Література: торги продовжуються…

12. – 15. März 2009 – книжкова виставка в Лейпцигу.

13. März, 19:30 Uhr: Wirklichkeit auf Ukrainisch: Lesung und Gespräch mit Serhij Zhadan und Claudia Dathe. Kultautor Serhij Zhadan liest aus seinem neuen Buch “Die Selbstmordrate bei Clowns”. Ort Tapetenwerk, Galerie photan, Lützner Straße 91, 04177 Leipzig

14. März, 14:00 – 15:00 Uhr: Autorenspecial: Der ukrainische Autor Taras Prochasko präsentiert seinen Essay “1989-2009. Wohin treibt Europa?”. Moderation: Olaf Kühl.

Veranstalter Leipziger Buchmesse, Literarisches Colloquium Berlin. Ort: Café Europa, Halle 4, Stand D505.

15. März, 13:00 – 14:00 Uhr: Autorenspecial: Taras Prochasko liest aus seinem neuem Prosawerk “Daraus lassen sich ein paar Geschichten machen”. Taras Prochasko verwandelt ein Familienepos, das Hunderte Geschichten birgt, in lauter erzählerische Extrakte, die eine versunkene Welt und ihre Bewohner heraufbeschwören. Diese Welt heißt Stanislau und liegt im Karpatenvorland. Moderation: Olaf Kühl. Veranstalter: Leipziger Buchmesse, Literarisches Colloquium Berlin. Ort: Café Europa, Halle 4, Stand D505.

Додаю матеріал чотирічної давності про книжкову виставку в Лейпцигу. Інформація, подана в ньому, є досить актуальною, якщо брати до уваги, що українські письменники стали мало не коньюктурними для книжкового ринку Німеччини. Прізвища вже кілька років залишаються незмінними, “в тіні Андруховича”, за словами організаторів виставки. А врешті судіть самі.

Двері в Європу. Вперше за останніх 10 років Україна була представлена на Лейпцизькому книжковому ярмарку

Книжковий ярмарок став для Львова його найкращою візитівкою

Львів приречений бути одним із великих виставкових центрів. Цю тезу ось уже добрих півтора десятка років повторюють представники місцевої влади. І справді, для цього в «столиці» Галичини є всі підстави: вдале географічне розташування, багата історія виставкової діяльності та наявність відповідних операторів. Головне, що заважає: брак спеціалізованих виставкових об’єктів, фінансова слабкість гравців місцевого ринку. Нерозвиненість інфраструктури (виставкових залів, готелів, доріг тощо), за словами директора ТзОВ «Агентство маркетингу та розвитку» Тараса Ващука, призводить до того, що сьогодні регіон, як і вся Україна, підбирає «крихти зі столу світової економіки».

Славне минуле

Кажуть, що виставка — це, передусім, відображення реального стану економіки в державі, регіоні. Таким чином, Львівщина непогано будує житло, замінює вікна й двері, дбає про електрику, деревообробку, туризм. А тим часом у регіоні слабко представлені наука, промисловість, культура. Занепадає автомобілебудування, меблева галузь. Ледь жевріє реклама, дизайн, сільське господарство. Втім, таке порівняння лише частково відбиває реальний стан справ. Чимало місцевих підприємств жодного разу не брали участі у виставкових заходах, оскільки вважають це марним витрачанням коштів і часу. Але ж потенційні можливості Львова як виставкового центру ще на початку XIX ст. належно оцінила австрійська влада.

Благодійна акція – передача літератури місцевій українській громаді

У РАМКАХ “ДНЯ УКРАЇНСЬКОЇ КНИГИ” ПРОЙДЕ БЛАГОДІЙНА АКЦІЯ – ПЕРЕДАЧА ЛІТЕРАТУРИ МІСЦЕВІЙ УКРАЇНСЬКІЙ ГРОМАДІ Жоден книжковий форум не може похвалитися такою давньою історію, яку має Франкфуртський ярмарок. Вперше він відбувся в 1574 році, після того, як Йоханес Гутенберг заснував поблизу міста книжкову друкарню. До XVII століття Франкфурт-на-Майні залишався центральним виставковим центром Європи. В XVIII столітті через політичні та культурні зміни ця роль відійшла Лейпцигу. Але після війни в 1949 році традиція проведення книжкової виставки в Франкфурті відродилася. І ось упродовж останніх шести десятиліть щорічно в жовтні у Франкфурті збираються тисячі видавців, представників книжкових фірм і літературних агенцій з усіх континентів. Україна вшістнадцяте братиме участь у цьому престижному міжнародному заході. Про особливість цього книжкового форуму ми попросили розповісти керівника робочої групи з підготовки та участі у Франкфуртському ярмарку, тимчасово виконуючого обов’язки голови Держкомтелерадіо Анатолія Мураховського.- Кожен видавець, яку країну він би не представляв, мріє стати учасником Франкфуртського міжнародного книжкового ярмарку.

Українська студентка з Російської імперії у Відні ніяковіє

Мою увагу привернула наступна цитата: “В оповіданні “Товаришки” Олена Пчілка (321 — 325) змальовує, як Люба, українська студентка з Російської імперії у Відні, ніяковіє перед галичанином Бучинським, який вільно розмовляє на будь-яку тему по-українському, а їй доводиться спершу думати по-російському і щойно тоді намагатися перекласти свої думки на українську, але при тому їй не раз просто бракує українських слів. Оповідання, скажете? Так, але воно таки змальовує реальний стан української літературної мови в Галичині та в Центральній Україні в ті часи”

Чи тільки в ті часи? Питання до сучасних студентів Берліна з колишньої Російсько-совєтської мперії.Як воно думається, якою мовою?

До вашої уваги стаття, звідки взяти вищенаведена цитата. Може вона зацікавить і вас?

Андрій ГОРНЯТКЕВИЧ

ЩО АБО ХТО СПРАВДІ ЗАГРОЖУЄ УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ? (Сучасність, 2000, 4 квітень, с.146-153.) Стан і статус української мови — тема, щодо якої готовий висловити свою думку чи не кожен мешканець країни, від президента Кучми (якому належить тонке розрізнення між “офіційною” та “державною” мовами) до рядового українця, чи то пак представника народу України. Тож не дивно, беручи до уваги кардинальне політичне значення мовного питання, що охочих до дискусії куди більше, ніж самих тільки дипломованих мовознавців держави. Нещодавно в цій дискусії забрав слово академік П. П. Толочко, видавши книжечку “Що або хто загрожує українській мові?” [П. П. Толочко. Що або хто загрожує українській мові?

Тавро «російщини» ще довго тяжітиме на багатьох українських діячах

Коли в кінці 1993 року я вперше побував в Німеччині, мені поталанило в Мюнхені познайомитися з цікавими, мудрими українцями, емігрантами другої хвилі еміграції. Однією з цих особистостей була радіожурналіст української програми радіо «Свобода», пані Ганна Бойчук, донька знаменитого українського художника-графіка Михайла Бойчука, знищеного сталінським режимом. Коли я попросив показати мені Мюнхен і місця пов’язані з Україною і українцями, то вона найперше розповіла мені про внучку Великого Київського Князя Ярослава Мудрого і показала місцевість, де молилася і прославилася як свята, ця велика і Свята Праведниця, молились також на могилі великого провідника ОУН Степана Бандери. З її розповідей я довідався, що діти й онуки Ярослава Мудрого залишили глибокий слід в історії Західної Європи. Нащадки князя Ярослава, як володаря наймогутнішої держави Європи на протязі другої половини XI початку XII століття займали досить визначні місця в політичному і духовному житті великих європейських держав. Всі, хто цікавиться історією України, добре знають про долю доньки Ярослава Мудрого Анни, яка в 1050 році одружилася з королем Франції Генріхом І, і в 50-60-і роки XI століття відігравала, можна сказати, керівну роль в політичному житті цієї могутньої європейської держави. Відомо, що на багатьох державних актах, виданих французьким королем Генріхом І, крім його підпису є такі слова: «за згодою, королеви Анни». Вона опікала досить довго свого малолітнього сина, короля Філіпа І, який правив у Франції з 1060 до 1108 року. Анна мала ще сина і доньку Едігну. Ще до приходу Едігни в Баварію, її тітка, одна з доньок Ярослава Мудрого, Анастазія по дорозі на батьківщину свого чоловіка, угорського короля Андрія, заснувала на Закарпатті, на Чернечій горі, поблизу Мукачева, український монастир.

