Розвинули в собі почуття власної гідності

Єврейське життя сьогодні: Україна і Німеччина

Сьогодні, через понад десятиліття після розвалу совєтського режиму і масової еміграції євреїв з Росії і України до Ізраїлю, США і Німеччини, на Україні проживає близько 500.000 євреїв. Відродження єврейської релігії і культури у центральних і східноевропейських державах розпочалося повною мірою наприкінці 1980-их років. Тоді вперше євреї, без тиску держави і впливу асиміляції, розвинули в собі почуття власної гідності, що колись заборонялося їхнім батькам.

Проблема

Масовий виїзд євреїв спричинив істотні демографічні зміни. Сьогодні понад половину євреїв в Україні – люди похилого віку. Більшість із них потребують соціальної, медичної і часто фінансової підтримки, оскільки їхніх пенсій не вистачає, щоб задовольнити елементарні потреби. Єврейські громади в Україні намагаються самостійно і за підтримки міжнародних єврейських організацій і місцевих підприємців поліпшити їхнє становище. Розвиток єврейського культурного і соціального життя в Україні призвів до нової ситуації, коли у змішаних сім’ях частіше траплялися випадки не асиміляції, а радше ідентифікації членів таких родин з єврейством. Зрозуміло, що внаслідок репресій комуністичного режиму бракує знань про релігійні і культурні основи юдаїзму, а отже потрібно більших зусиль для сприяння єврейській молоді. Німецьким євреям також дуже важко повернути традиції вигнаного і змордованого німецького юдаїзму. Як і всі «нові євреї» Европи, вони відрізняються від тих знищених довоєнних єврейських громад, бо мають різні етнічні, культурні та релігійні підґрунтя, лояльність та ідентичність, і формують певну гетерогенну групу.

Наплив нерелігійних юдеїв із країн-членів СНД спричинив потребу об’єднання існуючих у Німеччині громад. Із багатогранного калейдоскопу різного походження та різних релігійних і культурних традицій можуть постати нові єврейські ідентичності України, Німеччини та інших европейських країн. Після століть дискримінації та переслідування євреї, в статусі громадян своїх колишніх держав, отримали змогу жити із єврейською самоідентичністю.

Українська влада високо оцінює роль закордонного українства для утвердження нашої присутності в світі

Президент у Празі вручив державні нагороди за вагомий особистий внесок у розвиток українсько-чеського співробітництва у гуманітарній сфері. Відповідно до указу Глави держави, орден «За заслуги» ІІІ ступеня отримали директор слов’янської бібліотеки у Празі Лукаш Бабка, викладач Празького (Карлового) університету Богдан Зілинський, президент Панєвропейського товариства культури, освіти та науково-технічної співпраці «Коменіус» Карел Музікарж та мер району Прага-5, де сьогодні було відкрито пам’ятник Шевченку Мілан Янчик. Орден княгині Ольги ІІІ ступеня отримала керівник української редакції радіо «Свобода» у Празі Ірина Халупа. Церемонія нагородження відбулася в ході зустрічі Президента України Віктора Ющенка та пані Катерини Ющенко з представниками української громади Чехії. У своєму виступі Глава держави наголосив, що українська влада високо оцінює роль закордонного українства для утвердження нашої присутності в світі. «Це особливий партнер України у розвитку нашої зовнішньої політики… По всьому світу українці роблять унікальну роботу, щоб Україна відбулася», – переконаний Віктор Ющенко. «Для мене тема української присутності у світі є ключовою», – підтвердив Президент. Глава держави запевнив у незмінності європейського та євроатлантичного курсу України. «Я високо ціную ту позицію, яку в такій політиці проводить українська діаспора», – сказав Президент. Він також високо оцінив відкриття у Празі пам’ятника Тарасу Шевченку та подякував усім причетним до цієї події. Він наголосив, що увічнення пам’яті видатних українських діячів за кордоном є важливим для держави, і українська влада заохочує активно проводити цю роботу. Президент нагадав, що в Україні за останні чотири роки було відкрито 3 пам’ятники видатним чеським діячам та подіям. У ході зустрічі з українцями Чехії Віктор та Катерина Ющенки передали українській громаді подарунки.

