Молоді українці-берлінці презентували українську діаспору на Карнавалі Культур в Берліні (31.05.2009).

Українці в серці Мультикульті

31.05.2009 вперше в історії Карнавалу культур, що відображає культурний спекр мультинаціонального Берліна, в ньому взяли участь представники молодої діспори українців Берліна. У вишиванках і в бадьорому танці “гречаників” вони запалювали до українського танцю не тільки тих, хто йшов в колоні поруч: іспанців, бангладешців, але й спостерігачів з вулиць. Українська танцювальна група “Берліники” з  ініціативи Ukraine Kompetenz Zentrum (www.ukz-berlin.de)  та інформаційної і організаціайної підтримки  інтернет-порталу для українців Берліна “Хата скраю” і гідно представили українську меншину в Берліні. До сих пір українські мешканці Берліна не виходили на берлінську мультикультурну сцену.

Карнавал культур, що зародився з ініціативи радіо Мульті Культі, саме має на меті надати шанс творчим колективам Берліна показати свої здобутки. Берлінське походження колективу є передумовою участі в карнавалі. Український колектив “Берліники” виступив в складі радіо Мультикульт 2.0, що йшла номером 47. Саме в культурному різнобарв’ї можна помітити красу української вишиванки і народного танцю, а єднання світових культур народжується сила, що долає нацизм, фашизм та інші пихатості і “-ізми”. Саме цього потребує суспільтво. Саме це і продемонстрував сьогоднішній Карнавал Культур і українська молодь Берліна! Сьогодні вже зранку німецькі медія повідомили, що вперше в карнавалі культур візьмуть участь українські танцюристи. А на протязі дня вишиванки стали берлінською дійсністю. Короткий відеофільм про цю подію можна переглянути по посиланню http://www.youtube.com.  Фотозвіт (автор фото Ольга Самборська) про те, як це  було, до вашої уваги внизу.

А про те, як ми сприймалися іншими, можна дізнатися з посилання

http://peru.keksmafia.de/archiv.php?eintrag_id=103

Загальний результат танцювальної групи мультикульт2.0:

7 ме місце серед 62 учасників!

ред.

Українців Берліна на карнавалі культур 2009 презентували (справа наліво): Сергій Ємельяненко,Жанна Дальмер,Тетяна Чепурко, Ірина Мозоль, Ольга Смірнова, Василь Рюхтін

Українські танці на вулицях Берліну під час карнавалу культур, 31.05.2009

Танцюристами на час карнавалу стали і українці з Ukraine Kompetenz Zentrum

“Моя хата скраю” – це риса ментальності українського народу?

На це дослідження в інтернеті надихнуло мене питання: чи дійсно вислів “Моя хата скраю” притаманний лиш українцям. На мій подив більшість розмірковувань на цю тему виявилося російською мовою. Цікаво, чому так? Внизу подаю дайджес того, що було найбільш заслуговуючим уваги. ред.

“Моя хата скраю” – нажаль це риса ментальності українського народу, що виробилася історично під час перебування нашої держави під гнітом різних імперій, і її не так легко позбутися. Джерело:http://forum.meta.ua

Притча от Александра Выженко

Как-то один из посетителей сказал Старчику:

— Среди граждан города существует твёрдое убеждение, что ты живёшь по принципу «моя хата с краю».

— Истинная правда, — молвил мудрец. — Я и тебе советую придерживаться этого правила.

— Дурное дело.

— Почему это дурное?

— А кто же тогда будет печься об общественных делах?

— Слушай сюда, деятель! — сказал с улыбкой Старчик. — Эта пословица наших предков — очень мудрая и многозначительная. Говоря: «Моя хата с краю», — человек свидетельствует этим не только фактическое место нахождения своей хаты, но и говорит: «Да, моя хата с краю, но всё же в пределах села. У меня нет ни единого права и желания вмешиваться в личную жизнь моих соседей, но мне вовсе не безразлично то, что происходит в селе. Моя хата с краю, и это значит, что именно мне уготовано судьбой первым встретить и друга, и врага, которые направят свои стопы в нашу деревню».

Джерело: http://pritchi.ru

Знакомое выражение??
А не здесь ли корень всех проблем Украины?
Как вышло, что такое обидное выражение стало девизом целой нации?
Сам такой, не думайте, что вас хочу обидеть.
У меня такая версия.
Жил по берегам Днепра народ, давно дело было. Часть народа расселялась во все стороны света, возможно и до Индии кто дошел (есть общие археологические находки).
Но вот часть народа оставалась, – черноземы, умереный климат – от добра добра не ищут и люди жили оседло на родных наших землях..
Вот только постоянно соседи приходили захватчики, а демократии тогда небыло и поэтому вырезали целые поселения, всех непокорных, кто дань платить не хотел.
И вышло так, что тех, у кого “ХАТА СКРАЮ” – то есть кто опускал голову и покорно платил дань – оставляли вживых , жить в рабстве на благодатной Земле, и жили они, и детей учили своих своим примером – никуда не вмешиваться, права свои не отстаивать, чтобы вживых остаться…
И так много веков..
А как поднялась Украина, когда Хмельницкий первую победу над ляхами одержал?? по всей Украине козацкие дружины подниматься стали.. Но легко было подняться, выйти на майдан тогда, но не легко устоять во времени на Майдане, когда со всех сторон империи…
И каждый раз захватчики приходили и вызезали лидеров, оставляя вживых тех, у кого “хата с краю”..
а они давали покорное, плодовитое потомство.

Зачем написал??
Интересны ваши мысли на тему.
Ведь мы – поколение условно свободных украинцев.
Они не могут нас сейчас физически убить.
Они сейчас скупают и дискредитируют наших лидеров.

Для підприємців та Професіоналів Діаспори

Міжнародний Форум Підприємців та Професіоналів Діаспори

“Українська ділова діаспора – обличчям до України”

Джерело: УСІМ МГОУ “Четверта Хвиля”

Державна політика України щодо залучення своєї діаспори до розбудови малого та середнього бізнесу характеризується як непослідовна та суперечлива. Та не секрет, що залучення еміґрантів до інвестиційної діяльності та розвитку малого i середнього підприємництва в Українi у майбутньому може відіграти важливу роль у розвитку економіки України. З проханням обговорити цю теми на сторінках газети ми звернулись до Миколи Меґеца, Заступника Голови Всеамериканського Громадського Об’єднання “Нова Українська Хвиля” та спеціаліста з питань Міжнародного Менеджементу та Глобальних Стратеґій на кафедрі економіки при Гемлін Університеті у Міннесоті.

Нашим читачам буде цікаво довідатись, як виникла ідея провести Міжнародний Форум Підприємців та Професіоналів Діаспори?

Aктивізація та згуртування ділових людей діаспори є важливим та необхідним кроком на шляху залучення діаспори до інвестиційних проектів України. Якщо подивитись на офіційну Американську статистику,  то лише за період з 1991 до 2005 року з України до США виїхало на постійне місце проживання більше як 150 тисяч людей. Якщо додати сюди ще й тих, хто приїхав в Америку на навчання чи скористався з різних обмінних програм або гостьових запрошень і залишився проживати та працює тут, то ця цифра легко може подвоїтись. Тому ми сміло говоримо про кілька сотень тисяч молодих високо освідчених людей, які сьогодні активно працюють не лише на американську економіку, але й, шляхом масового пересилання в Україну грошей, сприяють активному вливанню іноземного капіталу в розбудову України. Подібна ситуація з нашою молодою діаспорою сьогодні існує в Італії, Іспанії, Португалії та в багатьох інших високо розвинених країнах Заходу. Якщо розглядати це питання під економічним кутом, то за оцінкою фахівців Інституту демографії та соціальних досліджень НАН України в Україну від емігрантів 4-ої Хвилі щорічно надходить від 2,5 до 3,5 млрд. дол. Тоді як згідно даних Держкомстату України, загальні Прямі Іноземні Інвестиції в Україну в 2008 році склали 6.2 млрд. дол., a інвестиційна частка Американських корпорацій за цей період становить лише 1.4 млрд. дол.  Тож, як видно, поступлення в бюджет України від «заробітчан» 4-ої Хвилі більш ніж вагомі, і з цим явищем слід рахуватись.

З іншого боку, часто можна чути закиди про те, що четверта хвиля еміґрації мало активна в українській громаді і ніде її не видно. Та, якщо подивитись на це питання об’єктивно, то сьогодні новоприбулі не лише стали деригентами церковних хорів, керівниками громадських організацій та менеджерами кредитових спілок і очолюють відділи УККА, але й створили тисячі приватних підприємств, заснували десятки нових часописів, радіо та телевізійних програм в різних частинах Америки і в інших державах світу, куди за останніх 18-20 років роз’їхалась кількамілліона армія наших земляків. Підтвердженням сказаного може бути і факт, з яким, я мав нагоду зустрітись нещодавно, взявши до рук одну з україномовних газет Чикаго, де з її 71-ої сторінки друку, близько 60 сторінок – реклама, як окремих висококваліфікованих спеціалістів, так і активно діючих підприємств заснованих новоприбулими. Але відкритим залишається питання, чи спілкуються ці люди і фірми між собою?

З ШУФРИЧЕМ відмовилися спілкуватися представники прокуратури при Земельному суді Франкфурта-на-Майні

Представники прокуратури при земельному суді Франкфурта-на-Майні відмовилися зустрічатися з народним депутатом, головою тимчасової слідчої комісії ВР з питань розслідування інциденту за участю міністра внутрішніх справ Юрія ЛУЦЕНКА в німецькому аеропорту. Про це повідомляє газета «Коммерсант-Украина» (№88).

Вчора мав розпочатися візит до ФРН Н.ШУФРИЧА (Партія регіонів), проте він не відбувся. Як повідомив газету член тимчасової слідчої комісії, народний депутат Михайло ЧЕЧЕТОВ (Партія регіонів), його проведенню завадили організаційні проблеми.

“Поїздка мала бути максимально продуктивною. Потрібно не просто полетіти подивитися місце, де були бійка і п`янка, пляшку пошукати, а конкретно поговорити із стюардесою, яку ображали, з поліцейськими, які надягали наручники, з суддею – про те, чому таке рішення ухвалювалося… І якщо полетіти туди без узгоджень, то можна затриматися там на місяць”, – заявив виданню М.ЧЕЧЕТОВ.

Тим часом, за інформацією газети, відмова від візиту до ФРН пов`язана з тим, що з Н.ШУФРИЧЕМ відмовилися спілкуватися представники прокуратури при Земельному суді Франкфурта-на-Майні. Вчора у розпорядженні газети опинився лист прокурора КЛАУДЕ на ім`я генерального консула України у Франкфурті-на-Майні Олександра НОВОСЕЛОВА.

“Як я вже повідомляв вас сьогодні вранці у телефонному режимі (лист датований 26 травня), у рамках переговорів, про які ви просили, тимчасовій слідчій комісії не може бути надано якоїсь додаткової інформації щодо вищезазначених подій (інциденту в аеропорту), окрім тієї, яка вже була надіслана до генерального консульства. Виходячи з цього, прошу вашого розуміння щодо того, що я не маю можливості погодитися на цю зустріч”, – йдеться у листі.

Як відомо, Франкфуртська прокуратура передала в українське генконсульство два документи – відмови у порушенні справи і проведенні розслідування стосовно міністра МВД Ю.ЛУЦЕНКА і його сина Олександра.

Як повідомляв УНІАН, 5 травня німецька газета «Більд» повідомила, що Ю.ЛУЦЕНКО із сином 4 травня провели півдня у поліцейській дільниці аеропорту Франкфурта-на-Майні. За даними ЗМІ, їх у стані сильного алкогольного сп`яніння затримали після сварки з поліцейськими.

12 травня Ю.ЛУЦЕНКО заявив, що німецька поліція безпідставно затримала його і сина, оскільки вони були тверезими, але він подає у відставку з посади міністра внутрішніх справ України, щоб не дестабілізувати ситуацію в МВС.

Син міністра вирішив судитися з газетою “Більд”. Він вимагає спростування інформації про нібито перебуванні в аеропорту у складі української делегації в стані алкогольного сп`яніння.

Земельний суд Берліна 22 травня виніс рішення про публічне спростування матеріалів у німецькому виданні www.bild.de.

Відповідно до рішення суду, газета «Більд» протягом двох тижнів, у разі неподання апеляції, повинна виконати рішення Земельного суду Берліна і спростувати неправдиву інформацію, поширену відносно сина міністра – Олександра ЛУЦЕНКА.

Відповідно до судового рішення, відповідач повинен опублікувати спростування без вставок і упущень, терміново і без грошового стягнення із заявника, а також без гонорару для інтернет-видання www.bild.de

26 травня прес-секретар видавництва Axel Springer AG Тобіас ФРЕЛІХ заявив, що видавництво не має наміру публікувати спростування частини статті у газеті “Більд” (Bild) про інцидент за участю Ю.ЛУЦЕНКА і його сина в аеропорту Франкфурта-на-Майні 4 травня.

Українським колоритом по берлінському мультикультуризму

Шановні шанувальники культурного різнобарв’я і української культури в ньому!

Сьогодні, 29 травня 2009 року в Берліні починається свято культур Карнавал культур (Karneval der Kulturen), що триватиме три дні. Вулиці і майданчики Кройберга (Berlin-Kreuzberg), наймультикультурнішого району міста, прикрасять численні концертні майданчики, стенди з інформацією та виробами різних культур і народів. Більше про це свято та ідею участі українців в ньому можна дізнатись з статті Ольги Самборської Тур для українців Берліна на сторінці блогу для українців Берліна Хата скраю.

На заклик щодо участі українців в колоні інтернет-радіо Мультикульт 2.0 (multicult 2.0) радо відгукнулася танцювальна група українського народного танцю Berlinyky на чолі з її керівником Сергієм Ємельяненко. “Берліники” разом з танцюристами інших культур презентуватимуть Україну в ході карнавалу культур, що йтиме колоною від Hermannplatz до Yorkstrasse. Біля метро Südstern знаходитиметься жюрі карнавалу, де відбудеться презентація виступу Берліників в складі групи Мультикульт. Одночасно в колоні мультикультурників йтиме група українців в національних костюмах у складі мультикульт 2.0, що підтримала ідею створення української програми на вебрадіо Мультикульт 2.0. Підтримайте і Ви!

В кого є бажання вдягнути вишиванку чи український стрій і приєднатися до української групи карнавалу, ласкаво просимо! Зголошуйтеся до нас за тел. 01775495465 або приходьте

Ю.Мельничук: “навіть знервовані жінки під час вишивання змінюються в обличчі”

Джерело: http://rukotvory.com.uа

Чи не найвідомішим знавцем вишивальної справи в Україні вважають Юрія Мельничука, співпрацівника музею Івана Гончара у Києві. Він з 1996 року навчає представниць протилежної статі правильно вишивати, веде в музеї тематичну студію. Потяг до жіночого рукоділля чоловік перейняв у спадок від мами та бабусь, глибше це мистецтво опановував сам, а втім, майстер наголошує, що знання про це народне мистецтво з ним від народження.

Юрій Мельничук, член Національної Спілки майстрів народного мистецтва України:
— Я закінчив педагогічний, пропрацював 10 років в інституті географії і врешті-решт Господь вивів мене на цю стежку в музей, що для моїх колег в інституті чи однокурсників повна дивина, як чоловік займається такими речами… А почалося воно напевне давно, з тих коренів, які передаються по родовій лінії. Тобто моя баба вишивала, мамина мама, і батькова мама, і моя мама дуже багато вишивала і вишиває по цей день, їй вже 78 років. А оскільки ми в мами два сини, я старший і, як кажуть, перший син завжди йде в материн рід, тобто я вдався в маму і так воно дійсно є, що десь те перейняв.

До голки з ниткою та лляної тканини тягнуться зараз багато дівчат та жінок. Як-то кажуть, люди поволі повертаються до свого та, на жаль, поки найпопулярнішою технікою вишивання все ж залишається хрестик, який не є традиційно українською технікою  вишиття. Свого часу хрестик привабив рукодільниць своєю простотою — ним легко та швидко добитися потрібного візерунку та й багато хто може похвалитися вишиваними хрестиком виробами своїх бабусь.

Юрій Мельничук:
— Понад 200 з гаком швів, які побутували на Україні, врешті-решт замінилися двома – хрестиком і гладдю. Є художня гладь, яка поширена на Сході в Китаї. Вони так шиють шовками цю гладь на два боки з давніх-давен тисячі років, що ми їх в цьому плані не обійдемо, не перейдемо. В нас є гладь двостороння в рушниках Київських, Чернігівських, Полтавських, але це не художня гладь, не китайська.

А хрестик  – це також давній шов, який характерний для Азії. Він був потім поширений в Єгипті, далі в Європу потрапив і з Європи прийшов до нас. Містечкова культура, на відміну від селянської, раніше почала вживати хрестик. Всі ці натуралістичні візерунки, які вишиті хрестиком, поширилися з 1850-х років в імперії, куди входила Україна. Їх назвали брокарівськими на честь фірми «Брокар і компанія», яка випускала мило, парфуми, косметику, туалетні води, пудри та інше. З одного боку журналів, які поширювалися, була реклама цих товарів, а з іншого – візерунки для вишивання хрестиком. І таким чином багато таких збірників випускалося. Зрозуміло, що це в першу чергу в містах у панських садибах було поширене, а потім вже перейшло і в селянську культуру.

Подвійне диво в Берліні

26 травня 2009 року в річницю несправедливої депортації українських заробітчан з території Німеччини

(див. Рік знущань над заробітчанами) в Берліні сталося два дива.

Перше: вперше за час від перенесення справи заробітчан до Берліна на цей факт знову звернули увагу українські медіа.

Рік тому: Третій сорт. Боротьба за перший

Сьогодні: Третій сорт. Боротьба за перший триває

Рік тому:   Українців принижують в Євросоюзі.

Сьогодні:  Українці не дають спокою німецькій поліції (відео на сторінці 1 плюс 1 в програмі ТСН).

