останнього.

Штраф за невірну інтерпретацію історії?

Відкритий лист до громадськості

Альона Каравай, Олександра Бінерт, Тетяна Кацберт

Шановні пані та панове,

Ініціативна група українських студентів у Берліні хотіла би звернути Вашу увагу на актуальну законодавчу ініціативу Російської Федерації, що може мати далекосяжні наслідки для європейської громадськості, проте досі залишається другорядною темою вітчизняних та зарубіжних мас-медіа.

У лютому 2009 р. деякі ЗМІ повідомили про плани російського міністра з надзвичайних ситуацій Сергія Шойгу внести на розгляд Державної Думи Росії законопроект «Про протидію реабілітації нацизму, нацистських злочинців та їх прибічників у нових незалежних державах на території колишнього Радянського Союзу». Перед Днем Перемоги 9 травня 2009 р. цей законопроект був опублікований в Інтернеті (Повний текст див. на http://regnum.ru/news/1153517.html?forprint).

У законопроекті йдеться як про «профілактичні» заходи, так і про штрафні санкції Російської Федерації як правонаступниці Радянського Союзу проти всіх юридичних чи приватних осіб колишнього Радянського Союзу, які намагаються «реабілітувати прибічників націонал-соціалістичного режиму», заперечують здобутки Червоної Армії як визвольної сили проти фашизму та «поганять пам’ять по жертви, які були понесені у Великій Вітчизняній Війні».

Якщо законопроект буде прийнято, деяким установам, що діють в Російській Федерації, наприклад неурядовим організаціям чи мас-медіа, і особливо зарубіжним, загрожують санкції за підозру в розповсюдженні інформації про Другу Світову війну, яка не відповідає змісту закону, аж до закриття. Так само і приватні особи з колишніх радянських республік можуть бути депортовані з території Росії або ув’язнені.

23 СЕРПНЯ – ДЕНЬ ПАМ’ЯТІ ЖЕРТВ ТОТАЛІТАРНИХ ТА АВТОРИТАРНИХ РЕЖИМІВ

Європейський парламент вимагає проголосити 23 серпня загальноєвропейським Днем пам’яті жертв тоталітарних та авторитарних режимів і створити загальноєвропейський музей. Слід постійно пам’ятати про минуле, оскільки без правди і без спогадів про події, що відбулися, примирення неможливе. Європа потребує спільного погляду на свою історію і повинна визнати комунізм, нацизм і фашизм «спільним спадком».

На пленарному засіданні Європарламенту в Брюсселі 2 квітня 2009 року 553 голосами «за», 44 – «проти» і 33, що утрималися, депутати Європейського парламенту продемонстрували свою «повагу до всіх жертв тоталітарних та недемократичних режимів у Європі і засвідчили свою пошану тим, хто боровся проти тиранії та утисків».

23 серпня – День пам’яті жертв тоталітарних та авторитарних режимів

Спогад про трагічне минуле Європи повинен підтримуватися, аби вшанувати жертв, засудити винних і закласти фундамент для примирення на основі правди і спогадів, оскільки без них примирення неможливе. Таким чином, 23 серпня має стати Днем пам’яті всіх тоталітарних і авторитарних режимів. Цей день слід «переживати в честі і без огляду на партійну приналежність».

«Мати спільний погляд на історію»

Як зазначає Європарламент, Європа об’єднається лише тоді, коли всі її країни будуть в стані подивитися на свою історію спільно, з однієї позиції, коли вони будуть готові визнати комунізм, нацизм і фашизм «спільним спадком» і провести «чесні та глибокі дебати» про всі тоталітарні злочини минулих десятиліть. Депутати переконані в тому, що «відповідне збереження історичної пам’яті, нова обширна оцінка європейської історії та загальноєвропейське визнання всіх історичних аспектів сучасної Європи» зміцнять європейську інтеграцію.

Пересувна виставка «Тріщина через все життя» в Берліні

10 червня о 18 годині відбудеться відкриття виставки “Тріщина крізь все життя”, присвяченої спогадам українських примусових робітниць у федеральній землі Райнланд. Детальну інформацію про захід можна знайти за посиланням Тріщина через усе життя Виставку організовано крайовим об’єднанням Райнланд за сприянням Міжнародного благодійного фонду “УКРАЇНА 3000″ та фінансової підтримки Євросоюзу. Крайове об’єднання Райнланд (LVR) висловлює подяку представництву Європейського Союзу в Брюсселі за підтримку ідеї цього проекту, фонду «Спогади, Відповідальність, Майбутнє» у Берліні та українському національному фонду «Порозуміння та примирення» за допомогу та співпрацю, а також клініці Св. Антонія та Медичній академії м. Вуперталя й усім задіяним у проекті, колегам, перекладачам та помічникам.
Крайове об’єднання Райнланд особливо вдячне десятьом співрозмовницям за виявлену довіру, відкритість та їхню мужність і готовність зробити свій внесок у те, щоб цей розділ історії XX ст. ніколи не був забутий. Підготовка текстів: Рейнське архівне та музейне відомство, д-р Беттіна Буреш, д-р Уве Хекерт Переклади: д-р Валерій Жураховський та ін. Макет та оформлення: Bleydesign, Кельн Друк: viabild GmbH, Кельн Фотографії: Усі використані на виставці фотографії: Ніколь Пєнтка, Медіацентр Райнланд. А також: особисті фото наших співрозмовниць, фото з фондів Федерального архіву м. Кобленца (фото архіву) та інших джерел – див. відповідний перелік у додатку до каталогу.