Українознавчі студії як джерело поширення знань про Україну в європейській спільноті

У сучасних реаліях особливо гостро стоїть питання щодо поширення знань про Україну в міжнародній спільноті. Це пов’язано, в першу чергу, з проблемою входження нашої країни до ЄС. Моніторинг громадської думки засвідчив, що понад 55% опитаних у шести найбільших країнах ЄС – Німеччині, Франції, Великобританії, Італії, Іспанії та Польщі – підтримують вступ України до ЄС, якщо вона виконає необхідні для цього умови. Близько третини опитаних (34%) проти цього вступу. Серед молоді 7 з 10 опитаних (69%) очікують, що ця подія станеться не пізніше ніж за 10 років. Опитування проведено наприкінці грудня 2006 р. – початку січня 2007 р. компанією TNS Opinion (Франція) на замовлення YES [7]. Нині Україна практично не дбає про поширення знань про себе у світі та Європі зокрема. Слід констатувати, що на сьогодні відсутні концепція та програма розбудови об’єктивних знань про нашу державу та їх системне й систематичне розповсюдження у світовому просторі, немає опрацьованої політики роботи з іноземними ЗМІ, не готуються фахівці для роботи із заходом щодо обміну інформацією, лобіювання наших інтересів. Україна не підтримує розвиток і діяльність провідних українознавчих центрів, які впродовж десятиліть взяли на себе обов’язок розвивати українську науку та культуру поза межами батьківщини, поширюючи їх у світі, а сьогодні через фінансові труднощі приречені на вимирання. Прикладом такого недбальства з боку нашої країни може слугувати ставлення до Українського Вільного Університету (Мюнхен) та НТШ у Сарселі (Париж). За відсутності в нашій державі цілеспрямованої політики та програми входження України в культурний європейський простір особливої ваги набуває діяльність європейських українознавчих студій, які на сьогодні є одним із найпотужніших джерел для поширення знань у зовнішньому європейському світі. Аналіз літератури засвідчує наявність значної кількості наукових досліджень щодо історії становлення та розвитку українознавчих студій. Ці теми відображені у працях С.Наріжного, О.Пріцака, О.Пахльовської, П.Кононенка та багатьох інших науковців. Проте, незважаючи на інтенсивне дослідження цієї проблеми, ще недостатня увага приділяється такому важливому аспекту цієї проблеми, як роль українознавчих студій у сучасному світовому культурно-освітньому просторі. Мета цієї доповіді – окреслити проблематику сучасного стану українознавчих студій у Європі, їх значення та роль для поширення знань про нашу державу. Важливість цього напряму діяльності добре розуміли наші попередники, які, опинившись із різних причин за межами України, цілеспрямовано працювали для того, аби відкрити її світові, використовуючи найрізноманітніший інструментарій. Так, ще М.Драгоманов мету свого перебування за кордоном і напрям своєї діяльності сформулював у журналі «Громада»: дати матеріал про Україну, її зв’язок із Європою розвивати як двосторонній, надати українському рухові загальноєвропейського звучання, домогтися його підтримки у світі. Іншими словами, ввести український рух у загальноєвропейський контекст

Якщо Україна колись вирішить відкрити у Німеччині культурний центр на кшталт німецького Гете-Інституту…

…Ґрайфсвальд був би для такої установи, безумовно, найкращим місцем”, – зауважує Райнольд Шмюкер. Доки Україна відкриє у Німеччині свій культурний центр, мине ще багато років. За цей час Українікум видасть німцям не один десяток сертифікатів про відмінне знання української мови. Євген Тейзе”

А поки вирішується питання, хто предствалятиме культуру України в Німеччині: фольк-культ центрових міст чи інтелект-культ, Грайсвальд робить свою справу. Ось приклад 11го Українікуму.