Едігна — донька Анни Ярославни

Георгій КОСИХ. — «Урядовий Кур’єр», 26 лютого 2009 року

Сьогодні у баварському селі Пух неподалік від Мюнхена урочистий день. Не тільки пухівчани, а й численні гості зблизька і здалека вшановують пам’ять померлої там 26 лютого 1109 року блаженної Едігни. Такі урочистості по праву могли б проходити тепер і в Києві: адже Едігна була дочкою французької королеви Анни Ярославни й онукою великого київського князя Ярослава Мудрого. Факт, на жаль, маловідомий не тільки пересічним українцям, а й титулованим історикам. ПРОГАЛИНА В ЛІТОПИСАХ? Із підручників історії відомо, що король Генріх Перший, який правив Францією в 1031-1060 роках, і його друга дружина Анна мали трьох синів. Первісток Філіпп семирічним був коронований як співправитель, а вже через рік після несподіваної смерті батька став одноосібним власником французької корони під іменем Філіппа Першого. Середній син, названий на честь діда по батьковій лінії Робертом, пішов з життя підлітком. А молодший – Гуго, одружившись на багатій спадкоємиці – дочці графа Вермандуа, став одним з найбільших землевласників, а згодом здобув славу у хрестових походах і отримав наймення “Великий”. Проте літописці (в усякому разі абсолютна їх більшість) обходять у своїх анналах факт, що в королівській сім’ї була ще й донька, котру назвали Едігна, що латинською означає “достойна”. Її дивовижне життя і благі діяння показали: батьки не помилилися у виборі імені. Про незвичайну долю Едігни з уст в уста ходила легенда, яка передавалася від покоління до покоління, але не на її батьківщині, а далеко на схід від французького кордону. Перша письмова згадка про Едігну належить баварському придворному історіографу Йоганну Авентіну.

Голос звелів їй залишитися там, де одночасно задзвонить дзвін і заспіває півень

Дочка Анни Руської – королеви Французької, онука київського князя Ярослава Мудрого – Едігна проповідувала Слово Боже у Баварії. У перекладі з латинської «Едігна» означає «надзвичайно гідна». Вона служила Богові у селі Пух – Фюрстенфельдбрук, що в 30 кілометрах від Мюнхена. Як свідчать літописи – дочка Ярослава Мудрого Анна Ярославна приїхала до Франції з фундаментальною на ті часи освітою, вільно володіла декількома мовами, зокрема грецьким і латинським. Її дитинство проходило в атмосфері підйому Київської Русі. Освіченість, мудрість і висока культура вирізняли її серед оточення короля і залишитися в історії не тільки завдяки високому стану королеви. Після смерті чоловіка – короля Генріха I – виконувала обов’язки правительки Франції разом з своїм малолітнім сином – королем Пилипом. Вона підписувала державні документи «Анна Реґіна» і робила написи рідною мовою

Слідами ЦПУЕН

Докопатися до суті історії української діаспори в Німеччині – таку чергову журналіську акцію після “Зніми росу” проводить редакція “Хата скраю”. До цього змусила ситуація в діаспорі і навколо неї, коли фактами історії українців часто зловживають для власного піару ті чи інші індивідууми, cпекулюючи абревіатурами. Першим каменем спотикання виявилася славнозвісне  “Центральне Представництво Української Еміґрації в Німеччині”, в скороченні ЦПУЕН. Воно істнувало з 1945 року по 2004, коли кануло в забуття. Навіть старше покоління наших діаспорян не завжди могло відповісти, де поділося ЦПУЕН, та і взагалі, як воно повстало до життя.

Остання хвиля діаспорян  мало цікавиться історією своїх попередників в Німеччині. “Хата скраю” спробує розібратися в історичному і особистністному  хаосі місцевої діаспори і розставити крапки над “і”, хто є  хто  і хто за ким стоїть, представляючи ту чи іншу організацію українців в Німеччині. Головне – за ким тягнуться які історичні шлейфи, а за ким – взагалі ніякі. Мета дослідження – продовжити писати історію діаспори  сьогодні, усвідомлюючи, що сьогодні завтра вже є історією. Ми пишемо нашу історію самі. І якщо на ній будуть білі плями, то нашим дітям не буде що читати.

Перша розвідка – це розповідь Зіновія Книша про становлення ЦПУЕН і Німеччині.

Остап Охрін: «Треба бути у постійному пошуку нових ідей»

Молодий викладач статистики берлінського університету імені Гумбольдта Остап Охрін несподівано для себе потрапив у поле зору преси. Журналісти обривають телефони – усі хочуть інтерв’ю із наймолодшим професором Німеччини.

Остап Охрін працює в Інституті статистики і економетрії при університеті імені Гумбольдта. Молодий викладач статистики берлінського університету імені Гумбольдта Остап Охрін несподівано для себе потрапив у поле зору преси. Журналісти обривають телефони – усі хочуть інтерв’ю із наймолодшим професором Німеччини. Остапу 24 роки. Він став професором, скориставшись новою пропозицією німецьких університетів – надання кандидатам наук професорського звання «авансом», із випробувальним терміном на три роки. Таких викладачів називають Junior Professor. Університети дають ці звання, сподіваючись залучити на перспективу більше молодих науковців. Підвищена увага преси, за зізнанням Остапа, йому набридла. Але інтерв’ю «Німецькій хвилі» стало для нього першим українською мовою, то ж він зголосився із задоволенням.

Вийшла з ужитку через утрату носіїв

“Українська мова у вихованні та навчанні” – виступ О.Д.Пономаріва, професора КНУ ім. Тараса Шевченка 901-3 Виступ О.Д.Пономаріва Будь-які українські бажання, що минають мову, збудовані на піску. Михайло Грушевський Мова є духовним стрижнем будь-якої нації. Видатний український мовознавець Олександр Потебня казав: «Слово – то не просто мовний засіб, а засада мовної свідомості нації, в якій закладено наочне та абстрактне бачення буття». З огляду на це завойовники всіх часів прагнули позбавити підкорені народи їхньої мови, бо, як відомо, в народу та в його мови одне життя й одна смерть. В історії є численні приклади, коли зі зникненням мови зникав народ. Скажімо, з ХVІІІ століття вийшла з ужитку через утрату носіїв полабська мова – і припинив існування один із слов’янських народів (полабські слов’яни жили між Одрою й Лабою, звідки й назва племен). І навпаки, зберігаючи рідну мову, народ зберігає себе. З трагічної історії вірмен знаємо, що їх залишилася десята частина на десятій частині території, решту знищено або розсіяно по цілому світові. Але живе вірменська мова. І з нею живе прадавній вірменський народ. Візьму на себе сміливість твердити, що українська мова, українська тотожність у незалежній Україні перебуває під більшою загрозою, ніж тоді, коли Україна мала колоніальний статус (дай, Боже, нам ніколи до нього не повертатися!).

Реінтеграція в Україні

Дорогі друзі,

Одним із завдань програми «Міграція сьогодні» благодійного фонду Арсенія Яценюка «Open Ukraine» є cприяння у реінтеграції в Україні тих, хто вирішив повернутися з трудової еміграції . Ми переконані, що започаткування власної справи серед мігрантів може дати поштовх для формування та посилення середнього класу в Україні, створити нові робочі місця та вижити в час економічної кризи. Якісно підготувати програму для реінтеграції без допомоги її потенційних отримувачив просто неможливо.