А ще 26 травня після потужного дощу над Берліном я побачила вперше в житті подвійну веселку.

Це було як Божий знак. Дві паралелі. Уособлення містка між Україною і Німеччиною, Україною і діаспорою? Чи двох містків? А може арка дружби?

Оптимізму в успіх справи наших заробітчан побільшало. Бог з нами!

свідчила Оля Самборська

Ханс, звідки в тебе стільки грошей?

Про суспільні відносини в суспільстві каже сам народ  в  фольклорі. Був за бідних часів такий анекдот: “Іван просить у шинкаря рубль позичити, обіцяючи через місяць повернути вдвічі більше. В залогу залишає сокиру. Вже коли Іван збирається йти, шинкар говорить:
- Почекай, я щось придумав. Адже через місяць тобі важко буде повернути зразу два рублі. Може ти половину заплатиш зараз?

Іван погоджується, платить рубль, йде додому і думає:

- Дивно! Рубля немає, сокири теж, один рубль я ще винен, а саме головне, що все правильно!”

Саме як в цьому жарті склалася ситуація з нашими заробітчанами, що поїхали в Європу заробити рубля. Не довгого, а зовсім маленького, на хліб, на медикаменти. Позичили на поїздку і візи гроші, заробили там кілька сот Євро, а приїхали додому без нічого. На кордоні між Польщею і Німеччиною гроші від них як залогу відібрали. Приїхали додому і вже рік думають:

- Дивно! Вкладених грошей не повернули, нових теж не бачили, і ще повинні Європі і позичальникам повернути кілька сот Євро. І ніби все правильно!

Та цього разу заробітчани не залишилися “Іванами” і вирішили розібратися, що і до чого.

26 травня 2009 року виповнився рік,

як десять українських заробітчан, що поверталися з сезонних робіт в Іспанії, були затримані прикордонною поліцією Німеччини за порушення правил перетину кордону. Після перевірки наявних віз і інкримінуючи відсутність відповідних транзитних віз, українців звинувачено в порушені закону про перетин території Німеччини.  Незважаючи на те, що переїжджаючи  Німеччиною, заробітчани не мали на меті залишатися тут, їм було висунуто звинувачення в незаконному перебуванні тут.  За відповідне “порушення” вони були депортовані повітряним шляхом. За депортацію, яка коштує чималих коштів, було взято залогу (Sicherheitleistungen) у вигляді вилучення всіх наявних у людей коштів. Така сума береться з метою покриття коштів депортації. Інша сума грошей була вилучена як штраф за порушення закону про перебування на території Німеччині. В результаті у всіх заробітчан разом взятих було забрано близько 10 тисяч Євро. Ці гроші були заробітком  на збиранні полуниць за контрактом з іспанською фірмою-працедавцем  Фрешуельва(Freshuelva)).

Для більшості заробітчан ці гроші мали цільове призначення: на оплату медичних витрат хворих родичів чи власного лікування. Заробітчани пояснювали прикордонній поліції про неможливість залишення грошей за висунуте звинувачення. До їх прохань не прислухались.

Посередником в контрактній справі заробітчан була фірма “Львів-інтуртранс” . Сюди і вклали свої перші інвестиції люди, щоб отримати безпроблемне перебування в Європі. Фірма мала забезпечити  оформленя віз і доставку людей до місця призначення, тобто Іспанії. Безпроблемна доставка мала місце, щоправда, тільки в одному напрямку, виключно до перевірки документів на німецько-польському кордоні.

Іранці на свято Ноуруза кладуть на стіл крашанки, вареники з сиром,

проросле зерно… Що таке Лубни, Коломия, Біла Церква… Орда врятувала Русь від мусульман… Звідки походить назва “Русь”…

Володимир Ільченко

http://www.unian.net/ukr/news/news-316809.html

Проф. Тищенко презентує гіпотезу про вплив Авести та стародавньої Парфії на Європу

У Київському національному університеті український професор-лінгвіст Костянтин Тищенко на конференції з проблем стародавнього світу зробив незвичайну доповідь. Багаторічні дослідження в галузі мовознавства й топонімії привели вченого до висновку: Європа, зокрема й Україна, у ранні середньовічні часи стала ареною боротьби між носіями трьох великих релігій – християнства, мусульманства і… зороастризму, європейські сліди якого зайняли центральне місце в останніх дослідженнях ученого.

“СВОЇ” ТА “ЧУЖІ” ІРАНЦІ

Наука давно знає про величезний вплив, який справили іранські племена на формування українського етносу, як і слов’янства загалом. Але на наших землях у різні періоди історії жили різні іранці. Деякі з них взаємодіяли з нашими предками – культурно, мовно, “етнічно” – ще в праслов’янську епоху (перше тисячоліття до н.е. – перші століття н.е.). Це скіфи й сармати, трохи пізніше були алани… Тих прадавніх іранців академік Пріцак називав “своїми”.

Український феномен

Автор: Юрій СОБОЛЄВ (доктор технічних наук, професор (Харків))

Джерело: Дзеркало тижня

Вони йшли невідомо куди, і дуже здивувалися, прийшовши не туди.

Марк Твен

Попереду планети всієї

У сучасному науковому світі існує не надто багато авторитетних журналів і видавництв, які користуються майже абсолютною довірою. У галузі економіки та статистики до їхнього числа належить The Economist. Видавництво The Economist Newspaper Ltd, окрім періодики, щорічно видає довідник «Світ у цифрах», який давно вже став бестселером і регулярно перекладається і друкується в усіх цивілізованих країнах світу. В цьому довіднику наводиться класифікація з більш як 200 розділів, у яких подано інформацію про населення, економіку, якість життя, стан освіти, культури та екології у більш ніж 180 країнах.

Перегортаючи останній з виданих довідників «Світ у цифрах-2007», я виявив, що є тільки один показник, за яким Україна займає перше місце у світі. На жаль, це не кількість героїв, заслужених чи народних артистів і діячів на душу населення, де ми попереду планети всієї. Ми виявилися першими у світі за таким показником: найменший приріст населення, 2004—2050. Наводжу дані з цього довідника.

Найменший приріст населення, 2004—2050 роки (загальний приріст, негативний):

1. Україна — 45,2%

2. Грузія — 41,2%

3. Болгарія — 34,6%

4. Бєларусь — 29,3%…

6. Латвія — 26,1%…

11. Росія — 21,5%

Якщо перевести відсотки в абсолютні цифри, то до 2050 р. спад кількості населення в Україні становитиме 21,8 млн. чол. (ця цифра також наводиться у довіднику).

Валерій Кравченко: «У Берліні я отримував 2 тисячі євро. Але справа не в грошах»

Дмитро ЛИХОВІЙ

Джерело: http://www.umoloda.kiev.ua/

Перш ніж оцінювати вчинок Валерія Кравченка, який виніс на суд не лише української, а й міжнародної громадськості факти протиправних наказів керівництва розвідки СБУ щодо стеження за опозиціонерами і взагалі чільними вітчизняними діячами за кордоном, потрібно зауважити головне: розмова ведеться навколо доказів злочинної діяльності наших лідерів. По-друге, слід дати оцінку справжності цих доказів. І лише потім говорити про мотиви, які спонукали головного офіцера безпеки української амбасади в Німеччині на такий безпрецедентний крок.

Головний аргумент Леоніда Кучми та Служби безпеки України в суперечці з генералом Кравченком: таких наказів не було, бо їх не могло бути. Шифровані злочинні «циркуляри» існують, вони в мене на руках, каже журналістам Валерій Максимович, але погоджується віддати ці документи лише офіційним органам на Батьківщині, причому покладаючи надії не на Генпрокуратуру, а на комітети Верховної Ради. Наразі в нас немає можливості перевірити дійсність паперових вказівок із Києва стежити за неугодними особами.

СПРАВА ҐОНҐАДЗЕ (2000-2008): ЮРИДИЧНИЙ ОГЛЯД. ВИБРАНІ ХРОНОЛОГІЯ ТА ОБСТАВИНИ, ІНТЕРВ’Ю З КЛЮЧОВИМИ ЮРИСТАМИ

Джерело: http://www.bihun.info

02.09.2008

Вашій увазі дослідження “Справа Гонгадзе: юридичний огляд” (станом на 28.08.2008). Читайте № 35 “Юридичної газети” (зручніше читати) або завантажте документ у додатку (внизу; читати менш зручніше).

Зміст: оглядова стаття; вибрані хронологія, обставини й епізоди; інтерв’ю з суддею – головуючою в процесі над убивцями Іриною Григор’євою, адвокатами засуджених (Віктор Чевгуз, Микола Лаптієв), представником потерпілої Валентиною Теличенко, а також обвинувачем (тема: з-поміж убивць Гонгадзе – юристи), а також Мирославою Гонгадзе.

Дослідження грунтується на ексклюзивних інтерв’ю, документах, спостереженнях за судовим процесом.  Воно готувалося кілька місяців.

Методологія дослідження – виклад, апробований в процесі викладання курсу “Навчальні судові процеси” в Києво-Могилянській академії.

Надрукований матеріал – лише частина дослідження, яке вдалося умістити в газетний формат.

Відверто: щиро радий опублікуванню дослідження – попри низку перепон. Якщо б мене завтра не стало, то, вмираючи, я мав би відчуття виконаного обов’язку щодо юридичної журналістики. Тому щиро дякую всім (й схиляюся) - численним колегам-юристам, які надали матеріал для дослідження, моїм друзям і, особливо, тим колегам по “Юргазеті”, які допомогли мені виконати свій обов’язок – висвітлити найбільш актуальну справу сучасної України.

Попри вказану лірику: дослідження “Справи Гонгадзе” виходить, однак, сама справа, як кажуть мої колеги, продовжується. Й у пошуках істини ми здобуваємо нові смисли.

І ще одне: щобільше я живу, то більше упевнююся в мудрості слів Оскара Уайльда, які він сказав наприкінці життя (коли його кинули ті, хто називався його “друзями” й “приятелями” (зараз, до речі, переживаю подібну ситуацію в одному епізоді свого життя):

- «Найстрашніше не те, що життя розбиває серце …, а те, що воно перетворює серце на камінь». Убережи Боже мене й вас від окам’яніння серця.

Георгію Гонгадзе виповнилося б 40 років

Cьогодні на http://pravda.com.ua зявилася коротка замітка від Вахтанга Кіпіані про те, що Георгію Гонгадзе виповнилося б 40 років. Під текстом були додані чорно-білі світлини з 80-их років часу національн-визвольного руху студентів і молоді. Від них повіяло духом свободи, мрії про світлу незалежну Україну і якесь золотаве майбутнє, яке обернулось злим обличчям до тих, хто його вимріяв. Це покоління мрійників і борців за правду в Україні пізніше потрапить в ще невідому в 80ті-90-ті пастку: влада грошей, що керує правдою. Спонсорство, володіння інформаційним простором і замовний журналізм вже за кілька років існування незалежної України стали реальністю “свободи слова”.

Початок розуміння цих кардинальних змін по відношенню до трактування свободи слова  на зрізі століть був закладений скандалом навколо зникнення засновника “Української правди” Георгія Гонгадзе. Сьогодні “Українська правда” повідомила про 40 річчя Георгія Гонгадзе. Чи поставлена крапка в справі Гонгадже?Чи можна повідомити про свободу слова в Україні, вільної від спонсорів і замовників? Чи…? (ред.)

Сорок слів:

“Сьогодні нашому товаришу Георгію Гонгадзе виповнилося б 40 років.

Суд Берліна має винести рішення за позовом Луценка до газети “Більд”

Цієї п’ятниці, 22 травня, Федеральний суд Берліна має винести рішення за позовом сина міністра внутрішніх справ України Юрія ЛУЦЕНКА Олександра до газети «Більд», в якому він вимагає спростування інформації про начебто перебування в аеропорту в складі української делегації в стані алкогольного сп’яніння.

Про це УНІАН повідомили в МВС України.

Співрозмовник агентства зауважив, що 19 травня в німецькому суді відбулося перше засідання з розгляду позовної заяви О.ЛУЦЕНКА, яке проходило в закритому режимі.

Як повідомляв УНІАН, 5 травня німецька газета «Більд» повідомила, що Ю.ЛУЦЕНКО з сином 4 травня провели півдня в поліцейській дільниці аеропорту Франкфурта-на-Майні. За даними ЗМІ, їх у стані сильного алкогольного сп`яніння затримали після сварки з поліцейськими.

12 травня Ю.ЛУЦЕНКО заявив, що німецька поліція безпідставно затримала його і сина, оскільки вони були тверезими, але він подає у відставку з посади міністра внутрішніх справ України, щоб не дестабілізувати ситуацію в МВС.

Син міністра вирішив позиватися проти німецького видання “Більд” за публікацію неправдивих фактів.

постiйна адреса статтi:
http://www.unian.net/ukr/news/news-316499.html

Червона Рута. 40 років по тому…

Пісні Володимира Івасюка. (CD+DVD).

Дане видання, окрім DVD з музичним фільмом, містить також і аудіо-CD із записами пісень Володимира Івасюка у виконанні сучасних поп-артистів.Наприкінці 60-х музичний фільм “Червона рута” став справжнім переворотом в музичній культурі всього радянського простору. Пісня “Червона Рута” облетіла весь світ і залишилася супер-хітом останніх сорока років. У проекті було представлено багато колективів, співаків, композиторів, але час і люди обрали і запам’ятали саме пісні Володимира Івасюка.

Творчий колектив аудіо компанії “ЛІДА” створив новий музичний проект “Червона рута. 40 років потому”, адже все скороминуще, а музика вічна. Особливо – музика Івасюка…

У фільмі подано також інтерв’ю з Галиною Івасюк-Крисою (рідною сестрою В. Івасюка), з Марією Савко-Ісак (солісткою ансамблю “Смерічка”), з Наталкою Самсоновою (співачкою), Назаром Савком (співаком), Володимиром Пителем (співаком).

Озвучено українською мовою.

Відео формат – PAL.
DVD Region: Всі.

Видавець: ЛІДА
Рік видання: 2009

ДЖЕРЕЛО: http://www.umka.com.ua/

СВІЧКA ПАМ’ЯТІ 22 ТРАВНЯ 2009 РОКУ!

ПРОСИМО ЗАПАЛИТИ СВІЧКУ ПАМ’ЯТІ 22 ТРАВНЯ 2009 РОКУ! РЕДКОЛЕГІЯ “МІЖНАРОДНОЇ ГАЗЕТИ БЕЗ КОРДОНІВ “УКРАЇНА” – ПЕРША ІМІДЖЕВА ГАЗЕТА СВІТОВОГО УКРАЇНСТВА – ЗВЕРТАЄТЬСЯ ДО БРАТІВ УКРАЇНЦІВ І СЕСТЕР УКРАЇНОК – ПІДТРИМАТИ АКЦІЮ – В УКРАЇНІ, ТА В БЛИЗЬКОМУ І ДАЛЕКОМУ ЗАРУБІЖЖЮ – ПРИСЛУХАТИСЯ ДО ГОЛОСУ ПАМ’ЯТІ І РОЗУМУ, ТА ВШАНУВАТИ ЗАПАЛЕННЯМ СВІЧКИ 22 ТРАВНЯ 2009 РОКУ, В ДЕНЬ ПЕРЕЗАХОРОНЕННЯ НАШОГО УКРАЇНСЬКОГО ПРОРОКА ТАРАСА ГРИГОРОВИЧА ШЕВЧЕНКА – ХУДОЖНИКА І ПОЕТА НА ТАРАСОВІЙ ГОРІ БІЛЯ КАНЕВА і ВОЛОДИМИРА МИХАЙЛОВИЧА ІВАСЮКА – ПОЕТА, КОМПОЗИТОРА, СПІВАКА,  (ГЕРОЯ УКРАЇНИ ПОСМЕРТНО) ЯКИЙ 22 ТРАВНЯ ТАКОЖ БУВ ПОХОВАНИЙ НА ЛИЧАКІВСЬКОМУ ЦВИНТАРІ У ЛЬВОВІ, ПІСЛЯ ТРАГІЧНИХ ПОДІЙ.
ТІЛО ЗНАЙШЛО СПОКІЙ,  А ДУША ВИРІЙ!
ВІЧНА ПАМ’ЯТЬ!

.

У Держдумі не можуть змиритися, що РФ на Євробаченні представляла українка

КПРФ, ЛДПР і “Справедлива Росія” виступили в Думі з гучними заявами з приводу поразки країни на конкурсі “Євробачення-2009″.

“Єдину Росію” ця тема не цікавить, але депутати трьох фракцій мають намір продовжити розслідування причин програшу і добитися покарання винних у цьому. Зокрема, їх цікавить, як витрачалися виділені гроші і хто вибрав на відбірковому конкурсі “Українку, яка співає рідною мовою”, пише “Независимая газета”.

Минулого тижня депутат від КПРФ Микола КОЛОМЕЙЦЕВ заявив, що “в умовах кризи виділення мільярдів рублів заради примхи нащадків вельможних – це взагалі блюзнірство”. Він запропонував, щоб думський бюджетний комітет зажадав від Рахункової палати перевірити ефективність, законність і цільове використання ВАТ “Перший канал” виділених на конкурс коштів. Нагадаємо, що, за деякими оцінками, бюджет московського “Євробачення” склав близько 39 млн. євро. Доручення М.КОЛОМЕЙЦЕВА більшістю нижньої палати підтримане не було.

Як пише газета, комуністи вважають, що згадані М.КОЛОМЕЙЦЕВИМ “вельможні нащадки” мають прямий стосунок до керівництва Першого каналу, тому “Єдина Росія” не дозволить Держдумі ініціювати розслідування. Більше того, на думку М.КОЛОМЕЙЦЕВА, “швидше за все “Євробачення” обійшлося максимум у чотири мільйони євро, а все решта пішло невідомо куди”.

А есерів більше зацікавив факт перемоги української співачки Анастасії ПРИХОДЬКО на внутрішньому російському відборі. На думку депутата Антона БЕЛЯКОВА, який очолює Громадський антикорупційний комітет, це стало наслідком “не чесної конкуренції, а протекціонізму й кумівщини”. А.БЕЛЯКОВ заявив, що веде справжнє розслідування. Направлено запити на Перший канал і в компанію, яка забезпечувала SMS-голосування під час проведення конкурсу.

