Жіноче Пекло

Равенсбрюќ, знаний ще як Жіноче Пекло — німецький нацистський концентраційний табір, розташований коло однойменного села в місцевості Мекленбург, Північно-Східна Німеччина, та напроти озера Фюстенбурґ (у групі озер оточених болотяними землями) кілометрів із 80 на північ від Берліну. Табір Равенсбрюк засновано з початком війни в 1939 році. Відомий як «Концентраційний табір Равенсбрюк», він складався з головного та допоміжного таборів. Головний табір містив лише жінок: з дня його заснування до часу його звільнення радянськими військами понад 123.000 жінок було тут увязнено. Велике число громадянок Франції перебувало в ньому, завдяки чому них табір отримав поширену назву «Л’Енфер дес Фемм» (Жіноче Пекло). Весною 1941 року СС добудовало до нього менший чоловічий табір. Серед ув’язнених були і військовополонені, як наприклад, радянські (звісно, що й українські) медсестри Червоного Хреста, захоплені на полі бою, але більшість — це цивільні. Були й члени руху опору або раби-робочі, депортовані з рідних країн на роботи в Німеччині, чия виробнича віддача вважалася недостатньою. Усіх ув’язнено без попереднього суду — і 90 % були з антинацистських країн-союзників. Дарма що головний табір побудовано на 6000 в’язнів, з 1944 в Равенсбрюку ніколи не було менш ніж 12 000 полонених, а в січні 1945 було навіть аж 36 000. Щонайменш 50 000 загинуло в цьому таборі, безсумнівно тисячі зустріли свою смерть у процесі переселення до інших таборів. Крім убитих, головні причини смерті — недохарчування, перепрацювання, переюрблення, повня відсутність санітарії, та систематичне брутальне зловживання вязнями зі сторони штату табору. Щодня в таборі ліквідували 50 в’язнів вистрілом у потилицю, відтак убитих спалювали. Ця процедура почалася з кінцем 1944 року після рутинного візиту Гіммлера в Равенсбрюк.

Мільйони німецьких інвестицій в Україну вилетіли в «трубу»?

Мар’яна Драч
Радіо Свобода © 2009 RFE/RL, Inc.

Прага – Колишній посол України в Німеччині Сергій Фареник попереджає, що нові плани європейців із модернізації української труби може спіткати та сама доля, що й подібний проект із німцями з 2005 року, який Україна, на його думку, змарнувала. Про це Сергій Фареник заявив в інтерв’ю Радіо Свобода. Доля цього колишнього українського дипломата нагадує детективний сюжет: у тому ж 2005 році найвищий за рангом український дипломат у Берліні на Батьківщині був оголошений в розшук, хоча він не припиняв виконувати свої службові обов’язки. 49-річний Сергій Фареник захистив своє ім’я в судах, але не поспішає повертатися в Україну. Тепер у Москві він вчить майбутніх російських дипломатів і витягає з шухляди документи зі своєї української зовнішньополітичної кар’єри .
«Кучміст» і ставленик «донецького» клану» – так говорили у Києві про Сергія Фареника у часи Помаранчевої революції. Та все ж саме йому, як послові України в Німеччині, довелося готувати візит Президента Віктора Ющенка до Берліна в березні 2005 року. Можливо, цьому сприяло те, що в списку регалій Фареника була посада позаштатного радника Ющенка, коли той був прем’єром.

На хвилі піднесення після помаранчевих подій Німеччина послухала виступ Віктора Ющенка у Бундестазі і вирішила позичити Україні 2 мільярди євро на проекти в нафтогазовій галузі. Перший транш у розмірі 300 мільйонів доларів надійшов від «Дойче банку» у квітні 2005 року.

«Бог – Гетьман – Україна»

Павло Гай-Нижник

Позиція Гетьманського Руху після Другої світової війни щодо становища Церкви в майбутній Українській Державі

Релігія і Церква єсть основою держави. Віра,оперта на Церкві, єсть наймогутнішим знаряддям будови ладу і порядку держави. В.Липинський

Організований Гетьманський Рух бере свій початок з 1920 року коли українськими консервативними колами в еміграції, що згуртувалися навколо В.Липинського, було створено Український Союз Хліборобів Державників (УСХД). На той час В.Липинським вже було вироблено ідеологію новітнього українського монархізму, яку він теоретично оформив і виклав у своїх «Листах до Братів-Хліборобів». Невдовзі на чолі цього Руху став колишній Гетьман України (29 квітня – 14 грудня 1918 р.) Павло Скоропадський, який уособлював собою нового національного монарха і відродження існування українського державницького консерватизму у формі дідичного (спадкового) гетьманування родини Скоропадських. Невдаючися до перебігу і контраверз діяльности Гетьманського Руху та його внутрішнього функціонування зазначимо лише, що наприкінці 1920-х рр. між В.Липинським та П.Скоропадським виникли певні розбіжності, що призвело до розколу Гетьманського Руху. В результаті наказом від 10 серпня 1927 р. з Ванзее (за підписами П.Скоропадського та В.Липинського) було розпущено Центральну управу Об’єднаних хліборобських організацій і створено Гетьманську управу об’єднаних хліборобів та інших класових організацій. Із смертю В.Липинського 1931 року УСХД втратив вагу теоретичного центру Гетьманського руху

