Науково-дослідний інститут українознавства МОН України проводить
Перші дистанційні курси з українознавства. Звіт (група 02).
Звіт дистанційних курсів з українознавства (група 03).
Звіт дистанційних курсів з українознавства (група 04).
Звіт дистанційних курсів з українознавства (група 05).
Звіт дистанційних курсів з українознавства (група 06).
Привид нової конституційної реформи блукає Україною. Кожна політична сила, кожен впливовий лідер хоче переписати Основний Закон. Звичайно ж, на благо всього суспільства і задля порятунку демократії.
Орієнтація сучасного лінгвістичного пізнання на людину як на мовну особистість зумовила спрямування лінгвістичних досліджень на комунікативну діяльність індивіда. На пріоритетне місце серед досліджень проблем комунікації винесено вивчення специфіки мовної і мовленнєвої поведінки людини. В свою чергу це викликало потребу в усебічному аналізі невербальної поведінки, як невід’ємного компонента процесу спілкування. Read the rest of this entry »
Автор: Радевич-Винницький Ярослав
кандидат філологічних наук, доцент кафедри української мови Дрогобицького державного педагогічного університету ім. І.Ф
Рідна мова у ситуації двомовності (Українські реалії)
Рідна мова асоціюється з такими явищами, як рідна мати, рідна земля, рідна країна, рідний народ тощо. Сталі словосполуки – найменування цих явищ – мають прозору внутрішню форму, тому їхня семантика сприймається як однозначна й самозрозуміла і не потребує тлумачень, уточнень чи коментувань. Це засвідчує слововживання у текстах українських поетів, учених, мислителів, зосібна М.Шашкевича, Т.Шевченка, О.Потебні, І.Франка, М.Грушевського, І.Огієнка та ін. Правда, не завжди така однозгідність спостерігається щодо сфер уживання української мови та її статусу як атрибуту нації. Одні автори (М.Максимович, М.Костомаров, М.Драгоманов та ін.) доводили, що рідною мовою належить писати твори лише для домашнього вжитку або ж для низів українського суспільства, інші (В.Антонович, Д.Донцов, а в наш час – В.Мороз) – що рідну мову не слід трактувати як найважливішу ознаку нації.
Події ХХ ст. із «злиттям мов», «двома рідними мовами», цілеспрямованою маргіналізацією української мови, а останніми десятиліттями – глобалізаційною девальвацією традиційних національних вартостей хоч і не змогли змінити онтологічної суті рідної мови, якоюсь мірою захитали самоочевидність цього поняття. Але для українців рідна мова і надалі залишається чи не найважливішою проблемою національного буття. Кожен третій українець проживає за межами України – на українських етнічних територіях або ж у діаспорі. 
У самій Україні державність мови титульного народу є більше декларативною, ніж реальною, до того ж не припиняються вимоги поділитися її державним статусом з мовою, яка століттями була знаряддям винародовлення й асиміляції українців. Наслідки тривалого антиукраїнського лінгвоциду не подолані – навпаки, за білоруським зразком, продовжуються намагання остаточно витіснити корінну мову України не лише з найважливіших сфер спілкування, а й із душ її носіїв. Не тільки за кордоном, але й у своїй країні українець вимушений, крім рідної, користуватися другою мовою. Це не може не відбиватися на його розумінні значення і суті рідної мови та на ставленні до неї. У суспільній свідомості ще доволі поширені релікти радянських ідеологем, антиукраїнські стереотипи. «Для ідеологічно та психічно зашорених українців національне не тільки було, а часом і досі залишається неприйнятним, а то й ганебним» [16, 4]. Попри виняткову національну та соціальну значущість, а отже, й наукову актуальність, проблема «рідна мова у ситуації білінгвізму» як складова українознавчого концентра «Україна – мова» ще не отримала об’єктивного і всебічного висвітлення.
Мова народу, до якого належить людина
Вираз рідна мова у плані змісту є ейдетичним (побутовим, мовним) поняттям, суть якого розкривається, насамперед, у протиставленні виразові чужа (іноземна) мова. У нормальних етносоціальних умовах словосполука рідна мова вживається як значеннєво самоочевидна, тобто не потребує домовлюваності між учасниками комунікативного акту щодо обсягу і структури маніфестованого ним поняття.
У неодномовних спільнотах, де неминучими є міжетнічні тертя або й конфлікти на мовному ґрунті, в семантиці виразу рідна мова набуває значно більшої значущості конотативна складова. Адже рідна мова – оберег спільноти, знаряддя і водночас символ етнічного самозбереження, національної самобутності, вмістилище колективної історичної пам’яті, засіб самоідентифікації (нерідко демонстративної, акцентованої) членів спільноти. Ставлення до рідної мови стає елементом фольклору, зокрема паремії та формул етнопедагогіки, вона викликає поетичні роздуми, оспівується в піснях тощо. Водночас посилюється увага до денотативного та сигніфікативного значень цього виразу: проблеми рідної мови породжують суперечки, публічні дискусії, наукові дослідження, а заодно – псевдонаукові кривотлумачення та політичні спекуляції.
На нинішньому Заході, в країнах, де існують відкриті чи притаєні національно-мовні проблеми, часом навіть відомі лінгвісти ставляться до поняття рідної мови негативно, релятивізують його або ж ототожнюють її з «першою мовою»: «Поняття «рідна мова», яке б зберігало з дитинства до самої смерті привілейоване становище, слід рішуче відкинути» (А.Мартіне); термін «рідна мова» дуже мало важить у багатонаціональному суспільстві, де з дитинства знають дві, три або більше мов (Ле Паж); група, що розмовляє рідною мовою, це люди, які в умовах білінгвізму вивчили одну з мов першою (В.Вайнрайх). «Проте, – цілком справедливо зауважувала Н.Катагощина, – поняття «рідна мова» пов’язане з приналежністю мовця до якоїсь етнічної групи, і в цьому плані не відносне, а цілком певне» [13, 69].
Були спроби релятивізувати поняття рідної мови і в радянській науці. «Важко встановити науково обґрунтовані критерії визначення поняття «рідна мова». Одні вважають рідною мовою мову матері, інші ж – мову батьків. Бувають випадки, коли рідною мовою слугує рідна мова батька або мова, яка не є рідною для матері або батька. Представники однієї національності називають своєю рідною мову іншої національності. Так, під час перепису населення в 1970 р. понад 13 мільйонів представників неросійської національності назвали своєю рідною мовою російську мову. На цій підставі окремі наукові працівники пропонували називати рідною ту мову, якою людина вільно володіє. Але поняття «вільне» володіння мовою теж відносне» [8, 20]. Назагал же, радянська наука поняття «рідна мова» не відкидала, бо тоді довелося б позбавити такого статусу і російську мову – актуально рідну для росіян і потенційно рідну для всієї «нової історичної спільності людей» – радянського народу. Натомість це поняття наповнили «новим змістом», запровадивши конструкт другої рідної мови. Наповнення мало вигляд подвоєння: до рідної національної мови додавалася рідна міжнаціональна – російська. Цей концепт, а з ним й уся теорія «гармонійної двомовності», мав етнополітичне призначення – забезпечити безконфліктний, проте неминучий перехід від національно-російської двомовності до російської одномовності.
Вираз рідна мова – етимологічно прозорий: це мова рідні, родини, роду, отже, і народу, до якого людина належить за походженням (кровно) і/або за переконанням (духовно). Це мова «як спільне надбання народу» (Й.Л.Вайсгербер), «спільна мова нації» (П.Біланюк), тобто мова, якою до людини промовляє її народ, якою вона спілкується з ним, ідентифікує себе з іншими членами спільноти носіїв цієї мови.
У науці 2-ої половини ХІХ – 1-ої половини ХХ ст. доволі поширеним був погляд, що реально існує тільки мова індивіда, а мова спільноти – це фікція. Отже, фікцією є і рідна мова, бо її «ніхто не бачив і не чув». Проте, як писав «апостол рідної мови» Йоган Лео Вайсгербер, між реальною (предметною) і абстрактною (мислимою) існує дійова (wirklich) форма буття: «…чуттєво сприймане мовленнєве висловлення є тільки минущою формою застосування набагато реальнішого/дійовішого мовного володіння людини, а це знову ж таки є тільки вираження вищої дійсності/дієвості, а саме: мови народу. …мова як культурний набуток існує не як предметна реальність десь поза мовною спільнотою, а як дієвість у цій спільноті і тим самим над конкретною людиною» [7, 79 – 80, 82].
Означення рідний(-а, -е) в українській мові має широкий діапазон вживання. Згаданий канадський вчений, о. проф. П.Біланюк, який писав наукові праці чотирма мовами, зауважував: «Своєрідність українського патріотизму віддзеркалюється також у тому, що його зміст можна висловити чудовим терміном, що в західньоевропейських мовах не має рівновартісного відповідника, а саме терміном рідний. Цей термін у нас уживається в однаковій мірі щодо патріотичних та подружньо-родинних елементів і своєю силою перевищує у нашій мові всі концепти відданости і прив’язаности» [4, 154]. Означення рідна (мова) є ширшим за семантикою, ніж співвідносні з ним материнська чи батьківська (мова). Навіть більше – у певному сенсі ці три слова можуть трактуватися як гіперонім і його гіпоніми.
Прикметник рідний має той самий корінь, що й природний. Між середовищем, де сформувався і живе етнос, його цивілізацією і культурою та психікою і мовою існує неминуча відповідність. Жодна мова, крім рідної, не в змозі передати особливості й нюанси матеріального й духовного буття етносу. А позаяк поняття науки виростають із значень слів (А.Ейнштейн), то концепт «рідна мова» в його українському розумінні не може не містити в собі значень, маніфестованих цим коренем, і не мати ідіоетнічного характеру. До речі, у латинській мові однією з назв розгляданого поняття є sermo nativus – “природжена (вроджена, природна, корінна) мова”. Народ творить свою мову, лінгвалізує (омовлює) нею світ, зростає, живе і діє в її атмосфері; вона – частина його природного єства. Понад те, мова “не вичерпує свого величезного значення в повсякденні народу як своєрідний внутрішній каркас усієї його системи культури. Вона вибудовує, конструює, моделює парадигматику мислення (способи й патерни мислення), світорозуміння, світосприймання, спрямовуючи основні вектори життєво-духовної інтенціональности народу як дієвого психокультурного суб’єкта, тобто налаштовуючи всю систему ціннісних орієнтацій, психологічних атит’юдів і предиспозицій етносу (групи)” [15, 255]. Що краще індивід оволодіває мовою, то глибше вростає в буття народу – її носія.
Ядром мовного закону людства, сформульованого Вайсгербером, є закон мовної спільноти: мова існує лише в колективі людей, для якого вона рідна. «Рідною для кожної людини є мова її мовної спільноти. Ні в кого немає особисто своєї мови, ніхто не здатний існувати без рідної мови. Для правильного розуміння ролі мови в людському житті потрібне, отже, точне знання суті і можливостей рідної мови в житті мовної спільноти» [7, 80]. Людина не спроможна жити поза суспільством, а отже, і поза мовою. Індивід розгортає свою мовленнєву діяльність у межах мовної спільноти, завдяки їй він може бути налаштованим на свою спільноту навіть за відсутності безпосереднього контакту між ними. Рідну мову людина “впорядковує” собі впродовж цілого життя, одночасно засвоюючи поняття, переносячи “предмети світу в предмети свідомості”.
Рідна мова, як зазначалося, існує об’єктивно, що виявляється, насамперед, у її дієвості (діючості). Вона – частина соціального середовища, в якому формується і живе людина. Соціалізація особи є водночас її етнізацією. Індивід формується в аурі рідної мови, зростається з нею: вміння спілкуватися рідною мовою стає таким же природним явищем, як уміння дихати чи ходити. Засвоюючи рідну мову, людина тим самим опановує досвід її «мовних предків» – закріплені у мові уявлення про світ, ставлення до нього, способи мислення тощо, стає співносієм мови. Як у використанні мовних засобів, так і в запровадженні новацій людина поводиться не як цілковито незалежна, а як особистість, сформована за допомогою мови.
Соціальна культура людини і суспільства щільно пов’язана з мовною культурою. Хоч від окремого індивіда доля мови як об’єктивного суспільного феномену не дуже залежить, однак мова доти є живою, доки існує спільнота, що користується нею як рідною, – у щоденному вжитку, щоб думати, говорити, писати, слухати, читати, співати тощо. Тому рідна мова є основою часово-просторового існування етномовної спільноти: вона єднає нинішні покоління з минулими і прийдешніми, поєднує членів спільноти у просторі.
Рідна мова засвоюється через мовлення – діти переймають її, насамперед, від батьків, і це в багатьох мовах відбито у відповідних словах та виразах. У латинській мові поняття “рідна мова”, крім згаданого sermo nativus, іменується, до того ж частіше, sermo patrius – “батьківська мова; мова, що походить (уроджена) від батька”, у польській jezyk ojczysty – “мова вітчизняна; отецька (отча)”. У німців (Muttersprache), французів (langue maternelle), іспанців (lengua materna), італійців (lingua materna) українському означенню рідна у поєднанні зі словом мова відповідає означення материнська, в англомовному світі, крім запозиченого native languagе, вживається mother tongue – “материнська мова”. “Є то природно всякому народу і кожному чоловіку, що найраднійший чує бесіду, которую єму ще маленькому леліяльну співала мати пісоньку і солодкії любови проливала слова”, – писав М.Шашкевич [23, 142].
Зрідка українці вживають до мови ще означення батьківська. Так, відомий учений М.Сумцов вимагав, «щоб для українських дітей в українських селах наука мусила бути на українській батьківській мові» [32, 76].
