В неділю 22.2.2009 Стейтова Управа Союзу Українок Нової Південної Валії з всіма своїми відділами, влаштувала в Домі Молоді традиційне Союзянське Свято – на пошану Героїнь України. До недавна вшанування влаштовував Відділ ім. Ольги Басараб.
Відкрила концерт голова Управи пані Наталка Ткаль, привітавши присутніх, вона й заповідала програму. На сцені на чорному тлі виднів Союзянський прапор, на сцені квіти декорація пані Віри Війтепської, ( відділ ім. Кн.Ольги) - пишався обвитий вишитим рушником й квітами портрет книягині Ольги.
Василик, музичний супровід Ігор Клайберт, які працюють під патронатом Союзу Українок -співачка Марта Менцінська,
бандуристи й співаки Ніла і Петро Деряжні,
декляматорки пані Тамара Берт ( відділ ім. Лесі Українки).
Я ( відділ ім. Ольги Басараб) мала шану виголосити доповідь, в якій між іншим сказала: подаю дещо скорочено текст:
… – ” Українське жіноцтво в діяспорі прийняло за традицію у місяці лютому відзначити українську жінку – героїню. У бігу нашої новітньої історії склалося так, що в лютому загинуло з рук окупанта України дві визначні українські жінки: Ольга Басараб, член Української Військової Організації, замучена у Львові поляками в лютому 1924 – го року, й Олена Теліга – провідна членкиня Організації Українських Націоналістів, яку німці розстріляли в Бабиному Ярі, в Києві в лютому 1942 – го року. Кожного року в лютому місяці їх тінь пропливає над згадкою у честь українських жінок – героїнь , тих, які в різні часи української історії віддали своє життя за Батьківщину.
Олена Теліга
Ольга Басараб
У який спосіб можна визначити героїзм тієї чи іншої людини? Що воно таке взагалі: герой нашого часу? І якою міркою його слід вимірювати? Віком? Впливом на процес суспільних зрушень в державі ? Чинами?
Героїні України – це за словами Стефанії Шабатури, 
- “ті, хто, так, як Христос, згідні бути розп’ятими за свободу своєї Батьківщини, за свій народ!”
…На світанку нашої історії жінка – київська княгиня Ольга – своїм розумом і хистом, своєю далекозорістю і рішучістю положила основи під українську державність.
В добу Гетьманщини, і після неї, в добу великої руїни нашої держави, жінки вписалися в героїні, – це вони боролися і гинули від багнетів московського князівства 16 століття.
…Наша доба була особливо жорстокою для українського народу. Почалася вона Визвольними Змаганнями 1917 – 1920 років, в яких українська жінка віддіграла гідну ролю. Навіть із зброєю в руках захищала права українського народу. Мова про юначок, які добровільно вступили в ряди Українських Січових Стрільців.
Олена Степанівна – Січовий Стрілець
Доба Спілки Визволення України, Спілки Української Молоді, Української Військової Організації, Організації Українських Націоналістів принесла нову когорту героїнь підпільної боротьби…
Як тільки постала УВО – жінки зайняли у її рядах важливе місце. Лише імена деяких відомі з голосних політичних процесів. З рук польської поліції загинула Ольга Басараб. Вона першою в довгому ланцюгу жінок героїнь, які заплатили
найвищу ціну за вірну службу свойму народові, а одною з останніх, про яких ми знаємо була Алла Горська.
А коли прийшла Друга Світова війна безкінечне число українських жінок, від юначок, Олени Теліги, аж до літніх бабусь виконували найважчі завдання. Для них не було ні небезпек, ні перешкод, що їх вони не могли перебороти. Для них не було непроходимих кордонів, хоч як ті кордони були насичені до зубів озброєною охороною та злісними псами.
….Коли ж під кінець 1942 року УПА ставала силою і почала грати щоразу більшу ролю в українському житті то в боротьбі українського народу з німецьким і російсько-совєтським окупантом, участь українського жіноцтва в тій боротьбі осягнуло тоді небувалих розмірів.