“Нинішній Українікум був уже одинадцятим. Організатори пишаються тим, що цей форум вкоренився у багатому на традиції Ґрафсвальдському університеті з його понад п’ятисотрічною історією. „Кільтурне розмаїття на посттоталітарному просторі” – такою темою були об’єднані лекції, семінари і дискусії Українікуму – 2006. Перед учасниками виступали науковці і публіцисти не лише з Німеччини, але й з Австрії, Британії і, звісно, з України. Втім, значною культурною і науковою подією Українікум був не завжди. Широкий формат, багата програма та імениті гості – вперше все це вдалося організаторам минулого року, акурат на ювілейний десятий Українікум. Цьогорічний форум видався нічим не гірший за ювілейний, так буде і наступного року – впевнений координатор Українікуму доцент кафедри української мови Ґрайфсвальдського університету Олексендр Кратохвіл: „Концепція Українікуму останніми роками докорінно змінилася: якщо раніше це були головним чином інтенсивні курси української плюс культурна програма, то нині вже йдеться про літню наукову академію. Ми розуміємо Українікум як форум, передовсім, наукового обіну для всіх, хто цікавиться Україною. Більшість учасників – молоді німецькі науковці і студенти, передовсім славісти, але також історики або політологи, які спеціалізуються на Східній Європі. Однак форум відкритий для людей будь-якого віку і фаху, отже серед учасників трапляються навіть пенсіонери. До основної групи учасників (а це двадцять – двадцять п’ять відвідувачів інтенсивних курсів української мови), на семінарах приєднуються і місцеві студенти-славісти. А чому би і не прийти на цікавий український фільм, бесіду з українськими письменниками або журналістами? На лекціях нудьгувати теж не доводиться: професори розповідають про свої дослідження українського суржику, арго або навіть лайки. Відвідувачам курсів української у Ґрайфсвальді дуже пощастило – мовної практики їм не бракує. В рамках студентського обміну між університетами Ґрайсвальда і Дрогобича на Українікум вже другий рік поспіль приїздять українські студенти-германісти. Вони допомагають німцям вивчати українську, а самі мають непогану практику з німецької: „Група, в якій ми викладаємо складається з восьми студентів – вони дуже старанні. Більшість із них розмовляє хоча би трохи польською або російською – це допомагає тепер вивчати українську.

«Аксіос» означає «гідний»,

будьмо ж такими Великопісні реколекції у Вюртембергу Дмитро Мірецький
Штутгарт, Німеччина

Великий піст є для кожного з нас нагодою заглибитися в себе, зрозуміти себе та інших людей. Для цього потрібен якийсь поштовх, крок і часто таким поштовхом є реколекції. У Парафії Святого Василія Великого з центром у Штутгарті Велокопісні реколекції тривали з 14 по 22 березня. Усі бажаючі мали можливість скористатися з цієї нагоди, щоб отримати Божу благодать, необхідну для поглиблення свого християнського життя. Для Парафії вже стало доброю традицією запрошувати до себе священиків з України під час Великого посту. Цього року спільно з настоятелем отцем Романом Врущаком реколекції проводив магістр теології, ієрей Тарас Яворський з Самбірсько-Дрогобицької єпархії УГКЦ. У неділю 15 березня в Українській церкві у Штутгарті Апостольський Екзарх Петро Крик відслужив Архієрейську літургія Святого Василія Великого. Капелла Kolpinghaus уже стала замала для численних прихожан. Візитація владики Кир Петра Крика була приурочена до Великопісних реколекцій та урочистого нагородження пароха отця Романа Врущака у чин мітрофорного протоієрея. – Сьогодні у нас виняткова служба у наміренні вашого душпастиря Романа Врущака, який з волі нашого Блаженішого патріарха Любомира піднесений до гідності мітрофорного священика, – відзначив Кир Петро. – Це велика подія не лише у житті Парафії, а і нашої Церкви у Німеччині. Отець Роман трудиться для Вас у справах Божих та церковних і доказом його праці є Громада, що розвивається й збагачується молодими людьми. Нагородження священиків мітрою є практикою, котра має характер офіційного признання ревної праці священнослужителя. Від імені патріарха, Церква авторитетно немов би каже, що священик практикує Боже слово у своєму житті і тому на його голову покладає “вінець із каменя цінного”, щоб Євангеліє ще більше проникало особу пресвітера. Отець Тарас Яворський проголосив декрет Блаженішого Любомира кардинала Гузара про нагородження отця Романа Врущака мітрою. Владика Петро Крик закликав отця Романа до ще ревнішого та прикладного життя і уділив архипастирське благословення усім вірним та гостям. Під час Чину надання мітри тричі прозвучало «Аксіос», що в перекладі з грецької мови означає «Гідний». Кир Петро закликав вірних бути такими.

Weekend американської родини

Василь Махно

Weekend американської родини

щосуботи NN купує телефонну картку
переважно у найближчому Deli Grocery
власниками якого є банґладешці
і економить один долар

дорогою він заходить
до крамниці з алкоголем
і купує
півторалітрову пляшку Absolut’у
і витрачає двадцять доларів

щосуботи NN
випорожнивши майже літру

виконує ритуал
наче шлюбний танець птахів у пониззі ріки
яку він переплив на надутому пластиковому мішку
з боку Мексики – сім років тому -
а потім кілька місяців відсидів в американській
іміґраційній тюрмі

він набирає
- код країни – код міста – і число телефону -
він знає ці числа напам”ять
що в’їлися наче іржа