У нормальних, не спотворених чужомовним тиском умовах національного буття рідна мова – це материнська / батьківська мова, мова народу, до якого належить сім’я (родина). Бездержавні народи у сім’ях (родинах), у т.ч. й матері?, доволі часто вживають мову панівного народу, а не рідну. Це великою мірою стосується й українців. Антиісторичними, неправдивими є твердження типу: «Ніхто не накидав її (російську мову – Я.Р.-В.) мільйонам українців, нашим дідам і прадідам. Хіба може мати накидати своїм дітям чужу мову?» [31]. Автор цих слів, голова Донецького обласного відділення «Русского движения Украины» В.Філатов, не зважає на той елементарний факт, що до залежності від Московської держави «інородці», у т.ч. й українці, не розмовляли ні між собою, ні зі своїми дітьми російською мовою, як і на те, що, входячи в інші державні утворення, частина українців розмовляла зі своїми дітьми не російською, а польською, угорською, німецькою чи ще якоюсь нерідною мовою.
Навіть у наші дні, коли Україна стала самостійною державою, 14,8 % її громадян, що назвали себе під час останнього перепису українцями, рідною мовою вважають російську [33, 17] – приблизно кожний сьомий етнічний українець нашої країни. Це явище незвичне тільки за масштабами і соціальним діапазоном (у минулому мовне ренегатство було властиве переважно панівній верстві й інтелігенції), однак за суттю воно не нове в історії українського народу. Свого часу Т. Шевченко писав про Г.Квітку-Основ’яненка, що той “не прислухався до язика, бо, може, його не чув у колисці од матері”. А М.Шашкевич і в зрілому віці листувався з матір’ю і братами польською мовою [23, 291]. Проте і Квітка-Основ’яненко, і Шашкевич знали, яка у них мова рідна, і не лише творили цією мовою, а й високо цінували та свідомо захищали її. П.Гулак-Артемовський, який, за словами Шевченка, може, чув рідну мову від матері, «так забув, бо в пани постригся», теж достеменно знав, яка мова є його рідною: «Писав би й більше, як вимовлять азбуку по-нашому: та, єй-богу, так тісно, як в шинку, що й повернуться отут нігде» («Супліка до Грицька К[вітк]и»); до того ж: «У нас, бач, уся старшина московська: чи то далеко до пені?» («Дещо про того Гараська») [10, 43, 52].
1874 р. українофобська газета “Киевлянинъ” критикувала одноденний перепис населення не лише за те, що до переліку мов вписали малоруську, а й за те, що питали про рідну, а не розмовну мову, що давало малоруській мові більший процент [14; 21, 165]. Подібні закиди лунали і під час перепису населення України 2001 р., коли 85,2% українців заявили, що їхня рідна мова – українська [33, 17], і це не сподобалося прихильникам “русскоязичія” в Україні. Адже проросійські політики і публіцисти довго і настирливо заявляли, що 50 або й усі 75 відсотків населення України мають за рідну російську мову.
Радянський соціолінгвіст В.Аврорін доводив: «Рідною належить визнати ту мову, якою певна людина або колектив володіють досконало (в доступних для певного віку й рівня освіти межах), не гірше ніж будь-якою іншою (коли наявне володіння більше ніж однією мовою) і користуються найбільш вільно і активно у будь-яких випадках життя – не лише говорять, розуміють, а й думають, не звертаючись до перекладу на іншу мову. З психологічного погляду рідна мова в ситуації білінгвізму є домінантною» [1, 127]. Йдеться, як бачимо, не лише про комунікативне, а й про експресивне функціонування мови, зокрема у внутрішньому мовленні.
На наше переконання, мову, що її Аврорін кваліфікує як рідну, є підстави називати, як це, наприклад, роблять М.Сигуан і В.Маккі, головною [29, 24], або ж домінантною, провідною тощо, але не рідною, бо в означенні рідна відбита саме спорідненість, а не рівень володіння мовою. Історія різних країн знає чимало фактів, коли людина рідною мовою володіє обмежено, скажімо, на рівні діалекту чи міського просторіччя, або й зовсім не володіє, проте вважає її рідною, оскільки відчуває історичну чи актуальну належність до свого народу. Відомо, наприклад, що під час наполеонівської кампанії в Росії місцеві партизани брали в полон чи й знищували російських офіцерів, гадаючи, що це французи, бо ті не вміли добре розмовляти російською. Чимало декабристів на слідстві і в суді давали свідчення французькою або німецькою мовами, позаяк рідною на потрібному для таких ситуацій рівні не володіли. Ф. Енгельс сміявся з «німця» Франца Палацького, який, мовляв, бореться за чеську справу, але навіть чеської мови не знає. Люди, які вимушені силою обставин або ж за інерцією, звичкою тощо користуватися нерідною мовою, часто усвідомлюють, що “поняття “рідна мова” не ідентичне з поняттям “мова повсякденного вжитку” (або “мова найчастіше вживана)” [30, 159].
Однією з найважливіших функцій рідної мови є ідентифікаційна: мова – «своєрідний потенційний символ соціальної солідарності всіх, хто говорить певною мовою» (Е.Сепір). У ситуації неодномовності вона є засадничо вагомою – як засіб проти «природної» деетнізації й особливо проти цілеспрямованого етноциду. «Рідна мова – то найголовніший наріжний камінь існування народу як окремої нації: без окремої мови нема самостійного народу» [22, 7]. Тому «ставлення конкретної людини до її рідної мови, ставлення народу до його мови розкриває нам справжню оцінку мовних явищ. Це ставлення зумовлює всі інші» [7, 46], у т.ч., зауважимо, і до двомовності та до другої мови, яку людині доводиться використовувати.
Друга рідна мова
У поліетнічних спільнотах є звичним перехід мовців з однієї мови на іншу, здебільшого на престижнішу, «вищу», «культурнішу» тощо. Л. Блумфілд щодо цього явища серед іммігрантів США писав: «Їх єдиний засіб спілкування тепер – англійська мова, яка є для них не рідною, а засвоєною. Іноді, проте, ці люди володіють англійською вельми недосконало і тому перебувають у становищі осіб, які не можуть говорити добре жодною мовою» [6, 70]. Подібні явища мали місце і в СРСР. Щоб зняти неприродну розбіжність між поняттям рідної мови і поняттям мови повсякденного вжитку, тобто російської мови, стимульоване вживання якої представниками неросійських народів СРСР набувало масового характеру, теоретики «дружби мов» запровадили до суспільного обігу поняття другої рідної мови. Російську мову називали другою рідною представники радянської еліти неросійських народів СРСР: М. Ауезов, І.Бодюл, І.Білодід, Ю.Дешерієв, М.Каммарі, М.Мелікян, Ш.Рашідов, К.Ханазаров та ін. Їм відводилася і роль ідеологів такого трактування російської мови, хоч робили свій внесок і ті, для кого вона була справді рідна. Останні часом навіть намагалися стримувати запал нацменів. Так, В.Аврорін ґрунтовно критикував філософа К.Ханазарова за подвійне тлумачення поняття «друга рідна мова»: лінгвістичне, що виходить із рівності мов у сенсі володіння і вживання, та соціологічне, яке випливає з політичних міркувань, із того значення, яке має друга мова для життя і розвитку народів. «Було б теоретично помилковим, а практично шкідливим, – доводив цей філософ, – сплутування такого реалістичного розуміння сенсу формули «російська мова є другою рідною мовою народів СРСР» з вузько лінгвістичним тлумаченням терміна «друга рідна мова», яке має на увазі («подразумевает») однаково вільне володіння двома мовами». Коментар В.Авроріна: «Завчасно дано як аксіома, що російська мова стала другою рідною для всіх неросійських народів СРСР, але водночас відомо, що цією мовою такою ж мірою, як рідною, в середовищі неросійських народів володіють небагато людей. Це інтелігенція, та й то не вся, а серед робітників і селян такі трапляються значно рідше. Можна би знайти вихід із становища, пішовши випробуваним шляхом максимального розширення поняття «друга рідна мова». Так і чинять переконані противники всяких «строгостей» у науці. Для них достатньо того, що другою є мова міжнаціонального спілкування, яка відіграє важливу роль у житті народів СРСР і користується їхньою глибокою повагою, щоб надати їй без подальших роз’яснень найменування рідної (другої рідної) мови. Так, місце наукового терміна займає метафора, цілком доречна в мові поезії і публіцистики, у будь-якому тексті, написаному в піднесеному стилі, але не сумісна з необхідною точністю прозаїчної мови науки» [1, 143]. Тим більше, Аврорін застерігав від наслідків такого розширеного тлумачення другої рідної мови для неросійських народів: раз володіють другою рідною мовою, «значить, можна поширити цю мову на всі або декотрі сфери їхнього життя, наприклад, такі, як організоване навчання з початкових його етапів, масова інформація, збори. У такому разі будь-який ступінь володіння мовою береться за досконале або достатнє володіння. Лінія міркувань така: якщо люди володіють мовою, значить, можуть нею вільно користуватися, а коли так, то чому не можна перевести всі або деякі види масової роботи на другу мову» [1, 144]. Але мета існування концепту «друга рідна мова» полягала не лише в поширенні російської мови. «Публіцистична метафора про дві рідні мови (для кожної окремої людини ця метафора може мати реальний зміст) насправді відбиває втрату етнічної самоідентифікації, втрату етнічної належності» [11, 391]. Тому переведення видів масової роботи на російську мову було одним з основних напрямків мовної політики КПРС і радянської влади – робилося це повсюдно. Так, у переважній більшості професійно-технічних училищ Західної України (не кажучи вже про Центральну та Південну і Східну) навчально-виховний процес здійснювався тільки російською мовою. Коли заступник директора Дрогобицького ПТУ № 19 М.Козак сказав, що учням важко навчатися, бо вони здебільшого закінчили сільські школи і російською володіють слабко, його за це позбавили партквитка і звільнили з роботи. Партія краще знала, для чого існує поняття «друга рідна мова», як його застосовувати на практиці і в якому стилі про нього говорити.
Знав це і Аврорін: «Достатньо назвати когось двомовним, а його другу мову – рідною, і важке питання про вибір найефективнішої мови нібито само собою знімається. На практиці ефективність використання другої мови замість першої дуже часто виявляється вкрай низькою» [1, 144]. У такі філологічні тонкощі не вникали не лише господарі життя, а й прості радянські трудящі. Какая разніца, на каком язике разговарівать? – казали недоурбанізовані вчорашні селяни десь у Запоріжжі чи Луганську, не задумуючись, чому, попри те, що немає разніци, вони мають разговаривать, а не розмовляти та «прагнуть будь-якою ціною звільнити сина чи доньку від вивчення зайвих, як вони вважають, предметів – української мови і літератури» [19, 4]. Виходило, що з двох рідних мов одна-таки «рідніша». Це засвідчували і назви підручників, за якими навчалися школярі в УРСР: з української – «Українська мова», з російської – «Родная речь».
«Якою мовою спілкуватися – питання не лише суб’єктивне, тобто не тільки залежить від волі й бажання мовця, а й об’єктивне. Навіть більше, не стільки суб’єктивне, скільки об’єктивне. Мова спілкування визначається існуючим поза мовцем, незалежно від мовця мовним середовищем, тим, яка мова зрозуміла оточенню. <…>. Отже, об’єктивно існуюче мовне середовище є первинним, визначальним фактором, а бажання й воля висловлювача думки – вторинним, похідним» [3, 211]. Це значною мірою справді так. Але, скажімо, у Дрогобичі, як і в Західній Україні загалом, середовище було україномовне, а для ПТУ, незважаючи на це, «вибирали» російську. Так змінювалося – «історично складалося» – мовне середовище, так формувалася «друга рідна мова», яка з часом мала стати першою і єдиною рідною.
Але що таке «друга рідна мова»? Радянські вчені здебільшого оперували цим поняттям як самозрозумілим. Нечасті спроби пояснити його трималися або соціологічної, або, значно рідше, лінгвістичної лінії. Так, автори щойно наведеного пасажу, не погоджуючись із тим, що деякі мовознавці виступають проти перетворення цього виразу на термін, бо в умовах білінгвізму, мовляв, потрібно знати однаково глибоко обидві мови, писали: «Це вірно тільки з погляду чисто лінгвістичного розуміння двомовності. Однак у соціологічному аспекті … на перший план виступає роль другої мови у житті всього народу, а не тільки в житті окремих індивідів. <…>. Справді, існують терміни «рідна мова» й «іноземна мова». Хіба поняття «друга рідна мова» не означає якраз проміжного явища, яке дуже влучно виражає і роль російської мови, і любов до неї численних народів Радянського Союзу?» [3, 210]. До речі, в нинішній політиці і публіцистиці часто можна почути обурення з приводу того, що російську мову хочуть оголосити іноземною в Україні. Автори цих звинувачень, очевидно, за інерцією, вважають, що всі громадяни України, незалежно від етнічного походження, мають трактувати російську мову коли не першою, то бодай другою рідною для себе. Бо чому б це для українських угорців, поляків, німців і т.д., та й, зрештою, українців, російська мова мала бути не іноземною?