Шановні українці! Усі ми знаємо, що, незалежно від причин, які примушують нас шукати кращої долі на чужині, тяга до Батьківщини є однією з фундаментальних рис, яка притаманна будь-якій людині. Тому, мабуть, багато з Вас замислюються про повернення до своїх родин, близьких та друзів, які залишилися в Україні. Сприяння у реінтеграції в Україні тих, хто вирішив повернутися з трудової еміграції є одним з завдань програми «Міграція сьогодні» благодійного фонду Арсенія Яценюка «Open Ukraine». Ми переконані, що започаткування власної справи серед мігрантів може дати поштовх для формування та посилення середнього класу в Україні, створити нові робочі місця та вижити в час економічної кризи. Якісно підготувати програму для реінтеграції без допомоги її потенційних отримувачив просто неможливо. Тому Фонд звертається до Вас з проханням своїми відповідями на запитання анкети, а також конкретними рекомендаціями допомогти у її розробці (а в подальшому – і в реалізації). Анкету можна знайти і  заповнити тут

З повагою,
Executive Director Open Ukraine Foundation

УКРАЇНСЬКА національна меншина чи українці Польщі

Петро Коваль

Стежачи за веденою на сторінках «Нашого слова» дискусією про включення у діяльність структур ОУП  «нової хвилі» українців, що прибувають у Польщу на тимчасове та постійне проживання, помічаю недостатнє розуміння її учасниками специфіки української національної меншини, яка тут давно вже утвердила свою присутність, має значні культурні надбання та власні історичні традиції. Незважаючи на жорстокий терор, якого вона  зазнала на рідних землях у перші повоєнні роки, незважаючи на насильне розпорошення,  планово проведене  в рамках акції «Вісла», вона зуміла зберегти свою національну тотожність, не піддавшись асиміляційному тискові влади. Несприятливі обставини під час вимушеного перебування в чужому середовищі, до того ж у неприязній атмосфері постійно веденої державою антиукраїнської пропаґанди, значно вплинули на менталітет та поведінку її членів, характерним проявом чого буває дивна крайня обережність у виявленні національної відмінності.

Українська діаспора стала непотрібною

— Что ж твой барин, эмигрант?

— Сам ты “эмигрант”! В Париж, говорят люди, уехал, в Париж!

Цей діалог із “12 стільців” наочно ілюструє ставлення сучасного українського суспільства до еміграції та емігрантів.

Перетворення кокона на метелика

Коли на початку минулого століття з України на Захід виїхала друга, а після Другої світової війни — третя хвиля національної еміграції, у нас з’явилися підстави говорити про народження української діаспори.

Чому, власне, друга та третя хвилі, а не перша і четверта? Бо саме тоді йшлося про виконання трансцендентної місії: збереження національної ідентичності. В Радянському Союзі розчинялася українська ідея, вона зникала, а тому місією людей, котрі полишили Батьківщину, стало плекання національного духу, його “консервація” для наступних, вільних поколінь.

Як перша, так і четверта (тобто сучасна) хвилі української еміграції, на жаль для них самих і на щастя для України як країни, такої місії не несуть.

Увага: десятитисячний!

Шановні читачі!

Перевірка на вашу уважність. Сьогодні часопис українців Берліна “Хата скраю” матиме 10 000 відвідувачів! Про це на сторінці можна дізнатись з” Blog Stats” , що рахує кількість відвідувачів.

Від листопада 2008 року як місяця заснування вже стільки людей набігло, як в рукавичку. Хоч і скраю, і тісненько, та все ж разом.

Назва Хата скраю задумана як така, що характеризує положення української діаспори вдалині від України, скраю. Багато хто вбачає в ній на власний розсуд потаємний зміст: “моя хата скраю,  нічого не знаю”. Ну

що ж, і так добре. На жаль, крізь власні дровеняки в оці людина бачить тільки те, що притаманне їй самій. А як побачить, то і позбудеться невдовзі того. Так стверджують психологи. Та як би там не було, скраю чи збоку, головне для часопису – це інформування, аналіз і спілкування.

Сподіваюсь, що нашій хаті скраю-рувавичці ще бути і до 100 тисячного відвідувача. Всіх помістимо! Головне, щоб який дідо нас не знайшов і не наробив крику, як той що в українському мультику за мотивами української казки “Рувавичка”, яку можна переглянути тут.

А 10 000-ного відвідувача чекає несподіванка! Головне, зверніть увагу, що Ви саме тим 10 000-им є. І зразу залиште відомість про це в коментарях. Редакція Хати скраю і надалі запрошує заходити до нас в гості.

Ласкаво просимо!

СВЯТО ГЕРОЇНЪ УКРАЇНИ В СІДНЕЇ

В неділю 22.2.2009 Стейтова Управа Союзу Українок Нової Південної Валії з всіма своїми відділами, влаштувала в Домі Молоді традиційне Союзянське Свято – на пошану Героїнь України. До недавна вшанування влаштовував Відділ ім. Ольги Басараб.

Відкрила концерт голова Управи пані Наталка Ткаль, привітавши присутніх, вона й заповідала програму. На сцені на чорному тлі виднів Союзянський прапор, на сцені квіти декорація пані Віри Війтепської, ( відділ ім. Кн.Ольги) - пишався обвитий вишитим рушником й квітами портрет книягині Ольги.

Василик, музичний супровід Ігор Клайберт, які працюють під патронатом Союзу Українок

Однокласнікі.ру як реіркарнація совєтського простору

Автор: Ольга Самборська

“Народе мій, як добре те,

Що ти у мене є на світі.”  М. Вінграновський (цитата з форуму українців одноклассників.ру)

“І что за сила такая держит і не отпускаєт”

Глибоко ностальгічний гімн однокласників ставить питання всім однокласникам пострадянського простору: що ж то за сила така всіх нас тримає? Тримає і не відпускає.

Де сховатись «од українсько-російського невежества»

Оксана Забужко в своїй книжці “Notre Dame d’Ukraine: Українка в конфлікті міфологій” підводить нас до  тієї проблеми, яка на зломі століть ще видавалась такою, від якої можна було втекти. Закордоном можна було передихнути від наступу “українсько-російського невежества”. Сьогодні, коли нові століття починають свій злам і вже йде  незворотній процес “прогресуючой духовної ентропії” (О. Забужко), куди сховатися від цього “невежества”?  Лесю, але тобі повезло з Берліном і закордоном взагалі тоді, на зламі епох. А нам залишається це лиш константувати факт безсилля перед “культурним” безкультур’ям .

На прохання тих, хто на Лесиному вечорі не зміг пролистати книжку Оксани Забужко, бо та була заклеєна скотчем і невідривна від того місця, де її приліпили, друкуємо пролог з книжки. Бажаючі можуть позичити книгу для читанння з бібліотеки Ukraine Kompetenz Zentrum

ОКСАНА ЗАБУЖКО.

Notre Dame d’Ukraine: Українка в конфлікті міфологій . Пролог

Українці в концтаборах третього рейху

Михайло Марунчак: У німецьких концтаборах можна було стрінути різні національності Европи, включно з народами Північної Африки. Чисельно українці займали в концтаборах одне з передових місць, побіч жидів, французів, поляків, чехів, бельгійців та інших. Вже 1940 р. потрапити до авшвіцького концтабору українці з Демківщини, Грубешівщини та Підляшшя. Українці мали вже такі передові реєстраційні номери, як 3642, 3637 та інші чергові числа. У половині 1941 р. прибула до Авшвіцу більша кількість заарештованих з-поміж т. зв. веркшуців (поліція, що доглядала заводи). Прибували вони групами і їх нараховувалося близько трьох тисяч. Майже всі вони згинули того самого року. Дальший марш німецького фронту на схід 1941 року започаткував масову висилку українців, одних — до концтаборів, а других — на роботи. Останні дуже часто збільшували ряди перших так, що число українців у концтаборах підносилося з дня на день.