він міг би і не телефонувати
але це святе

поки він чекає на сполучення
його американська дружина
- нелеґалка і ревна християнка -
- і не менш хтива самиця -
готує обід

нарешті чути гудки
з іншого життя

шлюбна дружина
- котра випхала його за океан
а тепер спить час від часу
з сусідом
- дружина якого
також нелеґалить
в Італії -

увесь час скаржиться на
погане телефонне
сполучення

перекинувшись
про здоров’я
дітей
гроші

нічого не бажають
одне одному
і нічого не вимагають
одне від одного

за останніх два роки у їхніх
розмовах не має навіть натяку
на словесну еротичну гру
ну – якісь натяки -
якісь словесні знаки
знані – як правило – лише
їм двом

сухо:
про гроші
дітей
здоров’я

завершивши
розмову NN тупо дивиться
на жовту стіну
улюблений колір
домовласника

а його американська дружина
уже набирає числа телефону
щоби додзвонитись
до свого дому

як завше дає розпорядження
чоловікові
розпитує
про дітей і онуків

і тихо
- щоби не чув ΝΝ -
виплачеться у сито слухавки
дочці

а потім вони
довго займаються сексом
гіп-гоп
за це вирване з м’ясом серце
за бажання жити по-людськи
і за життя
як вдасться
гіп гоп
за це добровільне тюремне ув’язнення;
за цей one way ticket;
за ці зароблені гроші;
за ці вигиблі почуття;

за це
нікому не потрібне
жертвоприношення

гіп-гоп

гіп-гоп

гіп-гоп
***
Петрові Морозу

український поет

мусить писати римовані вірші
пішли ви…

тягти на собі черепашу ношу викривленої історії
хвороби з підозрою на алкоголізм

хоч
можна о 12-й вночі вповзти у мушлю майстерні
приятеля і пити з ним до ранку закусуючи запахом свіжої олійної фарби і тирси підрамників
забувши зателефонувати дружині, так, про всяк випадок…

зранку стовбичити біля магазину разом із воронням яке чорними ґудзиками пришите до пальта снігу
і як дадаїст вправлятися з коренями слів доходячи до повного абсурду
- алкоголь продають з 11-тої -

знати що естетика трикутних кіл і еліптичних квадратів замкнеться у чорному квадраті
- а в очах чорніє насправді -

читати спеціяльну літературу про алкоголізм – і дивуватись скільком із наших не пощастило

згадати що шевченко також був…
і півгодини бути щасливим від порівняння

не згадуючи:
бодлера – квітникаря
верлена – рембо – паризьких богемників
еліота – банкіра ялової землі
павнда – радіокоментатора і психа (на переконання американських військових)

на ріках вавилонських уже нічого не висидиш
- бо ти не квочка -

на берегах сени: 14 тисяч художників намалюють аби продати
джоконду: голу чи з бородою – байдуже
аби не впізнав її да вінчі – він не знав про copyright -

на межиріччі гудзону та іст-ривер – поетом у нью-йорку – голубом небесним -
знаєш з останніх вістей що 138 тисяч наркоманів тричі на день займаються голкотерапією -
а гомосексуалісти та лесбійки – брати і сестри милосердя – любов’ю до ближнього

а гебреї чекають на месію

що ж залишається:
несплачені борги

виклик до суду
квиток до белґрада

- ручка – папір
- засохле чорнило – чорна кров комп’ютера -

і ця наркотична залежність: записувати слова
- коли морфологія схожа до морфію -

чи не боїшся передозувати?

- питають -

бо кохаються у мистецтві одноразових шприців
із засохлою людською кров’ю
Бруклінська елегія

щоранку пекарні єврейські відчиняють з пітьми
перше що добігає – схожий на прудкість лисиць -
запах цинамону – розтертих із цукром яєць -
до цегляних синагог – і це є початком зими
бо тісто пахне сосною і зірваний вчора жасмин
разом із часником і цибулею сиґналить тобі з полиць

од сьомої починається лящання металевих замків
іржання сабвею – перегуки вуличних продавців -
вантажники носять фрукти залежно від попиту й цін
і кавуни смугасті схожі на тигрів з боків
а гарбузи галувинські – на голівудських дів
вантажники мексиканці – на олімпійських борців

а школярі підскакують: ось – жовтий шкільний автобус
стара підмітає вулицю – смердить дешевий тютюн
бруклін вовтузиться зранку – скаржачись на самоту
на драконячу ненажерливість і на свою хворобу
на металевий міст, що вигнувся наче хобот
на це муравлище люду що знищить колись сатурн