Аврорін, представник лінгвістичної лінії у тлумаченні другої рідної мови, намагався пояснити цей концепт об’єктивніше, без такої сумнівної (у науці) категорії, як любов. «Нею (другою рідною – Я.Р.-В.) доцільно з наукового погляду визнавати мову Б на етапі АБ і допусти?мо – на етапі Абп, особливо на завершальній його стадії, а мову А – на етапі Бап» (А – рідна мова, Б – друга мова, АБ – «справжня двомовність», Абп – перехідна двомовність (до справжньої двомовності АБ), Бап – перехідна двомовність (до одномовності Б – Я.Р.-В.). У будь-якому іншому разі застосування терміна «друга рідна мова» не може вважатися виправданим ні з науковою, ні з практичною метою» [1, 147]. Правда, і в такому трактуванні рідної мови не все відповідало дійсності. Так, Аврорін стверджував, що для рідної мови «ступінь володіння рідною мовою завжди буде найвищий, абсолютний, і тому саме він має бути взятий під час порівняння за еталон. Ступінь володіння другою мовою може бути в порівнянні з нею будь-який – від найвищого, впритул до неї наближеного, до найнижчого, коли засвоєна обмежена кількість слів й основних правил їх поєднання, коли наявна спроможність висловити лиш уривчасті думки найпростішого побутового змісту» [1, 139].
Наведене твердження виглядає переконливим, коли брати володіння мовами загалом. Насправді ж, мовна компетенція як монолінгвів, так і білінгвів завжди пов’язана з диглосією, тобто володінням певними субкодами мови, і дуже часто радянські білінгви-націонали вищими субкодами (науковим, офіційно-діловим, виробничо-технічним та ін.) володіли краще, ніж відповідними субкодами рідної мови, або й цілком не володіли останніми. Навіть вояки УПА та члени їхніх родин, повернувшись в Україну після десятиліть ГУЛАГу і заслання, виходячи у спілкуванні за межі побутових тем, не завжди впевнено почувалися в рідній українській мові. Якщо йти за логікою Авроріна, то їхня мовна компетенція вже перебувала на етапі Бап, коли рідною стала мова Б (російська), якою вони краще володіли, ніж мовою а (українською), а етап був перехідним – останнім перед одномовністю (російською). Таких висновків можна дійти, якщо не брати до уваги ставлення мовців до співвикористовуваних мов. Рідна мова – не та, якою людина володіє краще, засвоїла її раніше тощо, а та, яку мовець вважає за рідну, яка пов’язує людину з її народом. Наведемо паралель: сто років тому В. Жаботинський, полемізуючи з тими, хто стверджував, що українці і білоруси буцімто «мріють, щоб скорше відучитися розмовляти по-мужицькому і сприйняти панську мову», зауважував: «Тут, звичайно, додають «філологічну» довідку щодо того, що українська (а білоруська й поготів) мова навіть не є мовою, а лише діялект, говірка великоруської мови. Ця філологічна довідка є просто базіканням: еспанська та італійська, норвезька та данська, німецька та голляндська мови ще ближчі одна одній, ніж російська та українська, а проте це окремі мови з окремими культурами, бо самостійність мови визначають не філологи, а свідомість народів (Виділено нами. – Я.Р.-В.)» [12, 48].
Радянські теоретики твердили, що «міжнаціональна мова стає другою рідною тільки за соціалізму. За капіталізму немає і не може бути необхідних умов для переростання мови міжнаціонального спілкування в мову міжнаціонального співробітництва, єднання і дружби, а потім і в другу рідну мову насамперед через нездоланні національні тертя, примус, національну відчуженість. Друга рідна мова у народів СРСР зумовлена всією суттю взаємовідносин і зближення соціалістичних націй у багатонаціональній державі» [17, 61]. Автор наведених слів – В.Костомаров – жодних аргументів, чому неросійські народи СРСР повинні мати дві рідні мови, а російський – тільки одну, крім подібних на заклинання слів про соціалізм, дружбу і зближення, не наводив. Не було їх і в українського прихильника другої рідної мови І.Білодіда: “У зв’язку з висвітленими тут процесами в розвитку національних мов народів СРСР і їх контактів з російською мовою – мовою міжнаціонального спілкування – цілком чітко окреслюється і практика двомовності. У характері радянських мовних відносин двомовність розуміється як володіння на умовах рівноправності двома мовами: рідною, національною і мовою міжнаціонального спілкування – російською. Зокрема, на Україні так само, як у всьому Радянському Союзі, в широкій практиці відома ця творча двомовність, що склалася природно-історичним шляхом, в силу історичної необхідності, і шляхом взаємного культурного збагачення та близькості народів; українці поряд із своєю рідною національною українською мовою володіють і користуються у всіх сферах життєдіяльності й побуту, в сім’ї також російською мовою, а росіяни, які живуть на Україні, – українською мовою. Користування мовою міжнаціонального спілкування, в даному випадку російською, оволодіння нею може стояти на різному рівні – від початкових знань і умінь – до досконалого, кваліфікованого, вільного володіння нею, так само, як і рідною національною, або материнською, мовою. В цьому випадку мова міжнаціонального спілкування стає, за поширеним образним визначенням, другою рідною мовою” [5, 96]. Чому українці мають користуватися російською мовою міжнаціонального спілкування “у всіх сферах життєдіяльності й побуту, сім’ї”, а не тільки у сфері міжнаціонального спілкування, як і чому “досконале, кваліфіковане, вільне володіння” цією мовою перетворює її на другу рідну, І.Білодід не пояснив. Не торкався він і питань, які за логікою речей випливали з його тверджень: чи ставала другою рідною російська мова для нерадянських громадян, які «досконало, кваліфіковано, вільно» володіли нею, і чи мали громадяни СРСР, скажімо, три рідні мови, якщо вільно володіли, крім української й російської, ще якоюсь мовою, наприклад, їдишем? До таких питань І.Білодіда, як і менш відомих прихильників концепції другої рідної мови в УРСР, не могла спонукати жодна логіка. Перед главою українських мовознавців стояло інше завдання: довести, що радянська двомовність – це не засіб лінгвоциду, а вияв розквіту української мови. А що це лінгвоцид, отже – й етноцид, засвідчувала статистика, яка показувала, скільки українців і скільки росіян УРСР вважають рідною українську й російську мови. За даними всесоюзного перепису населення 1926 р., в УРСР проживало 23218,9 тис. українців, з яких визнали рідною українську 21848,6 тис. (94,1%), а російську – 1288,9 тис. (5,6%). Тоді ж в УРСР проживало 2677,2 тис. росіян; з них російську назвали рідною 2627,4 тис. (98,1%), а українську – 37,1 тис. (1,4%). (Результати перепису 1937 р. були визнані “дефектними”, а результати 1939 р. не оприлюднювалися, очевидно, аби світ не довідався про катастрофічні наслідки голодомору 1932 – 1933 рр. та масових репресій 1937 – 1938 рр.). За переписом 1959 р., в УРСР проживало 32158,4 тис. українців. З них рідною визнали українську 93,5%, а російську – 6,45%. У порівнянні з 1926 р., відсоток українців, які визнавали рідною українську мову, скоротився на 0,9%. І це попри те, що 1959 р. у складі УРСР уже були Галичина, Буковина, Закарпаття, Волинська і Рівненська області зі всуціль україномовним населенням. Перепис 1989 р. показав, що українців, які визнавали свою мову рідною, стало 87,7%, а російську – 12,8%. Зате росіяни в УРСР на 98,3% визнавали рідною російську і тільки 1,6% – українську. Але такі статистичні тенденції були за межами наукових зацікавлень радянських учених.
Уже на початку 70-х років ХХ ст. вираз “друга рідна мова” не лише радянські політики і публіцисти, а й більшість науковців, особливо “національних”, вживали без пояснень, коментарів чи ремарок. “Це рідна мова російського народу і – поряд з українською і білоруською мовами – друга рідна мова українців і білорусів (разом близько 185 мільйонів людей). Тим більше, це рідна, переважно друга рідна мова значної частини неслов’янського населення СРСР, особливо інтелігенції” [2, 6].
Аби знати, що таке друга рідна мова, треба було з’ясувати, що таке рідна мова загалом, тобто без номерного означення. В.Аврорін, допускаючи (з ремаркою «редкий случай») існування більше ніж однієї рідної мови, в основу визначення цього поняття поклав ступінь володіння мовою, відкинувши такі складові концепту, як мова батьків, мова, вивчена в дитинстві, мова національності, мова щоденного вжитку і навіть ставлення (самовизначення) мовця. “Рідна мова встановлюється (“устанавливается”) для кожного окремого індивіда і встановлюється тільки за властивим йому самому, а не комусь іншому (не його батькам, не його одноплемінникам) ступенем володіння. Мова, встановлена як рідна для значної більшості, може вважатися рідною для всього цього народу. Рідною слід визнати ту мову, якою певна людина або колектив людей володіють досконало (в доступних для даного віку і рівня освіти межах), не гірше ніж будь-якою іншою (коли наявне володіння більше ніж однією мовою) і користуються найбільш вільно й активно в будь-яких випадках життя – не тільки говорять, розуміють, але й думають, не вдаючись при цьому до розумової операції перекладу на іншу мову. З психологічного погляду рідна мова за двомовності є домінантною” [1, 127]. Такі міркування – типовий вияв імперської науки. Навіть якщо відкинути те, що, за Авроріним, рідна мова “встановлюється” (ким?), наміри такого тлумачення поняття рідної мови цілком зрозумілі. Представники переважної більшості неросійських народів проходили русифікацію у дитячих садках, піонерських таборах, школах, ВНЗ, в армії, на роботі, на службі, через пресу, періодику, мовну атмосферу зросійщених міст, стосунки з владою, партією, громадськими організаціями і т.д. Цілком зрозуміло, що російською мовою вони зчаста володіли краще, ніж рідною. Краще нею і висловлювалися, особливо у вищих сферах спілкування (наука, громадсько-політична діяльність, виробничо-технічна справа тощо). Не завжди володіли мовою своєї національності краще, ніж російською, навіть мовознавці – фахівці з цієї національної мови. За такою логікою для них мова батьків, мова їхнього народу ставала нерідною, поступившись місцем російській. Детермінант рідна щодо мови втрачав не лише етимологічний, а й будь-який інший сенс. У такий спосіб досягалася імперська мета, що в царські часи формулювалася як “выравнивание народностей” – перейнята від Франції політика етнічної гомогенізації.
Насправді ж, доволі часто представники підлеглого народу, навіть не володіючи рідною мовою, усвідомлюють, що їхня теперішня мова – це результат історичного насильства, політики асиміляції, збіг обставин тощо. Невже всуціль німецькомовні чехи свого часу боролися проти “рідної” німецької мови (і навіть використовували її як знаряддя цієї боротьби) за “нерідну” чеську, а євреї – проти “рідних” російської, польської, німецької та ін. за “нерідний” їм іврит? Не рятують ситуації і слова Авроріна, що він має на увазі «лінгвістичне поняття “рідна мова”», бо, по-перше, це поняття стосується зовнішньої, а не внутрішньої лінгвістики, по-друге, “рідна мова” і “ступінь володіння мовою” не мають спільної логічної основи, а відповідні явища не конче перебувають в імплікативному зв’язку. Досконаліше, ніж рідною, можна володіти навіть двома і більше чужими мовами. Це нерідко трапляється й у середовищах людей з національно-патріотичними поглядами. Цікаво, чи знали Аврорін й інші фахівці з теорії двох рідних мов, яка була ситуація з двомовністю наприкінці ХVІІІ – початку ХІХ ст. у Росії, коли, як зауважував І.Аксаков у біографії Ф.Тютчева, «російська літературна мова була ще справою доволі новою, ще тільки набутком шанувальників словесності, та й справді не була ще достатньо пристосована і вироблена для вираження всіх потреб перейнятого в Європі співжиття і знання. Разом із готовою західною цивілізацією запозичалось і готове чуже знаряддя обміну думок. Багато російських державних людей, які прекрасно висловлювали свої думки французькою, писали російською в найнезграбніший, варварський спосіб, ніби з’їжджали з второваної дороги на тверді скиби щойно зораної ниви» [24, 164]. Чи вважали тодішні російські «державні люди» французьку мову рідною і чи стали їхні нащадки в Росії франкомовними?
Навряд чи щорічні святкування 21 лютого Міжнародного дня рідної мови, запровадженого ЮНЕСКО в пам’ять про розстріл у 1952 р. демонстрації на захист мовних прав у Бангладеш (тоді Індія), стосуються мов, якими краще володіють, а не мов, які виросли разом із націями і народностями, визначають етнічну своєрідність останніх, є їхніми прикметами № 1. Адже мова – це основа духовно-культурного буття народу, його етнонаціональний код.
Знаряддя національної регенерації
Рідна мова є засобом згуртування спільноти, без якого важко досягти того, що називають соціальною солідарністю. Це стосується суспільного організму загалом, його стратумів і навіть найменшої структури – сім’ї. “Приклади з художньої літератури (Мася в романі А.Свидницького “Люборацькі”, Проня Прокопівна в комедії М.Старицького “За двома зайцями”), а також власні спостереження за сім’ями, де батьки розмовляють однією мовою, а діти іншою, засвідчують, що в таких родинах сімейна солідарність втрачається (діти нерідко соромилися батьків, які розмовляли українською мовою, а інколи їх за це навіть зневажали)” [18, 6].
Нинішні автохтони України, як і сучасники М.Грушевського, за ставленням до рідної мови, до української справи загалом можуть бути категоризовані на свідомих українців, по-антиукраїнськи наставлених малоросів і хохлів з амбівалентною національною ідентичністю, яким відомо, що вони – українці, але історична чи й генна пам’ять підказує їм, що бути українцем невигідно або й небезпечно. Звідси амбівалентне ставлення і до української справи, і до рідної мови – а мені усьо равно. Тому батьки без обурення сприймають те, що їхніх дітей у дитячих садках, школах, гуртках, спортивних секціях роблять російськомовними, що рідні діти потім пишуть до них листи чи й розмовляють з ними чужою мовою, що чиновники різних рівнів спілкуються з ними мовою іншої держави і т.д.