Інформація для українців, що проживають у Німеччині

Посольство Німеччини в України має інформативну сторінку  Посольство Федеративної Республіки Німеччина Київ,

на якому можна знайти корисну інформацію і для українців, що проживають на территорії Німеччини. Ось, зокрема, були висвітлені наступні запитання:

Моє дитина має німецьке громадянство і записана у моєму українському паспорті. Чи потрібні їй додаткові документи для закордонних поїздок?

Дитина НЕ зможе в’їхати знову до Німеччини, якщо вона записана лише у паспорті українського батька (української матері).

Тому ще напередодні поїздки Вам треба отримати для неї у Вашому паспортному відділі у Німеччині дитячий закордонний паспорт.

У цьому випадку Посольство Німеччини в Києві видасть лише посвідчення особи на повернення до Німеччини (Reiseausweis zur Rückkehr nach Deutschland).

Будь ласка, зверніть увагу на таке:

Для видачі посвідчення особи на повернення до Німеччини необхідно при поданні клопотання підтвердити німецьке громадянство і тотожність дитини. Для цього необхідно пред’явити свідоцтво про народження дитини і паспорти (або завірені копії паспортів) обох батьків. Крім того, дитина мусить бути присутня при поданні клопотання.

У разі неможливості пред’явити свідоцтво про народження буде потрібен запит до відповідних установ у Німеччині для підтвердження німецького громадянства. На час опрацювання запиту у Німеччині Посольство, на жаль, впливу не має.

Тому воно не може гарантувати, що посвідчення особи на повернення буде видане у той же день.

При поданні клопотання про видачу дітям посвідчень особи на повернення ті, хто має піклувальні (батьківські) права, повинні підписати це клопотання особисто, пред’явивши при цьому свої паспорти.

Якщо і батько,  і мати мають піклувальні (батьківські) права, то підписання клопотання лише одним з них буде не достатньо. Якщо ж піклувальні (батьківські) права має тільки один з батьків, необхідні докази його/її  виняткового піклувального права.

Бланк клопотання про видачу посвідчення особи на повернення до Німеччини Ви отримаєте безпосередньо у Посольстві. Будь ласка, принесіть з собою при цьому дві фотокартки паспортного формату на світлому фоні.

«Відкриймо для України українську діаспору»

Дата: 22 травня 2009 року, 14.00

Місце: 204 кімната головного корпусу НУ «Львівська політехніка»
(м. Львів, вул. Степана Бандери, 12, ІІ поверх)

Міжнародний інститут освіти, культури та зв’язків з діаспорою (МІОК) у рамках проекту «Відкриймо для України українську діаспору» проводить круглий стіл «Українці Угорщини для України: механізми співпраці» за участю Ярослави Хортяні – Президента Європейського Конгресу Українців, першого заступника Президента Світового Конгресу Українців, голови Державного Самоврядування Українців Угорщини та Товариства Української Культури в Угорщині, а також членів Правління Державного Самоврядування Українців Угорщини та Товариства Української Культури в Угорщині.

Директор МІОК Ірина Ключковська зазначає:
«Світове українство, цей унікальний партнер України, який, на жаль, ще належним чином не є поцінованим в нашій державі, цілеспрямовано працює над творенням позитивного образу нашої країни у міжнародній спільноті.
У цьому контексті гарним прикладом, взірцем і яскравим свідченням української присутності в Європі є діяльність Державного Самоврядування Українців Угорщини та Товариства Української Культури в Угорщині, і особисто Ярослави Хортяні.
За цією громадою десятки добрих справ: відкриття пам’ятників, меморіальних таблиць в столиці Угорщини, організація часопису «Громада», робота з парламентарями Угорщини щодо визнання голодомору в Україні геноцидом… Всього не злічити.
Ми хочемо, щоб в Україні знали про таких людей і пишалися ними. Мріємо, аби проект нашого інституту «Відкриймо для України українську діаспору» вийшов за межі Львівщини і став проектом всеукраїнським. Сподіваємося, що результатом круглого столу будуть напрацьовані механізми співпраці українців Угорщини та Львівщини.»

Для отримання додаткової інформації звертайтеся за тел. 258-01-51
або пишіть на e-mail: iiec@polynet.lviv.ua.

Довідка

Величезним досягненням діяльності Ярослави Хортяні стало одноголосне визнання у листопаді 2003 року Угорським парламентом голодомору в Україні 1932–1933 років як геноциду проти українського народу.

Долина нарцисів. Ті самі проблеми

Долинa нарцисів незмінно кожного року дарує людям свою красу: поля пахучих нарцисів під куполом небесним. До неба – потяг руки. До нарциса – потяг руки. Останній чомусь вже котрий десяток років замахується на знищення краси, а не на наближення до неї. Навчаючись ще в Київському університі в 80-их роках минулого вже століття, ми студентами їздили в Долину нарцисів патрулювати її від браконьєрів. Тоді думалося, що як зміниться система, зміниться і відношення до природи. Система ніби змінилася, але похабне відношення  до природи залишилося. То яка ж система потрібна людині, що відчути красу, а не замахуватись на неї? Мабуть треба ставати проти всіх систем, бо власне краса є позасистемною. А поки знову константація тієї самої проблеми в статті
Оксани РИЖУК, Коломия ВЕБ Портал

“Цього року пік цвітіння Долини нарцисів, що на Закарпатті, припав на 10-11 травня. Журналісти Коломия ВЕБ Порталу не залишилися осторонь такої події. Під’їжджаючи до долини, я відразу зрозуміла, що прямуємо правильно. Оскільки такої кількості машин та туристичних автобусів в цій місцевості ще треба пошукати. Це і справді досить подібно на паломництво… до квітки.

В касі треба придбати квиточок за символічні 5 гривень, але тут ще можна і отримати велику кількість цікавої та корисної інформації.

“Долина нарциciв” — заповідний масив, що знаходиться в урочищі Кіреші в 4 км від м.Хуст Закарпатської області. З 1992 р. у складі Карпатського біосферного заповідника входить до мережі біосферних заповідників міжнародного значення під патронатом ЮНЕСКО.

Заповідник розташований на висоті 180—200 м. над рівнем моря в західній частині Хустсько-Солотвинської долини. Заповідна територія площею 256 га займає рівнинну ділянку в заплаві річки Хустець. Поряд з природними водотоками на території масиву знаходяться i штучні — канали меліоративної системи. Саме ці рови і загрожують знищенню унікальної екосистеми, оскільки нарцис – рослина вологолюбна. Є ще одна загроза… Ці землі полюбилися і гаям, які, за словами лісників, значно розрослися в розмірах.

Поява закарпатської реліктової Долини нарцисів пов’язана з льодовиковим періодом на Землі. Вчені кажуть, що тоді сталися певні геологічні катаклізми і з гір сповз величезний шмат землі разом з унікальними рослинами. Після сходу льоду з гір стікало багато води, що сприяло акліматизації, цвітінню і розповсюдженню нарциса вузьколистого. З часом в низовині від сучасного Мукачева до Хуста, де росли нарциси, з’явилися дубові ліси. Після того, як на землях стали здійснювати господарську діяльність, площа долини нарцисів зменшувалася.

Питання всім

20 травня 2009 року тіло  27 річної Інни Кузан було передано землі. Душа її зараз належить Богу. Нам належить пам’ятати про заробітчанську долю Інни, що привела її до смерті.

Інна залишила тут трирічну доньку Іринку, чоловіка Бориса, батьків Лесю і Петра Сиротів, молодшу сестру, родину чоловіка, що стала для неї другою сім’єю. Залишила вона всіх нас, а сама пішла як попередження і застереження заробітчанського нещастя.

Коли люди проводили в останню дорогу Інну Кузан, ніхто не посмів закинути злим словом про те, що сталося. Але кожен  в глибині серця розуміє, про що власне йдеться. Чому власне українська спільнота тане на очах?

Частина розкидана по світах, частина занедбана вдома. І там, і там рівень охорони здоров’я бажає бути кращим. Культура піклування про власне здоров’я має стати преорітетом не тільки державних структур, а для людей самих, перш за все.

Хто потрапив закордон, може вже зрозумів, що тут діє принцип “пан, або пропав „. Як сам себе не врятуєш, не попіклуєшся про власне медичне страхування наперед, не сплачуватимеш щомісячну великі суми до страхових компаній, то ніхто про тебе піклуватися тут не буде. Такі  норми. А як пристанеш до відпрацьованої системи медичного страхування, то лікарі вже зобов’язані будуть належним чином попіклуватися про твоє здоров’я. За це їм платять гроші вже страхові компанії, кому ви довірили піклуватися про своє здорове майбутнє. В разі найгіршого, страхова каса попіклується, щоб ви отримали достатню фінансову підтримку  на оплату  складної операції чи обстеження.

Не всі країни Західної Європи мають добре відпрацьовану систему медичного захисту мігрантів чи людей без паперів. Німеччина, зокрема, була мало не єдиною країною, де без наявного посвідчення про легальний статус, не можна було отримати медичну допомогу, а лікарі зобов’язані були повідомляти поліцію про надходження нелегального хворого. Зараз ситуація міняється. Під тиском громадянського суспільства нещодавно почав діяти новий закон, який не примушує лікарів “здавати „ нелегальних хворих поліції. Крім того, дискутується надання нелегалам спеціального анонімного листка хворого, згідно якого хворі без відповідних паперів зможуть звертатися до лікарів.

«А судді ХТО»?

В суботу, 16 травня, представники українських організацій Чікаго провели пікетування німецького консульства в цьому місті.

Українська громада обурена безпідставним арештом та затриманням Івана Дем’янюка Німеччиною. В руках чисельні учасники протесту тримали плакати з наступними надписами: , «Руки геть від України!», «Ізраїль оправдав Дем’янюка; Німеччині- ганьба!», «Не дамо паплюжити честь України!», «Україна втратила 14 млн синів і дочок у ІІСВ», «Німеччина – філіал Газпрому Путіна» та інші.

Тисячі правдивих НІМЕЦЬКИХ організаторів і безпосередніх виконавців злочинів проти людства, такі як Курт Бехер, Бест Вернер, Гьотх Амон Леопольдта інші, або взагалі не понесли покарання, або понесли суто символічне. Нині Німеччина скромно мовчить про той факт, що після 1945 року, згідно з рішенням німецької юстиції, велика кількість генералів і офіцерів “Дас шварце корпс” – Чорного корпусу СС уникли покарання чи отримали незначні терміни ув’язнення.

Незважаючи на ці факти, сьогодні, за іронією долі, кат – Німеччина – збирається судити свою жертву – свого військовополоненного Івана Дем’янюка!

Окрім того, варто зазначити, що офіційними інституціями Держави Ізраїль за всі повоєнні роки НЕ розпочато жодної справи проти співробітників радянських КҐБ-МҐБ-НКВД-ОҐПУ, які винищили в минулому столітті не менше євреїв, ніж їхні друзі-есесівці.

В часи нацистського режиму було також багато євреїв, які аби вижити, примусово виконували роботи в таборах смерті, і як не прикро, є спогади, що деякі з них доносили німцям. Дивно, але немає й одного випадку, щоб Ізраїльська Феміда висунула їм обвинувачення та розправилася над єврейськими капами.

19 травня 2009 року син Івана Дем’янюка – Джон Дем’янюкМолодший, у своєму зверненні до ЗМІ сказав наступне: « ХТО вирішує сьогодні, чи український військовополоненний, який пережив страхи нацистської окупації та обвинувачення якому не мають жодних фактичних доказів, завинив більше, ніж будь-який єврейський ув’язнений, який відсортовував одягзамордованих євреїв, обрізав їхнє волосся та виривав золоті зуби з мертвих, для того, щоб вижити?» Закон для всіх один, чи іншим «вибачили» ТЕ, за що нині притягується до відповідальності українець Іван Дем’янюк? А судді ХТО?

Історична роля української діяспорної преси – служити громаді і нації

Аскольд Лозинський

Підчас Першого Конгресу Світового Конгресу Вільних Українців в Ню Йорку 16 листопада 1967 року відбулася Перша Світова конференція українських журналістів. На цій конференції відомий журналіст з стажем в Канаді, а пізніше в США, Михайло Сосновський виголосив доповідь в якій він процитував з книжки Волслі і Кембел про журналістику, такі слова:

Журналістика існує для того, щоб виконувати службу, а служба, яку журналістика виконує, зумовлена ідеологією суспільства, якій вона служить.

Загально прийнято у демократичному суспільстві, що преса це четверта гілка влади. Фактично у суспільно-громадському життю, і тим більше для бездержавної нації, преса набагато більше. Преса є не тільки сумлінням суспільства. У відсутності гілок влади преса встановлює норми і рамки існування і співжиття даного суспільства, ці засади і принципи аналізує та пояснює і вкінці проводить саму діяльність, тобто завдання суспільства шляхом комунікації.

Тому і не диво, що майже у кожному випадку, чи при припливі перших імігрантів на дані береги, чи навіть пізніших хвиль іміграції з дещо відмінною ідеологією, завжди між першими намаганнями було і залишилося влаштувати власну пресу. Сьогодні „четверта хвиля” це робить через громадські структури, а інколи навіть через ініціятивних особистостей та через спонсорів, котрі вказують ідеологічний напрям. Це саме відноситься до діяспорного телебачення чи радіомовлення. Інколи, коли пресу профінансовує різними шляхами держава, вона подає напрям. Ясно це далеко менше відчутно з сторони демократичної держави чим авторитарної.

Недвозначність цього ідеологічного напряму можна побачити з 15 грудня 1948 року коли появилося у Канаді перше число часопису „Гомін України.” У редакційній статті того числа сказано:

Поява цього часопису не є випадкова. В Канаді бракувало друкованого слова

“Народна самооборона” поставить питання про відповідність займаним посадам деяких послів України в інших державах, зокрема в Німеччині, КНР і Кореї.

“Народна самооборона” запевняє, що поява чергових документів, “злитих” у пресу МЗС, в чергове доводить про упереджене ставлення до Юрія Луценка.

ТСН

“Народна самооборона”

Громадянський рух “Народна самооборона” звертається до президента Віктора Ющенка з вимогою негайно подати до Верховної ради кандидатуру для призначення на посаду міністра закордонних справ України.

Про це йдеться у заяві “Народної самооборони”.

Крім того, підкреслили автори заяви, у контексті розгляду кандидатури нового міністра закордонних справ “Народна самооборона” поставить питання про відповідність займаним посадам деяких послів України в інших державах, зокрема в Німеччині, КНР і Кореї.

Як зазначають у “Народній самообороні”, “поява чергових документів, “злитих” у пресу Міністерством закордонних справ України, в чергове доводить про упереджене ставлення до міністра внутрішніх справ Юрія Луценка”.

За словами авторів заяви, “не маючи жодних офіційних доказів того, що міністр внутрішніх справ Юрій Луценко якимось чином порушив закон, перебуваючи в аеропорту м. Франкфурт-на-майні,

Так розпорядився Господь…

Посмертна звістка.

18 травня 2009 року в 15 год. 45 хвилин ракові метастази відпрацювали свою смертельну програму для організму Інни Кузан.  Інни не стало….

20 травня 20о9 року в 10 годині  селі Устечко Заліщинського району Тернопільської області відбудеться відспівування душі померлої Інни Кузан.

Цими дня вона з своїм чоловіком Борисом мали би святкувати шосту річницю свого шлюбу. Тоді 17 травня 2003 року село Устечко Заліщинського району Тернопільської області мало велику радість: молодий вчитель  історії Борис, випускник Чернівецького університету і випускниця Івано-Франківського коледжу бухгалтерів Інна брали шлюб.  Сьогодні село Устечко потонуло в скорботі: Борис втратив свою дружину.

По годині, як селом пронеслася чутка, що Інну здолала хвороба раку  шлунку, до будинку Кузанів почали стікатися люди. Може, щоб засвідчитись, чи є то правда, що 27 річна молода жінка може відійти від них назавжди . Історія життя Інни є короткою.

Інна народилася 8-го серпня 1982 року в селі Михальче Городенківського району Івано-Франківської області.

A cерце – за Вкраїну

«Тебе згадаю в застінку перед кінцем»…
Пам’яті вокаліста гурту «Рутенія» Кості Єрофєєва

Олена ЗВАРИЧ

«Не плач, кохана,

Вже сурми грають.

Тебе згадаю в застінку перед кінцем,

Бо хто воює — той не вмирає,

Повік залишиться бійцем»…

Костя Єрофєєв і не був бійцем. Бійцем був його голос. Голосище. У чоловічій вбиральні університетського гуртожитку фізиків, що на Ломоносова, вони разом з Толіком Сухим випробовували резонанс звуку — співали а капелла, та так, щоб потріскалися шибки. Пардон, але саме так проходив один з етапів народження потім легендарного андеграундного гурту «Рутенія», лауреата першої «Червоної рути». Стояли передреволюційні часи — 1988—1990 роки, коли політичні дискусії для студентства були цікавішими за дискотеки. Сухий з Єрофєєвим співали в дві гітари Веремчукового «Пана полковника» і «Танго для танка», «Я Крук, чорний сотник УПА» — пісню, яку написав Толік, його ж «Колискову». «Рутенія» спершу була «гуртом для своїх». Потім своїх ставало все більше й більше. У 2000–му я з’ясувала, що люди, молодші за нас майже на покоління, теж слухають старі записи «Рутенії».

Пізніше, коли Костя віддалився від «Рутенії», він записав свій єдиний сольний диск «Легіонер».

Луценко заявляє, що «Більду» його здав Секретаріат Президента

Міністр внутрішніх справ України Юрій ЛУЦЕНКО впевнений, що інформацію про конфлікт між ним і поліцією в аеропорту Франкфурта-на-Майні німецькій газеті “Більд” (Bild) надав Секретаріат Президента України через українського журналіста.