хасиди – мов чорна смородина – обліпили гілля синагог
вони виноград арамейський – уманська глина і клей
дратва якою зшиває темні слова юдей
накинувши талес на голову – йому щось шепоче бог
і діти його щебечуть – мов райські пташки – бо
виспівує йому бруклін хлібом і рипом дверей

кожним коліном юдейським – рядком що теплий як сир
геометрією кабали – камінням єрусалиму
співом жінок в пекарні які наковтались диму
калаталом перед суботою – і молоком від кози
християнин – до пекарні; до синагоги – хасид
і – зголоднівши бруклін – ковтає слину

На каві у «Starbucks»

у грудні – у долішньому нью-йорку – п’ючи каву в «Starbucks» – спостерігаю
як два мексиканці вкладають мармурові плити до парадного входу в будинок

у кав’ярні крутять нав’язливий Jingle bells
вулицями миготять нью-йоркці з різдвяними подарунками й авта
вуличні торговці розпродують туристам усілякий непотріб
поліціянти мирно дрімають у теплому авті
до церкви черга – ні, сьогодні не неділя – відкриття якоїсь виставки

ну, ось і 12-й апостол року – грудень сідає за стіл тайної вечері
нещедрі плоди твоїх днів викладеш із пакета щоб пригостити 12 апостолів
по дорозі забіг до крамниці та купив нашвидкоруч
але вони знають усе
і ви мовчки разом доїсте прісний хліб завершення року

ну, ось і надходить час коли згірклий досвід плодів і скисле молоко днів
усе частіше з’являються на твому щоденному столі
коли шум океану все частіше висить у просторі твоїх слів
усе частіше ти дріботиш п’ятилітнім до кошари щоби подихати випарами
овець бо – казали – відпустить твій сухий кашель

ну, ось ти – сорокалітній мужчина – ще укладаєш слова
ще записуєш їх – що ж тут нового?
з античних часів лише кільком удалося перепливти океан тисячоліть
сьогодні – разом із тобою 100 тисяч поетів укладають словники своєї мови
чи хоч уламок строфи допливе (якщо буде куди плисти)
чи хоч звук твоєї мови – за законами астрономії – уподібнюючися звізді -
якої вже нема – (якщо ті закони не брехливі)

ну, ось виживаєш останні дні старого року – наче оплачений готельний номер -
попиваєш каву – і дивишся як:

два мексиканці – розпилюють камінь – обидва підносять його – допасовуючи до стіни – знову поволі опускають і знову надпилюють

камінь тяжкий

життя легке

Лист до Петра Мідянки
1
нью-йорк у старому човні мангетена
співає прокуреним голосом гіпі
також старого – його естетика
зіпсована часом – в косу заплетена -
немов рукави місисипі
сюрреалізму і гіпер

нью-йорк – це тепле гніздо гарлему
імені джазу й марихуани
інколи ходить заблудлий лемко
на прізвище Воргол – ой леле -
білий як янгол – трапляються іґуани
в повітрі: хуани й івани

нью-йорк чорний від співу та джазу:
саксофона – флейти – труби
зими що завжди на межі сказу
приплив океана у місячну фазу
чайок на коні-айленд – й без них
фієсти бронзовий бик

нью-йорк – це свято з тобою яке
триває не більше п’яти хвилин
два літаки вже заходять в піке
збоку парчевого слова – ріки
й двох обгорілих скляних рослин
для довгих – як вічність – зим

2
зима тут довга – наче бродвей або хасидська молитва -
гіпі вимерли – як динозаври – останнього бачив учора
у місті яке продовжує самотність і вічну битву
поміж янем та інем – правим берегом й лівим – хворе

на курячу сліпоту – тому тут побачиш не все
а тільки білок яких годуєш з руки і яким зручно
бігати доокруж свого життя – дельфінів яких течія занесе
слухати музику манґо та бубнів що кашляють гучно

споглядай – як каже конфуцій – за всім що спотворює дух
за життям його учнів – власниками крамниць -
монахами із непалу – фігурками будди – сандалями що йдуть
кожного ранку в чайна-тавн і чаєм рудих лисиць

тому тут японська вишня на лексинґтон-авеню
немов сестра і поезія – як вірш без парчі та шовку -
цвіт її сну засушений в конверті тобі відішлю
якщо він дійде за адресою і по дорозі не зжовкне