У мовній спільноті відбувається відтворення (і творення) світу за допомогою слова – «перманентний ідіоетнічний процес, який і становить сенс існування як конкретної рідної мови, так і мовного розмаїття загалом» (Й.Л.Вайсгербер). В обставинах двомовності, особливо коли вона непаритетна, цей процес втрачає цілісність, оскільки друга мова є не просто чужою і не тільки творить паралельний «проміжний світ» – вона проникає у рідний проміжний світ, розриває його, деформує, позбавляє творчої сили, «енергейтичності» загалом. Представники напрямку “культура й особа” в американській культурній антропології (А.Кардінер, Р.Лінтон, М.Мід та ін.) спостерегли, що життєздатність та стабільність спільноти залежить від того, наскільки людина залучена до цінностей, етнокультурних зразків, норм, поведінкових еталонів етнокультури та від участі людей у цій культурі чи бодай в окремих її сферах. Усі сфери залучення особи так чи інакше опосередковані мовою, пов’язані з мовленнєвою діяльністю. Отож домінування другої мови значною мірою або й цілковито унеможливлює участь у рідній культурі, внаслідок чого виникає «loose-boundedness (Н.Смелсер) – “втрачена пов’язаність”. Позаяк жити поза культурою, поза спілкуванням і поза пов’язаністю (тут оминаємо питання про ступінь і види цієї пов’язаності) людина не може, то все це означає втрату внутрішньоетнічної пов’язаності. Між регіонами України в українському побутовому мовленні існують помітні відмінності, спричинені двомовністю і, відповідно, більшою чи меншою втратою позицій рідної мови. В одних місцях ще відчутні рецидиви польських, в інших – угорських, а найбільшою мірою – російських впливів. Це пояснюється, як сказав би А.Мартіне, не стільки відстанню, як послабленням внутрішньомовних зв’язків [20, 512], розхитаних двомовністю та її наслідками, втратою мовцями відчуття системної гомогенності мови, порушенням почуття мовної неперервності (Л.Щерба). Мовні відмінності, спричинені білінгвізмом і послабленням функцій рідної мови, не лише віддзеркалюють, а й породжують контрідентифікаційні явища у стосунках між представниками різних регіонів країни. Так, десь до 80-х років ХХ ст. галичани називали закарпатців мадярами, а закарпатці галичан – поляками, а ті й ті разом російськомовних українців із-за Збруча – москалями (на Закарпатті – мацкалями). Значно гірша ситуація у південно-східних регіонах. «Як з’ясувалося (після здобуття Україною незалежності – Я.Р.-В.), та частина українська, яка жила на територіях, що незмінно впродовж більше трьох століть перебували у складі Росії, відійшла від своїх національних витоків, традицій і мови предків такою мірою, що стала перетворюватися на інший етнос. Бо як інакше, ніж різними етносами, можна назвати спільноти людей, якщо вони мають різний менталітет, різні побутові й релігійні традиції, різні мови, та ще й є густо зосередженими в різних регіонах?» [9, 3].
Нинішнє існування перелічених та подібних явищ аж ніяк не означає, що рідномовний простір в Україні не може бути регенерований: 98% респондентів на заході і в центрі, 88% на сході і 83% на півдні України вважають, що їхні діти й онуки мають знати українську мову [27, 233], або що мають рацію ті вчені-публіцисти, які пишуть про більшу близькість російськомовних українців до росіян, ніж до україномовних українців, доводять існування нового етносу на півдні і сході України, утвореного з росіян, українців, молдаван та ін. [Докл. див.: 25, 338 і наст.].
Зміцнення міжукраїнських зв’язків шляхом інтенсифікації україномовного спілкування рідною мовою матиме наслідком послаблення позицій суржику, який, будучи цілковито асистемним явищем, не має стійкості; меншою мірою понесуть втрати територіальні діалекти, підтримувані регіональними обставинами життя і традиційними особливостями субетнічної матеріальної та духовної культури.
В українському соціумі доволі поширена думка, що “громадянське суспільство і демократичні традиції – національні, українські; корупція, тіньова економіка і низькопробний маскульт – чужі, російські”, що “російська мова виступає як синонім прокомуністичної орієнтації й постсовєтської ностальгії, загроз панславізму, євразійства та об’єднання з Росією” [26, 54]. Звичайно, повного паралелізму мов з цими явищами немає, але домінантні лінії у мовно-етнополітичних та етнокультурних кореляціях простежуються достатньо виразно. Варто було б провести статистичні дослідження: скільки в Україні російськомовних і, відповідно, україномовних клептократів, просто злодіїв, бандитів, бомжів, повій, наркоманів, алкоголіків, збоченців та под. Гадаємо, що такі дані цілковито потвердили б думки про те, що втрата рідної мови веде до аморальності, спідлення (О.Потебня), дегенерації (І.Франко), «всихання всього людського» (Ісайя Берлін).
Регенерація національного організму, ренаціоналізація неможливі без мовної компоненти. Коли була створена держава Ізраїль і відновлений іврит став державною мовою, кожен репатріант мав пройти поглиблений курс цієї мови, в процесі вивчення якої відбувалося «інтенсивне нейролінгвістичне програмування в національному дусі. Це є прикладом того, що і нам в Україні потрібно повернутися до джерел і багатства української мови як основи відродження національної честі» [28, 60].
Висновки
Мовна структуризація людства – це, насамперед, світ рідних мов, оскільки не існує ні спільної мови людства, ні окремої мови особи. Кожна спільнота несе в собі мову як спільне надбання і «внутрішньо пов’язується спільною мовою» (Й.Л.Вайсгербер). Якщо спільноту частково або цілковито позбавити рідної мови, її існування виходить на шлях дезінтеграції, який здебільшого приводить до розпаду спільноти або її цілковитого розчинення в іншій. Саме тому впродовж століть найрізноманітнішими засобами українців позбавляли рідної мови, що не лише не припинилося, а в певних аспектах і посилилося після здобуття Україною незалежності. «Росія залишила в мільйонах українців свою мову, яка, мов іржа, роз’їдає українську націю» (Ю.Гнаткевич).
У сучасних умовах, коли постійно збільшується «густина життя» (Е.Гуссерль), інтенсифікуються комунікативні процеси, прискорюється і поглиблюється глобалізація, рідної мови для спілкування, особливо для комунікативних виходів за межі своєї спільноти, недостатньо. Тому від половини до двох третин людства, крім рідної, користуються і другою мовою. Це аж ніяк не означає, що друга мова, навіть коли нею володіють краще, ніж рідною, стає рідною. Дві рідні мови бувають хіба що в етнічно змішаних сім’ях, та й то, як засвідчує статистика, не далі другого покоління.
Поняття другої рідної мови цілого народу – це радянський ідеологічний конструкт, використовуваний як знаряддя лінгвоциду для керованого асиміляційного переходу від колоніальної двомовності до імперської одномовності. Він разом із «гармонійною двомовністю» прийшов на зміну концептуально безглуздій і практично нездійсненній теорії «злиття мов», але мав ту ж мету – ліквідацію мов підлеглих народів Російської імперії, перетворення їх на росіян, що ще за понад століття до появи радянської влади було сформульоване як «выравнивание народностей».
Українська мова, яку визнає за рідну переважна більшість населення України, має стати повноцінним засобом українського світотворення, знаряддям консолідації української етнічної нації (українців України і світу) та української політичної нації (громадян України), визначальною етнічною основою якої є українська етнічна нація. Не слід домагатися, щоб українська ставала другою рідною мовою інших етнічних груп українського суспільства, але вони зобов’язані володіти нею і ставитися до неї як до мови своєї держави, своєї політичної нації.
Оскільки, якщо вірити дослідникам «розколених цивілізацій», західні українці – індивідуалісти, а східні – колективісти, ментально близькі до росіян, зокрема прихильністю до соціально-інструментальних цінностей, суспільної власності, держави, ієрархічністю, колективною безликістю («душа вулика») тощо, то їм легше повернутися до рідної української мови, ніж західним українцям позбутися її. Все залежатиме від того, якою мовою говоритиме держава. Звідси головне завдання – зберегти безальтернативну державність української мови в Україні. Це ж сприятиме національній інтеграції українського соціуму і допоможе загальмувати втрату рідної мови, а отже, і винародовлення українців за межами України. Нація – це «щоденний плебісцит» (Е.Ренан), і ставлення до рідної мови стоїть у ньому на першому місці.
Література
1. Аврорин В.А. Проблемы изучения функциональной стороны языка (К вопросу о предмете социолингвистики). – Л.: Наука, 1975.
2. Акуленко В.В. Вопросы интернационализации словарного состава языка. – Харьков: Издательство Харьковского университета, 1972.
3. Базиев А.Т., Исаев М.И. Язык и нация. – М.: Наука, 1973.
4. Біланюк Б. Божа істина, краса і любов. – Дрогобич: Видавнича фірма «Відродження», 1995.
5. Білодід І.К. Розвиток мов соціалістичних націй СРСР. – К.: Наукова думка, 1967.
6. Блумфилд Л. Язык. Пер. с англ. – Москва: Прогресс, 1968.
7. Вайсгербер Й. Л. Родной язык и формирование духа / Перев. с нем., вст. ст. и коммент. О.А.Радченко. Изд. 2-е, испр. и доп. – М., 2004.
8. Взаимоотношение развития национальных языков и национальных культур. – М.: Наука, 1980.
9. Гнаткевич Ю. Чом калину не підняли та кайдани не порвали // Урок української. – 2007. – № 1.
10. Гулак-Артемовський П. Поетичні твори; Гребінка Є. Поетичні твори. Повісті та оповідання. – К.: Наукова думка, 1984.
11. Єрмоленко С. Мова й етнос // Єрмоленко С. Нариси з української словесності (стилістика та культура мови). – К.: Довіра, 1999.
12. Жаботинський В. Фальшування школи // Вибрані статті з національного питання. – К.: Республіканська асоціація українознавців, 1990.
13. Катагощина Н.А. Проблема двуязычия и многоязычия за рубежом // Проблемы двуязычия и многоязычия. – М.: Наука, 1972.
14. Киевлянинъ. – 1874. – № 139. – 21 ноября.
15. Кісь Р. Мова, думка і культурна реальність (від Олександра Потебні до гіпотези мовного релятивізму). – Львів: Літопис, 2002.
16. Кононенко П. Національна ідея, нація, націоналізм: Монографія. – К.: Міленіум, 2005.
17. Костомаров В.Г. Программа КПСС о русском языке. – М., 1963.
18. Кочерган М.П. Мова як символ соціальної солідарності // Мовознавство. – 2003. – № 1.
19. Латанський В. Чи проживе син без рідної мови // Жовтень. – 1987. – № 9.
20. Мартине А. Основы общей лингвистики // Новое в лингвистике. Вып. III. – М.: Издательство иностранной литературы, 1963.
21. Миллер А.И. “Украинский вопрос” в политике властей и русском общественном мнении (вторая половина ХІХ в.). – СПб.: Алетейя, 2000.
22. Огієнко І. Наука про рідномовні обов’язки: Рідномовний катехизис для вчителів, робітників пера, духовенства, адвокатів, учнів і широкого громадянства. – Факс. вид. – К.: АТ «Обереги», 1994.
23. Писання Маркіяна Шашкевича. Видав Михайло Возняк. Збірник фільольоґічної секції Наукового Товариства імени Шевченка. – Т.ХІV. – Львів: З друкарні Наукового Товариства імени Шевченка, 1912.
24. Потебня А.А. Язык и народность // Потебня А.А. Мысль и язык. – К.: Синто, 1993.
25. Радевич-Винницький Я. Україна: від мови до нації. – Дрогобич: Видавнича фірма “Відродження”, 1997.
26. Рябчук М. Міф про міф, або Чому українці не є українцями? // Сучасність. – 2003. – № 5.
27. Соціокультурні ідентичності та практики / Під ред. А.Ручки. – К.: Інститут соціології НАН України, 2002.
28. Сенченко Н. «Культурная революция» в Украине, или Управление деградацией // Персонал. – 2004. – № 7.
29. Сигуан И., Макки У.Ф. Образование и двуязычие: Пер. с фр. – М.: Педагогика, 1990.
30. Ткаченко О.Б. Єврейське мовне відродження: унікальне явище чи універсальний досвід? // Єврейська історія та культура в Україні: Матеріали конференції. Київ, 22 – 23 листопада 1993. – К.: Асоціація юдаїки України, 1994.
31. Филатов В. Русский – иностранный язык // Донецкий кряж. – 1999. – № 238. – 23 – 29 декабря.
32. Франко І. Стара пісня // Франко І. Зібрання творів у п’ятдесяти томах. – Т. 37: Літературно-критичні праці (1906 – 1908). – К.: Наукова думка, 1982.
33. http://www.ukrstat.gov.ua/Perepis/PidsPer.html/
Ситуація, що склалася навколо організації IV Всесвітнього форуму українців, а також низка інших проблем, що загострилися у зв’язку з підготовкою до цього відповідального заходу загальнонаціонального масштабу, свідчать про критичний стан даної сфери державної політики, а також відображає суперечливі реалії взаємин української держави з організованими громадами закордонних українців.
IV Форум, відповідно до статуту Української Всесвітньої Координаційної Ради, рішень попереднього форуму, а також згідно з положеннями Національної програми “Закордонне українство” на період до 2005 р., мав відбутися у серпні 2005 р. Відмова від його проведення у попередньо визначені терміни, а також зрив проведення Форуму у листопаді 2005 (до річниці Помаранчевої революції) має, на нашу думку, низку організаційних і суб’єктивних причин. Головна з них полягає в тому, що держава в особі відповідних інституцій і конкретних осіб, відповідальних за гуманітарні напрямки державної політики, виявилась неготовою до “зустрічі” з представниками українських громад світу, оскільки не має розробленої ідеології і стратегії розвитку взаємин з діаспорою. Невизначеними на сьогоднішній день лишаються як принципи і пріоритети української держави в сфері зв’язків із закордонним українством, так і система координації органів державної влади щодо їх реалізації.