Про це він заявив в інтерв`ю “Газете по-киевски” №88 (1488) від 18 травня 2009 року.

“«Більду» повідомив український кореспондент, який одержав інформацію із Секретаріату Президента. У свою чергу, секретаріату доніс МЗС, а йому – посольство України в Німеччині. Журналіст, не одержавши підтвердження інформації в МВС, звернувся, очевидно, до своїх знайомих у жовтій німецькій пресі”, – сказав Ю.ЛУЦЕНКО, додавши при цьому, що “на другий день перебування у Франкфурті, коли вже відлітали до Кореї, бачили людину з професійною фотокамерою, що фіксувала наш відліт. І вже тоді я зрозумів, що стався витік”.

У той же час міністр сказав, що не хоче називати прізвище журналіста, але зазначив: “Він працює в інтернет-виданні”.

Відповідаючи на одне із запитань, Ю.ЛУЦЕНКО визнав, що у складі делегації була й українська співачка Руслана ЛИЖИЧКО.

“Руслана була у складі делегації – її запросила корейська сторона, але вона пройшла на літак раніше… Вона сиділа в літаку і нічого не бачила. Вона бачила наш обід, але не сам конфлікт з німецькою поліцією”, – зазначив він.

Також Ю.ЛУЦЕНКО категорично спростував поширені раніше заяви про те, що він нібито перед вильотом до Німеччини пив горілку в аеропорту “Бориспіль”.

“Та не було ніякої горілки в «Борисполі»! Я пив чай і каву з першим секретарем посольства і послом Кореї в Україні!”, – запевнив міністр.

МИЛОЗВУЧНІСТЬ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

Як відомо, спостерігаються певні відмінності у сприйнятті різних мов передусім їхніми носіями.

Так, давні греки підкреслювали гармонійність своєї мови на противагу невпорядкованій, начебто подібній до беззмістовного белькотання мові “варварів”. Давні слов’яни підкреслювали зрозумілість своєї мови (виводячи назву слов’яни від слово) на противагу незрозумілим мовам сусідів – начебто “німих”, німців. А баски, абхази, ірландці, тобто носії давніх середземноморських культурних традицій, звертають увагу передусім на складність своєї мови на противагу іншим.

Носії української мови підкреслюють передусім її милозвучність. “Те, що українська мова відзначається особливою милозвучністю, відомо здавна, і, здається, ніхто не сумнівається в цьому тепер…”, – пише дослідник Тоцька Н.І.

Те, що українська мова відзначається особливою милозвучністю, відомо здавна, і, здається, ніхто не сумнівається в цьому тепер, хоч найменше можуть про це судити самі носії української мови, оскільки для них мова знаряддя щоденного спілкування, а не об’єкт для спостереження. Але про красу й приємність звучання української мови є більш ніж достатньо усних і писемних свідчень, у тому числі загальновідомих, і звичайних іномовців, і видатних діячів, і фахівців, а з їхніх слів – і українців. Наведемо тут тільки декілька.

Ще в середині минулого століття видатний російський мовознавець-славіст І.І.Срезневський звернув увагу на високу музикальність української мови. Він писав: “Сила людей переконана, що ця мова є одна з найбагатших мов слов’янських, що вона навряд чи уважить богемській щодо рясноти слів та виразів, польській щодо барвистості, сербській щодо приємності, що це мова, яка навіть і у вигляді необробленому може стати нарівні з мовами обробленими гнучкістю і багатством синтаксичним, мова поетична, музикальна, мальовнича”.

Подібно оцінив українську мову за її звучанням тогочасний поет і перекладач українських пісень німецькою мовою В.Боденштедт, який довго жив у Росії і багато подорожував по Україні. “Українська мова наймелодійніша й найголосніша поміж усіма слов’янськими мовами, з великими музикальними можливостями”.

Легенда про вишиванку

тернопіль у вишиванках

(Записано на Тернопільщині.)

ВИШИВАНКA

Був час, як почав на землі люд вимирати. Від якої хвороби, того ніxтo не знав. Отак іде чоловік і враз упаде, зчорніє, запіниться і вмре.

Втікали люди з сіл у ліси. Та слідом за ними гналася хвороба. Не жалувала ні молодих, ні старих. Находив такий час, що вже й хоронити вмерлих нема кому…

А жила собі в селі над Дністром бідна вдова Марія. Забрала пошесть у неї чоловіка й п’ятеро дітей. Лише наймолодша Івaнкa ще здорова. Пантрує мaтіp за донечкою, як за скарбом найдорожчим.

Але не вберегла… Почала сохнути Івaнкa, їсти не хоче, а тільки п’є, блідне, тане на очах. А ще просить мaтінкy:

— Врятуй, мамо, я не хочу помирати!

І так ті оченята благають, що бідна жінка місця собі не знаходить.

Одного вечора до хати прийшла якась бабця старенька.

Як і коли прийшла, Марія не чула.

— Слава Богові, — привіталася.

— Слава.

— Що, помирає остання?

— А могла б жити!

Аж кинулася Марія:

— Як? Бабуню сердечна, як Бога благаю, спаси, порятуй найменшу. Не лиши в сaмoті на стapість!

Взяла, певно, стара до серця той плач і мовила:

— Повідаю тобі тайну тієї страшної хвороби. Але присягни, що не обмовишся. Дитям присягай!

Дитячий центр “Материнка” (м. Берлін) оголошує набір на курси для дітей

Дитячий  центр “Материнка” (м. Берлін) розпочинає заняття музикою, мистецтвом і українськими народними танцями з дітьми українського походження Берліна і всіма, кого цікавить українська культура.

Музичний курс передбачає вивчення основ музичної освіти в комбінуванні з  мелодикою української мови. Діти вивчають українські пісні, забави, танці та інші елементи української культурної спадщини в поєднанні з їх сучасниим викладенням і сприйняттям. Мета – розвиток музичних здібностей дитини і плекання материнської мови, якщо нею є українська.

Заняття ведуть дипломований викладач музики для дітей, хореограф і диригент Любов Григорівна Шнайдер і викладач української мови, дипломований педагог і практикуючий викладач української мови Ольга Самборська. Курс розрахований на дітей молодшого шкільного віку. В програмі курсу передбачено співпраця з батьками в підготовці музичних вечорів для дітей і дорослих.

Курс вишивки передбачає вивчення основ української народної вишивки і елементів образотворчого мистецтва. Заняття веде дипломована вишивальниця Вікторія Барановська. Курс розрахований на дітей молодшого і  старшого шкільного віку.

Курс українського танцю для дітей передбачає вивчення основ українського народного танцю. Заняття веде дипломований викладач українського народного танцю Сергій Ємельянченко. Курс розрахований на дітей молодшого шкільного віку.

Заняття проходять в приміщенні родинного дому Familienzentrum Mehringdamm за адресою Mehringdamm 114 Berlin 10965

Більш детальну інформацію про умови участі в курсах можна отримати за телефонами: 01775495465 або 030 – 69518122.

Запис на курс здійснюється телефонічно або за електронною адресою info@ukz-berlin.de

Будемо раді Вас у нас бачити!

Німеччина погодилася зняти депортацію українським заробітчанам, затриманим рік тому

Третій сорт. Боротьба за перший триває

ttp://www.dt.ua/1000/1550/66166/

№ 17 (745) 16 — 22 травня 2009

---

Автор: Тетяна СИЛІНА

26 травня десять українських громадян відзначать дуже неприємну річницю. Рік тому, повертаючись автобусом додому із сезонних робіт з Іспанії транзитом через Німеччину, вони були затримані німецькою поліцією всього за кілька кілометрів від німецько-польського кордону. За те, що нібито не мали дозволу перебувати на території Німеччини. Їх обшукали, роздягаючи догола, забрали всі зароблені гроші, того ж дня судили, а наступного ранку депортували до України.

Як пояснювали згодом (коли інцидент уже набув широкого резонансу) українським дипломатам чиновники Єврокомісії, проблеми з транзитом громадян третіх країн виникають регулярно у зв’язку з нечіткістю відповідних положень Шенгенського законодавства, що призводить до його різного трактування державами-членами. Зокрема з’явилася прогалина в регулюванні транзиту власників національних віз у зворотному напрямку (тобто під час повернення на батьківщину). Ця «прогалина» в Шенгені обернулася для українських громадян безстроковою забороною на в’їзд у ФРН (що, фактично, означає заборону на в’їзд до всіх інших країн–учасниць цієї угоди), втратою зароблених тяжкою працею грошей і приниженням людської гідності.

Цю історію «ДТ» дуже докладно описало в статті «Третій сорт» (№22 (701), 14—20 червня 2008 р.), а через три тижні в матеріалі «Третій сорт. Боротьба за перший» (№25 (704), 5—11 липня 2008 р.) повідомило про перші результати спроб українців відстояти свої права, захистити честь і гідність.

31 травня 2009, в Берліні – зустріч з Євгеном СВЕРСТЮКОМ

Їх називають безлико:

шістдесятники, дисиденти, нонконформісти…

Але кожен з них, хто вистояв в той сірий час брехливої ідеології, де стіни мали „вуха“, а КҐБ в кожному бачив потенційного „юду“, – вистояв ціною власного здоров’я, добробуту, свободи і життя; є і залишиться світлою постаттю, не тільки в історії України, а насамперед людства і людяности!

Як це було насправді, як є нині?! Події устами учасника і очевидця.

Творча зустріч з автором  численних книг та статей з літературознавства, психології і релігієзнавства, перекладів з німецької, англійської, російської мов, засновником і головним редактором всеукраїнського православного часопису «НАША ВІРА», з колишнім політв’язнем і дійсним президентом Українського ПЕН-клубу

Євгеном Олександровичем СВЕРСТЮКОМ

відбудеться в неділю 31 травня о 11:30 год. в парафіяльному домі при римо-католицькій церкві Св. Євангеліста Йоана, за адресою:

St. Johannes Evangelist Kirche

Waldstraße 11

12487 Berlin-Johannistal, S-Bahnhof Schöneweide

S-9, S-46,47; dann Tram-63 oder BUS 160 zweite Haltestelle – Sterndamm-Königsheideweg

Симон Візенталь, Іван Дем’янюк, німецьке правосуддя та вільна преса

Сергій Грабовський , для «Телекритики» 15-05-2009

Серед українців, поза сумнівом, були воєнні злочинці найвищих рангів. Скажімо, генерал армії Іван Черняхівський, командувач ІІІ Білоруським фронтом, під чиєю орудою розгорнулося масштабне знищення цивільного німецького населення Східної Прусії (втім, під розряд «німців» потрапляли й кашуби, й поляки, й навіть зацілілі євреї). Сотні тисяч замордованих дітей, жінок, стариків - «заслуга» цього полководця сталінської школи. Сьогодні про «зачистку» Східної Прусії, нарешті, пишуть і свідки подій (Леонід Рабичев, «Війна все спише»), і незалежні дослідники (Марк Солонін, «Весна перемоги. Забутий злочин Сталіна»). Проте що цікаво: офіційні органи влади Німеччини, включно із владою судовою, ці злочини просто ігнорують, не помічають (можливо, воліючи не псувати відносин із великою дружньою державою – самі знаєте якою, де товариша Сталіна наразі офіційно визнано «ефективним менеджером»?). І преса німецька щодо цього воліє не надто розводитися, і професійні історики у більшості своїй – також.

Вистачало серед українців і тих, хто натхненно займався нищенням євреїв у концтаборах і в’язницях. Досить узяти спогади, скажімо, Лева Разгона чи Антона Антонова-Овсієнка, щоб переконатися в цьому. Тільки й різниці, що одні начальники та рядові охоронці ҐУЛАҐу ставилися однаково нелюдськи до всіх в’язнів, а інші – спеціально виділяли осіб єврейського походження, щоб якимось особливим чином позбиткувати з них. Проте що цікаво: мені не відомо про жодну спробу офіційних інституцій Держави Ізраїль домагатися суду і кари над тими, хто нищив у СРСР євреїв – і як «просто» в’язнів режиму, і як власне євреїв – тобто «космополітів», «агентів Джойнту», «сіоністів» тощо. Очевидно, КҐБ-МҐБ-НКВД-ОҐПУ (друга в ХХ столітті після SS державна структура за числом замордованих євреїв) користується серед ізраїльського істеблішменту надто великою повагою - не випадково ж до підполковника КҐБ Путіна офіційний Ізраїль не має жодних претензій ані з приводу минулого, ані з приводу сьогодення: згадаймо, скажімо, недавню програму «Шустер live» і заяву посла Ізраїлю в Україні стосовно того, що поведінка російської делегації в Женеві під час скандальної промови президента Ірану не тягне за собою якогось вияву невдоволення з боку її держави.

Журналістів з України цікавило “становище української діаспори, зокрема українських мігрантів, в Німеччині”?

Як повідомив сайт посольства України в Німеччині, щоправда, постфактум, що в Берліні перебувала делегація журналістів з України. Їх цікавило “становище української діаспори, зокрема українських мігрантів, в Німеччині”. Українці діаспори Берліна, що займаються темою мігрантів в НімеччинУкраїнці діаспори Берліна, що займаються темою мігрантів в Німеччині і дослідженням становища діаспори, навіть і гадки не мали про приїзд українських журналістів. А дуже шкода, що посольствоб, українські ЗМІ і політично-активна діаспора живуть на різних планетах. Нам би дуже корисною була саме  співпраця всіх трьох складових. Йдеться про справи українських мігрантів, якими вже рік займається група активістів Ukraine Kompetenz Zentrum.  Про це чомусь згадали всі тільки зараз, коли прроблеми з німецькою поліцією виникли у міністра внутрішніх справ України Ю. Луценка. Коли все тихо і мирно, то впрягатися в боротьбу за честь і гідність українців за кордоном доводиться одиноким індивідуумам. Політика ігнорації одні одних ще нікому не принесла користі. А не використати таку можливість, яку мали українські журналісти, відвідуючи німецькі устранови і медіа, для адвокування справи наших заробітчан, яке так потрібно зараз, коли їх срава вже перейшла до німецького суду, є просто прикрістю.

Якщо ж  когось з журналістів, що були в Берліні, таки дійсно цікавить становище українськиї мігрантів і діаспори Німеччині, будь-ласка, звертайтеся до нас за ел. адресою info@ukz-berlin.de

ред.

“З 3 по 8 травня на запрошення Європейської академії Берліна та МЗС ФРН у Німеччині перебуває група шеф-редакторів українських ЗМІ з метою ознайомлення з програмами підготовки та підвищення кваліфікації німецьких журналістів, а також з особливостями висвітлення у ЗМІ ФРН актуальних міжнародних подій, у т.ч. впливу світової фінансової кризи на економіку країн Європи.

У рамках візиту 4 травня відбулася зустріч українських журналістів з Послом України Н.Зарудною.

Про це йдеться у листі посла України в Німеччині до МЗС

http://tsn.ua

Посол України в Німеччині Наталія Зарудна підтверджує, що в аеропорту Франкфурта-на-Майні Юрія Луценка та його сина “не допустили на борт для посадки у зв’язку з їх перебування у нетверезому стані”.

Про це йдеться у листі посла України в Німеччині до МЗС.

Лист датований 5 травня, тобто на наступний день після інциденту, і має гриф “для службового користування”. Його було надіслано до МЗС системою кодованого захисту інформації.

“За інформацією німецької сторони, міністр та його син почали сперечатися з представниками “Люфтганзи”, після чого була викликана поліція. На місце події прибули 8 поліцейських відділення земельної поліції в аеропорту Франкфурт-на-Майні. Після прибуття поліцейських міністр та його син продовжили суперечку з ними та чинили опір, не підкорившись їхнім вимогам, за що були затримані та у наручниках доставлені до поліцейської дільниці аеропорту. За поясненням співробітників поліції, під час затримання міністр та його син висловлювали погрози та образи на адресу поліції”, – йдеться в листі Зарудної.

Згідно з повідомленням посла, міністру та його сину було висунуто обвинувачення за чотирма статтями Кримінального кодексу Німеччини.

“У ході попереднього розслідування німецькою поліцією Ю.В.Луценку та його сину було висунуто обвинувачення у порушенні громадського порядку, нанесення образи, тілесних ушкоджень та опору співробітникам поліції при виконанні ними службових обов’язків (відповідно до статей Кримінального кодексу ФРН 113, 185, 223, 224)”, – говориться у листі.

Прикордонної служба:«компетентними органами РФ в’їзд на територію Росії Ю.Г. Кононенку заборонено»

З А Я В А

ПРАВЛІННЯ ОБ’ЄДНАННЯ УКРАЇНЦІВ РОСІЇ ТА

ПРАВЛІННЯ ФЕДЕРАЛЬНОЇ НАЦІОНАЛЬНО-КУЛЬТУРНОЇ

АВТОНОМІЇ УКРАЇНЦІВ РОСІЇ

Як стало відомо, 10 травня 2009 р. представники прикордонної служби ФСБ Росії не дозволили в’їзд на територію Російської Федерації першому заступнику голови Об’єднання українців Росії громадянину України Юрію Кононенку, який повертався до місця постійного проживання в Москві.

Юрій Кононенко мешкає в Росії з 1961 року, має виданий в установленому порядку дозвіл на постійне проживання та посвідку на проживання. У Москві також мешкають його дружина, донька та батьки.

Представники прикордонної служби ніяк не мотивували свої дії, а лише повідомили, що «компетентними органами РФ в’їзд на територію Росії Ю.Г. Кононенку заборонено». Будь-якої попередньої інформації про наявність такої заборони не було.

Правління Об’єднання українців Росії та Федеральної національно-культурної автономії українців Росії розглядають такі дії державних органів РФ як політичне переслідування активістів українських організацій Росії та висловлюють рішучий протест.

Правління ОУР та ФНКАУР вимагають від державних органів РФ чітких і зрозумілих роз’яснень щодо заборони в’їзду Юрію Кононенку на територію РФ і негайного скасування цієї заборони.

Правління Об’єднання українців Росії

Правління Федеральної національно-культурної автономії українців Росії

м. Москва, 14 травня 2009 р.