“Це був жіночий концентраційний табір Равенсбрюк, неподалік від Берліна”

ЗАВДЯКИ ПІДТРИМЦІ ДОБРИХ ЛЮДЕЙ
В Німеччині невелику групу остарбайтерів виділили на роботу в місто Лімбах. Чоловіки будуть працювати на ремонті залізничних колій, а жінки – впорядковувати прилеглу до колій територію. В цю групу потрапила і я з дітьми — старшій дочці було п’ятнадцять років, меншій — лише п’ять. Нелегка робота, довгі переходи, голод дуже нас виснажували. Тому нерідко, повертаючись із роботи, ми ходили в сусідні селища просити щось поїсти. Я трохи знала німецьку мову і могла пояснити, що хочу їсти, попросити чого-небудь. І ніколи не було випадку, щоб мені відмовили. Німки завжди виносили щось поїсти, хоч на той час і в них було нелегко з продуктами. Таким чином я познайомилася з двома німками.

Криза та благодійність: підтримати, не можна відмовити

На розгляді звіту про діяльність Фонду Арсенія Яценюка «Open Ukraine», меценати та партнери Фонду чітко висловили свою позицію: підтримувати і надалі програми Фонду, не зважаючи на кризу та інші тимчасові негаразди. 7 мільйонів 605 тис 308 грн. Саме таку суму приватний благодійний Фонд Арсенія Яценюка «Open Ukraine» інвестував у програми посилення авторитету України у світі, розвитку публічної дипломатії та самореалізації українців протягом 2008 року. Про це було оголошено на Публічному звіті Фонду 12 лютого 2009 року. Подія, що не має аналогів в історії української благодійності, зібрала у затишному готелі «Воздвиженський» партнерів Фонду, провідних підприємців, меценатів та представників медіа для невимушеної розмови про благодійність. Провідною рисою події, як і самого звіту, стала прозорість документів та відвертість спікерів. «Допитом» представників керівних органів Фонду керувала Анна Безулик. Відверта дискусія, спровокована ведучою, надала відповідь на головне питання зустрічі – українські благодійники підтримують благодійність за покликом серця, а не задля піару. Про це свідчать і ті значні зобов’язання з підтримки діяльності Фонду у 2009, що взяли на себе Віктор Пінчук та Сергій Тарута.

Ластівці підрізали крила!

Проросійська українська журналістка Людмила Скворчевська, яка працює для російського радіо мультікульті, яке після розпуску останнього, перетворилось у Funkhaus Europa, зробила рекламу проросійському Українському клубу в Берліні.

Що з цього вийшло,  слухайте тут

“В рамках дружньої співпраці очікуються подальші обговорення і коментарі з питань повязаних тематично з Ukrainians.de на Funkhaus Europa в майбутньому.

“Українсько-Німецький Портал – www.ukrainians.de виражає щиру подяку радіо Funkhaus Europa та персонально Людмилі Скворчевській за інтерес та вклад в розвиток як Ukrainians.de так і української тематики в Німеччині,”-читаю на сайті http://forum.sus-n.org.

Про те, як розвиває українську тематику пані Скворчевска можна прочитати в багатьох її матеріалах про Марину Цветаєву, Олександра Хенкеля, перевізника росіян на батьківщину, берлинське турбюро «Казахстан райзен”

та багатьох інших “українських тем”.

Великі справи «маленьких» українців

15.06.06 Оксана ЛЕВКОВА.

Серед держав, що їх відвідав з офіційними візитами Президент України минулого року, була Федеративна Республіка Німеччина. «Маленьким українцям», котрі тут живуть, найбільше запам’яталося, що Президент обіцяв поліпшити їхнє життя і закликав повертатися додому «найближчого понеділка». Дива не сталося — закордонні українці не почали масово від’їжджати додому. Надто довгим і виснажливим було їхнє «вживання» в іноземне буття, щоб різко все покинути. І поки аналітики сперечаються про наслідки для України поведінки Герхарда Шрьодера, поки хвалять чи ганять криворізьку сталь, що має тепер німецький відблиск, «маленькі українці» у ФРН мовчки розв’язують свої проблеми. — Не завжди мовчки, — виправляє мене Галина Цастров, киянка, котра багато років мешкає у Берліні.

Український мачізм в “Шпігелі”

Український гумор не завджи всім зрозумілий, особливо якщо йдеться про застарілі кліше і упредження. Україна, заявивши про себе в Європі, має давати собі відлік в тому, що місцевий провінціалізм і застарілі уяви та  підходи не завжди сприйматимуться “на ура” тільки тому, що це Україна. Роль дівчини на сватання тут не потягне.

Як приклад, остання обробка “Шпігеля он-лайн” реклами Міністерства внутрішніх справ. Десь на сторінках міністерства, які доступні тепер цілому світу, німецькі журналісти помітили дешево зроблений ролик вербування в армію і прокоментували його. Що з цього вийшло, можна побачити тут.  Оригінал дивіться тут.

Українська реклама в дзеркалі “Шпігеля” виглядає дещо інакше, ніж того бажали її продуценти.

Українцям врешті би здалося огледітися навколо і зрозуміти, що вже всі тини-перелази, за якими ховався український провінціоналізм, попадали. Тепер всі як на долоні.

Делегат из Германии Людмила Млош пришла на конгресс в платье цветов украинского флага

— она работает в Германии дизайнером моды и мечтает создать линию современной одежды с украинскими национальными элементами, -написали “Столичние новости” в статті “Аплодисменти для предидента” Вікторії Шестоперової.

	20—22 августа в Киеве прошел девятый Всемирный конгресс украинцев (ВКУ), который собрал представителей диаспоры из 31 страны мира. Многие из делегатов, подчеркивая свой патриотизм, надели вышиванки; правда

“Вона припасовує одяг від “Versachе”, “BOSS”, “ARMANI” на вимогу замовників”

«СіД» побувала на українських вечорницях у Німеччині (давньорічна давніість, -ред.).

У тому, як німці люблять ласувати нашими стравами, я переконалася, познайомившись із українськими емігрантами під час недавнього відрядження до Берліна. Вдалося побувати на зимових вечорницях, що їх організувало німецько-українське товариство “Український світ”. На святі, яке зібрало понад 120 українців та членів їхніх сімей, а також німців, котрі підтримують діяльність організації, лунали народні та авторські пісні, тішили вухо цікавинки із історії українських традицій. Проте, як відомо, жодний вечір, що його будь-де організовують українці, не обходиться без смачнющих страв. На цьому святі окрасою програми став … кабанчик, вправно запечений родиною українки Людмили Млош – уродженки Волині.

Недвижимость. Украинцы едут в Берлин за дешёвыми квадратными метрами

Анастасия Рингис

Этот берлинский дом – довоенной постройки; некогда он принадлежал украинцу. Сергей Федорук использует его в качестве примера и водит сюда соотечественников, потенциальных покупателей недвижимости. Украинцы всё чаще едут в Берлин не только зарабатывать или учиться, но и за дешёвыми квадратными метрами.

Вечера на хуторе близ Диканьки

Земляцтво українське в Берліні можна назвати таким тільки з великим бажанням таке бачити тут. Земля, яка залишилась в минулому, і яка всіх ніби об’єднувала, бул одна: Україна. А коли її залишили і приїхали в Європу, то виявивилось, що складалася вона з острівців. На кожному з них свої закони і поняття. Звідси, з чужини, кожен острівець розрісся до рівня мегаконгломерату, на якому мало не тримається вся планета Земля. Чернівці, Луцьк, Путівль чи Полтава, Заліщики чи Жмеринка – великі острівці, що пробили берлінський асфальт. А через його тріщини повилазили настояні на віках упердження малих сіл і містечок з їх обмеженністю, віддаленністю від основних центрів культури. Йдеться відверто про провінціоналізм.