Діаспора демократична: часопис “Джерело”

Пілотний номер часопису “Джерело” дістався мені до рук майже як підпільна література: з-під поли самого пана редактора. Віктор Бондарчук редагує друковане видання для українців та про українців на замовлення Міністерства Закорднонних справ, якe ще і досі в боргу у редактора. Обіцяні від міністерства гроші йдуть вдогін роками. Тираж часопису настільки малий, що його вистачаю для презентації посольству та обмеженій кількості українців. Зміст часопису був досить інформативним і захоплюючим. Внизу відскановані сторінки 2006 року давності для знайомтсва широкій публіці.

Діаспора демократична (доповнено)

У зв’язку з тим, що до редакції надходять відгуки на журналістське дослідження “Діаспора демократична”, саме дослідження набирає нових фактів. Подаю доповнену версію. ред.

Демократичні віяня в Європі, зокрема, в Німеччині, не можуть обійти і українську громаду. Як і кожний свідомий громадянин громадянського суспільства, незалежно від національного забарвлення, українець в Україні і в її діаспорі має право на правду, на доступ до інформації і право вибору. З’ясувати, який стан демократії в німецький громаді українців, “Хата скраю” започаткувала журналістське дослідження “Діаспора демократична”. Під цим мото публікуватимуться матеріали і документи, які говорять про актуальний стан розвитку діаспори. Це би мало допомогти кожному незалежному індивідууму з України, хто є політично і соціально активним, скласти об’єктивне враження, яким напрямком йде діаспора українців Німеччині і знайти своє місце в ній.

Наше дослідження починається з подання документів, що свідчать про долю заниклого в 2004 році Центрального Представництва Українців в Німеччині (ЦПУН), що з 40х років минулого століття виконувало функцію дахової організації для українців Німеччини. В результаті цього, на терені Німеччини утворилася щілина. На рівні осередкіів, що залишилися в Мюнхені, Дюссельдорфі, Берліні та інших, дискутується питання заснування нової дахової організації для координації дій українців в Німеччині. Ведуться жваві дискусії. В Мюнхені, наприклад, діє ініціативна група зі створення дахової організації. Подібна ініціатива повстала і в Дюсельдорфі.

Тим часом на публічній сцені з’являється громадська організація “Центральна спілка українців Німеччини”, як своєю назвою повторює назву дахової організації. Використавши такий трюк, голова новоутвореної в Берліні організації пані Людмила Млош позиціонує себе як представник дахової організації. Не скликавши жодного всенімецького з’їзду українських громад і осередків, тим не менше невідомо яким чином пані Млош перебрала на себе функції голови дахової організації. Зі свідчень колишнього члена спілки українців Німеччини, очолюваної довший час Віктором Бондарчуком в Берліні, стає відомо наступне: ” Пані Млош надіслала всім членам старої спілки листи з пропозицією вступити до її нової спілки. Це було сприйнято з обуренням і відхилено більшістю членів спілки. Я навіть маю сумнів щодо легітимності реєстрації нової спілки як дахової. Пані Млош старанно зберігає в таємниці номер з “Vereinsregister”, який дозволив би перевірити, чи дійсно  був розпущена стара і зареєстрована нова організація чи тільки було змінена назва. Останнє теж потребує згоди членів спілки, якої і не було. В цьому випадку дії пані Млош з розсилкою нових заяв були незаконними

Українці в Берліні – від історії до сучасності

ВОЛОДИМИР РОМАНЧУК

Джерело: Український альманах

Початки української еміграції у XX ст.

Перші згадки про українців у Німеччині XX ст. відносяться до часів, що передували Першій світовій війні і є вельми рідкими й скупими. Відомо, що до Німеччини українці приїздили на сезонні заробітки. Еміграція на постійне проживання була випадкова і малочисельна. Від 1907 до 1914 р. на короткочасні паспорти виїжджало з Західної України до Німеччини коло 100 тисяч людей.

Вже у 1908 р. Греко-Католицька церква в особі митрополита Андрея Шептицького посилала своїх священиків до Німеччини на душпастирські послуги. Першим священиком був о. митрат Олексій Базюк.