Країна мрій: “На День Перемоги Олег Скрипка влаштував у Берліні веселі танці”

А ось як написали про свій берлінський візит організатори “Країни мрій” (джерело: http://krainamriy.com). Бачення подій навколо “святкування 9 травня” Берліні в українців Берліна дещо не збігається з автором цього пресс-релізу. Про це в статті Тур для українців Берліном мультикультурним *ред. :

“На День Перемоги Олег Скрипка влаштував у Берліні веселі танці

Надвечір 9 травня з вікон берлінського клубу «Kaffee Burger» лунали запальні українські мелодії, а клубна кухня пригощала гостей борщем, млинцями та варениками – того дня українська громада Берліну святкувала День Перемоги під вибухові ритми українського Етно-диско, які доправив до столиці Німеччини DJ O’Skrypka.

До Берліну Олег прибув на запрошення інтернет-порталу Ukrainians.de та Посольства України у Німеччині. Візит, за словами Олега, носив «напівофіційний» характер – крім «протокольних» заходів, таких наприклад, як творча зустріч із земляками в «Ukrainian Berlin Club’і» та автограф-сесія, на яку місцеві шанувальники записувались за тиждень, співак відвідав декілька картинних галерей та досхочу помандрував берлінськими вулицями, які у далекому сорок п’ятому брав штурмом його дід – старшина сухопутних військ Першого Українського фронту Павло Михайлович Скрипка.

14 травня 2009   11:50″

Тур для українців Берліном мультикультурним

Діаспора культурна.

Культурність діаспори українців в окремо взятій країні чи місті визначають по подіях, які здатна організувати група присутніх організованих чи неорганізованих українців. Потяг до культурної експресії українців закордоном, на мою думку, вищий, ніж у їх земляків на батьківщині. Можливості для цього у них навпаки менші. Явище настальгії підсилює потребу як в споживанні українського культурного продукту при відсутності такого, так і в його виробленні. Про те, яким є цей продукт, що виробляє діаспора Берліна і що споживає вона, в цій статті.

Берлін мультикультурний.

Місто Берлін відоме в світі своєю культурною складовою. Кількість культурних подій, вернісажів, концертів, виставок тут є такою, що рядовому туристу, як і рядовому жителю міста, складає труднощі зосередитись на тій чи іншій події. Про культурні події тут інформують кілька потужних інфопорталів. Серед них Цітті (http://www.zitty.de), Тіп (Tip), Берлін.де (http://www.berlin.de). Про російську, що часто позиціонує себе як російськомовна, культуру інформують російськомовні джерела http://007-berlin.de, Wernermedia group через “Берлінская газета” і “Європа Експресс”, незалежне видання “РУССКАЯ ГЕРМАНИЯ” (в Берліні – “РУССКИЙ БЕРЛИН”), радіо Русский Берлін (Радио Русский Берлин) та інші.

Про українські події можна прочитати

Преса: ”Україна має в Німеччині поганий імідж”

Марта Шокало

	Юрій Луценко

“Луценко обзивав німецьких поліцейських “нацистськими свинями” – заголовок у газеті “Сегодня”.

Українська преса цитує нові резонансні звинувачення на адресу українського міністра.

“Сегодня” цитує німецький журнал “Фокус”, який написав, що Юрій Луценко не тільки бився, а й вигукував на адресу німецьких поліцейських фашистські та расистські образи. Про це нібито йдеться у доповідній записці франкфуртської поліції на адресу міністра внутрішніх справ Німеччини.

Там сказано, що пан Луценко нібито називав “нацистськими свинями”.

“І в них занадто високий ритм, занадто жорсткий ритм.”

Українські вечорниці Олега Скрипки у Парижі

Катерина Осадча: Вітаю. Я Катя Осадча. Світське життя починається. І ми знову у Парижі. Цього разу зустрінемося з Олегом Скрипкою. Колись музикант прожив у франзуцькій столиці сім років. І тому знає це місто не гірше за парижан. Сьогодні тут на Монмартрі Олег влаштовує українські вечорниці. А поки він остаточно не поринув в організаторські клопоти, прогуляймося з ним паризькими вуличками.

Осадча: Bonsoir.
Скрипка: Bonjour, Катерино.
Осадча: Рада вітати вас у Парижі, у вашому другому місті. Насправді, ви тут жили досить таки довго.
Скрипка: Я у Парижі жив біля восьми років, але біля Монмартру я жив недовго, десь півроку.
Осадча: Десь тут недалеко?
Скрипка: Задня сторона Монмартру, вона більш спокійна і менш туристична.
Осадча: Олеже, у той час, як ви жили у Парижі, з’явилися такі французькі звички?
Скрипка: Звичайно. Круасани зранку їсти. Я просто дуже ностальгую у Києві – не можна знайти круасанів. Я, як сюди приїжджаю, у Париж, – свіжі круасани,  чи є шоколадні хлібці. А по-друге, співати французький шансон. Я зрозумів, що шансон – це дуже гарно.

Олег Скрипка: “Ми хочемо об’єднати всіх українців за кордоном.”

Співак 44-річний Олег Скрипка провів вечорниці в Парижі на Монмартрі. Це район, де жили художники Пікассо, Ренуар, Дега, ван Ґоґ. Нині там працюють кабаре, галереї, ресторани.

— Три роки фестиваль ”Країна мрій” експортує українське Різдво до Європи, — розповідає Скрипка. Він є засновником цього фестивалю. — Перші вечорниці повезли до Швейцарії 2005-го. Минулорічний Святвечір провели в Австрії.

Додає, що добре знає Париж. Скрипка жив у цьому місті сім років. Багато виступав, був одружений із француженкою Марі Рібо.

— Привіз французам горілку, узвар і квадратний метр сала. Власноруч тер мак на кутю. Радів, коли побачив, що приїхали люди з Бельгії, Швейцарії, Великобританії. Ми хочемо об’єднати всіх українців за кордоном.

На святі виступили фольклорна капела ”Чоботи з Бугая”, польський гурт ”Велика оркестра”. Квитки коштували 37 євро. Середня ціна на такі концерти в Парижі удвічі менша. Зал Елізе Монмартр був повним. Музикантам подарували ексклюзивне вино, яке можна придбати лише на аукціонах.

Анна УСІК

За кордоном на вечорниці можна потрапити частіше, ніж в Україні

Олег Скрипка: Через десять років етно–диско буде мегапопулярним, але я вже працюватиму над чимось іншим
Першого квітня після вечорниць по Європі Скрипка вдягне москвичів у вишиванки і навчить їх танцювати гопака з гречаниками

Ольга ЖУК

Хвилі Амура від батька етнічного фестивалю «Країна мрій», рокера і популяризатора української культури Олега Скрипки покотилися по всьому світові. Його авторський проект етно–диско–вечорниці можна вважати одним із найбільших досягнень у музичній розважальній культурі України. Про те, чому він частіше організовує вечори за кордоном, ніж удома, як іноземці п’ють горілку, закушують салом і співають «Ти ж мене підманула», хто йому допомагає пробиватися на Захід і як розвиватиметься етно–диско на наших теренах, Олег Скрипка розповів «УМ» в ексклюзивному інтерв’ю.

Лист українцям Берліна

Добрий день шановні Українці!

Вас турбують козаки з України. Молоді люди, що цікавляться побратимами із-за кордону. Раді будемо поділитися інформацією про сучасних козаків, їхнє життя. Маємо фото, відео та друковану літературу. Залюбки поділимося, порадимо як стати справжнім козаком, чи набути козацьких вмінь. Ми живемо як козаки і займаємося тільки козацькою справою. А чим ви, чи ваша організація, займаєтеся. Дуже раді будемо почути прихильників козацтва, патріотів України чи просто шанувальників здорового способу життя.
Чекаємо кілька слів у відповідь (любою мовою). 

З повагою Ігор Кобзар представник Міжнародної федерації Бойового Гопака.

Україна
Дніпропетровськ
Славна козацька земля!!!

Міжнародна федерація Бойового Гопака - http://hopala.org

igorkobzar@i.ua

Верховний Учитель Бойового Гопака Павлів Віктор Іванович, Учитель Бойового Гопака Незабаром мине 10 років як я досліджую життя Засновника стилю Пилата Володимира Степановича. Життя Учителя достойне поваги і наслідування. Вирішив написати про В.С.Пилата, тому що частенько буваю у різних гопаківських громадах і мене дуже сильно здивувало те, що багато хто з учнів, що вивчають створене Учителем бойове мистецтво, надзвичайно мало знають про самого Засновника. Засновник Бойового Гопака Пилат Володимир Степанович народився у Львові

Генерал-отаман українського козацтва у Європі відвідав Прикарпаття

Івано-Франківське місто Коломию відвідав генерал-отаман українського козацтва у Європі, француз українського походження – Григорій Лагойдюк.

В рамках візиту він зустрівся зі студентами-французами Коломийського педагогічного коледжу. Мета зустрічі – відзначення 360-річчя національно-визвольних змагань, розпочатих Богданом Хмельницьким та удосконалення знань студентів. Відео про подію можна переглянути  на http://www.ua-reporter.com

Невгамовний козак із Шалетт

Ой, Григорій Лагойдюк з козацького роду,
уже давно йде світом гук від його походу.
Козаків зібрав загін у місті Шалетті
і пішов гуляти він та й по всій планеті.

Ці рядки з пісні, яку написав письменник Петро Ребро із Запоріжжя, про козака, сина українських емігрантів із Прикарпаття. Нещодавно герой пісні приїхав із Франції, не міг не відвідати місто над Прутом, а завітавши до редакції, поділився спогадами про своє життя, “козацькі походи”.

Народився повоєнного року в Австрії, замешкав у Франції. Батько, обдарований скрипаль, родом із Росохача Городенківщини, мати з Джурова, що в Снятинщині. Покинули Україну 41-го в надії на краще життя. Відколи Григорій пам’ятає себе, завше жили як українці, у сім’ї батько намагався прищепити любов до мистецтва, усього рідного, близького серцю українського. Не раз малий Грицько цікавився в тата, коли ж вивчатиме французьку, і чув у відповідь: “Ану, синку, повтори ще раз, що ти хотів. Запам’ятай: ми тут у своєму домі, а Франція – за вікном”. Це означало, що більше не варто запитувати про таке.

Повідомлення про події в Україні в німецьких ЗМІ сповнені стереотипів

Україна у дзеркалі західних мас-медіа
(червень 2007 року)

На період з 01.06.07 по 30.06.07 на Інтернет-сервері “Brama.com” (США) було
представлено 172 інформаційних повідомлення від об’єднаного корпункту BBC
Monitoring Service та Financial Times стосовно України.
Зазначені повідомлення класифіковано за тональністю («нейтральні”, “позитивні”,
“негативні”) з позицій їх потенційного впливу на сприйняття західною аудиторією іміджу України. У результаті проведення контент-аналізу із загальної кількості повідомлень (172):
♦ позитивну тональність мали 26(15%);
♦ негативну – 57(33%);
♦ нейтральну – 89(52%).
Аналіз показує, що за вказаними критеріями істотно переважає нейтральна
інформація.
Проаналізувавши інформацію за тематичними напрямами, виявляється, що у
повідомленнях стосовно внутрішньої політики негативна та нейтральна тональність майже врівноважена (1:1). У сфері зовнішньої політики рівнозанчною є позитивна та негативна тональність (1:1). Також спостерігається співвідношення негативної і нейтральної тональності у сфері економіки; позитивної та нейтральної у соціальній галузі.
Аналіз показує, що за вказаними критеріями істотно переважає нейтральна
інформація, а також спостерігається різке зменшення позитивної інформації щодо України.
Дослідження проводилось також за темами:
політична криза в Україні;
свобода слова;
Україна – НАТО;
Україна – ЄС;
питання реформування та законотворчий процес в Україні;
Україна-Росія;
Україна – Польща.
Повідомлення за тематичною спрямованістю й тональністю
Тематика К-сть (+) (-) ( 0)
Внутрішня політика 75 5 32 38
Зовнішня політика та міжнародні
відносини
50 9 9 32
Економіка 30 7 12 11
Екологія 0 0 0 0
Енергетика 3 1 0 2
Соціальна сфера 10 4 2 4
Військова сфера 3 0 1 2
Свобода слова 1 0 1 0

У с ь о г о 172 26 57 89
У в і д с о т к а х 15% 33% 52%
Загальні медіа – тенденції
Повідомлення про події в Україні в німецьких ЗМІ сповнені стереотипів.

„Редакторські настанови Бі-Бі-Сі”

Найостанніша версія „Редакторських настанов Бі-Бі-Сі” тепер є доступною для україномовної аудиторії. Українська Служба Бі-Бі-Сі здійснила переклад цієї „настільної книги” журналістів Бі-Бі-Сі, де стисло викладено засади та принципи роботи корпорації.

„Редакторські настанови Бі-Бі-Сі” є особливо актуальними для мультимедійного медіа-ринку України, що бурхливо розвивається”, – заявив директор Всесвітньої Служби Бі-Бі-Сі Найджел Чепмен, презентуючи книгу у Києві. В ході її запуску Українська Служба Бі-Бі-Сі намагалася з”ясувати, наскільки актуальними є журналістські принципи Бі-Бі-Сі для українського медіа-ринку.

Щось на кшталт „Редакційних настанов” існує в українських ЗМІ, погоджується більшість експертів. Український „Закон про друковані ЗМІ” передбачає, що редакційна політика має прописуватися в статутних документах. Але найчастіше, кажуть експерти, тих документів журналісти так і не бачать. Таким чином, редакції функціонують за „неписаними” правилами.

Принцип безсторонності, який сповідує Бі-Бі-Сі, з труднощами приживається на українському грунті. Нейтральність тут часто покрактовуюється як відсутність позиції.
„Переконати редакторів у власників, що треба мати безсторонню журналістику, неможливо, – каже Сергій Гузь, голова Незалежної профспілки журналістів. – Деякі редактори вважають, що ці чи інші політики є поганими апріорі, і про них так і будемо говорити.”

Регіони вириваються вперед

Сергій Гузь переконаний, що в регіонах справа з журналістською незалежністю просунулася набагато далі, аніж в столиці чи великих містх. „В регіонах вже є прецеденти, коли власники заробляють гроші лише на іхній газеті, і тут вже приклади об”єктивної журналістики.” Цей феномен здається пов”язаний з розміром бізнесу власника. Люди, що вкладали гроші в друковані ЗМІ в регіонах, – це бізнесмени середньої руки, що мали зайвих кілька тисяч доларів. Зараз вони починають розуміти, що саме незалежна журналістика стає ключем до прибутковості, – вважає експерт.

	Мачек Бернатт-Рещинський, Анатолій Бобилєв та Юрій Сторожук на церемонії презентації

Водночас, це не спрацьовує в електронних медіа, власники яких, як правило, є одночасно „власниками заводів та пароходів”, каже Олександр Ткаченко, колишній Генеральний продюсер „Нового каналу”. „Тому вони в першу чергу керуються інтересами „заводів та пароходів”, а не редакційної незалежності”- робить висновок він.

“Зовнішній імідж України в світлі англомовної преси”

Історіографія питання іміджу України на сторінках російської та американської преси

О.В. Голік

У статті систематизовано та проаналізовано наукові праці, що відображають формування пресою США та Росії іміджу України від 1991 р. і до сьогодні. Визначено основні тенденції і закономірності, динаміку й чинники, що безпосередньо впливають на цей процес.Унаслідок відсутності потужного українського інформаційного ринку, слабкості представлення нашою державою української тематики у світі вибудовується спотворений образ України, складається хибне уявлення про розвиток її зовнішньої та внутрішньої політики, що негативно впливає на її міжнародний авторитет. Нині Україна перебуває у залежності від закордонних інформаційних структур і ЗМІ у справі формування світової громадської думки про себе. Крім того, поки що вона нездатна протистояти агітаційно-пропагандистським та маніпулятивним акціям інших держав, які через пряме втручання в український медійний простір намагаються забезпечити свої політичні та економічні інтереси.У сучасній журналістикознавчій науці проблема формування зовнішнього образу України мас-медіа, зокрема американськими та російськими, ще не має цілісного, комлексного відображення. Тому аналіз доробку наукових статей про імідж України у друкованих ЗМІ США та Росії від 1991 р. і до сьогодні дозволить простежити динаміку кількості повідомлень про Українську державу, їх емоційне навантаження (позитивний чи негативний образ України та українців висвітлюється), тематику, що найчастіше відображається; чинники зростання інтересу до зовнішнього та внутрішнього життя східноєвропейської країни. Тож дана стаття є здобутком не лише історії (систематизовано та проаналізовано наукові праці з цього питання), а й теорії та практики журналістики (визначено журналістикознавчі аспекти, які безпосередньо впливають на формування уявлень про державу).

До переліку аналізованих праць, наведених у хронологічній послідовності їх опублікування, належать: “Політичний портрет Української держави на сторінках “New York Times” Н. Габар [1], “Образ України у світлі концептуальних метафор (на матеріалі публікацій газети “The New York Times”)” Н. Чабана [2], “Моніторинг російських ЗМІ – погляд із Києва (серпень – вересень 1999 р.)” Є. Пліска, О. Леонова [3], “Реферативно-аналітичний звіт з моніторингу російських друкованих ЗМІ “Україна” (25 жовтня – 19 листопада 1999 р.)” [4], “Інтернешнл Геральд Тріб’юн – світова якісна газета” О. Ольхіної [5], “Волл–Стріт джорнел юроп” – європейська версія однієї з найпопулярніших газет США (за матеріалами видання, опублікованими протягом квітня – листопада 1999 р.)” Н. Войтко [6], “Зовнішній імідж України в світлі англомовної преси” О. Бойко [7], “Україна у дзеркалі західних засобів інформації” О. Бутирського [8].

Порівняльний аналіз наукових статей про образ України в американській пресі.