2009 року Олена Отт-Скоропадська відзначить своє 90-річчя

Павло Гай-Нижник

2009 року Олена Отт-Скоропадська – остання дочка Гетьмана всієї України Павла Скоропадського, відзначить знаменну дату – своє 90-річчя. Кожного року, починаючи із 1992-го, вона із своїм чоловіком Людвігом Оттом відвідує Україну. За цей час швейцарське подружжя познайомилося з багатьма вітчизняними науковцями, представниками інтелігенції та простими громадянами нашої країни. З кожним роком пані Гетьманівна все більше і більше пізнавала свою, незнану раніше, Батьківщину, народ з яким вона пов’язана спільним походженням, чуттям єдиної родини та історією. Разом з тим, широкі кола громадськості та науковців знайомі лише поверхово (а то й зовсім не знають) історію життя цієї цікавої, симпатичної, розумної жінки, останньої представниці гетьманського роду Скоропадських. Частково про сторінки життя О.Отт-Скоропадської українці можуть дізнатися з її згадок про своє дитинство, написаних в березні 1985 р. і вміщених до книги спогадів її батька (Отт-Скоропадська О. Спогади мого дитинства // Скоропадський П. Спогади. – Київ; – Філадельфія, 1995. – С.402–421) та з автобіографічних нотаток, виданих 2004 р. (Отт-Скоропадська О. Остання з роду Скоропадських. – Лв.: Літопис, 2004. – 472 + ХХ с.). Перші ж враження від України та її людей Гетьманівна змалювала ще 10 років тому у своїй книзі-щоденнику (Отт-Скоропадська О. Повернення в Україну (1991–1998). – К.: НАН України; Український міжнародний комітет з питань науки і культури при НАН України, 1999. – 130 с. + 10 іл.).

Заходам Павла Скоропадського завдячують….

Олена Отт-Скоропадська:

«Павло Скоропадський: коротка хроніка життя»

Павло Гай-Нижник

Павло Скоропадський – особа, навколо якої тривалий час точилися неабиякі дискусії в українській історіографії – від відвертої ідеалізації його діяльності прихильниками гетьмана до не менш відвертої, навіть часто фальсифікованої критики всіх його політичних кроків радянськими істориками та соціалістичними діячами в діаспорі. Сьогодні постала потреба об’єктивного висвітлення життя і діяльності П.Скоропадського як у контексті загальноукраїнської історії, так і в плані пізнання його як особистості. Нарис спогадів про останнього гетьмана України, що пропонується читачеві, дає можливість відчути внутрішній світ цієї безумовно видатної постаті в українській історії, побачити і зрозуміти світогляд Скоропадського, його оцінку подій, які переживала українська земля у важкі роки революції і в епіцентрі яких певний час він перебував.

Коротка хроніка життя Павла Скоропадського дасть читачеві можливість більш повно познайомитися з його особою, життєвим шляхом та багатовіковою історією родоводу.

Павло Петрович Скоропадський народився 3 (16) травня 1873 року у Вісбадеиі,

Українська блогосфера

Сайт “Українська блогосфера”

Не так давно на “Українській блогосфері” була опублікована стаття про офіційний реліз української локалізації найпопулярнішого у світі двигунця для автономних блогів WordPress. Сьогодні ж я радий представити вашій увазі інтерв’ю з Богданом Варщуком,
людиною, яка, прийшовши у блогінг всього рік назад, сьогодні є одним із
чи не найактивніших творців української блогосфери. В тому сенсі, що
плодами його діяльності (а також роботи інших учасників команди по
локалізації у складі Михайла та Юрка) користуватиметься кожен український блогер, який обрав для себе WordPress.

З.: Привіт, Богдане! Коли вперше з’явилася ідея локалізувати веб-програми? Що спонукало?

В.: Ідея локалізації сама по собі досить давня. Мабуть дуже допоміг
в її становленні мій сусід, який, тільки-но почав я активно освоювати
мережу “підсадив” мене на Гуртом, Локалайз та ще кілька проукраїнсько
спрямованих сайтів. Таким чином все, що я міг українізувати у робочому
середовищі – я українізував. Тому передував довгий період використання
повністю англійської ОС (з неї я починав), але це пішло лише на користь.

Що спонукало самому долучитись до локалізації? Мабуть основним
фактором був патріотизм