В часі Першої світової війни на території Німеччини опинилося багато українців у таборах полонених з російської армії. Серед них почав вести працю Союз визволення України. Він був заснований у Львові 4 серпня 1914 р. групою українських емігрантів-наддніпрянців за ініціативою Д. Донцова та В. Дорошенка. Була це безпартійна політична репрезентація Центральної та Східної України для пропагування ідеї самостійності України. Зі Львова діяльність СВУ перенеслась до Відня, а від 1915 р. її осідком став Берлін.

Союз вів переговори з Центральними державами і мав там своїх представників. У Берліні представником Союзу був Олександр Скоропис-Йолтуховський. В Німеччині організовано доповіді і розповсюджувались книжки німецькою мовою з інформаціями про Україну. Кольпортовано тижневик, який виходив у Відні „Ukrainische Nacgrichten” (Українські вісті), книжки Ukraine Land und Volk С. Рудницького, Geschichte der Ukraine М. Грушевського. При допомозі культурних діячів з Галичини і Буковини (зокрема, православних священиків) з дозволу німецької влади СВУ вів широку організаційну, допомогову,

Діаспора демократична: Громадське життя в українців в Західній Німеччині (1952-1975)

Історія Центрального Представництва Українців в Німеччині (ЦПУН), що в післявоєнний час носило назву Центральне Представництво Української Еміграції в Німеччині (ЦПУЕН), є не тільки джерелом інформації про діяльність українських мігрантів з України в Німеччині, але й зразком для наслідування в консолідації, активності і ідейній ціластності. А головне демократичному підходу до вирішення українського питання. Внизу подаю витяги з книги Д-ра Володимира Маруняка “Українська емігранція”, том 2.

Сверстюк віртуальний

Живе слово Євгена Сверстюка можна почути з численних відео і аудіо матеріалів різних джерел.

Ось посилання на літературний виступ Євгена Сверстюка:

Багатий матеріалами про шестидесятників і зокрема, Євгена Сверстюка блог Кирила Булкіна. На ньому за посиланнями

Зустріч з Євгеном Сверстюком у Берліні

Жити не для свята і помпез параду –

У мільйонних митях жити, як в одній.

Пити, як бальзам, терпку первинну правду

І вростати цупко в сухожилля днів.

(Євген Сверстюк)

31 травня 2009 року з ініціативи Української греко-католицької церкви св. Миколая у Берліні для всієї української громади Берліну було організовано зустріч з Євгеном Сверстюком,

Євген Сверстюк і отець Сергій Данків на зустрічі в церкві св. Миколая, Берлін, 31.05.2009

видатним сучасним українським публіцистом і літературознавцем, лауреатом Державної премії України імені Тараса Шевченка, кавалером ордена Свободи, дійсним членом Української Вільної Академії Наук (США), Президентом Української асоціації незалежної творчої інтеліґенції, Президентом Українського Пен-клубу, незмінним редактором і засновником християнської газети „Наша віра“, активним учасником національно-демократичного руху, одним з його інтелектуальних лідерів.

Сама зустріч відбулася у церкві, в місці, де людина зустрічається з чимось чистим і назайманим, де вона відверта сама з собою. Це підкреслив і сам гість, бо мова йшла про гідність і любов, відданість і духовність, про щось надзвичайно цінне для людини. А про Євгена Сверстюка можна сказати без перебільшення: він є «совістю нашої нації». Понад півстоліття він задавав моральні орієнтири і сьогодні відстоює громадянську позицію українця.

ІСТОРІЮ ТВОРЯТЬ ХОРОБРІ СЕРЦЯ

Євген СВЕРСТЮК
(www.pravda.com.ua)

Гамлетівське питання “бути чи не бути” можна було б уточнити: “Бути чи існувати”. Відомо, що данський принц почав дошукуватися правди і утвердив своє право бути зі шпагою, бути принцом. Бути героєм п’яти актів. А “не бути” означало існувати поза історією. Нинішнє філософське формування того ж питання: “здаватися чи бути” так само торкається життєвої позиції людини, яка обирає шлях активного самоутвердження в житті і в своїй ролі, обирає справжність і відповідальність, або нічого не обирає, тобто залишається в пасивній ролі вдаваного діяча, вдаваного патріота, вдаваного учасника гри.
В українській мові to seem звучить як “здаватися”, і те поняття набуває додаткового значення: здавати позиції, тобто бути нікчемою. А то особлива тема – про вічно невдоволеного собою і всім.
ПРИТЧІ, ПРОЧИТАНІ НЕРОЗУМНИМ

Відомо, що Христос навчав непосвячених людей притчами. В основі притчі лежить життєва подія – засівання зерна за умов неоднакового ґрунту, сезонна робота у винограднику довірливого господаря, роздача талантів для їх розумного використання тощо.
Суть притчі – у наведенні на ширші узагальнення, співвідносні з задумом Творця. Темні і запопадливі люди брали життєві факти і події безвідносно до Божого промислу. Схильні до споживацького матеріялізму, вони переживали подію саму по собі, не задумуючись над її глибшим сенсом – вони не підіймалися до розуміння вищої суті, для якої подія – тільки щабель.
Практично усе наше життя – то притчі. Нерозумні беруть самий факт і смакують деталі. Розумні – задумуються над тим, чому Господь послав їм ту пригоду, зустріч чи біду і важке переживання.
Особливо великий привід для роздумів дають нам історичні події.