У попередній період в даній сфері можна простежити такі основні тенденції:
1) Допомога діаспори в розбудові української держави. Даний підхід пов’язаний із періодом здобуття незалежності України у 1991 р., що характеризувався значною активізацією контактів між національно-демократичними силами і патріотичними українськими організаціями західної діаспори, головним чином, США, Канади, Австралії, країн Західної Європи. Надії на тривалу і плідну співпрацю в сфері державного будівництва і утвердження національно-демократичних ідеалів в Україні спонукали українські організації до значних фінансових пожертв, спонсорування численних культурницьких ініціатив і проектів, лобіювання українських національних інтересів перед урядами країн проживання. Для координації цих зусиль, зокрема, були створені низка структур і фундацій. Read the rest of this entry »
Проект концепції Державної цільової національно-культурної програми створення мультимедійного інформаційно-пошукового проекту “Електронний архів національної пам’яті України” розроблено на виконання доручення Віце-прем’єр-міністра України І. Васюника від 12.05.2008 № 24210/1/1-08 і відповідно до Закону України “Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки”.
Завдяки електронному архіву буде сформований унікальний масив матеріалів про визвольну боротьбу українців та репресивну політику окупаційних режимів, який буде доступним для науковців, дослідників та всіх бажаючих.
Визначення проблеми, на розв’язання якої спрямована програма
Участь у формуванні та реалізації державної політики у сфері відновлення та збереження національної пам’яті Українського народу, сприяння консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості та культури, забезпечення вивчення історії українського державотворення, проживання на території України інших корінних народів і національних меншин, увічнення пам’яті учасників національно-визвольної боротьби, жертв голодоморів і політичних репресій, посилення уваги суспільства до власної історії – є основними завданнями Українського інституту національної пам’яті (далі – Інститут національної пам’яті). Read the rest of this entry »
ПРЕС РЕЛІЗ
У днях 13-15 листопада відбудеться ХІІ З’їзд організацій-членів Европейського Конґресу Українців (ЕКУ).
З’їзд матиме ювілейний характер і зміст і відбудеться в Лондоні де 60 років тому в центральному домі Союзу Українців у Великій Британії (СУБ) було засновано Координаційний осередок українських громадських центральних установ (КОУГЦУ), предтеча ЕКУ.
У З’їзді візьме участь голова Світового Конґресу Українців, Євген Чолій, члени Президії ЕКУ, делеґати українських громадських організацій 20-ти країн Европи та запрошені гості.
У п’ятницю ввечері буде влаштований ювілейний прийом у Посольстві Україна.
Наступого дня вранці відбудеться відкриття урочистої сесії ХІІ З’їзду ЕКУ в центральному домі СУБ і зразу опісля у будинку Українського релігійного товариства «Св Софія» звітно-виборча сесія З’їзду.
У неділю в Українській католицькій катедрі «Пресвятої скитальчої родини» З’їзд буде завершено Архиєрейським Богослужінням у наміренні Европейського Конґресу Українців.
Ярослава Хортяні, Голова ЕКУ, вважає що: «Спільним завданням організацій-членів ЕКУ є скоординованими зусиллями захистити інтереси українських громад Европи. ХІІ З’їзд ЕКУ повинен бути як поштовхом так і дороговказом для розвитку чергового етапу української громадської співпраці на теренах дії ЕКУ.»
Секретаріят ЕКУ
Сьогодні на телефон “Хати скраю” подзвонила жінка з проханням допомогти знайти українців в Карлсрує (Karlsruhe) (Німеччина). Після деякого решершу, нічого знайти не вдалося. Тому редакція звертається до читачів допомогти нам допомогти цій жіночці.
Питання, чи є українці в Карлсруе? Думаю, що напевно є, бо вони є всюди. Чи знає хто, де вони збираються, якщо збираються взагалі.
Заодно звертаємося з великим проханням озватися тим українцям, які не внесені на сторінці “Хати скраю” в категорію “Діаспора Німеччини” на головній сторінці. Було б дуже гарно, якби у нас в Німеччині за певні регіони відповідали люди, що живуть там. Йдеться про звичайну довідкову інформацію, де, хто і що.
У Німеччині багато невеликих містечок, де потенційно проживають українці. Часто вони відірвані від загального інформаційного потоку на українську тематику. Розширення бази данних на “Хаті скраю” могло б допомогти їм зорієнтуватися в регіоні щодо українців.
Дуже вас прошу допомогти з цієї місією: допомогти тим українцям, ще не знають, де ті українці навколо!
Чим далі на периферію, тим більше потреба в живому і широму спілкуванні. Давайте допоможемо тим людям, які знаходяться далі від загальновідомиї центрів українства в Німеччини. Українська глибинко в Німеччині, озвіться!
редакція
12 листопада 2009 року в приміщенні Спілки Української Молоді (Харків, вул. Сумська, 44/2) об 11-00 відбудеться академія, співорганізаторами якої є Інтенсивні курси журналістики Фонду національно-культурних ініціятив імені Гната Хоткевича (директор — Владислав Проненко) та Громадське об’єднання “Шемети” (харківський представник — Микола Шемет). Головна ідея академії — відновлення історичної справедливості — відзначати День україномовної преси саме 12 листопада. Саме цього дня 1905 року в Лубнах, попри майже сорокарічну заборону царату на україномовної друк, вийшло перше число газети “Хлібороб” українською мовою. Головним редактором її був Володимир Шемет — видатний громадсько-політичний діяч й український державник. Роком пізніше в Харкові вийшла друком газета “Слобожанщина”, головним редактором якої став ідеолог Української державності Микола Міхновський, побратим і соратник братів Володимира, Миколи і Сергія Шеметів. Усі вони сприяли згуртуванню української інтеліґенції навколо ідеї Української Самостійної Держави, яку плекали Михайло Грушевський, Леся Українка, Михайло Коцюбинський, Іван Франко, Микола Лисенко…
Історично справедливим було б відзначати День україномовної преси 12 листопада. Саме з такою пропозицією-поданням до Президента України звернуться співорганізатори академії. Також передбачено низку інших заходів з цієї нагоди.
Запрошуємо всіх, хто підтримує ідею проголошення 12 листопада Днем україномовної преси: журналістів, політиків, діячів Церкви, митців, держслужбовців і національно свідомих та небайдужих харківців.
P.S. До президентських перегонів академія не має жодного стосунку.
Olha Samborska
13.11.2009, п’ятниця
Шановні читачі “Хати скраю”!
Кожна хата, якщо її не провітрювати, рано чи пізно засмердиться. Я як редактор почала відчувати певний смрiд. Не певна, чи він іде безпосередньо із “Хати скраю” чи його тягне ззовні. Для того, щоб розібратися, треба хату закрити і визначитись. Тоді стане ясно, звідки і чим смердить. Якщо джерело смроду виявиться назовні, будемо чистини навколо Хати скраю.
Якщо відверто, то на даний момент редакція не бачить сенсу вести висвітлення тих чи інших процесів в діаспорі. Це пов’язано з тим, що нас звинувачують в бог зна яких гріхах, розпалі ворожнечі, розприскуванні отрути і інших неприємних речах. “Хата скраю” стала дійсно “крайньою”, на кого тепер можна звалити всі негаразди.
Ті ж речі, на які ми дійсно хочемо акцентувати увагу або які знаходимо проблематичними, сприймаються іншими некритично і позитивно, тобто влаштовують. Ті ж, хто нас підтримує, спостерігає над баталіями на “Хаті сраю” скраю і мовчки. Форум не склався. Щодень сторінку відвідувало 500 і більше чоловік. Рідко хто залишав коментар чи підтримував дискусію. Тому ідею “Хати скраю” розглядаємо як таку, що є або заранo поставленою, або неприйнятною. Ми cвідомі того , що нами було таки зроблено багато доброго, піднявши тему роз’єднаної діспори. Небажання ж бачити речі такими, якими вони є серед української громади, призвело до того, що “Хата скраю” стала наживати більше ворогів, аніж діставати підтримки. До того ж почалися залякування, політика ігнорування, холодного тону і подібних засобів підкреслення зневаги до нас.
Щоб більше не шкодити загальному укладу в діаспорі, редакція вирішила призупинити свій інформаційний потік про стан в українській діспорі за ненадібністю такого для українців Берліна. Подальшого акцентування на проблемах не буде. Read the rest of this entry »
“Ми визначили, що ваша ІР-адреса не українська. Голосування за блоґи можливе лише з України. Якщо ви знаходитесь в Україні, будь ласка спробуйте проголосувати з іншого комп’ютера, або напишіть нам листа”.
На таку арроганцію я наткнулася, коли випадково натрапила на інформацію про проведення Конкурс українських блоґів Best Ukrainian Blog Awards, що днями завершився в Україні. В добрій традиції “Хати скраю” дізнаватися про цікаве останньою. “Хату край села” недобачають. А коли задули свічки і випалили останні цигарки, то і говорити про щось пізно. Але радує душу відкриття, що блог українців Берліні і не мав шансів взяти участь у конкурсі українських блогів не тільки тому, що запізно дізнався про такий. Він просто не міг би отримати підтримки. Наша віртуальна спільнота не мала би змоги проголосувати за “Хату скраю”, бо в правилах конкурсу чітко визначено: “До голосування допускаються лише українські IP (якщо у вас в офiсi IP iноземний, то рекомендуємо проголосувати з домашнього комп’ютера)”. Яке потаємне значення має недо пущення іноземних компютерів до конкурсу, для мене залишається загадкою. Про те, що велика частина українських мізків знаходиться закордоном і що ті мізки також живуть в віртуальній українській блогосфері, є організаторам не до тями. І це йдеться про інтернет, де не має меж, кордонів чи поділів. Але український нет і там огородився.
Цю проблему помітили не тільки в “Хаті скраю”. Ось репліка від іншого блогера: НЕСПРАВЕДЛИВО! Українці за кордоном не можуть проголосувати за українські блоги. Він справедливо пропонує: “Також потрібні ваші ідеї і пропозиції по переборенню цієї новітньої дискримінації”.
А може блогерам закордонним самий організувати такий конкурс для себе і дозволити всім українцям з України голосувати? Така пропозиція від “Хати скраю”.
Згідно інформації з Медіакемпу 2009 в українській блогосфері налічується 500 тисяч блогів, з них лише 75 тисяч активних. Твітер має аудиторію 16 тисяч, з них лише 2 тисячі українською мовою. У статистиці закордонна українська блогосфера не названа ніяк!
від ред. Ольга Самборська
Дмитро Славов, Австрія
УСІМ МГОУ “Четверта Хвиля”
Для парламентських слухань голова УВКР Дмитро Павличко підготував найголовнішу пропозицію. Він її не став зачитувати, але у довільній формі висловив, суть якої зводилась до того, щоб:
” у структурі Кабінету Міністрів створити інституцію, яка займалась би виключно справами української діаспори (міністерство або комітет – як в інших країнах світу). “
В кінці промови він запросив на нараду 15 жовтня,
в якій й розгорнулась дискусія, як досягти поставленої мети.
Заступник голови УВКР М.Ратушний додав ще
й пропозицію та механізм висування закордонних українців у депутати Верховної Ради України.
Президент СКУ Є.Чолій на парламентських слуханнях п’ятим пунктом запропонував: Read the rest of this entry »
Читачі “Хати скраю” можливо помітили, що внизу сторінки на панелі бази данних з явилася ново рубрика “Flickr”. “Хата скраю” підтримує сторінки, які підтримують українців. В свою чергу “Хата скраю” рада надасть місце на своїй сторінці тим, хто хотів би поділитися своїми світлинами про життя українців в Берліні. Для цього введено нову категорію “Берлін очима українців” в першій лівій панелі внизу.
ред.
http://novaxvylya.iatp.org.ua/
“Феодолем”, слобожаном Федoром Рихтіком із Ліону, було започатковано групу “Український Флікер”, яка об’єднує усі інші українськи групи на міжнародному фотопорталі “Flickr”. Він запросив туди інших талановитих українських фотографів, і на цей час їх налічує більше ніж 250, до фотоспільноти постійно приєднуються як новачки, так і професіонали. Проводяться фотоконкурси, є цікавий взаємообмін. Вже зараз група налічує більш 2700 світлин з України, з закордону, ві
дпромінюя сучасний образ України та українців. Нещодавно на “Українському Флікері” було підведено результати літніх конкурсів! В конкурсі “Real Ukraine” переможцем став GrusiaKot (Марина Соріна), а в конкурсі “Incredible Ukraine” – x4.AloneWolf (Олександр Кідалов). На світлинах: ініціатор “Українського Флікера” Федір Рихтік (родом з Чугуєва Харківської обл.); відеоуривок інтерв’ю співзасновниці порталу веб 2.0 Катерини Фейк (народ. в Пітсбургу, США) про ідею заснування у 2004 р. сторінки “Flickr”, яку придбала компанія “Yahoo”.
Фото з українського флікеру:
Софія Скачко
для “Хати скраю”
Табличка на Берлінській стіні. Фото Зоряни Самборської
В Берліні у розпалі святкування з нагоди 20-річчя з того дня, коли під натиском нетерплячих німців зі Східного Берліну похитнулася і поступово «впала» сумнозвісна берлінська стіна. Це був вирішальний крок, який в порівняно короткім часі призвів до об’єднання двох Німеччин. Важливо пам’ятати, що стіну ламали звичайні люди, не політики. Політики натомість не сподівалися такого швидкого розвитку подій. Навіть якщо саме Михайло Горбачов був ініціатором «перебудови», яка сколихнула підвалини системи, створила клімат для пожвавлення діяльності демократичних громадських рухів та груп, політик зовсім не бажав ані розвалу Радянського Союзу та соціалістичного блоку, ані поспішого об’єднання Німеччин.