Україномовна Україна

Вислів “Україномовна Україна”, на який я натрапила на сторінці http://groups.germany.ru, привернув увагу. “Німецькомовну Німеччину” чи “російськомовну Росію”, не кажучи вже про “англомовну Англію”, на сторінці російськомовних німців не знайшла. Та й видавалося воно дивним подібне шукати. Україномовна Україна, як і музична музика, голуба голубизна чи жовта жовтінь, становила ряд тавтологічний, проте ні в кого не викликала непорозуміння. Принаймі на сторінці германі.ру.  Отже, роксоланське роксоланство в Німеччині гуртується навколо мовної мови. Дуже позитивний факт! Щоправда, доступу  до групи я не отримала:

наша група для тих українців та українок, що сумують за рідною мовою і говорять українською. Ласкаво просимо! Заявки до вступу в групу без попереднього повідомлення адмінам, а також користувачів менш ніж зі 100 загальними повідомленнями, НЕ ПРИЙМАЮТЬСЯ!”

Впіймавши облизня, перейшла до  не менш цікавої групи на германі. ру “Гражданам Украины:консульский учет, обмен паспорта“. Тут впіймала цілу купу цікавої інформації, якої і на сторінці посольства України в Німеччині не знайдеш. Все, що стосуєтся консульських питань і їх вирішення, громадяни України з власного досвіду виклали одні для одних. Дійсна взаємодопомога, коли допомоги від посольства в інформаційних питаннях не дочекатися. Від української громади послу України в Німеччині Зарудній Н.М. мною в електронній формібуло відправлено прохання  завести на інтернет-сторінці посольства функцію запитань і відповідей між посольством і громадою, посольство відмовчалося. Натомість інтернет-порталом украініанс.де  було запропоновано вести модераторство між посольством і українцями. Люди мали задавати питання посольству на електронну адресу украініас і відповідно їх відшліфовані від матюків (як пояснила редакція украініас) питання мали бути переслані посольству. Потім мав би бути зворотній ланцюг, але я вже стратилась в ньюансах бюрократичного підходу, тому решту додумайте самі. Бажаний всіми сервіс “Часто задаваних питань”, не кажучи вже прямого звязку “Задай питання послу” поки не відбувся. Натомість, українці самі собі організували консульський відділ. Подаю деякі витримки зі сторнінки германі. ру: “Вопрос: Обязателен ли консульский учет? Ответ: Нет. Согласно закону Украины “О гражданстве” консульский учет не является обязательным. Вопрос: Я состою на консульском учете, утерял паспорт. Что мне нужно сделать чтоб получить новый? Ответ: Список документов есть на сайте консульства http://www.mfa.gov.ua/germany/ua/publication/content/13472.htm Вопрос: Я утерял паспорт, на консульском учете не состою. Здесь состою в браке с немецким гражданином (или мой супруг имеет NE). Что мне нужно сделать чтоб получить новый паспорт?

Роксоланство

ЗАГРЕБЕЛЬНИЙ Павло Архипович

Напередодні одного з ювілеїв нашої незалежності коментатор українського телебачення брав летюче інтерв’ю в студенток Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Це було в парку, на алеї, яка веде до бронзової постаті Великого Кобзаря. Отже: по сей бік Тарас, по той бік червоний корпус вічно бунтівного університету, а між ними… не зоря сходила, як співається в пісні, зате зоріли молодою красою дівочі личка і розщебетані голоси перед мікрофоном, і «Про що ви мрієте?» — запитував кореспондент. Одну, другу, третю. І всі, ніби змовившись: «Мрію жити за кордоном. Мрію поїхати до Америки… Мрію до…»

А чого ж ми хотіли від високоосвіченого «підростаючого покоління»? Воно вивчає історію, читає газети, слухає радіо і політиків на трибунах…

Хіба ж не ми вже цілу тисячу років хвалимося, що Ярослав Мудрий усіх своїх трьох дочок повіддавав у жони королям Франції, Норвегії, Угорщини? Хіба не ми декоруємо вулиці столиці незалежної України парсунами гетьманів скоропадських і розумовських, які так вміли догодити російським царям і царицям? Хіба не ляпала в номенклатурні долоні Верховна Рада України, коли її голова Івашко на один посвист Горбачова кинув і своє головування, і депутатство, і українство і помчав до Москви на кремлівську синекуру?

Багато можна б назвати імен і подій, при згадці про які мимоволі думаєш: де ж закінчується наша національна слава і де починається національний сором? А скільки ще було безіменних ренегатів, віровідступників — апостат, мерзенних (часто й сановних) зрадників, перебіжчиків-перекинчиків, примітивних облизувачів чужих порогів! Українці — великий народ, а у великого народу не тільки великі герої, але й великі негідники.

Українців на планеті налічується нині десь близько 45 мільйонів. Стільки ж французів. Але французів у Франції 44 мільйони, а нас «удома» — лише 38, решта пішла, як казали козаки, в «розпорошку».

Ми — нація вічних переселенців (завжди з примусу, а не добровільних), нещасних бранців, трагічних утікачів. І вся наша історія — це, незважаючи ні на що, ще й історія великих мучеників.

Я особисто не виправдовую емігрантів, щиро кажучи, я навіть не люблю їх (може, це вже суто особисте, бо в 45-му році, маючи змогу не повертатися до сталінського пекла з Західної Європи, я все ж повернувся, бо вдома був батько, все рідне, весь мій світ і всесвіт), та все ж дотримуюся того погляду, що вже коли лиха доля відірвала тебе від рідної землі, то не загубися на чужині, не перетворися з емігранта фізичного на емігранта духовного, а покажи людям і світові, що таке українець, українська душа й український дух!

Так виникає явище, яке я б назвав «роксоланством»: за ім’ям героїні наших легенд — Роксолани.

Львівський літератор Юрій Винничук, який добровільно взяв на себе роль герострата української історії, зі сторінок незначної газетки (здається, вона вже віддала душу Богові) глузував: якусь рогатинську попівну Роксолану, яка стала султанською підложницею, гаремним м’ясом, зробили національною героїнею!

ЩО ШУКАЮТЬ і ЗНАХОДЯТЬ РОКСОЛАНИ?

Валентин МОГИЛА

Женихи з далекого зарубіжжя люблять наших дівчат. Чому — їм видніше. Претендентів на руку і серце вельми цікавить слов’янська наречена. Киянка Тетяна (27 років) пройшла процес одруження з іноземцем, як-то кажуть, «від і до». Нещодавно написала мамі з Франції: «Досі не можу повірити, що все це сталося зі мною. Він — втілення ідеального чоловіка, якого я створювала в своїх думках, але не сподівалася зустріти в реальному житті…» Її історія, можливо, стане в нагоді тим, хто хоче бути «експортною» нареченою…

СПОЧАТКУ БУЛО СЛОВО

1995-го Тетяна дізналася про американський клуб знайомств «Голлівудські зірки». Головна вимога — листування має вестися англійською.

Щоб зруйнувати мовний бар’єр, вона вирішила піти на курси прискореного вивчення. Однак їх довелося залишити. Плата за навчання зросла і зарплата медсестри не дозволяла викроювати кошти. Знайомі порадили вивчати мову самостійно. Ввечері та у вихідні дні «гризла» слова і граматику, проклинаючи себе за те, що в школі часто тікала з уроків англійської. Згодом Тетяна хоч і не досягла рівня «вері гуд», але спілкуватися англійською на побутовому рівні все ж могла. Складніше йшла справа з письмовим викладом думок, який був головним у листуванні з потенційними женихами.

В листі клубу треба було представити свій жіночий образ, створити первинний привабливий імідж дівчини-нареченої. Писати треба було не лише про рід своїх занять, інтереси, мрії, запити та побажання, але й з якого типу чоловіком хотіла б познайомитися. І взагалі — детально написати про те, що вважає для себе головним у житті. Все це не так просто викласти й рідною мовою. З чуток Тетяна знала, що дівчата, які висловлюють у своїх листах бажання вийти заміж, мають найбільший успіх. Клуб рекомендував частіше використовувати слово «вірність» у описі своїх достоїнств. Вона старалася вживати це «магічне» слово якнайчастіше. Її здивувало, чому (на відміну від нашої практики) не потрібно вказувати астрологічний знак. Свій знак вона повідомила.

З гріхом пополам склала листа, який у муках творчості неодноразово переписувала. З домашнього архіву відібрала фотографії, які, на її думку, справляють враження, й відправила своє послання до Америки. Але, щоб потрапити в каталог наречених клубу, треба було виконати ще одну умову: знайти п’ять незаміжніх дівчат, вручити їм рекламу клубу — «жовті купони» й залучити до пошуку женихів. Тетяні вдалося знайти бажаючих. Вони також включилися в американську технологію знайомств і листування. Однак до каталогу наречених вона з першого заходу не потрапила.

За місяць Тетяна отримала «важливе повідомлення». В ньому висловлювався жаль, що клуб не зумів скористатися її фотографіями для каталогу — вони були не дуже інформативними. Повідомлялося, що чоловіки із США та Канади приділяють величезну увагу тому, наскільки привабливо й тепло дівчина усміхається. На їх батьківщині поняття краси пов’язане із сяючою посмішкою — «смайл». У рекламі клубу повідомлялося, що підвищеним попитом користуються фотографії в купальних костюмах. Таким дівчатам приходила найбільша кількість листів від женихів. Довелося перенести всі муки позування. Наші фотографи нетерплячі й не дуже прагнуть шукати в клієнток оптимально привабливі варіанти вираження краси тіла. Подруги Тетяни безжалісно бракували знімки. І лише п’ятий варіант було визнано прекрасним. На кольорові фото пішла сила-силенна грошей.

З “Фомой чи Олегом Скрипкой” чи кого модеруватиме Юрій Никитюк?

Портал Українців Німеччини – www.Ukrainians.de, радий анонсувати, що на наступній зустрічі UkrainianBerlinClub (08.05.2009, 19:00) буде присутнім VIP-гість – Олег Скрипка (вокаліст відомого українського гурту Воплі Відоплясова).

В рамках зустрічі, буде проведена єдина в Берліні раздача автографів.

Буде надана традиційна можливість поспілкуватися з Фомой в неофіційній і дружній атмосфері. Приходьте та запрошуйте своїх друзів, будемо вам раді.

З цього приводу бістро “Blinoff” пропонує вибір типової української кухні: пельмені, борщ, вареники, млинці, а також – українські напої, серед яких, наприклад, найкраща українська горілка – “Хортиця”.

В ролі модератора зустрічі буде виступати Юрій Никитюк (Посольство України в Німеччині).

Буде надана традиційна можливість поспілкуватися з Олегом Скрипкою в неофіційній і дружній атмосфері. Приходьте та запрошуйте своїх друзів, будемо вам раді.

З цього приводу бістро “Blinoff” пропонує вибір типової української кухні: пельмені, борщ, вареники, млинці, а також – українські напої, серед яких, наприклад, найкраща українська горілка – “Хортиця”.

В зв’язку з обмеженою кількістю місць перевагу матимуть ті журналісті і відвідувачі які надіслали короткий запит на адресу info@ukrainians.de.

09.05.2009: Ukrainians.DE und RussenDisko presentieren: Oleg Skripka (Vopli Vidopliassova) als DJ O’Skripka,  Kaffee Burger, Berlin

Das “Das Deutsch-Ukrainische Portal” – www.Ukrainians.de und RussenDisko, mit Unterstutzung von Eastblok Music presentieren:

Oleg Skripka (Vopli Vidopliassova) als DJ O’Skripka auf RUSSENDISKO-Party mit DJ Kaminer & DJ Gurzhy, am 09.05.2009, beim Kaffee Burger, Berlin.

Ausserdem:
Anschl. ab 4 Uhr: GÖTTERDÄMMERUNG
DJ Hamann & DJ Lehmann (Indie, Pop & Rock)
Eintritt 5 Euro

Party: ab 22:00. DJ O’Skripka: ab 00:00

Adresse: Torstraße 60, 0119 Berlin, Telefon: 030/28046495

Alle Ukraine-Freunde und Skripka-Fans herzlich eingeladen!

Джерело: http://ukrainians.de

—————————————————————————————

Party – Сб., 9 мая, 22:0

Kaffee Burger: RUSSENDISKO mit Kaminer & Gurzhy

Kaffee Burger
Torstr. 60
Berlin-Mitte
U-Bhf. Rosa-Luxemburg-Platz
Tel.: 28 04 64 95
www.kaffeeburger.de

—————————————————————————————-

Party – Пт., 8 мая, 22:00
Stella: День Победы в Берлине

“….. Мы все люди из бывших стран СССР. И если взглянуть на эти страны сейчас, то легко можно увидеть что уже не многое объединяет эти страны. Более того кризисы, напряжение и не понятки окружают их. А мы этого как-то даже и не можем понять. Ведь когда-то мы были одной страной, уважали и респектировали друг друга.

Вот и это прошлое до сих пор сближает нас здесь в Германии. Язык, советская культура наше детство и День ПОБЕДЫ, когда наши нации собрались духом и почувствовали себя единой целой.

И мы хотим напомнить вам об этом. И провести с вами хорошее время. Вспоминая Совок и то что нас объединяет. ….”

“Процеси “компенсації” за тривале приниження набули активного зворотного руху”

Чи загрожує неоконсерватизм Європі?

У статті американської журналістки Джудіт Демпсі з “The International Herald Tribune” “У Східній Європі піднімає голову новий консерватизм” (“День”, № 172 від 10.10.07) піднята глобальна і важлива проблема. Аналізуючи політичну ситуацію у країнах Середньої Європи (яку за застарілою традицією чомусь називає Східною), а саме у Польщі, Чехії, Словаччині, Угорщині і Болгарії, авторка з насторогою сприймає такі явища, як посилення правих рухів та ідеологій у цих державах, говорить про ці тенденції як про щось хворобливе і хибне. Основні вади середньоєвропейських консерваторів, на її думку, зводяться до наступного: 1) вони заграють з націоналізмом, з його радикальними течіями; 2) вони замало наслідують політику західноєвропейських консерваторів типу канцлера Німеччини Ангели Меркель, французького президента Ніколя Саркозі чи лідера британської консервативної партії Девіда Кемерона, які виразно лібералізували свої ідеології; 3) вони опираються західним глобальним тенденціям до тотального секуляризму, соціальної лібе¬ральності і споживацтва, загалом не приймають модернізації, культури постмодернізму; 4) вони прагнуть опертися на традиції своїх національних консервативних партій міжвоєнної доби, які були скомпрометовані співпрацею з фашизмом.

На нашу думку, такий погляд на складні і багатовимірні процеси суспільно-економічного, політичного, культурного, соціо-психологічного і духовного змісту є дещо спрощеним і тенденційним. Перша заувага: усі народи Середньої Європи, як і народи пострадянського простору, у комуністичний період своєї історії (1945-1990 рр.) зазнали не тільки руйнування правно-демократичних форм суспільного життя, на чому наголошує Дж. Демпсі, а й, що для них є дуже болючим, форм національної ідентичності, зазнали національного приниження і забуття своїх традицій. При чому деякі народи (хорвати, словенці, словаки, боснійці, македонці, албанці (в Косово), чорногорці) пережили, образно кажучи, подвійне приниження і руйнування своєї ідентичності: не тільки з боку комуністичного тоталітаризму, а ще через гегемонію панівних у їхніх колишніх державах (Чехословаччині і Югославії) націй – чеської і сербської. Закономірно, що тепер, відколи ці народи опинилися у вільних суспільно-правових умовах, процеси “компенсації” за тривале приниження набули активного зворотного руху. Приблизно такі ж почуття та тенденції охопили більшість націй пострадянського простору.

Заувага друга: консерватизм Середньої і Східної (тобто на просторі колишнього СРСР) Європи не може цілковито наслідувати політику західних консерваторів, бо його джерела, особливості і завдання мають дещо інші засади і цілі. Національна ідентичність головних народів Західної Європи (англійців, французів, німців, іспанців, голландців, шведів і т.д.), як це показано у вже класичній праці британського політолога Е. Сміта “Національна ідентичність”, формувалася здебільшого через правові функції міцних держав. Тобто західні нації були у свій час (ХVІ-ХVІІІ ст.) сплавлені силою монархічної влади, стабільним правопорядком та державними інституціями. Натомість середньо і східноєвропейські народи, через те, що їхні держави були поруйновані імперськими сусідами, йшли до своєї міцної національної ідентичності складними і важкими шляхами національного відродження, тобто поступового нагромадження знань та ідеологем про власну історію, мову, культуру, звичаї і т.ін. Їхній націоналізм постав не завдяки державним системам, а всупереч їм.

Яким чином українська народна пісня опинилася у полі зору німецького композитора?

Станіслав Цалик

переклад з російської Софії Скачко

У петербурзькій громадській бібліотеці зберігається унікальня реліквія – зошит великого німецького композитора Людвіга ван Бетховена. А в ньому – власноручні нотні записи композитора, котрі він здійснив у 1816 році, серед них шість пісень (без тексту). Одна з мелодій – мотив відомої української пісні “Їхав козак за Дунай…”.

 

Яким чином українська народна пісня опинилася у полі зору німецького композитора?

 

Згідно з однією версією, пісня потрапила у Німеччину разом з солдатами російської армії, що воювала з Наполеоном – серед переможців було чимало українців. Існує ще й інша версія, згідно якої пісню привезла німецька мандрівниця Ельза Рьоке після відвідин Росії та України у 1796 році.

 

Найпереконливішою видається все-таки наступна версія.

 

Замешкавши з 1792 році у Відні, Бетховен познайомився із сином останнього українського гетьмана Кирила Розумовського – Андрієм Розумовським, послом Росії в Австрії. Посольська садиба у Відні з її славнозвісними музичними вечорами була своєрідним “українським острівцем” – тут незмінним успіхом користувалася саме українська музика у виконанні українських співаків та бандуристів.

 

З 1806 року Бетховен разом з іншими знакомитостями того часу був частим відвідувачем посольських вечорів.  Не є таємницею, що композитору сподобалися почуті тут українські пісні – надзвичайно мелодійні, співочі і захопливі.  Андрій Розумовський замовив Бетховену три квартети, і композитор виконав замовлення. В першому квартеті він використав мелодію української народної пісні  “Ой надворі метелиця”, в другому і третьому – варіації на тему пісні “Од Києва до Лубен”.