АНТИУКРАЇНСЬКИЙ ТЕРОР КДБ В ЄВРОПІ

Більш ніж півстоліття тому, у 1957 р., в Мюнхені, на сходах будинку, в дорозі до редакції “Українського самостійника”, раптово помер професор Лев Ребет. Як ідеолог українського націоналістичного руху, він був відомий серед української еміграції на Заході. Будучи вже людиною літньою, мав тоді проблеми з серцем, його несподівана смерть в дорозі не викликала ніяких підозр.

Коли два роки пізніше, восени 1959 р., на сходах будинку, в якому проживав Степан Бандера – лідер радикального ОУН(р) – знайдено його мертвого, українська еміграція пережила шок. Ніхто не мав сумнівів, що це було вбивство, але поліційне слідство викрило тільки отруєння, злочинець був невідомий і справу незабаром закрито.

У тодішній польській пресі ця подія мала також досить виразний відгомін. Інформації про нез’ясовану загибель лідера націоналістів супроводжувались інсинуаціями про особливі зв’язки Бандери з німецьким політиком професором Оберлендером. Читач польської преси мав винести переконання, що Степан Бандера був зліквідований як невигідний свідок якихось “темних справ” німецького політика.
Можливо, справа смерті видатних українських діячів залишалася б і досі нез’ясованою, коли б не дивовижна подія. Два роки пізніше публічну опінію Заходу сколихнула сенсаційна вістка: в руки західнонімецької поліції здався агент КДБ, який зізнався про таємні вбивства двох українських еміграційних діячів у Мюнхені.

Для українців у Польщі вісті про ці події не були доступні, хоча деякі люди передавали їх у спрощеній, частковій формі, усно на засаді довірености. Ширше події в Німеччині були і, можливо, залишаються досі, для більшості в Польщі невідомі. Наукова енциклопедія подавала, що Степан Бандера помер “в невияснених обставинах”. Новіші видання подають, що був убитий совєтським агентом.

Діаспора демократична. Берлінський осередок “Нова громада”

Берлінський осередок “Нова громада” на протязі довгого часу заступав українство в Берліні. Було зроблено багато цікавих справ. Так само багато за ними криється інтриг і запутанних історій про те, хто є хто в Берлінському осередку. Розібратися в цьому цікаво ще й тому, що саме з цього осередку постала “дахова” організація українців Німеччини після офіційного припинення діяльності Центрального предствавництва українців Німеччини як дахової організації українців Німеччини. Особливу роль в цих подіях належить Володимиру Бондарчуку, який тримав тісний звязок з ЦПУНівським правлінням в Мюнхені. Туди ж пан Бондарчук їздив на з’їзди ЦПУН, до яких писав промови і звіти. В архівних матеріалах виявились звіти пана Бондарчука. Подаємо їх до вашої уваги як джерела інформації про діяльність берлінської діаспори українців останніх років.

Моя хата з Раю

Джерело: http://openbiz.com.ua

Полугодовая работа над реализацией программы “Проект Украина. Формирование эффективной Национальной Идеи” открыла несколько интересных закономерностей в жизни активных граждан нашей страны. Одна из таких закономерностей – включение принципа психологической регенерации (самовосстановления). В долготекущих кризисных условиях человек выходит из депрессии с помощью отыскания эффективных решений своего позитивного будущего.

Следующая закономерность – это принцип самодостаточности и изобилия. В ходе психологической регенерации человек ощущает достаточность даже в сильно уменьшенных материальных ресурсах, так как моделирование личного будущего помогает найти изобилие решений без расчета на помощь государства.

Задачей программы “Проект Украина. Формирование эффективной Национальной Идеи” есть отыскание “системы координат” для территории, на которой проживает почти 50 млн. человек. Без системы координат процессы на любой территории движутся хаотично. Доказательством этому есть все годы жизни нашей страны в новой истории.

Хочу поделиться находками Института изучения Украины на эту тему.

Если взять за модель Национальной Идеи совокупность системных и эффективных Национальных Проектов, при реализации которых на всей территории страны в лучшую сторону меняются условия жизни граждан, а в центр модели поставить “стержень” – целеполагание государства (смысл существования 50 млн. человек именно на этой территории), то получится некий “вечный двигатель”, работающий в направлении выбранного целеполагания. Остается не ошибиться с целеполаганием и верно подобрать проекты.

ХУНТІ – НІ!