Ідею незалежної України в ті роки відстоюв
али тисячі скромних і самовідданих жінок, які не претендували і не претендують на окремий рядок в історії, але без яких ОУН-УПА ніяк би не змогла упродовж десятиліття протистояти найбільшій армії світу. Це – зв’язкові, медсестри, це достава харчування та предметів першої потреби, праця в друкарнях…На теренах під керівництвом УПА постали школи – все під керівництвом жінок, з яких не одна поклала свою молоду голову на тому, назвемо його також - полі бою…
А скільки тих героїнь попали в сов’єтські концтабори…скільки вийшло з тих таборів з піддірваним здоров’ям…А героїни того часу – 500 їх в Кінгірському таборі смерти стали лавами до бою без зброї, але з непереможним бажанням боротьби !
А вже в дальші роки сов’єтської дійсности українська жінка підняла боротьбу за право віри в Бога і право людини - говорити рідною мовою, жити вільно на рідній землі…
ОКСАНА МЕШКО
Дисидентки Ірина Сеник, Ірина Калинець, Оксана Бандера – сестра провідника ОУН, Оксана Попович, Ольга Матусевич, Дарка Гусяк, Анна Дидик,
Оксана Мешко й багато, багато інших. Недаремно іменем когось з героїнь вже згаданих сьогодні названі відділи Союзу Українок по світах.
Cоратниці-зв’язкові Головного командира УПА Романа Шухевича – Ольга Ільків та Дарка Гусяк пам’ятника Галини Дидик, що постав в Шибалині Бережансього району Тернопільської області.
Жінки в самостійній Україні дочекалися президентської нагороди ім. Княгині Ольги, які сьогодні так щедро в Україні роздаються…
Та блідніють нагороди коли звання героїні отримають від сьогоднішніх Президентів України ті, хто співає по російськи, або в приміщенні Верховної Ради махає кулаками і голосує проти Української Конституції або, як це було ще за СССР – героїнею стала доярка якогось там колгоспу, бо найбільше видоїла молока чи ще з якоїсь банальної там нагоди.
Сьогодні звання героя в Україні – не те поняття наше з вами. – В нашому понятті героїня це та, яка в ім’я України стратила життя, або жила в важких умовах тюрем та концтаборів СССР чи за польської окупації Західньої України або поневірялася в важких життєвих умовинах в СССР й виховувала дітей на свідомих українців.
Цього року 1-г о січня сповнилося 100 років з дня народження Степана Бандери, що в Україні, зокрема у його рідному селі Старий Угринів голосно, на державному рівні відзначалося і минуло 90 років коли 3 лютого 1929 року створена Організація Українських Націоналістів – ОУН.
- „Здобудеш українську державу, або згинеш у боротьбі за неї!” – під таким гаслом, яке сьогодні багатьом може видатися надто жорстким, сотні тисяч українок, докладаючи інколи надлюдських зусиль, боролися за українську незалежність, боролися, гинули, але перемогли. 24 серпня 1991 року Україна таки здобула незалежність.
Сьогодні в день, коли ми з вами згадуємо ОУН й жінок, які були її членами, хочу коротко зупинитися над постаттями двох жінок, які не згинули в боротьбі, але були важливими постаттями, які заняли чільне місце у когорті видатних Українок в рамках ОУН.
Перша – це Дружина Провідника Степана Бандери — Ярослава, про яку ми повинні частише згадувати.
На знимці Степан Бандера з дружиною Ярославою
- “Прийшла вона на світ в Сяноці на Лемківщині як донька о. Василя Опарівського, який, будучи польовим священиком Січових Стрільців у Першій світовій війні, загинув у бою проти поляків, “— писала Аріадна Стебельська, відома письменниця – членка Союзу Українок в Канаді, яка реґулярно писала до газети “Гомін України” з Торонто про Ярославу Бандеру в газета “Вісник Коломиї” з датою 15 січня 1991 року. — “ Із Сянока, Ярослава поїхала до Львова, де студіювала на університеті. Там увійшла у вир підпільної боротьби, була співучасницею дій ОУН. Поляки заарештували її з учасниками студентського конгресу у Львові 21 березня 1939 року. Ділила вона долю борців ОУН, які каралися і гинули в тюрмах та концентраційних таборах”.
Мабуть, беручи активну участь у революційній боротьбі, й познайомилися Степан Бандера й Ярослава Опарівська.