 

Цікаво те, що саме ці три квартети вважаються вершиною творчості Бетховена. Знаменитий французький письменник Ромен Ролан з захопленням відгукувався про ці твори: “Не наважусь навіть сказати, що вони кращі за всі інші квартети. Окрім ориґінального замислу і нечуваної відваги вони характеризуються симфонічною довершеністю звучання”.

 

Зацікавився Бетховен і українським танцем “Козачок”. Його мелодію композитор використав у своїй творчості двічі: у 8-ій сонаті для скрипки та фортеп’яно, а також у першій частині 16-ої сонати для фортеп’яно.   Мелодії козацьких пісень, почуті у Розумовського, містяться у заключній частині “Апасіонати” (Соната №23, Опус 57) і в славетній 9-ій симфонії, а в одній із його сонат звучить українська пісня “Одна гора високая”…

Не раз звертався великий композитор до пісні “Їхав козак за Дунай…”. Вперше – у 1815–1816 роках, готуючи збірку шотландських (!) народних пісень, яку у нього замовив единбурзьский видавець Г.Томсон. Працюючи над збіркою, композитор вирішив додати до шотландських пісень ще й слов’янські, видавши збірку під іншою назвою – “Пісні різних народів”. Тоді він і завів зошит, про який йшлося на початку статті. З невідомих причин маестро так і не відіслав зошит видавцю. Зошит зберігався в архіві композитора, а після його смерті потрапив на аукціон, таким чином опинившись у петербурзькій громадській бібліотеці.

 

Дещо пізніше Бетховен знову повернувся до уподобаної ним української пісні, цього разу він опрацював її для голосу у супроводі фортеп’яно, скрипки і фіолончелі. Втретє він взявся за цю пісні у 1810 році, створивши нову обробку для фортепіано і флейти (Опус 107). Ця робота вийшла у світ у тому ж році в збірнику “Варіації на російську тему” (Україна в той час входила у склад Російської імперії).

 

В тім, не лише Бетховен захоплювався піснею “Їхав козак за Дунай…”. У 1818 році німецький та австрійський композитор Йоган Гуммель, учень Моцарта, створив чудову обробку цієї пісні для фортепіано, віолончелі та флейти (Опус 78). У 1839 році її обробив для чоловічого хору німецький композитор Йоган-Крістіан-Фрідріх Шнайдер. Як наслідок, численні самодіяльні колективи та хори, яких в той час було чимало в Німеччині, почали виконувати цю пісню і зробили її досить популярною в Європі.

 

Варіації на тему “Їхав козак за Дунай…” написав також італійський композитор Томмазо Траетта, а італійський переклад – Домініціс. Французький переклад пісні було здійснено кимось з польських емігрантів, яких тоді було чимало в Парижі. Скоріш за все автор перекладу Совінський, який опублікував французький переклад пісні у своїй збірці “Польські народні і популярні пісні”. Однак справжню популярність у Франції ця українська пісня завдячує польському композитору і скрипалю, учню великого Ніколо Паганіні, – Каролю Липинському, котрий з великим успіхом виступав у Парижі, виконуючи серед інших і “Їхав козак за Дунай…”.  У 1814 році Вітезлав Ганка опублікував у Відні переклад “Їхав козак за Дунай…” на чеську.

У 1815 році в американському місті Філадельфія були надрууковані ноти цієї пісні та її англійський переклад. Наступного року ноти і текст були видані в англійській столиці Лондоні, а в 1822-му в американському Балтиморі. Ось фрагмент одного з перекладів:

 

THE COSSAC AND HIS LOVE

Mounted on his sable steed,

Hurry to war the bold Cossac;

Tender accents check his speed,

Fondly call him back.

She. Gallant youth, Love

bids thee stay;

Mark those tears that flow

for thee;

Yet, if needs thou must away;

Think, oh, think of me.

 

На початку ХХ століття у США з’явилися нові переклади цьої пісні. Нею зацікавилися співаки, композитори, аранжувальники. У 1925 році вона увійшла в оперетту  «Song of the Flame» (“Пісня вогню”) як центральний дует усього твору – його виконують закохані у час розлуки. Ця оперетта мала шалений успіх, йшла на сцені Нью-Йоркської опери 219 разів поспіль (!), а наступного року її зняли на кіноплівку. Українську мелодію для цієї оперетти аранжували відомі американські композитори Герберт Стосат, автор музики до багатьох голівудських фільмів, і славнозвісний Джордж Ґершвін.  Між іншим Ґершвін провів дитинство в Нью-Йорку на вулиці, яку називають “Малою Україною” -   либонь, там мешкало чимало еміґрантів з України. В будь-якому випадку, за словами самого Ґершвіна, він з самого дитинства був непогано знайомий з українцями та їх піснями…

 

У тому ж 1925 році в США вийшло фундаментальне багатотомне видання “Міжнародна бібліотека музики для вокалістів”. У VI томі серед найкраших пісень всіх часів і народів надрукована і українська -  “Їхав козак за Дунай…”.

російською:

В Петербургской публичной библиотеке хранится уникальная реликвия – тетрадь великого немецкого композитора Людвига ван Бетховена (Beethoven). В ней – собственноручные нотные записи композитора, сделанные им в 1816 году, в част­ности, ноты (без слов) шести песен. Мелодия одной из них – это мотив по­пулярной украинской песни «Їхав козак за Дунай…».

Каким образом украинская народная песня оказалась в поле зрения немецкого композитора?

Согласно одной из версий, песня попала в Германию вместе с солдатами русской армии, воевавшей с Наполе­оном – среди победителей было немало украинцев. По другой версии, песню привезла немецкая путешественница Эльза Рёке, в 1796 году побывавшая в России и Украине.

Самой убедительной всё же следует признать следующую версию.

Живший с 1792 года в Вене, Бетховен познакомился с сыном последнего украинского гетмана Кирилла Разумовского – Андреем Разумовским, послом России в Австрии. Посольский особняк в Вене с его знаменитыми музыкальными вечерами являлся своеобразным «украинским островком» – здесь неизменным успехом пользовалась именно украинская музыка в исполнении украинских певцов и бандуристов.

С 1806 года Бетховен, наряду с другими знаменитостями того времени, был частым посетителем посольских вечеринок. Ни для кого не секрет, что компо­зитору понравились услышанные здесь украинские песни – удивительно мелодичные, певучие, захватывающие. Андрей Разумовский заказал Бетховену три квартета, и композитор выполнил этот заказ. В первый квартет он включил мелодию украин­ской народной песни «Ой надворі метелиця», во второй и третий – вариации на тему песни «Од Києва до Лубен».

Примечательно, что именно эти три квартета являются одной из вершин творче­ства Бетховена. Знаменитый французский писатель Ромен Роллан (Rolland) с восторгом отзывался об этих произведениях: «Я отважусь даже сказать, что они выше всех квартетов. Кроме оригинальной вы­думки и неслыханной отваги, они характеризуются симфоническим совершенством зву­чания».

Интерес Бетховена вызвал и украинский танец «Казачок». Его мелодию композитор использовал в своем творчестве дважды: в 8-й сонате для скрипки и фортепиано, а также в первой части 16-й сонаты для фортепиано. Мелодии казацких песен, услышанных у Разумовского, маэстро включил в заключительную часть «Апансионаты» (Sonata No.23, Op.57) и знаменитую 9-ю симфонию, а в одной из его сонат звучит украинская песня «Одна гора високая»…

К песне «Їхав козак за Дунай…» великий композитор обращался несколько раз. Впервые – в 1815–1816 годах, готовя сборник шотландских (!) народных песен, который ему заказал издатель из Эдинбурга Г. Томсон. В процессе работы у ком­позитора возникла идея добавить к шотландским песням ещё и славянские, из­дав сборник под новым названием – «Песни разных народов». Тогда-то им и была заведена тетрадь, о которой говорилось в начале этой статьи. По неизвестным при­чинам маэстро так и не отослал тетрадь издателю, она хранилась в архиве компо­зитора, а после его смерти была продана на аукционе, откуда и попала в Петер­бургскую публичную библиотеку.

Чуть позднее Бетховен вновь возвратился к понравившейся ему украинской песне, на этот раз обработав ее для голоса в сопровождении фортепиано, скрипки и виолончели. В третий раз он обратился к песне в 1810 году, сделав новую об­работку – для фортепиано с флейтой (Op. 107). Эта его работа увидела свет в том же году в сборнике «Вариации на русскую тему» (Украина тогда входила в состав Российской империи).

Впрочем, не только Бетховен восхищался песней «Їхав козак за Дунай…». В 1818 году немецкий и австрийский композитор Иоганн Гуммель (Hummel), ученик Моцарта, сделал прекрасную обработку этой песни для фортепиано, виолончели и флейты (Op. 78). В 1839 году ее обработал для мужского хора немецкий композитор Иоган-Кристиан-Фридрих Шнайдер (Schneider). В результате множество самодеятельных кол­лективов и хоров, которых тогда было множество в Германии, стали исполнять эту песню, сделав ее чрезвычайно популярной в Европе.

Вариации на тему «Їхав козак за Дунай…» сделал также итальянский компози­тор Томмазо Траэтта (Traetta), а итальянский перевод – Доминицис. Французский перевод песни был сделан кем-то из польских эмигрантов, которых тогда было немало в Париже. Вероятнее всего – Совинским, опубликовавшим фран­цузский перевод песни «Їхав козак за Дунай…» в своем сборнике «Польские народ­ные и популярные песни». Однако настоящей популярности во Франции эта украин­ская песня обязана польскому композитору и скрипачу, ученику великого Николо Паганини – Каролю Липинскому, который с огромным успехом выступал в Па­риже, исполняя, среди прочих, и эту песню. В 1814 году Витезслав Ганка опубли­ковал в Вене перевод песни «Їхав козак за Дунай…» на чешский язык.

В 1815 году в американском городе Филадельфия были напечатаны ноты этой песни и ее английский перевод. В следующем году ноты и текст были изданы в английской столице – Лондоне, а в 1822-м – в американском Балтиморе. Вот фрагмент одного из переводов.

THE COSSAC AND HIS LOVE
Mounted on his sable steed,
Hurry to war the bold Cossac;
Tender accents check his speed,
Fondly call him back.
She. Gallant youth, Love
bids thee stay;
Mark those tears that flow
for thee;
Yet, if needs thou must away;
Think, oh, think of me.

В начале ХХ века в Соединенных Штатах появились новые переводы этой песни. Ею заинтересовались певцы, композиторы, аранжировщики. В 1925 году она была вклю­чена в оперетту «Song of the Flame» как центральный дуэт всего произведения – его исполняют влюбленные во время разлуки. Эта оперетта имела огромный успех, шла на сцене Нью-Йоркской оперы 219 раз подряд (!), а в следующем году была снята на кинопленку. Украинскую мелодию для этой оперетты аранжировали из­вестные американские композиторы Герберт Стосат, автор музыки ко многим гол­ливудским фильмам, и знаменитый Джордж Гершвин (Gershwin). Между прочим, оказалось, что Гершвин провёл детство в Нью-Йорке на улице, носящей название… «Малая Украина» (!) – вероятно, там проживало немало эмигрантов из Украины. Во всяком случае, по словам самого Гершвина, уже с детства он был неплохо знаком с украинцами и их песнями…

В том же 1925 году в США вышло фундаментальное многотомное из­дание «Международная библиотека музыки для вокалистов». В VI томе среди луч­ших песен всех времен и народов напечатана и украинская – «Їхав козак за Дунай…».
By Stanislav Tsalyk

Іванюк В.В.: В деякій мірі це стосується і відносин між українцями в діаспорі і українцями в Україні

Іванюк В’ячеслав Володимирович,
президент Народної Академії Українського козацтва,
член Ради Українського козацтва при Президентові України

Необхідність надання науково обґрунтованих пояснень щодо Козацтва, як Ідеї, та Козаків, як її прибічників,
була викликана, насамперед, неоднозначним відношенням до Козацтва в Державі, яка своїм існуванням зобов’язана саме Козацтву.
Виникає питання – в чому причина? А причина в тому, що історія козацтва нерозривно пов’язана з історією розвитку людства,
в його споконвічному поділу на тих, хто притримувався, або був змушений притримуватися, осілого способу проживання
і тих, для кого прокладання нових шляхів (в прямому і переносному значенні)
стало сутністю життя і поведінки. Саме різне світосприйняття є першопричиною
розбіжностей в поглядах між представниками кожної із груп. Саме різне світосприйняття
ускладнює консолідацію суспільства (до речі, не тільки українського).
Воно і зрозуміло. Адже людині набагато легше пояснити свою бездіяльність, ніж
описати, тобто, матеріалізувати ті почуття, які безперестанно спонукують її
шукати засобів для самовираження, попри нерозуміння і неадекватне сприйняття,
наполегливо прокладати новий шлях в майбутнє. Шлях, який цілком вірогідно може
стати для розвитку цивілізації основним.
Як приклад – доволі складні взаємовідносини між старшим і молодшим поколіннями,
в основі яких лежить невгамовне бажання старших нав’язати підростаючому поколінню
власні стереотипи. Стереотипи, які по своїй природі унеможливлюють встановлення
духовного балансу між світом дитячих мрій та реаліями дорослого життя, заважають
вихованцю використати в повному обсязі надані природою здібності і таланти.
В деякій мірі це стосується і відносин між українцями в діаспорі і українцями
в Україні.
З метою внести свій вклад у справу поєднання українців всього світу, Народна
Академія Українського козацтва, за підтримки Фонду сприяння національно-патріотичному
вихованню громадян України, оголосила проведення з 01 березня 2009 року відбіркового
туру Міжнародного конкурсу “І покажем, що ми, браття, козацького роду!”.
Мета Конкурсу – дослідити та описати історію рідного краю через історію свого
Роду; допомогти українцям всього світу віднайти родинні корені, встановити
родинні зв’язки.

Запрошуємо Вас і всіх зацікавлених, з числа Вашого оточення, прийняти участь
у Конкурсі.

Капніст, який був у Берліні в квітні 1791

Олександер Оглоблин

Берлінська місія Капніста 1791 року.

Історіографія і методологія питання

(З приводу нової «теорії» проф. Вільяма Еджертона).

7 грудня 1895 року, на засіданні Польського Історичного Товариства у Львові, польський історик Бронислав Дембінський, згодом звичайний професор всесвітньої історії й ректор (1907) Львівського Університету, прочитав реферат про знайдені ним у Пруському Державному Таємному Архіві в Берліні документи про зв’язки українських автономістів з пруським урядом наприкінці 18 століття. Короткий звіт про цей реферат був поданий у журналі «Kwartalnik Historyczny» за 1895 рік ¹, а наступного — 1896 року Дембінський опублікував у краківському журналі “Przegląd Polski” статтю під титулом “Tajna misya Ukraińca w Berlinie w r. 1791″, де подано було докладні відомості про місію Капніста (на думку Дембінського, це був Василь Капніст (1758-1823), відомий російський поет, автор славнозвісної комедії “Ябеда”) та його переговори з пруським урядом ².

* William B. Edgerton, Laying a Legend to Rest: the Poet Kapnisl and the Ukraine-German Intrigue. — “Slavic Review”, Vol. 30, No. 3, Septemher, 1971.pp. 551-560.

Стаття, що оце друкується, е поширений текст доповіді автора на засіданні Семінару Українознавства при Гарвардському Університеті, 17 лютого 1972 року. Резюме доповіді було вміщено в “Minutes of the Seminar in Ukrainian Sludies held at Harvard Universily during the Academic Year 1971-1972″. Cambridge, Mass., 1971-1972, Number II, p.p. 49-50.

¹ Kwartalnik Historyczny, 1895.

² B. Dembiński, Tajna misya Ukraińca w Berlinie w r. 1791. — “Przegląd Polski”. 1896. t. III. str. 511-523. Була й окрема відбитка.

У документах, знайдених Дембінським, стверджено було, що в квітні м. 1791 року до пруського державного і кабінет-міністра графа Герцберґа (Ewald Friedrich Hertzberg, 1725-1795) звернувся з листом невідомий йому особисто український шляхтич Капніст, який писав (французькою мовою):

“Благаю Вашу Ексцеленцію вибачити мою вільність, що з нею звертаюся безпосередньо до Вас. Вельми важлива державна справа, що привела мене з далекої країни до Вашої Ексцеленції, вимагає швидкого рішення і найбільшої таємниці. Отже насмілююся благати Вас дати мені окрему авдієнцію; моя місія така, що її можна довірити лише Вашій Ексцеленції”. Лист закінчувався словами: “J’ai l ‘honneur d’être avec le plus profond respect, Monseigneur! de Votre Excellence le tres humble et très obeissant Serviteur”. Підпису автора, здається, не було. Міністр прийняв автора листа. Це був надвірний радник (conseiller de Cour) і урядовець державних фабрик (un emploi dans les fabriques) Капніст, який в конфіденційній розмові, що відбулася 24 квітня, заявив міністрові таке: “Він надісланий своїми земляками (par les habitants de ce pays-là; мова йшла про “la Petite Russie ou Ukraine Russienne”), які, доведені до крайнього розпачу тиранією російського уряду

М. С. Грушевський: в авреолi далекоï “вiтчини” i контрастом чужеплеменноï й чужомовноï “чужини”

М. С. Грушевський

АВТОБIОГРАФIЯ, 1926 р.