“Це, на мою думку, чи не найбезпорадніше, що з’являлось в ефірі…” (Отар Довженко)

Велика хвора.

Отар Довженко 30.04.2008

Фільм про Лесю Українку (проект «Великі українці», виробництво «07 продакшн», телеканал «Інтер») розрахований на співчуття пенсіонерів-іпохондриків.

Минулого тижня, насолоджуючись ліричним, глибоким і, сказати б, стильним документальним фільмом про Григорія Сковороду із серії «Великі українці», я подумав: це найкраще, що мені доводилось бачити на телеканалі «Інтер». Після перегляду 29 квітня стрічки про Лесю Українку, «адвокатами» якої були театральний режисер Роман Віктюк та актриса Ада Роговцева,  можу сказати протилежне: це, на мою думку, чи не найбезпорадніше, що з’являлось в ефірі каналу, який дивиться чверть українських телеглядачів. Чомусь видається, що, коли б це був фільм стороннього виробника, група «Інтер» не купила б його навіть для демонстрації вночі на каналі К2.

Як було Ларисі Косач-Квітці в Берліні?

Дещо про перебування Лариси Косач-Квітки в Берліні,  взятого з інтернету:

110 років тому авторка “Лісової пісні” зустрілась в Умані з німецьким хірургом. “Здоров’я моє добре, т.є. я була трохи простудилася після Уманя (тоді капосно було надворі!) захрипла сильно, але то вже минулось, та й взагалі то було пусте, головно, що припадків не було, може, через те, що настрій у мене “повышенный” після розмови з Бергманом”, – писала 110 років тому своїй матері Леся Українка. Грудень 1898 року був не схожий на теперішній. У листі до свого друга Михайла Павлика поетеса описує, що небо було холодним, низько обвішаним сірими хмарами, безперервно сипало мокрим, лапатим снігом… Що ж змусило хворобливу жінку в таку погоду вирушити у подорож? Як це не дивно, бажання вилікуватися.

Гендрік Джексон: У Бурґері з Мадонною

„То я зараз заскочу?” – телефонував Ернесто Кастільо, співвидавець літературного журналу lauter niemand. Саме цей журнал влаштовує щотижневі відкриті читання і вже з десяток років грає не останню роль у Берліні, він є збірним пунктом майбутньої та пройдешньої богеми, алкогольною сутністю усіх літературних напрямів. Але ж, Ернесто, сьогодні не неділя! А зазвичай усе відбувається так: той, хто у суботній вечір захоче послухати трохи гарної чи поганої літератури й до того ж надірвати горло – йде до «літературної лабораторії – lauter niemand». Побічні дії: бодун і ніякий понеділок. Чому? Тому що після lauter niemand звичайно йдеш до «Бурґера», а хто потрапляє до «Бурґера» після 23-ї, той звідти скоро не вийде. «Бурґер» – це такий древній заклад, де справами керує Берт Папенфус, до речі, той самий, який у часи соціалізму був під ковпаком у служби безпеки як анархістський поет-авангардист із Пренцлауер-берґу. Тепер він є чимось на зразок живої легенди разом зі своїм «Бурґером», сутінковим «будинком танкультури»

Український менталітет

Смітюх Г.Є., Стрілецький В.В. Україна сакральна

Основними рисами радянського менталітету є: відсутність волі до покращення долі власними силами («рідна партія за все подбає»), показна працелюбність (аби керівництво нас помітило, а робота якось зробиться»), амбіційність («знай наших»), патерналізм («він за це гроші получає, тому хай подбає за всіх нас»), безпорадність («все рівно хтось прийде та зробить, а моє діло маленьке»).

Менталітет – це характер та лад людського мислення, що реалізується на рівні свідомості, але базується на структурних елементах сфери підсвідомого, що включають в себе архетипи як окремої особистості, так і етносу в цілому.

В наше завдання не входить докладний аналіз цієї складної філософської, історичної та соціологічної категорії. Але буде слушним зазначити, що соціальний менталітет несе в собі відбиток логічно неосмислених історичних традицій,

За видатні заслуги у збережені совєтського менталітету

нагороджується….Так пропонується розширити номінацію президентських нагород для української діаспори. Поки президент запитує останній раз: кого ще забув нагородити?

Нагадаємо, що в нашій діаспорі останньою президентським орденом княгині Ольги була нагороджена пані Людмила Млош. Про це писалося тут.

Прохання самим невгамовно-активним в діаспорі подати списки претендентів на нагороди не пізніше закінчення строку президенства. Можлива поява нових номінацій: “За видатні заслуги у збереженні совєтського менталітету на терені діаспори”, “За заслуги у увіковічненні пам’яті Леоніда Ілліча Брежнєва шляхом організації

Послам України про «брехню» Тимошенко

МЗС доручив послам України повідомити світу про «брехню» Тимошенко Лютий15200913:01 Керівники дипломатичних представництв України при Європейському союзі, у країнах ЄС, США, Росії, балканських країнах і Молдові отримали доручення терміново поінформувати офіційних осіб країн перебування на максимально високому рівні про «недобросовісні та неадекватні ситуації» дії прем’єр-міністра України Юлії Тимошенко. Як повідомляє Дзеркало тижня, циркуляр № 101/30-078-34 «Щодо розгляду РНБО питання енергетичної безпеки України» з позначкою «Надтерміново!» за підписом голови МЗС було розіслано керівникам 31 диппредставництва України після засідання Ради національної безпеки і оборони у вівторок, 10 лютого. Документ наказує українським дипломатам негайно ознайомити зарубіжних партнерів України з матеріалами брифінгу першого заступника секретаря СНБО Степана Гавриша

Головним передвиборним майданчиком Арсенія Петровича є його фонд “Open Ukraine”

У понеділок увечері Арсеній Яценюк виступав у програмі “Свобода” на
телеканалі “ICTV”. Вже не знаю, що трапилося з Арсенієм Петровичем
(може скандал вплинув, а може просто не підготувався), але його
самолюбування, його “штампи”, що віддають “ющинізмом” (“мої люди”, “моя нація”, і вічне “я”, “я”, “я”) відверто дратували.

Жахливо (саме жахливо!) коли політик не усвідомлює, що може припускатися помилки. Скільки разів указувалося Арсенію Петровичу на порушення ним Регламенту ВР в 2008-му?

Культура на конвеєрі

© Володимир Вакуленко-К.

А вже незабаром сонце можна буде спостерігати без будь-яких захисних засобів. Деградована спільнота, яка більше не потребує якісної культури, яка почала жити заради грошей, перетворюється в суцільну чорно-білу масу. Епоха комп’ютерних технологій, ґлямуру і порцелянового кінобізнесу відібрала здатність мислити. Легке стало нецікавим і застарілим, але водночас, так би мовити, “новітнє” перетворилося на щось тягуче і примітивне. Власне мова піде про поезію і все, що її стосується. Порожня поезія, безобразність верлібрів і білих віршів, приблизні або невиразні клаузули римованих. І при цьому недовчені “поети”, які створюють самі для себе фестивалі, переважно самі для себе і пишуть. Ні, це неможливо назвати літературою, та ще й якісною. Більшість “зеленоюних” фестивалів закінчуються масовим колапсом горілчаної ейфорії. Инша нірвана.

“Українкам” присвячується…

віршик мого любимого поета, класика українського гумору, мого земляка з Миколаївщини – Павла Глазового.

КРАСОТУЛЬКИ

У крамницях, у пивницях —

Дуськи, Муськи, Люськи.

Ти до них — по-українськи,

А вони — по-руськи.

Станеш глянеш: мамо рідна,

Господи мій, Боже!

Наяложене, патлате,

На чортяку схоже,

Стан свинячий,

погляд вовчий

І усмішка кінська..

Нащо таким красотулькам

Мова українська?