«У червні 1989 року голова СРСР відвідав із офіційним візитом ФРН, і вони з канцлером Гельмутом Колем дійшли думки, що об’єднання Німеччин повинно статися, але не в короткостроковій перспективі. Найімовірніше, передбачали Горбачов і Коль, ця проблема повинна розв’язатися в XXI столітті.» http://www.epochtimes.com.ua/articles/view/2/14221.html
Щодо ролі політиків НДР, тут також не може бути двозначного прочитання історії. Гюнтер Шабовскі, котрий о 17:00 9 листопада 1989 року оголосив на прес-конференції про рішення Політбюро про дозвіл “поїздок без наявності передумов” через границю з ФРН, не чекав, що всього за три години потому до переходів між східним і західним Берліном збереться величезний натовп. Падіння стіни «стало символом прагнення німецького народу до об’єднання, коли не політики, а самі громадяни вершили долю своєї держави», – вважає Остап Кривдик. http://www.pravda.com.ua/news/2009/11/9/104897.htm Було б вкрай цинічно це заперечувати.
Як же ж святкувати цю подію берлінцям? Всі офіційні видання завзято рекламують основну подію дня: «Fest der Freiheit» (Свято Свободи). Read the rest of this entry »
| Любомир Госейко | |
Моє заповітне бажання створити український кіноклуб у столиці Франції почало реалізовуватися в червні 2004-го, коли в Парижі в присутності Міністра закордонних справ України Костянтина Грищенка відкрили Український культурно-інформаційний центр.
Серед культурних заходів Центру, – зазначив Міністр, – і демонстрація українських фільмів. Тоді йшлося не про кіноклуб, а про нерегулярні покази, пов’язані з поточними подіями, останніми новинами (наприклад, нагородження стрічки «Подорожні» Ігоря Стрембицького в Каннах). Водночас обговорювалися питання чинної програми Державного Бюджету «Заходи щодо встановлення зв’язків з українцями, які живуть за межами України», вона допомагає МЗС, фінансуючи окремі вузькоспеціалізовані проекти в галузі культури і мистецтва як в Україні, так і за кордоном. Моя пропозиція створити безприбуткову українсько-французьку кіноасоціацію зі статутом юридичної особи, яка на благодійних засадах здійснювала б субтитрування українських фільмів, виявилася безперспективною. Крім того, припинилася довготривала співпраця між Київською кіностудією ім. О. Довженка та Паризькою дистриб’юторською фірмою «Arkeion Films», яка свого часу купувала чимало українських стрічок у колишнього «Совэкспортфильма». Контракт, підписаний керівництвом фірми «Arkeion Films» та директором Київської кіностудії Миколою Мащенком, 1998 року не було продовжено. За ним фірмі «Arkeion Films» належало ексклюзивне право на прокат картин Київської кіностудії у Франції, Швейцарії та країнах Бенілюксу. Read the rest of this entry » |
|
“Хата скраю” зібралася познайомити читачів з відкриттям українського клубу в Берліні. На відкриттi кіноклубу я не була, бо не могла. Ті, хто був, казали, що не багато втратила. Фільм було зірвано тяганиною з технікою. Дехто втомився чекати запуску фільму після всіх урочистих промов. Один німець написав про це так: “Eröffnung des Filmlkubs war eine “organisatorische Katastrophe”.Und das nach 2 Jahren !!( rokiw) Vorbereitung. Die Behebung der technischen ( Software-Probleme ) dauerte mehrere Stunden.” (“Відкриття кіноклубу було “організаційною катастрофою”. І це після 2 років підготовки!! Налаштування техніки тривало багато годин”). Освітлити цю подію таки хотілося. Занадто помпезне подання “українського кіноклубу” в медіа викликало недовіру. Хоч і знаю, що це вже третій по рахунку клуб в Берліні, де показують українські фільми. Отже, про “третє” відкриття.
Цьому відкриттю передувала широка реклама. Так в Берліні рекламують хіба що події дуже великої ваги (http://www.mfa.gov.ua). Не зрозуміло тільки, чи у посольства вже не має більше важливіших подій державного рівня чи на це було виділено відповідне фінансування, за яке треба відповідно звітуватись? Помпезна реклама-запрошення на перегляд архівних “Тіні забутих предків” таки привернуло увагу широкого кола зацікавлених.
В анонсі, треба віддати належне, правдиво підкреслено дворічний стаж підготовки до відкриття українського клубу. Пам’ятаю, про те саме в електронному листі писала мені пані Бінерт як її рекцію на початку роботи подібного проекту в Берліні від Ukraine Kompetenz Zentrum (UKZ) рік тому. Вона повідомила, що теж має подібну ідею, яку ще не реалізувала. Приєднатися до нас їй щось таки вадило. Фінансування і відповідно підтримки посольства ми не мали, та і не просили. Метою UKZ було показ фільмів українських митців і представлення їх самими митцями німецькій і українській публіці. Єдиною різницею було лише те, що Ukraine Kompetenz Zentrum вибирав фільми, що торкаються гострих соціальних проблем. Ось деякі посилання, що не дадуть збрехати:
Презентація документального фільму “Проста відповідь” і дискусія
Перегляд фільму Олеся Янчука “Голод-33″.
Це очевидно пані Бінерт не підходило, тому що на вищенаведених презентаціях її ніхто ніколи не бачив.
Пізніше в Берліні з’являється Український клуб при кафе “Блінофф” (http://ukrainians.de/ukrainianberlinclub.html). Там теж крутили наші фільми. Та все це мабуть не підходило пані координаторці. Read the rest of this entry »
Цей матеріал привернув мою увагу тому, що до болі знайомою мені виявилася ситуація українців в Чехії, проти яких як зброю вибрали “ігнорацію”. Щось подібне відбувається в Берліні. Не впевнена за інші регіони, бо відповідаю тільки за те, що відчуваю на власній шкірі. Неабияке роздування навколо новоствореного для посольства “українського дому” з допомогою “зручних” практично заганяє в тінь всіх інших, активних, але інакше думаючих. Совєтські схеми живучіші, ніж віруси. Де знайти вакцину?
ред.
Ставлення Посольства до представників української громади у Чехії вибіркове, а ліпше гебістське: коли організація викриває громадськості совєтську стратегію Посла і радників – для Посольства таких організацій не існує.
Саме так, однієї з найбільших українських організацій Чехії “Форум українців ЧР” для Посольства не існує, так само ігнорується Посольством однойменний, професійний футбольний клуб, що з 2002 року успішно грає офіційний чемпіонат Чеської Республіки. Так само “забули” дипломати про діючий проект українських новин на чеському Радіо Регіна, модератор яких Алла Снігур безкоштовно працює над ними шість років, адже вона була офіційним спостерігачем безпосередньо від кандидата на пост Президента України Ющенка В.А.
“Забули”, проігнорували, тому як ми були за кандидата Ющенка. І при Президенті Ющенкові намагаються нас замовчати, прихильників демократичних принципів, євроатлантичної інтеграції, прихильників антикітчового, антигебістського розвитку відносин між українцями і чехами.
Атомна бомба вибухнула вже в поемі Парменіда
М. Хайдеггер
Безпека людини та стан природного середовища – одна з найважливіших характеристик якості життя, науково-технічного та економічного розвитку держави. У зв’язку з цим першочергового значення набуває необхідність вивчення ризику для людини та суспільства загалом з боку технологічних, економічних та соціальних чинників, які впливають на створення безпечних умов проживання.
У науковій літературі та в буденному розумінні зустрічаються різні тлумачення поняття “ризик”. Але загальним для всіх цих визначень є те, що ризик включає невпевненість у тому, чи відбудеться небажана подія і чи виникнуть внаслідок цього аналогічні процеси в розвитку природи та суспільства.
Великі техногенні аварії значно посилили увагу до даної проблеми як спеціалістів, так і широкої громадськості та засобів масової інформації. Використання нових технологій, вибір місць для розміщення нових потенційно небезпечних виробництв постали в центрі уваги політичного життя багатьох розвинених країн (Швеції, Австрії, США). Наукові дослідження сприяли концентрації уваги на питаннях безпеки й оцінки ризику і в традиційних сферах людської діяльності (металургійне виробництво, гірнича справа, автомобільний рух, будівництво нафтопроводів, дамб). Одночасно активізувалися дослідження проблем захисту навколишнього середовища, охорони здоров’я населення.
На думку професора П. Словіка [35], для того, щоб у сучасному, динамічному світі правильно орієнтувати людей щодо величини ризику тієї або іншої події для здоров’я людини та навколишнього середовища, а також уникнути неадекватної реакції населення, необхідно розробити нову наукову дисципліну – “аналіз ризику”.Ця дисципліна має спеціально вивчати питання ризику: його ідентифікацію, опис і кількісну оцінку. Read the rest of this entry »
| В знак солідарності грипуюють українці і в українській діаспорі. В Німеччині рівень паніки менший щодо загрози “свинячого грипу”. Я б сказала, її взагалі немає. Німці як завжди сприймають все виваженно з найменшою емоційністю. “Хата скраю” подає серію порад від лікарів. До них варто прислухатись і закордоном.
ред. |
слід їсти, аби підвищити імунітет, скільки рідини і якої варто пити, щоб уникнути запалення легеньКоли завершиться епідемія грипу, в наших медиків, здається, пацієнтів все одно менше не стане, лише діагнози у них будуть дещо інші. Люди матимуть проблеми з нирками, печінкою, шлунковокишковим трактом тощо. Адже у паніці, побоюючись захворіти на “свинячий” грип, вони п’ють різноманітні ліки для стимуляції імунної системи, підвищення захисних сил організму. Причому думки щодо адаптогенів, імуностимуляторів, імуномодуляторів у медиків різні. Одні радять їх обов’язково вживати, інші – категорично забороняють. І пересічний громадянин на роздоріжжі – кому довіритися? Розвіяти сумніви і дати слушні поради “Пошта” попросила відомого київського лікаряфітотерапевта (фітотерапевт у сьомому поколінні) Бориса Скачка.
- Борисе Глібовичу, від вірусу грипу можна вберегтися?
- Думаю, що вберегтися не можна. Не хворіють на грип лише ті, хто ним перехворів і виробився природний імунітет або хто робив щеплення. Але у нашому випадку вакцинуватися вже пізно. Єдине, що залишається, так це підвищувати імунітет, щоб у випадку захворювання перенести його легше. Read the rest of this entry »
Андрій КУДРЯЧЕНКО
Знання документів тієї доби, спостережень і оцінок дипломатів із, так би мовити, ворожої країни може стати в пригоді для повнішого висвітлення подій. Як відомо, в тридцяті роки XX століття в Україні працювали Генеральне консульство Німеччини в Харкові й консульства в Києві та Одесі. Інакше кажучи, тогочасний перебіг подій в Україні також прискіпливо аналізували й німецькі дипломати, власне, як і дипломати інших країн. Мені як недавньому українському дипломатові в сучасній ФРН відомо це не з чуток.
Наведу перелік висвітлюваних питань у політичному звіті Генерального консульства Німеччини в Києві за 1933 рік.
І. Зовнішньополітична частина
– Ставлення до Німеччини: оніміння офіційної атмосфери. Ворожа позиція преси до Німеччини.
– Становище громадян Німеччини (спеціалістів) і політика щодо національних меншин. Культурне відчуження.
– Ставлення до Польщі: недовіра, певно, не зміниться.
– Візит французьких державних діячів.
– Наслідки напруження на Далекому Сході.
ІІ. Внутрішньополітична частина
– Внутрішньополітичне становище: голод підтверджує позицію уряду й відчай у настроях населення. Безжалісність у місті й на селі.
– Енергійна боротьба уряду за врожай і хлібопоставки. Паспортна система. Read the rest of this entry »
Про дві смерті інформацію в п’ятницю опублікував шведський департамент контролю за продукцією у сфері охорони здоров’я Läkemedelsverket. Останніми жертвами стали дві старі жінки. 74-річна жінка з Solleftea на півночі країни померла через чотири дні після вакцинації. Жінці було зроблене щеплення, тому що вона була включена в групу ризику у зв’язку хворобою серця і легенів. Ще однією жертвою стала 90-річна жінка.
«Необхідно серйозно поставитися до того, що трапилося, і розслідувати, що саме відбулося», сказав лікар Markus Kallionen в заяві для преси керівництва повіту Västenorrland, в який територіально входить Solleftea.
Läkemedelsverket вже розслідує причини смерті двох раніше щеплених людей, які також входили до групи ризику. Ними є п’ятидесятирічний чоловік з серйозним захворюванням серця і жінка з гострим захворюванням м’язів.
«Потрібно сказати, що вони обидва страждали від серйозних захворювань», сказала Gunilla Sjölin Forslund з Läkemedelsverket. В одного з них міг бути рак. «Досі не знаємо, чи пов’язані їхні смерті з вакцинацією», додала Forslund.
У Швеції тотальна вакцинація почалася 12 жовтня. Прищеплені повинні бути від 50 до 70 відсотків населення, а у разі потреби і 80 відсотків. У п’яти випадках була виявлена гостра алергічна реакція. У двохсот осіб виявилися побічні явища, такі як біль в руці, в яку було зроблено щеплення, біль в суглобах. Минулого тижня в країні був зареєстрована рекордна кількість хворих, що склало 198 осіб. Тижнем раніше їх було лише 93. Read the rest of this entry »
| Міжнародні фахівці, що займаються викриттям діячів нелегальної фарміндустрії, у вересні цього року опублікували нову версію походження свинячого грипу.