Але Ярослава не була лише матір’ю-мученицею. Вона надалі як членкиня ОУН виконувала організаційні завдання і, прийшовши на побачення з чоловіком, виконувала доручення зв’язкової. Життя на волі, після війни, в діяспорі, ніколи не було спокійним, безжурним ні для провідника, ні для його родини. Коли появились на світ Наталка, Андрій і Леся, продовжувалося життя, повне небезпек, ховання по німецьких лісах під чужим дахом або й без нього…”
І ще не менш важливе повідомлення про цю легендарну жінку: -… “Ярослава Бандера-бабуня розказувала внукам про таке Різдво, яке їй з трьома малими дітьми довелося перебути в лісі цілком без їжі, — не те що зі свят-вечірніми стравами… Та цього люксусу спокійного життя господині дому, жінки й матері, вона мала так мало. Ярослава Бандера стала символом жінки-українки страдниці. І в обличчі Ярослави, і в її житті відчувалася та святість, яка потрібна сьогодні всім українським жінкам”…. (у політично нестабільний в Україні час. MГЧ)
…- “Це святість самовідродження і самопосвяти, терпеливості і завзяття, конечно для доконання того, до чого змагав і за що загинув чоловік Ярослави — Степан Бандера…”
Друга постать, яку хочу згадати на сьогоднішньому вшануванні Героїнь, – це співзасновник і сьогодні почесна членка нашого відділу ім. Ольги Басараб в Сіднеї – бл. П. Ярослава Стецько – Анна Музика, яку ви всі повинні пам’ятати з її приїздів до Австралії. Померла вона 6 років тому, 12 березня 2003 року в Мюнхені, де перебувала на лікування, а про що я з цієї сцени обширно говорила в день її вшанування.
Слава Стецько була співорганізатор Червоного Хреста УПА, жіночої меречі іюнацтва ОУН. В 1943 році була увязнена німцями у Львові . Жила й праяцювала в Німеччині, де разом із чоловіком вела політичну діяльність, спрямовану на визволення України з під совєтської окупації. Вона була і членкою Центральної Управи СУМ –у, Союзу Українок Німеччини, організатором конференцій АБН й учасником міжнародних антикомуністичних конгресів, співорганізатором Европейської Ради Свободи.
…МОЖНА ВСЕ ВІДКИНУТИ ЩО РОБИЛА ПАНІ СЛАВА – ЯК НЕ ВАЖНЕ - але ОДНОГО НАЙГОЛОВНІШОГО ЇЇ НІХТО НЕ МОЖЕ ВІДКИНУТИ – а саме те, що пані Слава маючи 70 років, вернулася в Україну – прийняла громадянство України – була три разу обрана народом – народним депутатом Верховної Ради України від виборчого округу № 89 Івано-Франківської області і на найвищому державному рівні у Верховній Раді – в імені всіх депутатів – різних політичних поглядів – складала присягу депутата на вірність України і її народу. – 
Її присутність у Верховній Раді – це і символічна присутність діяспори у Верховній Раді – бо вона там заступала всіх нас, героїнь України, інтереси правдивої націоналістичної України. Вона померла представником її народу – народним депутатом. А це не аби яке досягнення – поминаючи все інше! Хто інший це зробив? Ярослава Стецько була першою і залишається єдиною жінкою, яка двічі під ряд відкривала засідання Верховної Ради як найстарший депутат.
Хай пам’ять про Героїнь України – відомих і невідомих нам, яких ми сьогодні згадуємо, буде вічною в серцях настуних поколінь українського народу, а зокрема українок ! СЛАВА УКРАЇНІ ! СЛАВА ГЕРОЇНЯМ УКРАЇНИ, які загинули мученицькою смертю!
Після відбуття концертової частини пані Наталка Ткаль подякувала присутнім, всім учасникам вшанування й вручила нам гарні китиці квітів – мені попалися орхідеї з фіолетовим кольором.
Наталка Ткаль – голова Стейтової Управи Союзу Українок
На закінчення ми всі разом відспівали національний гимн…Українки Сіднею гідно вшанували пам’ять Героїнь України, тих хто працював в ім’я України і віддали своє життя за свою Батьківщину!
Джерело: http://marichka2.multiply.com/journal/item/91/91