ХУНТІ - НІ! Підпишись проти узурпації влади в Україні!
http://maidanua.org/static/news/2009/1244198795.html

Зміна Конституції. Акції протесту. Провокації ФСБ=КГБ. Прямий ефір
Традиційно, прямий ефір слухайте тут http://77.123.120.253:8000/listen.m3u

Дзвоніть до ефіру на скайп: ok1wua

Питання до чату ICQ: 17235800

Трансляція триватиме 2-3 години, приєднуйтесь (на нашому годиннику
22:25 за Києвом, субота, 6.06).

Ми, громадяни України, категорично не погоджуємося з планами „перероблення” Конституції України, яке зараз готують Блок Юлії Тимошенко і Партія Регіонів.

Згідно цим змінам, серед інших антидемократичних тез міститься стаття, згідно якої (розділ „Перехідні положення”, п. V) наступні вибори всіх рівнів в Україні відбудуться не раніше, ніж у серпні 2014 року.

Таким чином і обрані у 2006 році органи місцевої влади, і обраний у 2007 році парламент здійснюватимуть свої повноваження і далі – без виборів, без врахування думки народу, вольовим рішенням купки політиків – „хазяїв життя”. А вибори Президента назавжди переносяться до Верховної Ради. Тобто вони самі, без участі громадян України, за власними кулуарними домовленостями обиратимуть собі кишенькового Президента.

Фактично зараз відбувається спроба УЗУРПАЦІЇ ВЛАДИ НА ВСІХ РІВНЯХ,

Альманах товариства “Україна”

Діаспора демократична. ЦПУН. Історичні документи.

Діаспора демократична: ЦПУН чи ЦСУН? (постійно оновлюється!)

Демократичні віяня в Європі, зокрема, в Німеччині, не можуть обійти і українську громаду. Як і кожний свідомий громадянин громадянського суспільства, незалежно від національного забарвлення, українець в Україні і в її діаспорі має право на правду, на доступ до інформації і право вибору. З’ясувати, який стан демократії в німецький громаді українців, “Хата скраю” започаткувала журналістське дослідження “Діаспора демократична”. Під цим мото публікуватимуться матеріали і документи, які говорять про актуальний стан розвитку діаспори. Це би мало допомогти кожному незалежному індивідууму з України, хто є політично і соціально активним, скласти об’єктивне враження, яким напрямком йде діаспора українців Німеччині і знайти своє місце в ній.

Наше дослідження починається з подання документів, що свідчать про долю заниклого в 2004 році Центрального Представництва Українців в Німеччині (ЦПУН), що з 40х років минулого століття виконувало функцію дахової організації для українців Німеччини. В результаті цього, на терені Німеччини утворилася щілина. На рівні осередкіів, що залишилися в Мюнхені, Дюссельдорфі, Берліні та інших, дискутується питання заснування нової дахової організації для координації дій українців в Німеччині. Ведуться жваві дискусії. В Мюнхені, наприклад, діє ініціативна група зі створення дахової організації. Подібна ініціатива повстала і в Дюсельдорфі.

Тим часом на публічній сцені з’являється громадська організація “Центральна спілка українців Німеччини”, як своєю назвою повторює назву дахової організації. Використавши такий трюк, голова новоутвореної в Берліні організації пані Людмила Млош позиціонує себе як представник дахової організації. Не скликавши жодного всенімецького з’їзду українських громад і осередків,

Галина Петросаняк: «Не розмінюватися на неважливе»

Розмовляв Юрко Іздрик

Джерело: Ukraiński Żurnal – 5/2008

Галина Петросаняк (1969) — авторка двох збірок поезії: «Парк на схилі» (1996) та «Світло окраїн» (2000). Учасниця багатьох міжнародних поетичних фестивалів і читань. Вірші перекладалися німецькою, англійською, чеською, польською, російською та білоруською мовами. У 2007 році стала лауреатом премії Губерта Бурди, що присвоюється у Німеччині східноєвропейським лірикам. Авторка перекладів із чеської і німецької літератур та низки есеїв. Керівник літературної студії в місті Івано-Франківськ. Є дивна особливість, притаманна топографії певних міст: звертаєш за ріг непримітного будинку – і раптом місто зникає, весь простір звужується до розмірів невеликого подвір’я, а все, що за його межами, робиться таким же уявним і неправдоподібним, як заокеанські америки, полюси чи амазонія. Перша спроба інтерв’ю з Галиною Петросаняк відбувалася саме в такому місці, неподалік від залізничного вокзалу Станіслава. Непримітний будинок, скромна вивіска Бюро перекладів «Петрос», привітна господиня, а заодно і я — єдиний о цій порі клієнт закладу. А ще — кава і спів Яроміра Ногавіци, що його, як з’ясувалося, ми з Галиною любимо однаково. Природно, що в таких замалим не домашніх умовах розмова поточилася відверта, дружня, посутня, але надто приватна, аби перетворювати її на інтерв’ю. Тож ми домовилися влаштувати інтерв’ю за іншої, найближчої нагоди. І влаштували. Ось воно.