© АРАТТА. Український національний портал
З цієї медично-конспірологічної теорій випливає, що вірус A/H1N1 і вакцину від нього розробили в нью-йоркському картелі, що входить до трасту Девіда Рокфеллера, повідомляє “Новий регіон”. Доктор Леонард Горовіц (Leonard Horowitz) і журналістка Шеррі Кейн, які ведуть розслідування, назвали винахід вірусу «геноцидом». Документи, що викривають ініціаторів «свинячого геноциду», подані до ФБР. З огляду на безпрецедентну природу і важливість цієї інформації, доктор Горовіц дав офіційні письмові свідчення під присягою і звернувся до активістів всього світу з проханням розповсюдити інформацію. «Траст Девіда Рокфеллера, в якому бере участь декілька могутніх партнерів з Уолл Стріт, включаючи таких медіа-магнатів як Руперт Мердок, Мортон Цукерман, Томас Глоусер, а також колишній голова ради директорів Федерального Резервного Банку Нью-Йорка Джеррі Спрейер звинувачуються в підготовці спланованого глобального геноциду», – йде мова в заяві, поданій до ФБР через команду юристів, зібрану, щоб зупинити примусову вакцинацію населення. Read the rest of this entry » |
В Японії цей препарат заборонений, насувається заборона в країнах Заходу у зв’язку зі скаргами на катастрофічні наслідки лікування. Натомість в Україні «Таміфлю» просувається як панацея.
 |
| Кандидат Тимошенко піариться з упаковкою «Таміфлю» |
До міжнародного аеропорту «Бориспіль» зі Швейцарії прибув літак АН-12 із вантажем противірусного препарату «Таміфлю». В аеропорту літак із цінним вантажем зустріли прем’єр-міністр Юлія Тимошенко, глава Секретаріату Президента Віра Ульянченко та міністр закордонних справ Петро Порошенко.
Від імені Глави держави Віра Ульянченко висловила вдячність міністру закордонних справ за ефективну роботу. «Хотілося б сьогодні дійсно привітати Україну з тим, що в дуже короткий термін до нас доставлено вантаж, якого ми дуже потребуємо», – сказала В.Ульянченко.
Віра Ульянченко висловила особливу вдячність компанії «Ф. Хоффманн-Ля Рош Лтд» за рішення надати нашій державі ліки за низькою ціною – 67 гривень за одну упаковку, що дозволило зекономити 140 млн. гривень бюджетних коштів.
Щось тут не те. «Таміфлю» просувається як ефективні ліки від грипу. Хоча вірусні інфекції взагалі не лікуються. Тобто ліків від них просто не існує і не може існувати в принципі. Read the rest of this entry »
Ольга Самборська для “Материнки”
Українська колискова – це частина материнської і батьківської душі, переданій дитині. Це не просто пісня. Це акт вдиху в дитину тієї любові, яка передається по родинній ліній з родини в родину, від одного покоління в інше. І так до бескінечності. Щоправда, якщо цей процес не перерветься якоюсь глобалізаційною інтервенцією як- то захоплення контакту з дитиною іноземними медійними каналами, відчуження української культури в умовах закордоння, заміна колискової “бейбісіттерською”-прислугою тощо. Не співається тоді не лише колискова, але й душа в дитину залишається неперелитою. Дитяча душа залишається незаповненою. Цей святий акт “переливання” важко описати словами, але можна показати.
Можна не навчити дитини української мови. Важко іноді буває в умовах закордону. Можна їй не показати Україну. Важко іноді буває з умовами. Можна не дати дитині навіть українське ім’ я. Важко буває з компромісами. Але якщо перелити в неї українську душу, то дитина пізніше сама вивчить мову, сама знайде дорогу в Україну, сама вибере собі українське ім’ я. В ній говоритиме душа, що вібрує на частотах неабиякої доброти, щиросердечності і відкритості. Ця душа не шукала ніколи користі. Ця душа пригортала до себе кожного, хто потребував тепла і любові. Її проте рідко хто пригортав. Ця душа натерпілася до самого краю, але і в терпінні вигострила свою духовну силу і чистоту. За суспільними схемами, що регламентують поведінку людини, важко знайти дискурс про важливість духовного розвитку. Особливо закордоном він випав з порядку денного. Тут все записано в томи законів. В лабіринтах правил заблукали страчені і нікому не потрібна душі живих.
В умовах здичавілого капіталізму і зорієнтованої на вигоду і прибуток з їх побічним ефектом – жадібністю, наші діти стоять перед загрозою не пізнати те, що ще вдалося пізнати нам. Якщо зараз ланцюжок перерветься, то летіти нашим дітям у безодню духовної зубожілості. Ніякі мудро писані закони і правила не можуть навчити дітей бути духовними. Це можна лише передати через відчуття і присутність контакту між батьками і дитиною. Тоді вогонь живий від вас передасться дітям, а від них і вашим внукам.
В умовах закордону, коли в родинах часто один з батьків українець, а інший іноземець, то відповідальнісь на українця в передачі дитині духовної спадщини свого народу, своєї автентики іноді є важким завданням. Тут би самому не розчинитися в інтреграційних пастках.Тоді лише згадується роман Юрія Мушкетика “І один в полі воїн”. Добре, коли інша половина розуміє потреби для дитини ввібрати дві культури. Часто так стається, що українську душу намагаються загнати в глухий кут, вписати в схеми, методики і дидактики, абсолютно чужі українському духу. Чужа територія і чужа теорія. Нам залишається практика.
І тоді для матері чи батька є один вихід: пригорнути до себе дитину і заспівати їй українську пісню, українську колискову. Вкрапнути в неї зернятко душі і залишити на проростання. І воно рано чи пізно проросте.
Наше заняття почнемо з колискової, яка особисто мене і моїх дітей супроводжує вже довгі роки. Це всім відома колискова Анатолія Сухого Спи маленький козачок у виконанні автора і
Спи маленький козачок у виконанні Росави.
Цю пісню я вперше почула в записах “Рутенії” в кінці 80-х. Тоді вже був у розпалі студенський рух (http://revnagraniti.wordpress.com) за незалежність України. Об’єднання “Громада” збиралося у нашому гуртожитку студмістечка Київського університету. Група “Рутенія” була душею студенського руху. Серед студентів ходили касетні записи Анатолія Сухохо і Кості Єрофеєва. Там і “козачок”. Він хоч і був колисковою, але настільки западав в душу і дорослого, що кожен з задоволенням слухав її як улюблений хіт. Ця пісня ввібрала в себе дух самого першого майдану 90х.
Пізніше я позайомилась ближче з Толіком Сухим і ця пісня стала вже дійсно персоніфікованою частиною мого пісенного архіву. Наші діти виростали разом і колискова їх супроводжувала. На цій колисковій виростали спочатку Зоряна, а тепер вже і Вадим – мої діти. Вони вже тисячу раз слухали і переслухали її від мене перед сном, але ні разу я від них не чула, щоб більше не співати. Скоріще навпаки: “Мамо, іще раз”.
Цього разу я пропоную її вам, якщо ще хтось не знає “козачка”.
Від батьків ж очікуватиму, щоб ви поділилися своїми колисанками. Було б гарно, якби ви навіть заспівали її разом з дитиною. А ще краще, якби ви навчили нас своєї улюбленої колисанки.
Отож чекаємо на вас в понеділок, 9.11.2009 в 17.00 в кім. 402
Для тих, хто не зможе бути присутнім, поділіться будь-ласка, своєю колисковою на цій сторінці (в коментарях).
А поки корисні віртуальні посилання-помічники
Гурт “Соколи” – Мова колискова
і на любителя страшилка від з Росії прибулого Олега Скрипки: Колискова
Також виставка була презентована представникам дипломатичного корпусу в Україні в жовтні 2007 року під час інформаційного заходу з тематики Голодомору, учасникам Першої міжпарламентської конференції представників депутатських груп дружби парламентів України та країн – членів Європейського Союзу «Міжпарламентський діалог Україна – ЄС» (травень 2008 р.). Виставка «Страчені Голодом: невідомий геноцид українців» була частиною загальноукраїнської виставки «Україна пам’ятає! Голодомор 1932-1933 років – геноцид українського народу», що проходила з 20 листопада по 6 грудня 2007 року в Українському Домі (Київ).
На сьогодні виставка «Страчені голодом: невідомий геноцид українців» існує українською, російською, англійською, французькою та німецькою мовами. Триває робота з перекладу на іспанську мову.
Виставка «Страчені голодом: Невідомий геноцид українців» відкрилася в приміщенні ландтагу – земельного парламенту. Організаторами експозиції виступили благодійний фонд “Україна 3000″ та німецько-українське товариство “Український дім Дюссельдорф”.
Численні гості, серед яких були німецькі політики, науковці, а також члени української громади у Дюссельдорфі, стали учасниками урочистої і водночас ліричної церемонії. Олеся Стасюк з фонду “Україна 3000″, керівник програми, в рамках якої проводиться виставка, розповіла про її характерну особливість:
„Наша виставка розрахована на міжнародного глядача. Тут подана конкретна інформація, наприклад, деякі документи, які розповідають про механізм здійснення цього голодомору, а також свідчення очевидців. От ми саме в цю виставку залучали більше свідчення, тому що живі розповіді, жива історія більш переконлива».
Вперше представлена в Брюсселі у приміщенні Європарламенту наприкінці березня 2007 року, нині виставка вже відвідала Берлін, Женеву, Вашингтон, Вільнюс та Лондон.
«Спільний біль українців і німців»
Невипадковим є відкриття цієї виставки саме у Німеччині. Як сказала дружина президента України Катерина Ющенко, „Голодомор – це спільний біль українців і німців.” Лише на Донеччині від голоду загинули тисячі етнічних німців. Тож більш, ніж символічною, стала передача керівником Служби безпеки України Валентином Наливайченком німецьким партнерам списків поселень німецьких колоністів, які постраждали впродовж 1932-33-го років згідно з документами архіву СБУ. Крім того Наливайченко розповів про з’ясовані факти знищення НКВС тих німців, які отримували поштою продовольчу допомогу від родичів з Німеччини. Read the rest of this entry »
Ольга ЖУК
 |
Режисер–документаліст Сергій Буковський, який зняв фільм про Голокост, за тему Голодомору взявся не з міркувань, що коли робиш фільм про вічне і робиш це професійно, то автоматично приречений на успіх. Вінки слави і щирі подяки від сильних світу сього його не цікавлять. Документальний фільм «Живі» робив для того, щоб і в Україні, і в Європі люди зрозуміли, що померлі в 1932—33–х роках залишились із нами, а ті, які дивом вижили і залишилися людьми, — це біографія всієї України. Творець фільмів «Завтра свято», «Війна. Український рахунок», «Назви своє ім’я по буквах», продюсером якого був Стівен Спілберг, радить вдивитися в обличчя бабусь і дідусів, які пережили пекло 33–го, поки не пізно. І задуматися про те, щоб ніколи не дати зробити з собою щось подібне. Read the rest of this entry »
Документальний фільм «Живі» знятий сучасним українським режисером Сергієм Буковським (Кіностудія «Листопад-фільм») за підтримки Міжнародного благодійного Фонду “Україна 3000″.
Зйомки фільму тривали протягом 2007-2008 років і проходили на території всієї України, яка в 1932-1933 роках стала ареною лютування штучно створеного більшовицьким режимом голоду. Основним стержнем фільму є події Голодомору 1932-1933 років, проте сюжетні і тематичні лінії простягаються від 1917 року і до початку Другої світової війни. Фільм ґрунтується на архівних матеріалах, кіно-фото документах 1930-х років, які підсилені розповідями живих свідків тих часів. Ідея проекту «Живі» належить Президенту України Віктору Ющенку, який у фільмі бере участь перш за все, як наш співвітчизник, якому тема Голодомору болить, так само, як і кожному українцю.
У картині не вживається слово Геноцид. Кожен глядач має сам зробити висновки. Тут подані лише факти. Кожен має можливість сприйняти їх на емоційному рівні, і – замислитись.
Глядач побачить у фільмі історію британського журналіста Гарета Джонса, який був першим журналістом, хто озвучив правду про Голодомор в Україні, розповсюдивши прес-реліз у Берліні в березні 1933 р. Це фільм про байдужість урядів багатьох країн до чужої біди, про потугу культури, зрощеної працею на землі, любов’ю до землі… Про селян, що жили і працювали на найродючіших у світі ґрунтах, і те, як їх було віддано на поталу голоду й повільної смерті. З тих, хто уцілів, формували армію рабів… Лише тепер розуміємо – це був фрагмент вселенської гри по витворенню так званої «нової людини».
«Живі» – тому що у фільмі знято живих людей, тих, які вижили і залишилися людьми. Але він і про мертвих, пам’ять про яких намагалися воскресити, і які для нас залишаються живими, поки ми пам’ятаємо…
Час публікації: 1 травень 2009 г., 21:07ДОВІДКА
АГЄЄВ Володимир Олександрович, завідувач кафедрою патологоанатомії державного медичного університету Іркутська, кандидат медичних наук.
Атипова пневмонія
Перші повідомлення про нове, небезпечне для життя захворювання, назване незабаром атиповою пневмонією або SARS (severe acute respiratory syndrom — важкий гострий респіраторний синдром), з’явилися в лютому-березні 2003 року. Повідомлялося і місце його виникнення — Південно-східна Азія, а також симптоми, втім, характерні для гострої респіраторної вірусної інфекції (ОРВІ) або грипу: підвищення температури, кашель, задишка, ломота у всьому тілі, болі в грудях, головні болі. Летальні результати в основному серед немолодих і старезних хворих.