Я походжу з давньоï (звiсноï з ХVIII в.), але бiдноï духовноï
родини Грушiв, пiзнiше Грушевських, що загнiздилася в Чигиринськiм повiтi.Були се переважно дячки, паламарi, але дiдовi мойому Федоровi вдалось дiйти священства i перейти пiд Киïв, до села Лiсникiв, i се помогло батьку мойому Сергiю вийти на дорогу, хоч вiн рано зiставсь сиротою, але завдяки енергiï й здiбностям осягнув вищу освiту й, не принявши священня, вiддався дiяльности педагогiчнiй, був спочатку "професором" в семiнарiях переяславсько-полтавськiй i киïвськiй, потiм директором народнiх шкiл на Кавказi, а бувши автором одного популярного в Росiï пiдручника слов'янськоï мови, не тiльки мiг забезпечити нам, дiтям, можливiсть, не журячись за хлiбом насущним, вiддаватися науковiй роботi замолоду, а й зiставив по собi досить значний маєток - в значнiй части призначений ним знов-таки на цiли гуманiтарнi (стипендiï й школу). Мати Ї Глафiра Опокова (recte* (*ПравильноЇ  лат.) Опоцкевич) Ї походила з широко розгалуженоï в полуднево-захiднiй Киïвщинi священичоï родини. Я був ïх старший син, роджений 17 вересня ст. ст. 1866р. в Холмi, де батько був тодi (дуже коротко) учителем "греко-унiятськоï" гiмназiï. Виростав на Кавказi, куди батько перейшов в 1869р.: в Ставрополi (1870-8), потiм Владикавказi, зрiдка звiдуючи Украïну. Одначе, пiд впливом оповiдань батька, що заховав тепле прив'язання до всього украïнського - мови, пiснi, традицiï, в менi рано збудилося й усвiдомилося нацiональне украïнське почуття, пiддержуване книжками, тими рiдкими поïздками на Украïну, що малювалася тому в авреолi далекоï "вiтчини", i контрастом чужеплеменноï й чужомовноï "чужини".

Рано набравши охоти до читання, позбавлений дитячого товариства, вiдiрваний вiд грунту, я виростав серед мрiй i фантазiй, замкненим в собi вiдлюдком. В тифлиськiй гiмназiï, куди вiддано мене в р. 1880, я з запалом читав все, що мiг дiстати з iсторiï: iсторiï лiтератури й етнографiï Украïни, i, скрiпивши книжними джерелами те знання украïнськоï мови, яке винiс з дому, став пробувати своï сили в белетристицi Ї прозi i вiршах. 1884р. вислав я перший транспорт сих своïх проб пера Iв. Сем. Левицькому-Нечую, якого адресу вичитав в Очерках iсторiï укр. лiтератури Петрова. Заохочений ним, я далi працював над виробленням своєï мови й белетристичного хисту; з сих часiв надрукованi були моï оповiдання: "Бех-аль-Джугур", написане на поч. 1885р. пiд впливом справоздань з тодiшньоï Суданськоï кампанiï, пiдогрiтих близшими - кавказькими вражiннями (друк. в "Дiлi", лiтом 1885р.) i "Бiдна дiвчина" - написане на тлi близьких менi з батькiвських оповiдань обставин сiльського учительства

Ідея була сформульована в 1997 р. проф. Богданом Осадчуком

Діаспора соціальна має одну складову: діаспоряни старшого покоління, що потребуюють опіки. Доля цих людей складалися в післявоєнний час, на чужині в важких умовах становлення. Багато з тих, хто здолав перешкоди чужинецького буття, не забув також ідеали, які привіз з України. Багато хто творив нові ідеали і творить по цей день.

Не можу не повернутися до особистості професора Осадчука, з яким мала нагоду познайомитися ближче в Берліні. Історія пана Богдана, що розпочала соціальну тематику на блозі Хата скраю, не завершилася на цьому. Пан Богдан поступово долає наслідки ускладнень зі здоров’ям. Його перевели з лікарні Санкт-Гертруден до реабілітаційного центру Мальтезе, звідки вже пан Богдан сам себе перевів додому. Останній мій візит до лікарні Мальтезе виявився безрезультатним. В приймальній лікарні мене повідомили, що професора Осадчука виписали за власним бажанням. Причина – конфлікт. Не бажаючи вдаватись до деталей, по телефону запитую колишнього пацієнта Мальтезе, чи все є в порядку? “Так, приїжджайте, будемо працювати”, – ледве переводячи дихання, проказав пан Богдан до телефону. Консультуюся з його приватною лікаркою. Відповідь однозначна: “Ніякої праці! Спокій і ще раз спокій. Пацієнту потрібно організувати піклування вдома. Ми цим займаємося. Йому ще треба принаймі кілька днів для кращої форми”. Вже сьогодні пан Осадчук бадьорим голосом з перших слів на мене “наїхав”: “Ви чому мене ігноруєте?”. Наступними днями запланували провести робочі зустрічі. Пана Осадчука хвилює понад усе подальша доля Європейського колеґіуму польських і українських університетів. Поки професор не зовсім задоволений положенням його проекту, ідея якого належить йому по-праву.

“Ідея Колеґіуму
Європейський колеґіум польських і українських університетів є польсько-українською освітньою установою, заснованою польськими та українськими університетами: Університетом Марії Кюрі-Склодовської в Любліні (Польща), Люблінським католицьким університетом Йоана Павла ІІ (Польща), Київським національним університетом ім. Тараса Шевченка (Україна), Львівським національним університетом ім. Івана Франка (Україна) та Національним університетом „Києво-Могилянська Академія” (Україна). Головною метою Колеґіуму є формування майбутньої польської та української еліти, що діяла б на благо співпраці між обома країнами, а також знала й розуміла специфіку і вразливість сусідів.

«З історії еміграційного душпастирства»

Ігор Бриндак: «З історії еміграційного душпастирства»

Одна з останніх проблем нашої держави і суспільства – це нова українська еміграція. Від часу проголошення незалежности України велика кількість її громадян виїжджає за кордон найчастіше в пошуках роботи, хоча бувають й инші причини. Це кладе нові виклики не тільки перед державною владою та громадськими організаціями, але й перед Церквою, адже виникає потреба душпастирської опіки цих людей. Однак слід пам’ятати, що Українська Греко-Католицька Церква має відповідний історичний досвід такої діяльности. Настав час згадати найвизначніших осіб і події, які стосуються такого досвіду.

Важко простежити початки української еміграції. Історія зафіксувала імена деяких українців, котрі здобули визнання і славу на чужині, а це: і дочка князя Ярослава Мудрого Анна, котра стала королевою Франції, і дружина німецького імператора Євпраксія, і жінка турецького султана Роксолана, а також ректор Болонського університету Юрій Дрогобич, і герой оборони Відня 1783 року Юрій Кульчицький та инші. Але такі історичні факти не були масовою еміграцією. Перший численний виїзд українців на заробітки, як гласить історія, відбувся в час Тридцятилітньої війни (1818-1848 рр.). Ця часова віха мало досліджена  вітчизняною історіографією. Більшість людей про неї зовсім нічого не знають. Втім різні європейські джерела зафіксували перебування величезної кількости наших земляків, в першу чергу козаків, у різних європейських військах як найманців. Щоправда після війни більшість з них поверталась додому. Після Полтавської битви 1709 року з’явилася перша українська політична еміграція. Це був виїзд за кордон прибічників гетьмана Івана Мазепи. Дехто з них здобув визнання в чужих країнах, наприклад, генерал французької армії Григор Орлик був сином автора першої української конституції.

У цих перших українських діяспорах спеціяльної душпастирської опіки не здійснювалось, принаймні про неї немає відомостей. Нова хвиля української еміграції почалася в кінці XIX століття. Якщо з теренів підросійської України люди в пошуках кращого життя здебільшого виїжджали на Далекий Схід, то з тієї частини нашої країни, яка входила до складу Австро-Угорщини (Галичина, Закарпаття та Буковина), люди найчастіше вирушали за океан: у США, Канаду, Бразилію, Аргентину. Саме на цю хвилю еміграції звернено увагу в цій статті.

Здебільшого наші земляки виїжджали з рідних теренів у пошуках праці, позаяк в рідних краях було дуже важко знайти роботу і відповідний заробіток.

Україна гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами

КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ:

Стаття 25.

Україна гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами.

Як ця стаття виконується в Польщі:

Громадянам України, які опинилися у надзвичайних ситуаціях:

• втрати документів;
• заарештовані або затримані;
• в разі нещасного випадку ( ДТП, хвороби) або смерті
• можуть надати допомогу наступні консульські установи України в Республіці Польща:Консульський відділ Посольства України в РП:
  Адреса: 00-580, Варшава, Алея Шуха, 7

  Генеральне консульство України в м. Кракові:
  Адреса: 31-066, Краків, вул. Краківська, 41

  Генеральне консульство України в м. Гданську:
  Адреса: 80-278, Гданськ, вул. Хшановскєго, 60а

  У разі втрати документів громадянам України консульська установа надає наступну допомогу:

• з’ясовує через органи внутрішніх справ України інформацію щодо підтвердження особи громадянина;
• оформлює документи на повернення в Україну Свідоцтво на повернення в Україну
• У випадку обмеження свободи громадянина України (арешт/затримання):
• громадянин України має право вимагати від представників влади країни перебування в терміновому порядку поінформування найближчу консульську установу про арешти або затримання;
• консульська установа може повідомити Вашим родичам в Україну про ситуацію, в яку Ви потрапили;
• консул України має право невідкладно з’ясувати обставини Вашої справи через місцеву поліцію або районну прокуратуру;
• консул України може відвідати Вас у місці ув’язнення;
• консул України може інформувати Вас про особливості законодавства РП;
• консул України має право вимагати щоб законодавство країни перебування застосовувалося по відношенню до Вас у повному обсязі,

Українська іноземна юридична колегія

Українська іноземна юридична колегія постала у дні становлення незалежної України з метою забезпечення належного правового захисту українських громадян і юридичних осіб за кордоном, а також іноземних громадян і юридичних осіб в Україні.
Буде справедливим відзначити, що з-поміж українських адвокатських об’єднань Укрінюрколегія має чи не найдавнішу історію, яка починає свій відлік із 1937 року, коли було створено Представництво тоді ще – союзної Інюрколегії в Українській РСР.
Чимало з нинішніх спеціалістів Укрінюрколегії починали свою професійну діяльність саме біля тих витоків нашої структури – отже, нині вони мають величезний досвід і знання щодо вітчизняного, іноземного та міжнародного права в процесі їх багаторічного розвитку.
Якщо 70 років тому Інюрколегія започатковувалася як установа із ведення передусім спадкових справ за кордоном, то упродовж останніх 15 років діяльність Укрінюрколегії охопила практично всі галузі сучасного цивільного права.
Окрім ведення спадкових, сімейних, пенсійних, майнових справ, Укрінюрколегія займається правовим регулюванням бізнесу, а також опікується проблемами національного масштабу.
Зокрема, протягом 1996-2000 років Укрінюрколегія надала юридичне забезпечення у справі виплат ФРН та Австрією компенсацій 600 тисяч українців – колишнім остарбайтерам.
Нині Укрінюрколегія на постійній основі надає правову допомогу українським трудовим мігрантам, понад 5 мільйонів яких перебувають на заробітках у різних країнах світу.
З цією метою, задля підвищення рівня юридичних послуг нашим співвітчизникам, між Укрінюрколегією та МЗС України укладено Меморандум про співпрацю щодо правового захисту громадян України за кордоном.
Також, разом з МЗС України Укрінюрколегія виступила співзасновницею спеціалізованого Центру допомоги українцям за кордоном, який покликаний опікуватися проблемами українських трудящих-мігрантів. Центр засновано на початку 2005 року. Його відділення діють у Львові, Ужгороді, Донецьку, Одесі, Сімферополі – на базі реґіональних представництв МЗС; у консульських установах України за кордоном, а також в почесних консульствах України в тих державах, де працює найбільше наших громадян.
Сьогоднішня Укрінюрколегія представляє за кордоном інтереси великої кількості людей, а в її провадженні – тисячі справ.

8.05.2009 в 20.00 в кафе “Суфіссімо” на Fichtestr. 1

Ukraine Kompetenz Zentrum a.g. інформує:

В п’ятницю 8.05.2009 в 20.00 в кафе “Суфіссімо” на Fichtestr. 1, D- 10967 Berlin

відбудеться ШУМ ( Штамтіш Українсько-Мультинаціональний, Берлін- Крoйцберг)

Тема зустрічі 8.05.2009:

Діаспора соціальна: як організувати взаємодопомогу українців (заробітчан) на терені діаспори Німеччини (на прикладі матеріалів он-лайн часопису для  українців Берліна Хата скраю/Haus am Rand).

• Чи можлива медична допомога нелегальним заробітчанам в Німеччині?
• Як привернути увану в німецькому суспільстві до проблем трудових мігрантів?
• Чи є медична допомога потрапляючим в біду в Берліні нашою спільною справою чи справою окремих осіб?

Запрошуються всі

• кого цікавить українська мейнстрімна, але в більшості  немейнстрімна українська тематика
• хто хотів би висловити свою думку стосовно того, що відбувається в Україні і її діаспорі
• хто хотів би знайти нові контакти
• запропонувати чи приєднатися до обговорення тем з коренем “укр.”

Робочі мови: українська, німецька чи англійська в залежності від бажання публіки. Допомога з перекладом можлива.

Червоно-чорна вишита серветка на столі слугуватиме ознакою того, що Ви знайшли ШУМ.

Контакт: samborska@gmx.de, Tel. 01775495465

……………………………………

Світлини з минулих зустрічей:

Українська Медично-Харитативна Служба

“Якраз у червні минає 60 років , як наша Установа (Українська Медично-Харитативна Служба, ред.) відновила свою діяльність і яка провадила її тільки завдяки жертвенним нашим братам і сестрам діаспори. Не знаємо, як воно далі буде, бо наші фонди дуже змаліли, а найбільша біда, що немає людей до праці. Я особисто працюю в УМХС вже 50 років і наприкінці цього року хочу трохи піти на відпочинок. Може бути так, що і наша установа в кінці цього року може перестати працювати. На жаль, така доля емігрантських установ“

“Пересилаємо Вам наш останній звіт за 2005 рік, щоб ви могли включити у ваш загальний звіт. Ми остаточно 31 березня припиняємо нашу діяльність з браку фінансів та людей. “

(зі звіту до СВІТОВОЇ РАДИ СУСПІЛЬНОЇ СЛУЖБИ СКУ за 2004 i 2005, Українська Медична Харитативна Служба Німеччина, Мюнхен)

Український Червоний Хрест (УЧХ),

національна форма організації з такими самими завданнями що й міжнародний ЧХ, постала у квітні 1918 з ініціативи Всеукраїнського з’їзду лікарів у Києві на базі існуючих на Україні місцевих товариств Російського ЧХ. Серед організаторів і членів Центрального Комітету УЧХ були лікарі Є. Лукасевич і В. Матюшенко (згодом гол. Закордонного бюра УЧХ). УЧХ співпрацював з Міжнарнародним Комітетом ЧХ в Женеві, представником до якого від УЧХ був Є. Бачинський. Представники УЧХ були також у Відні (А. Окопенко), Белграді (Д.Дорошенко), Італії та ін. країнах. На еміграції УЧХ продовжував існувати з доручення екзильного уряду УНР, але не мав права належати до Міжнар. ЧХ.

1941 у Львові відновлено п. н. УЧХ організацію для допомоги й опіки над полоненими, хворими і потребуючими (гол. О. Курчаба, згодом Т. Воробець), з осередками у Києві (Ф. Богатирчук) та Рівному (X. Кононенко), які співпрацювали з львівською централею. 1942 німці ліквідували УЧХ у Львові, а його діяльність перебрав на території ГГ відділ суспільної опіки при Укр. Центр. Комітеті (УЦК). 1943 — 49 п. н. УЧХ діяла підпільна «Служба здоров’я» при УПА (гол. довший час К. Зарицька).

Після 1945 на еміграції в Німеччині й Австрії було кілька спроб відновити УЧХ. На з’їзді 10. 10. 1945 у Мюнхені обрано керівні органи (гол. ради Б. Андріевський, гол. управи Т. Воробець) єдиної червонохресної організації, але вже тоді, під сов. тиском, амер. окупаційна влада заборонила вживати назву УЧХ. Тоді УЧХ перетворено на організацію з подібними завданнями, спершу як СанітарноХаритативну Службу (СХС), а з 1949 як Укр. Мед.-Харитативну Службу (УМХС) з осідком у Мюнхені.

Діаспора соціальна. Частина третя

Відчуття переповненого ке-лиха

Причиною до написання цієї частини стала історія Інни К., з долею якої я нещодавно випадково зіткнулась. Випадковість виявилася невипадковістю, але тієї останньою краплею, що переповнила келих проблеми українських мігрантів у Німеччині. Випадок Інни на перший погляд ординарний як на  українку-заробітчанку за кордоном. Але коли людині виголошується смертний вирок у неповних 30 років, матері трирічної дитини, з вуст лікарів, що здавалося можуть все, то настає відчуття переповненого келиха.

Інні ставлять діагноз раку шлунку останньої стадія розвитку. Лікарі в Німеччині, країні її нелегального перебування, розводять руками.  Хвороба занадто запущена, щоб робити позитивні прогнози. Навіть при великому бажанні допомогти жінці, лікар-онколог ненав’язливо радить чоловікові Інни відвести її поки не пізно в Україну, щоб попередити наслідки транспортування у разі найгіршого. Лікар дає часу на життя від кількох тижнів до кількох місяців в кращому випадку.

Хворобу ускладнює глибока анемія і виснаження організму. Лікар висловив сподівання, що молодий організм Інни все ж допоможе їй перенести переліт на батьківщину. Цього сподівалися всі.

Переліт в Україну

витримала. З Берліна до Києва дві години літаком. В дві години по полудню за дві години до чекінгу Інна з чоловіком вже були в аеропорту Тегель. Напружене чекання відльоту втішали думки скорого побачення рідних місць. Інна боялася польоту: летіла вперше. Чоловік мав свої страхи за свої проблеми. Але все обійшлося.

Ввечері їх зустрів Бориспіль. Всю ніч добиралися додому в Тернопільську область. Вранці о п’ятій ранку  нарешті машина рідних довезла їх до хати. Від ранкового шуму гостей пробудилася дочка Іринка. Маму проте не впізнала. Останній раз вона бачила її два роки тому. Останнім часом вона часто питалася за матусю, ніби передчуваючи щось недобре. Мама нарешті повернулася.