Наша з тобою перша — не так невдала, як таємна — спроба інтерв’ю супроводжувалася музикою Яроміра Ногавіци, славнозвісного чеського барда. Ти просто любиш саме таку музику, чи тут домішуються ще якісь особливі твої сентименти до Чехії, чеської культури?

І те, й інше. Мені завжди подобалися барди, бо те, що співають найкращі з них — добра поезія. Окрім того, я справді маю сентименти до Чехії, бо це країна, яка розширила мої особисті горизонти, дала можливість глянути на світ крізь оптику іншої мови, країна, яка своєю культурою й рівнем життя доводить, що тривало утискувана великими сусідами невелика

Літературний вечір Галини Петросаняк в Берліні

9 червня в Берліні відбудеться літературний вечір івано-франківської поетки і перекладачки Галини Петросаняк,  який завершиться врученням премії novinki.

Галина Петросаняк народилася на Гуцульщині, живе в Івано-Франківську. Вивчала російську та німецьку філологію. Авторка трьох поетичних збірок: «Парк на схилі», 1996, «Світло окраїн», 2000 і «Спокуса говорити», 2008.

Учасниця багатьох міжнародних літературних фестивалів та поетичних читань в Австрії, Росії, Німеччині, Польщі, Швейцарії, а також антологій української поезії, виданих в Україні та за кордоном. Вірші перекладалися німецькою, польською, англійською, російською та білоруською мовами.

У 2007 р. отримала премію Губерта Бурди.

Вручення премії novinki

Цією премією відзначаються репортажі про літературне життя у країнах центральної та східної Європи. У цьому році премію отримують Таня Гоффман

Таня Хоффман

за репортаж про українську поезію в Берліні (1 премія) та Сюзанна Кшиштофік за репортаж про польсько-німецьку перекладацьку групу. На початку червня з репортажами можна ознайомитися на сторінці  www.novinki.de.

Літературний вечір та вручення премії відбудуться в Інституті славістики університету ім. Гумбольта,  Dorotheenstr. 65, 5 поверх, аудиторія 5.57 в 18.00 год.

Німецька версія запрошення на Haus am Rand.

Жінки в русі опору сімдесятих років

(Стаття була опублікована під назвою «Сімдесятниці» в журналі «Зона» № 12, 1997, с. 3 – 12; тут вона заново відредагована та доповнена. – В.Лісова. Січень 2008 р.)

На початку листопада 1976 року радіо Бі-БІ-СІ повідомило про появу в Україні правозахисної організації — Української Громадської групи сприяння виконанню Гельсінських угод (УГГ).
19 грудня група жінок з Києва (Оксана Яківна Мешко, Таміла Матусевич, Світлана Кириченко, Віра Лісова, Ольга Стокотельна, Галина Дідківська) приїхала до Кончі-Заспи, щоб привітати Миколу Даниловича Руденка з днем народження. Господарі прийняли нас радо і гостинно. Був там Микола Лукаш, уже без роботи і без членства у Спілці письменників — після його безпрецедентної заяви щодо обміну місцями з ув’язненим Іваном Дзюбою. Приїхав із Закарпаття Йосип Тереля, будучи саме у “відпустці” після чергового табору чи психушки. Як завжди оптиміст, він з блискучим гумором розповідав про різні пригоди у його мандрах по муках. Ми давно так не сміялися!
Після відправки засуджених політв’язнів до таборів (1972 — 1974 р.р.) сформувалося коло з родичів та друзів, що залишились неув’язнені. Ми почали активніше спілкуватись між собою, усупереч перешкодам КГБ. Налагоджували зв’язки з родинами ув’язнених з інших міст і сіл України. Витворили навіть традиції: вітання з днем народження, святкування Нового року, інших обрядових і Шевченківських свят, посвячення у школярики. Це гарно робили Галина Дідківська та її мама Галина Полікарпівна, Світлана Кириченко, Надія Світлична, Таміла Матусевич та ін. Валентина Бердник організувала курси крою і шиття, які проводила на квартирі у Віри Лісової. Словом, ізоляція в суспільстві, де запанували розгубленість, мовчання і страх, нас здружила. Це також давало можливість ділитися новинами з таборів та навколо сімей ув’язнених.
А тут правозахисна організація!
Ми уже чули про погром на квартирі у Руденків, про поранення камінням Оксани Яківни, що була там присутня. Передбачали, що поява УГГ викличе з боку КГБ агресивну реакцію. Тож, зібравшись у Руденків, попри затаєну тривогу, ми все ж почували себе впевненіше, безпечніше.
Про участь жінок у правозахисному русі 70-х років ще багато чого треба зібрати й опрацювати. Однак, нашвидкуруч можна схематично окреслити та умовно поділити той час, як мені здається, на періоди, в які змінювалися форми діяльности.
Тож у цьому замкненому колі опинилась частина тих жінок, які різною мірою були причетні до самвидаву 1960-х років. Тепер він набув, по суті, правозахисного спрямування: клопотання, протести, скарги у різні офіційні державні та партійні інституції, до депутатів Верховної Ради, у суди, прокуратури, МВС; листування з табірною адміністрацією.