– Мій батько походить з України…” – з інтерв’ю Н.Чомського).

12 лютого в Берліні в фокусі буде Україна. Сподіваюсь, це будуть її проблеми. Про них, а можливо про їх вирішення, говоритимуть Рябчук, Андрухович і Жадан. Звичайно, трохи замало, як для вирішення глобальних проблем. Хотілося б запросити хоча б і декого зі списку глобальних інтелектуалів. Поки Україна вчиться „мислити глобально, діяти локально”, а діяти українці вміють, то поки зупинились на останньому. Допомогти ж справі можна було, підключивши віртуально Наомі Чомського, який має хоч і відносне, та все ж таки відношення до України.

В Торонто – підняли, в Берліні – опустили

Це ж треба було перелетіти через  океан, бути закиданим коштовностями, та повернутися до Берліна, щоб стати іграшкою для місцевих “шанувальників” своєї творчості.

Збирачі роси дізналися про присутність вокаліста “Мандрів” в Берліні з інтернету. Руське комьюніті, воно ж русскоязычная туса, воно ж Stammtish, воно ж Ukrainian Berlin Club, воно ж ukrainians.de повідомляли про присутність “специального гостя”.  Цікаво, всі ці складові мають один спільний знаменник: бістро “Blinoff” / готель “”Arktur”.

Ні зваби гідним приміщеннями, ні зголоднілим на Фому українським фан-фом-клубом берлінської діаспори україномовним шанувальникам Фоми не допомогли. Фомою втішався “русский” Берлін.

Для деяких любителів вдягнути вишиванку і поспівати в колі влаштували “квартирник” на кількох з практичною відсутністю для пересічного українця в Берліні шансу бути присутнім на ньому.  Поки решта діаспорян ловили облизня, дівчатка-упорядниці уклали власну версію перебування Фоми.  В паралелі з русским фоклором це можна було назвати: “шаг впрваво, шаг влево – расстрел”.

А взагалі наша діаспора в своєму репертуарі, вірніше,  підземелі, де

Експрес Україна

Експрес Україна відкриває сучасну українську прозу для чеського читача Експрес Україна – перше видання з серії Книжкового фонду Арсенія Яценюка “Open Ukraine”.

Книга надрукована чеським видавництвом “Книга Злін”. Це антологія сучасної української малої прози. В антології представлено весь цвіт української літератури: від Юрка Андруховича, Оксани Забужко, Марії Матіос, Братів Капранових, Леся Подерв’янського, Тараса Прохаська, Сергія Жадана до Оксани Луцишин, Тані Малярчук, Марини Соколян та інших молодих авторів. Її укладачем стала добре відома українським літераторам перекладачка Рита Кіндлерова. Програма продовжиться у 2009 році. Серед українських авторів, які будуть представлені фондом Open Ukraine книга Євгенії Кононенко “Повісті та оповідання” у Росії та “Весняні ігри в осінніх садах” Юрія Винничука у Болгарії. Антології виконують насамперед ознайомчу функцію – і тому вважаються на Заході неодмінним атрибутом кожної більш-менш пристойної бібліотеки.

Аналіз на фільм-аналіз. Ч.3 Мирослав Слабошпицький

За часів існування незалежної України тих, хто брав участь у «Берлінале» в конкурсі чи паралельних програмах набереться зо сім – Кіра Муратова, Степан Коваль, Олександр Шапіро, Сашко Каптан, Тарас Томенко і поза конкурсом був Юрій Іллєнко із «Молитвою за гетьмана Мазепу». З них лише двоє привезли Україні срібних «Ведмедів» – Кіра Муратова зі стрічкою «Астенічний синдром» у 1993 році та Степан Коваль за мультиплікаційну роботу «Йшов трамвай № 9» у 2003 році. Уперше за останні роки український фільм змагатиметься за статуетку «Золотого Ведмедя» на 59 Міжнародному кінофестивалі у Берліні. Це короткометражна стрічка «Діагноз» молодого режисера Мирослава Слабошпицького, яку вдалося відзняти за підтримки Міжнародного благодійного фонду «Ліга українських меценатів» .

Український режисер Мирослав Слабошпицький народився в Києві 1974-го року. Син відомого письменника Михайла Слабошпицького, лауреата Шевченківської премії-2005.

Aналіз на фільм-аналіз. Ч.2. Тарас Томенко в медіа

Тарас Томенко: Наша історія, або Як це було

Теза «В нас немає сучасного українського кіно» давно втратила актуальність. І підтверджує це на лише постійна апеляція до прізвищ Юрія Іллєнка, Миколи Мащенка чи Богдана Ступки. Річ у тім, що українське кіно, хоч і шкутильгаючи, все ж добралося до Європи, де його не просто схвалили, а й сказали своє «так» на його користь. Саме роботу Тараса Томенка «Тир» охрестили «європейським короткометражним кіно». — Тарасе, з чого все починалося? — Я спершу подав роботу на наш кінофестиваль «Молодість», але вона навіть не пройшла конкурсний відбір. Якраз тоді були останні терміни подання заявок на «Берлінале». Тоді побіг на пошту й за 20 гривень відправив бандероль до Німеччини — просто вірив у власну картину! Згодом, за кілька тижнів, пролунав дзвоник, і Заза Русадзе (член оргкомітету) офіційно запросив мене до участі в Берлінському фестивалі!

Проте проблеми на тому не вичерпалися, потрібно було вилетіти туди

Аналіз на фільм-аналіз. Ч.1. Ігор Стрембицький в медіа

Коли Ігор вийшов на сцену, з ним послали перекладача. Ігор підійшов до мікрофона і каже – „Я дякую фестивалю”. Перекладач не зрозумів і каже – „По русски можно?”. А Ігор – „А чому я буду говорити російською? – Я українець,” – цитує kinokolo.ua слова сценариста й співавтора фільму “Подорожні” Наталки Конончук. «Фраза» вже писала про великий успіх українського кіно – вперше за всю його історію фільм режисера Ігоря Стрембицького «Подорожні» отримав “Золоту пальму” в короткометражному конкурсі в Канні. За неофіційними даними, до відбіркової комісії було надіслано 8000 короткометражок з усього світу. Сам факт того, що дебютна студентська робота українця потрапила до конкурсу вже виявився сенсацією. Водночас “Фраза” володіє інформацією про те, що Секретаріат Президента України взагалі приховав факт участі українського фільму “Подорожні” в конкурсі Каннського кінофестивалю

На Берлінале по “Діагноз”

59 Берлінський міжнародний фестиваль, який разом з Каннським і Венеціанським фестивалями, що входить до числа трьох найпрестижніших кінооглядів світу, проводиться цими днями в Берліні. Він складається з 28 картин, відібраних з усього світу.

Лише 11 із цих фільмів, в тому числі “Діагноз” Мирослава Слабошпицького, офіційно номіновані на головні нагороди фестивалю – Золотого і Срібного ведмедів.

Діагноз — український короткометражний фільм режисера Мирослава Слабошпицького, випущений 2008 році.

Наркокур’єр Петро зі своєю вагітною подругою потрапив під міліційну облаву, він і не підозрював, що неприємності із законом – не найсерйозніша проблема в його житті.

Маленька трагедія з теренів Східної Європи про трьох представників брутального світу вуличної молоді неблагополучних районів української столиці – бродяг-наркоманів, що створили дивний трикутник. Одного разу їхнє повсякденне життя, що складається з міліційних облав, пошуків наркотиків і звичного насильства, змінюють нові обставини.

7.2. 8.2. 12.2. 13.2. 15.2. на Берлінале

Спільне засідання Правлінь Українського-Німецького та Німецько-Українського Форумів, 09.02.2009, Берлін

Україна та Німеччина мають великий потенціал для взаємовигідного співробітництва. 9 лютого в Міністерстві закордонних справ Німеччини відбудеться масштабний святкування 10-річчя німецького форуму за участі широкого кола громадськості, високопосадовців та політиків. Українсько-німецький форум на цьому заході буде представлений делегацією на чолі з Президентом УСПП Анатолієм Кінахом. Про це йшлося під час зустрічі Голови правління УНФ, Президента УСПП, народного депутата УкраїниАнатолія Кінаха з Послом ФРН в Україні Гансом-Юрґеном Гаймзьотом 3 лютого 2009 року. Під час зустрічі сторони обговорили перспективи розвитку українсько-німецького співробітництва в умовах кризи в економіці та фінансовому секторі. Президент УСПП Анатолій Кінах підкреслив важливість співпраці України з ФРН в контексті європейської інтеграції нашої країни. «Враховуючи значення Німеччини на економічній та політичній карті Європи і світу, наша держава розраховує на підтримку європейських колег у питаннях взаємодії з Європарламентом»,  -  зазначив Анатолій Кінах.

10-jährigen Jubiläums des Deutsch-Ukrainischen Forums

Festveranstaltung im Auswärtigen Amt in Berlin:

Das Deutsch-Ukrainische Forum ist seit zehn Jahren „eine Brücke“ für Menschen Im Vorfeld der Festveranstaltung im Auswärtigen Amt anlässlich des 10-jährigen Jubiläums des Deutsch-Ukrainischen Forums, erklärte der Vereinsvorsitzende, Sachsen-Anhalts Landtagspräsident Dieter Steinecke: „Am 5. Februar 1999 wurde das Deutsch-Ukrainische Forum im Beisein der Außenminister Boris Tarasjuk und Joschka Fischer im Auswärtigen Amt in Bonn gegründet. Seitdem hat sich in den Beziehungen unserer beiden Länder Vieles zum Guten entwickelt und auch unser Forum hat sich verändert, ist gewachsen (heute 123 Mitglieder) und hat neue Aufgaben übernommen. Ich freue mich außerordentlich, dass die Festveranstaltung zum 10-jährigen Jubiläum gemeinsam mit dem Auswärtigen Amt am 9. Februar 2009 im Europasaal des Außenamtes in Berlin stattfindet. Es ist für unseren Verein eine hohe Ehre, dass dabei Herr Staatsminister Gernot Erler und der Erste Vizeaußenminister der Ukraine, Herr Wolodymyr Handogi, gemeinsam mit den Botschaftern Dr. Hans-Jürgen Heimsoeth und Natalia Zarudna anwesend sein werden. Allein schon die Tatsache, dass sich etwa 230 Persönlichkeiten aus Politik, Wirtschaft, Kultur und Zivilgesellschaft für die Festveranstaltung angemeldet haben, darunter mehr als 30 Gäste aus der Ukraine, zeigt die Wertschätzung, die das Forum erfährt.

Баритон Андрій Шкурган про малоросійство, Лисенка і німецьку музику

Андрій Шкурган: “Для мене надзвичайно важливо, щоб Україна була Україною, а не Малоросією. Це питання тепер вельми актуальне для свідомості кожного громадянина, та найбільше для митця, для людини освіченої, світлої — ким вона себе почуває: українцем за національністю, за духом, за словом — чи українцем за громадянством, за гербом на паспорті?”

Один з найкращих сучасних українських баритонів Андрій Шкурган уже дев’ять років співає у Польщі. Останніх п’ять років він — соліст варшавського Великого театру (Національної опери). Крім того, Андрій Шкурган — соліст Чернівецької державної філармонії. Його життєвий шлях вельми цікавий. Родом зі Львівщини. Виростав у Чернівцях. Навчався на факультеті прикладної математики Чернівецького університету. Але покликання співака перемогло — і він скінчив Львівську консерваторію імені Лисенка. До речі, Андріїв батько, Семен Шкурган, — також відомий баритон, заслужений артист України. Тепер він — професор Краківської музичної академії. Андрій Шкурган теж має звання заслуженого артиста України. Він — лауреат Національної премії України ім. Т.Г.Шевченка,

Смерть, що збудила до дії

Сьогодні 5го лютого народився новий блог “Бойківська хата“, бо вчора помер ще один безцінний свідок бойківського переселення 1951 року Іван Федорович Циктор. Він був тим бойком, кому була не байдужа історія його людей-переселенців.  Після падіння залізної завіси він був першим, хто поїхав в Польщу подивитися на рідну землю. Тоді він розіслав всім тодішнім односельчанам-скороденцям чорно-білі світлини розоренного поля, яке з’явилося на місці бойківських хат. Люди плакали, бо невірили, що на місті їх села – пустка.

Пізніше Іван Федорович Циктор організовував поїздки кривоозерських бойків на могили рідних, хоча насправді то була одна суцільна могила десятків тисяч перерваних укладів життя. В цей час двоюрідний брат пана Івана, голова об’єднання українців Польщі Мирон Кертичак, сьогодні покійний,  підносив питання бойків в Польщі.

4 лютого 2009 перервалося життя людини, яка хотіла донести правду про ще одну жорстоку несправедливість сталінського жертвоуправління на території України.

Тітко, хау ду ю ду?

Колись в часи совєтські сталася така історія. З Америки до України прилетіла тітка. Тіток і вуйків у нашій півторамільйонній діаспорі вистачає мало не на кожну українську сім’ю. Так от після довгих років розлуки родина мала змогу нарешті побачити тітку.

Вже за місяць до її приїзду почали готуватися. Планували зарізати свину, зробити гостину і запросити все село подивитися на американку. Тітка була доброю. Висилала часто пачки. Прихід пачки з Америки українська рідня мала за подію. Тітка висилала хуски “гамерицькі” . То було оберегом і гордістю кожної родини, що мала тітку закордоном. І тут тітка сама приїде!

Їй щоправда дозволили перебувати тільки в столиці України. На календарі був 1983 рік. Тітка була в складі туристичної групи американців. Залишати Київ не мала дозволу. Тим і врятувала життя свині і розчарувала односельчан,що чекали кожен на свою хустку. Родині ж довелося їхати до Києва.

Бути відкриттям для світу?

Коли з гуркотом упала залізна завіса, виявилося, що по той бік завіси нас нема. Україну мало хто знає, її все ще плутають з Росією, її проблеми для світу неактуальні. За нею тягнеться шлейф історичних упереджень, не спростованих нами й досі. Виявилося, що майже ніде в університетах світу немає українських кафедр.Все сприймається крізь призму русистики.

В діаспорі молодь українського походження захищає докторати з російської літератури, бо інакше матиме проблеми з працевлаштуванням. Українські наукові й культурні інституції ізольовані і не мають стабільних контактів зі значно престижнішими інституціями інших діаспор.

Представники посольств в Україні теж необов’язковим мають знання української мови, і в засобах масової інформації послуговуються мовою неукраїнською. Не додає Україні престижу й мова її громадян.

Ставлення до українців як до нації дуже специфічне. Що повинна була відразу зробити Україна?

Насамперед – об’єктивно оцінити ситуацію. Розробити свою гуманітарну політику, її стратегію та пріоритети. Зафіксувати себе у свідомості людства парадоксом молодої держави з тисячолітньою культурою, що була досі заблокована через історичні причини. Бути відкриттям для світу.

“Зніми росу”

“Хата скраю” розпочала журналісткy акцію “Зніми росу”. Ні для кого не є таємницею, що відділити українську мову так само важко від російсько, як плевела від пшениці. Але не будемо займатися останнім, бо цим пообіцяв зайнятися сам Бог. Спробуємо хоча б зняти росу (російську мову) і дати тій пшениці можливість дозріти. Наша українська мова, оспівана переоспівана, чомусь краще тримається пісні, аніж слова. Особливо, не витримує вона конкуренції в багатомовному оточені. В слов’янському чи германському – перевтілюється в мову співбесідника, що обросює ті паростки, яким суджено бути носителями не роси, а врожаю. В Берліні та роса майже не висихає, ніби враховуючи особливості місцевого вогкого клімату. Зробила кілька спроб дізнатись, де і як говориться у нас в Німеччині українською мовою. Подзвонила до представництва фірми Росан-Міст, що в Вестербурзі. Зробила це свідомо, знаючи що група “Росан” є мережею українського бізнесу. Отже, вступаю зразу ж українською з проханням розповісти про послуги фірми. З другого боку телефонного дроту мені невдоволенно кажуть: “Говорітє по-русски, ми не понімаєм”.