Ще в дитинстві відкрилася мені абсолютна присутність Бога

ЄВГЕН СВЕРСТЮК: «ОРАКУЛОМ МЕНЕ НАЗИВАЛИ ЩЕ В ДИТИНСТВІ»

«Совість української нації» – так Віктор Ющенко називає уродженця Волині Євгена Сверстюка. За вірність Україні цей лицар духу заплатив дванадцятьма роками неволі. Лауреат Національної премії імені Тараса Шевченка, президент Українського ПЕН-центру, доктор філософії… Все це про Євгена Сверстюка. Разом зі славетним співвітчизником СіД побував на його батьківщині – у селі Сільці, що в Горохівському районі Волинської області.
ДИВО ПОРЯТУНКУ
Острівки лісу, поля, розписані стежинами. Одна із них вела до помешкання (під чорним бляшаним дахом) Заблоцьких – таке справжнє прізвище по батькові. Євген Сверстюк знічев’я змахує непрохану сльозину. А небо тим часом божественно озвучують жайворонки.
 Євгене Олександровичу, якось ви мовили, що «спогади – то острівки пам’яті». Найрідніші, найближчі, певне, пов’язані з Сільцем?
 Як і в кожної людини, найперші враження – від місцини, де народився. Я був п’ятою, найменшою дитиною. Батько щороку скуповував землю. Хоча щодо мене було зрозуміло, що в Сільці не залишуся. У ранньому дитинстві я був хворобливим. У нас казали: нездалим. 1932 року втратив зір. Тоді, в серпні, батьки завезли мене до шпиталю в Сокаль. Лікар після огляду сказав, що зір уже годі відновити. Певне, тієї миті я став дорослим. Мені відкрилася безодня пітьми.
 Та, Богу дякувати, лікар помилився…
 Хоч урятували мене не медики. У селі Матеві була баба Химка, яка змовляла. Щоранку вона приходила до мене (був у селі впродовж двох тижнів), проказувала молитви й прикладала до очей лезо ножа. Коли я вертався в Сільце, вже був зрячим.
 Нічого не буває випадковим.
 Досі дякую тій сільській жінці-знахарці..
 І Всевишньому…
 Звичайно. Передовсім. Ще в дитинстві відкрилася мені абсолютна присутність Бога.
«МЕНЕ НАЗИВАЛИ ОРАКУЛОМ»
– Ви таїну споконвічної загадки буття почали відкривати у ранній юності. Певне, й чуття кохання прийшло рано, аби ніколи не полишати.
 Мені тоді було сім років. Оксана на рік старша. Моя землячка.
 Маєте двох дітей. Син – знаменитий хірург, який оперує на візку. Кажуть, він упав на Андріївському узвозі.
 То була «наша», київська трагедія. Але… Нині син живе в Сполучених Штатах. Донька – у Німеччині.

Ми чекаємо, коли з’явиться жива здорова риба, яка пливе проти течії. За течією пливе баласт.”

Дзеркало тижня:
№ 27 (502) 10 — 16 липня 2004

---

“Якщо у нації нема вождів, то на її чолі стають поети», — писав у своєму «Посланні» (1925—1926 рр.) Євген Маланюк. Завжди по-різному осягаєш простір цієї думки — залежно від ситуації та людей навколо. Але особливу глибину цих слів відчуваєш у розмові з людиною, якої вони стосуються безпосередньо ось уже сорок із лишком років. Мова про «українського Карлейля», «апостола духу» нації, видатного філософа і публіциста сучасності Євгена Сверстюка.

Для журналістів, які звикли набагато уважніше стежити за хвилинною стрілкою історії, ніж за годинною, розмови з людьми такого калібру — на вагу золота. Несподівано прояснюються горизонти, впорядковується Всесвіт і життя наповнюється виваженим, ба навіть життєствердним сенсом. Тому майже неможливо відповісти на банальні запитання заінтригованих колег по перу: «І про що ж ви говорили зі Сверстюком?». Це треба тільки читати. Пропонуємо читачам вибрані моменти з кількагодинного одкровення Євгена Олександровича. Повірте, це унікальна нагода для своєрідної «оптимізації» духу і думки.

Фарс із перевдяганням

— Спочатку торкнемося питання вчасності якихось історичних кроків. Окинувши побіжно 13 років української незалежності, ви можете відверто сказати, які історично важливі кроки були нами зроблені, а на які ми так і не спромоглися? В чому особисто для себе ви бачите плоди української незалежності?

— Проголошення незалежності України для мене означало передусім звільнення від злої енергії Кремля, від деструктивної волі його вождів. Перекриття етапів у Сибір. Відсутність цінних вказівок із центру. Нейтралізація репресивного апарату і падіння цензури — це мрія багатьох поколінь українців. Особисто для мене найбільшим святом було падіння цензури. На жаль, бракувало живих сил, щоб узагальнити досвід сусідів і дати нашій молоді те, що було заборонене і що конче треба знати насамперед.