«Різкий звук музичного супроводу» та декілька російськомовних офіціантів (не) роблять обличчя української експозиції?

“Хата скраю” почала знімати росу ще на “Зеленому тижні”. Матеріал про це можна побачити і почути за посиланням Зеленеє жито, зелене.

Мною було взято інтерв’ю у організаторів виставки майже перед самим закриттям павільйону. Дуже хотілося, щоб розповіли вони, чи вдалася їм виставка в 2009 році. Не вдалося проте зробити якісний репортаж, бо із-за зависоких децебелів звук  записався погано.  Те, що вийшло, можна прослухати тут. На краще спілкування довелося зачекати, поки організатори повернуться додому, і тоді їх зопросити до діалогу. Що і було зроблено.

“Попри те, що він написав багато книжок”

Останнім часом про Павла Загребельного чулося з далеких дачних інтерв’ю з ним чи про нього. Ті інтерв’ю були дуже глибокі і давали відчуття присутності Павла Загребельного в якомусь особливому паралельному світі для виважених, який він собі обрав сам. Хоча дехто все спрощував до матеріальних потреб письменника: “Хоча, наприклад, Павло Загребельний – він живе за рахунок того, що здає в оренду квартиру в Києві, а сам  мешкає на дачі. І це попри те, що він написав багато книжок і досі чимало з них друкуються,”- сказав колись тепер вже покійний Юрій Покальчук.

Сьогоднішня звістка про смерть Павла Загребельного віднесла мене знову до цього укладеного образу письменника-дачника.

Вредна і фатальна про німецькі читання…

19-21 лютого 2009 року в Берліні проходитиме черговий літературний захід, організований для письменниць з Східної Європи. Ця подія вже має свою архівну історію.

Таня Малярчук в жовтні 2007 була в Берліні на літературному Wechelstromi.  В Україні в неї запитали про її враження про Німеччину, літературу і взагалі. Цікаво, як  відкривають для себе Німеччину українські письменники молодшої хвилі.

……………………………………………………………………………….

Люди самі не знають, чого хочуть. З одного боку всі погоджуються, що авторів потрібно багато і різних. І водночас кажуть, як це погано, коли молодий автор починає «педалювати» (себто забагато писати). За шість років Таня Малярчук написала чотири не надто товсті книжки.

DAAD нагадує про дати

Січень 2009, №9 Deutsche Version des Newsletters Любі друзі, партнери та колишні стипендіати Німецької служби академічних обмінів (DAAD) перш за все, хочу привітати Вас з Новим 2009 роком  та побажати багато успіхів, радості, щастя та міцного здоров’я! Новий рік ставить перед нами непрості завдання, зважаючи на політичну та економічну ситуацію, з якими, я сподіваюсь, ми добре впораємось разом. Зараз в Німеччині проходять масштабні вибори до Ландтаґу, Бундестаґу, а також  до Європейського парламенту.  Демократія ґрунтується на тому, що громадяни можуть постійно висловлювати свої думки та вирішувати свою майбутнью долю. В зовнішній політиці Німеччини у 2009 році особлива увага приділяєтиметься темі науки. Наукова співпраця з Україною буде зміцнюватись. Восени ми плануємо безліч заходів, присвячених, зокрема, енергетичній тематиці (виробництво, використання, ефективність).

Програма підготовчого коледжу м. Берлін для молодих європейських лідерів

У 2009/10 навчальному році Фонд Герті надає активної підтримки молодим дослідникам з Центральної, Східної та Південної Європи. Підготовчий коледж м. Берлін є однією з програм підтримки обдарованої молоді Фонду Герті та Німецького навчального фонду. Однорічну програму коледжу можуть закінчити 15 учасників з Європи та 15 німецьких учасників паралельно до навчання у столиці Німеччини. Головним завданням програми, орієнтованої на найкращих студентів усіх спеціальностей, є робота над міждисциплінарним проектом на європейську тематику. Подання заяв на 2009/10 навчальний рік можливе до 1 квітня 2009 року. Подальшу інформацію про Підготовчий коледж Ви знайдете тут www.studienkolleg-zu-berlin.de. Брошура у PDF

WECHSELSTЯOM. Frauen im mittel- und osteuropäischen Literaturbetrieb

Вже вдруге Катерина Стецевич (Україна), Катаріна Таджіч (Сербія) та Штефані Штеґман (Німеччина) організовують симпозіум довкола жіночої літератури з Центральної та Східної Європи у Берліні. Цьогоріч симпозіум триватиме три дні: з 19 по 21 лютого. Окрім письменниць під час симпозіуму дискутуватимуть видавці літературних журналів, президенти книжкових ярмарків, керівники літературних та культурних центрів в зазначеному регіоні.
З України на симпозіум завітають письменниця Оксана Забужко та співредактор журналу “ПРОSTORY” Катерина Міщенко.
Про детальну програму та умови реєстрації читайте на офіційній сторінці симпозіуму.

Мюнхен український

Для четвертої  (останньої)  хвилі міграції українців до Берліна зорієтуватися в діаспорській історії попередніх хвиль – не така вже й легка справа. Відсутність тісного контакту між українцями – берлінцями і українцями – мюнхенцями для нас “новоприбулих” досить помітна. Таке враження, що то дві окремі держави під одним дахом. Безперечно, пройтися таємниками амбіційно-патріотичних тенетів німецької діаспори – ніби писати “кримі”  з багатьма невідомими, з міжусобними війнами і “кланами”, позадіаспорським втручанням тих чи інших суб”єктів. Кінцем кінців, вималювується картина, з якою редакторка “Хата скраю” рада поділитися на цьому блозі. Правильніше буде сказати, що картина має вималюватися у вас від поданих матеріалів. Питанням поки залишається, чи об”єднає українська сладова нашу німецьку діаспору українців?

Хроніка за Марійкою Галабурдою-Чигрин:

5 українських стрічок презентуватимуть на Берлін

З 5 по 15 лютого в рамках Європейського кіноринку Берлінського міжнародного кінофестивалю відбудуться офіційні ринкові прем’єри нових вітчизняних фільмів.

5 українських стрічок презентуватимуть на одному з найпрестижніших кінофорумів: три художніх повнометражних фільми, зняті за державної фінансової підтримки Міністерства культури і туризму, – нова картина Кіри Муратової «Мелодія для шарманки», вже відома стрічка Романа Балаяна «Райські птахи» та дебют Марини Кондрат’євої «Одного разу я прокинусь», а також документальна картина «Живі» Сергія Буковського та пригодницький анімаційний повнометражний фільм «Пригоди бравого вояка Швейка». Під час Берлінале-59 відбудеться презентація нового двомовного Каталогу «Українські фільми 2008-09».

Окрім того, презентуватиметься програма документального кіно, також знятого за державної фінансової підтримки Міністерства культури і туризму.

Модний патріотизм: Меріл Стріп, Катерина Ющенко і Людмила Млош

Не відставала вд дешевого патріотизму і українка Людмила Млош

Жовто–блакитна сукня впадала в вічі першою. Неподалік повторювався оригінал (жовто-блакитний прапор України).  На сцені тримає слово активістка берлінської діаспори українців Людмила Млош. Дата на світлині не відповідає дійсності, бо подія відбувалася в січні, числа 22, року 2009 згідно джерела.

"Знаменита акторка Меріл Стріпна на прем'єрі свого фільму продемонструвала відсутність смаку.