У нас залишилася владна верства, яка швидко переорієнтувалася за зразком російської владної верстви. І залишився глибоко дискримінований, заляканий народ, який не помітив сцен перевдягання. Чому перевдягання? Тому що зміна політичної системи у глибині села і в робітничих верствах пройшла поверховим шумом. Люди зауважили лише страшний безлад, порушення дисципліни й пограбування. Вони до такої міри не помітили змін, що гривню називають рублем. Маємо зміну прапора, зміну фразеології і людей, котрі виголошують ті самі гасла, що й за СРСР, щоправда, з поправкою на національну незалежність. Але це формальна, неістотна поправка.

— Українське суспільство схоже на інші посткомуністичні суспільства?

— Психологічно — так. Кожне з них однаково мусило пристосовуватися до умов переходу з одного стану в інший, виживати в умовах кризи. Я пригадую конференцію в Празі з приводу 50-річчя радіостанції «Свобода», де виступали представники різних країн. Те, що вони говорили про владу і суспільну налаштованість, було дуже схоже… Але важко порівнювати суспільства сталінської школи з тими, кому принесли соціалізм після війни…

— Візьмімо вектори зовнішньої політики посткомуністичних країн. Одні з них тяжіють до Росії, інші — до Заходу. І вже в цьому — схожість?..

— Психологія — це глибинне, а вектори зовнішньої політики — на поверхні. Вони можуть змінитися протягом якогось короткого часу. Не змінюється лише Росія.

— Чому Росія не змінюється?

— Згадаймо, що писав Чаадаєв у своїх «Філософічних листах», Маркіз де Кюстін — в «Росії 1838», Салтиков-Щедрін — в «Історії одного міста», Толстой… Це дуже істотні речі… Росія завжди залишалася сама по собі, навіть коли переймала установки Заходу. Вона їх «заполоняла» і деформувала.

— Росія зовсім не піддається демократизації?

— Я думаю, що, з одного боку, Росія має можливість дуже широко використовувати західні цінності, з іншого — є великий опір до їх засвоєння. Вони погано там прищеплюються. Чому? Є дуже цікаве явище — російський консерватизм. Він має у собі наче закляття. У росіян закладена якась націоналістична хвороба. У них державний екстенсивний націоналізм був за всіх їхніх царів і зберігся за Совєтів. І в самій масі він зберігся. Тому в Росії дуже самотні дисиденти. І то переважно євреї…

— А чим історія із засвоєнням цінностей закінчиться?

— В лагері-36 (у 1972 році Євгена Сверстюка засудили до 7 років таборів «за виготовлення і розповсюдження документів самвидаву»; покару відбував у ВС-389/36, с. Кучино, Чусовський р-н Пермської обл. — Авт.) у мене був приятель — латиш Гунар Астра. Він увесь час повторював: «Росія повинна зазнати важкої поразки, аби оговтатися». Думаю, Росія не зазнала поразки. Вона ще менше, ніж Україна, пережила сцену перевдягання. Це сцена легенької політичної реконструкції і, звичайно, великої ганьби — з її імперською гординею…

— А освітяни скажуть вам, що консервативну російську педагогіку «взяли» в Болонський процес, а українську — ні.

— Тому що Росія завжди мала кращу, ніж в Україні, вироблену (читай — «вільнішу») інтелігенцію. Інтелігентні люди з різних республік завжди тяглися до Москви — туди або перевозили, або самі йшли, або тікали. Це було престижно — йти до самої столиці. Москва була вільним, показовим містом у СРСР. Вона не йде ні в яке порівняння з будь-якою столицею. В Інституті філософії, в різних академічних установах рясніють українські прізвища і далеко не другорядні особистості.

— А КДБ?

— КДБ мало різні цілі у Москві і в Києві. Росія не була національно поневолена. Київ був зведений лише до ресурсу. Москва була «столицею світу», своєрідним агітпунктом. На цей пункт запрошували іноземних гостей, кореспондентів. А в українській столиці все, що вище, скошували. За слово давали удвічі більше років. Пригадую, після заслання, у році 1984—1985-му, одну жінку з Москви в заляканому Києві. Ми з нею розговорилися. Я як людина з зони почувався в розмові вільно. Вона була вражена, що знайшла у мертвому місті таку людину, як я. А я був уражений, що вона — людина з Москви — говорить так, як люди говорили в лагері. Не слід забувати, що лагер невипадково ізольований і обснований дротом…

Постмодернізм, графомани і нова фразеологія

— Нині слово «свобода» у багатьох українців асоціюється із західними коштами — грантами на видання книжок, що пропагують демократичні ідеали.

— Щодо грантів, то ми абсолютно дискримінована країна. Гляньте, скільки наших книг видано на гранти, порівняно з російськими, які заповнили ринок, — вони мали фінансування вже на початку 90-х рр.