— Володимир Олександрович, чим ця інфекція відрізняється від звичайного грипу?
— Нічим не відрізняється. Але свого часу це питання так і повисло в повітрі, тому що почалася розкішна «презентація» нового «бича XXI століття» — численні повідомлення в ЗМІ про нове, до цих пір невідоме захворювання, роздування паніки і істерії про швидке Read the rest of this entry »
14:59, 30.10.2009
У тих випадках, про які ми сьогодні чуємо в Україні, люди доволі часто намагалися лікуватися самі і приходили до лікарів тоді, коли їм практично не було можливо допомогти.
Основне, коли у вас є ознаки захворювання, – звернутися до лікаря і не займатися самолікуванням, – наголошує перший заступник генерального директора Всеукраїнської громадської організації «Український медичний союз» Людмила Сасіна. Про ознаки захворювання, методи його попередження експерт розповіла в інтерв’ю ZAXID.NET.
– В Україні підтверджено вірус свинячого грипу. Що це за вірус?
– Вірус, який частіше за все називають каліфорнійським, свинячим – вірус A/H1N1 став відомим трохи більше року тому. Він має генотип свинячого, пташиного, людського грипу. Зараз цей вірус передається від людини до людини повітряно-крапельним шляхом. Навесні цього року ВООЗ оголосила пандемію цього грипу у всьому світі. Кількість країн, в яких люди захворіли і мали ускладнення, достатньо велика.
– Якщо про пандемію було оголошено ще навесні, то чому структури охорони здоров’я не були готові? Read the rest of this entry »
постiйна адреса статтi:
http://www.unian.net/ukr/news/news-282793.html
6.11.2008 03:19]
Трьома основними причинами смертності у всьому світі є серцево-судинні захворювання, інфекції і рак. При цьому більше за все людей (29%) вмирають від захворювань серця і судин. Про це повідомляє РІА «Новости» з посиланням на доповідь Світової організації охорони здоров`я.
Порівняно з дослідженням 2002 року від хвороб серця вмирають так само часто, проте смертність від інфекцій істотно скоротилася. При цьому вірогідність смерті чоловіків у віці 15-60 років значно вища, ніж у жінок цієї ж вікової категорії. Особливо ця різниця відчутна в країнах Латинської Америки, Карибського басейну і Близького Сходу.
Згідно з доповіддю СООЗ, у країнах з низьким рівнем доходу основними причинами смерті є пневмонія, хвороби серця, діарея, ВІЛ/СНІД і інсульт. При цьому на країни Африки припадає 9 з 10 дитячих смертей від СНІДу в усьому світі, а також 9 з 10 випадків смертності дітей від малярії.
У країнах з високим рівнем доходу список основних причин смертності очолюють хвороби серця, за якими ідуть інсульт, рак легенів, пневмонія, бронхіт або астма.
Така ж тенденція спостерігається в країнах Східної Європи, де високий рівень смертності пов`язаний переважно з серцево-судинними захворюваннями.
За спостереженням Світової організації охорони здоров`я, впродовж останніх 10-15 років у Східній Європі спостерігається серйозний відкат у сфері охорони здоров`я в цілому. Порівняно з Заходом, в Східній Європі смертність людей в результаті випадкового отруєння в 16 разів вища. Багато з випадків отруєння пов`язані з вживанням алкоголю.
постiйна адреса статтi:
http://health.unian.net/ukr/detail/186407
24.09.2007
Маніпулятивні передвиборні агітаційні технології, вживані більшістю політиків, украй негативно відображаються на психічному стані громадян України.
Як передає кореспондент УНІАН, таку думку висловили сьогодні на засіданні Кримського прес-клубу лікар-психотерапевт республіканського центру «Здоров`я» Михайло СЄГАЛОВ і експерт Олександр МАКАРОВ.
За словами М.СЄГАЛОВА, політики використовують «шаманські технології», за допомогою яких легше впливати на виборців. Прикладом шаманських технологій, за словами лікаря-психотерапевта, є непристойні жести і фрази, які представлені на агітаційній продукції ряду політичних сил, грізний вигляд лідерів ряду сил, «комуністичний хеві-метал», який лунає в центрі Сімферополя тощо.
Як зазначив М.СЄГАЛОВ, все це викликає агресію серед людей. Поки, за його словами, в українському суспільстві не спостерігається «масовий психоз», але невідомо, до чого таке напруження пристрастей перед виборами може призвести. «Масовий психоз поки не спостерігаємо. Поки йде напруження пристрастей, у що він може вилитися – поки невідомо», – сказав лікар, додавши, що країна після «Оранжевої» революції знаходиться в стані “постійного стресу”. Read the rest of this entry »
Майже третина працюючих українців вважають, що робота має негативний вплив на їх здоров’я і більшість з них впевнені, що роботодавець має опікуватися здоров’ям своїх працівників та забезпечувати здорову атмосферу на робочому місці.
У ході опитування міжнародної рекрутингової компанії Келлі Сервісез було виявлено, що такі фактори як фізично неактивна робота та напруження негативно впливають на стан здоров’я людей і є причинами стресу та проблем зі сном.
У дослідженні взяли участь 115 000 чоловік в 33 країнах, включаючи Україну.
За інформацією Генерального директора компанії Келлі Сервісез в Україні Валерії Казадарової, дослідження показало, що ситуація на робочому місці має значний вплив на погляди людей щодо свого самопочуття та стану здоров’я.
“Багато працівників вважають, що їх робота має значний вплив на здоров’я і, беручи до уваги як багато часу людина проводить на робочому місці, варто шукати шляхи для більш вдалого поєднання умов роботи і здоров’я.” Read the rest of this entry »
Кажуть, якщо змішати «Колу» з «Ментосом», вийде такий фонтан, що й феєрверків не треба. Не брешуть. Ми перевірили. «Ментос» треба брати із розрахунку одна подушечка на півлітра «Коки». Беремо велику пляшку – 2,5 літра, робимо з паперу воронку, кидаємо у пляшку п’ять цукерок і відбігаємо подалі. Через пару секунд «Кока» шурує фонтаном – вся редакція збіглася подивитися! Можна тільки собі уявити, що відбувається у шлунку людини, яка випила «Коли», а потім вирішила освіжити подих «Ментосом».
Не їжте колготки перед тим, як випити «Колу»:) Тільки напій задарма переведете Read the rest of this entry »
http://www.mama-tato.com.uaАнглійські вчені з’ясували, що більшість харчових добавок, дозволених в Україні, шкідливі для здоров’я, особливо для дитячого організму.
Вони попереджають, шкідливий вплив цих добавок може привести до підвищеної стомлюваності, неспокійного сну і навіть зниження розумових здібностей.
Дослідження англійських фахівців опублікувало авторитетне медичне видання – журнал «Ланцет».
Льодяники, морозиво, джеми – все це може загрожувати здоров’ю вашої дитини. Українські і закордонні виробники вже не перший рік напихають нас харчовими добавками – ароматизаторами, фарбниками, консервантами. Їх додають куди завгодно – вже не завжди розумієш, що купив: ковбасу з м’яса або соєву з «ароматом, ідентичним натуральній свинині». Ми вже звикли, відкритим залишається лише питання про те, наскільки це все шкодить здоров’ю.
У лабораторії живлення Інституту гігієни і медичної екології ім. Марзєєва повідомили, що харчові добавки, які вивчали англійські учені, до цих пір дозволені в Україні. «Ми вже давно б’ємо у всі дзвони з приводу різних шкідливих добавок. Проте нас ніяк не почують», – сказала завідувачка лабораторією Марія Гуліч.
Теоретично, отримавши код Е і національну «прописку» в нормативах, будь-яка добавка вважається перевіреною на безпеку для людини. Таким чином, на сьогоднішній день виробники формально не порушують закон.
Проте з часом з’являються нові відомості про ту або іншу добавку. Як, наприклад, кока-кола спочатку проводилася з використанням кокаїну – і ніхто його шкідливим не вважав. Read the rest of this entry »
- Я народилася у Чикаго, у місті, відомому через корупцію, через Аль Капоне, мафію. Тому я можу правдиво сказати, що немає ситуації, де немає корупції. Але тут, в Україні, корупція неефективна.
Завдяки Наталії Яресько, американки за документами та українки за походженням, Україна отримала сотні мільйонів доларів інвестицій. Завдяки їй десятки іноземних компаній почали довіряти нашій країні та відкривати тут свої представництва.
Про те, чому у час кризи економічна ситуація в Молдові та Білорусі краща, ніж в Україні; як можна боротися з корупцією на прикладі Аль Капоне; про «Силіконову долину» у Львові; зв’язок між бізнесом та дружбою з впливовими людьми і чому жінці в Україні легше, ніж у США – читайте в ексклюзивному інтерв’ю для ZAXID.NET.
- Розкажіть, будь ласка, про себе. Чому Ви вирішили переїхати до України із США?
- Я – громадянка Америки, народилася в родині української діаспори, тобто мої батьки з України. Read the rest of this entry »
|
НАЦІОНАЛЬНИЙ КОНКУРС «БЛАГОДІЙНИК РОКУ 2009»
Реєстрацію продовжено до 15 листопада
На численні прохання Оргкомітет Національного конкурсу «Благодійник року-2009» ухвалив рішення про продовження терміну прийому заявок до 15 листопада 2009 року. Конкурс надає можливість відзначення широкого кола благодійних ініціатив як через перемогу в номінаціях, так і через нагородження відзнаками.
Для участі в конкурсі слід заповнити аплікаційну форму, яку можна знайти на веб-сайті конкурсу www.blagodijnyk.org.ua . До заявки можуть бути додані фотографії, копії публікацій тощо. Заповнену заявку та додаткові матеріали слід надсилати поштою на адресу: а/с 83, Київ-211, 04211 (з поміткою «Голові журі Національного конкурсу «Благодійник року-2009») та продублювати електронною поштою на адресу info@blagodijnyk.org.ua.
Чесність та прозорість конкурсу забезпечує процедура прийому заявок, журі із 18 незалежних експертів, Наглядова Рада, яка складається з видатних особистостей України, та незалежний аудит роботи журі.
Гаряча лінія Оргкомітету: (044) 481-09-49 (з 9.00 до 18.00)
Будемо вдячні за поширення інформації на Ваших ресурсах та серед партнерів/ зацікавлених осіб!
–
З повагою,
Алла Прунь,
головний редактор
Інформаційно-аналітичний центр “Громадський простір”
http://www.civic.ua
Займаючись довший час порівнянням арійських мов, я прийшов до висновку, що українська мова є старшою не лише за усі слов’янські, не виключаючи й так звану старослов’янську, але й за санскрит, давньо-грецьку, латину та інші арійські (індо-європейські) [Підкреслення у тексті та коментарі у квадратних дужках мої - перекладач].
Та між тим українська мова до цього часу не має навіть впорядкованого словника! [Наприкінці 19 сторіччя це дійсно було так через заборону у Російській імперії освіти та книгодрукування українською мовою. Славнозвісний словник Грінченка з'явився лише на початку 20 сторіччя] Проте, ця обставина не завадила нашим та іноземним філолоґам відкрити дійсне джерело давніх мов. До того ж останнім часом закордонні вчені почали переконуватися, що колискою арійських племен не була Середня Азія, а так звана Сарматська (або Слов’янська) долина. На цій рівнині й понині живуть українці та колоністи на півночі, що походять від них: новгородці та взагалі росіяни. Відомо, що новгородський діалект російської найбільш подібний до української мови [З усіх колоній Київської Русі Новгородська республіка (1137-1478) була заселена значно більшою кількістю вихідців з метрополії – України – ніж Московське князівство. Українська культура, мова, демократична форма правління – Віче Read the rest of this entry »
| Голос з діаспори | |
| http://pravda.com.ua/news_print/2009/8/28/100557.htm 28.08.2009Наталія Пазуняк |
Цей голос звернений до земляків наших – українців Великої України. Голос цей звучав, звучить і буде звучати допоки б’ються наші неспокійні серця. Бо на чужині ми живемо болями і радощами нашої неньки. І хоч ми вже по п’ятдесят років як громадяни США, а наші душі знаходяться там, в Україні.
До написання цієї статті наштовхнули прочитані мною і катастрофічно несумісні з 18-літтям незалежності України коментарі окремих осіб, я би сказала антиукраїнців, до статті “Стрес від України” (http://pravda.com.ua/news/2009/7/17/98467.htm) Аскольда Лозинського, що була опублікована в УП.
Існує держава у якій не карають за висловлені думки, за слово правди і за вияв кривди. Отож є свобода слова. А це велике досягнення, головно опісля режиму, при якому вседозволеною була тільки фраза про “мудру партію”, а всяке заперечення цієї “правди” каралося ув’язненням чи смертю.
Ми свідомі того, що свобода слова, гарантована усім і вся – це вишуканість демократичного ладу.
Пригляньмося одначе до того, як саме використовують це цінне право наші земляки. Найкращим прикладом цього є стаття Аскольда Лозинського відомого діяча української діаспори. Read the rest of this entry »
| http://eposhta.com/ | |
| Відео заклик до акції проти ката – Аскольд Лозинський відвідав Дем’янюка | |
 Дивіться тут Аскольда Лозинського, бувшого Президента Українського Світового Конґресу, виступ знято телебаченням з Україні після відвідання Івана Дем’янюка в тюрмі в Мюнхені:http://www.youtube.com/watch?v=q0Sv-MWuMzc Справа Івана Демянюка Справа людська і українська 16 жовтня 2009 року я відвідав у німецькій вязниці Мюнхена Івана Демянюка. Зустріч відбулася у супроводі його сьогоднішнього німецького адвоката д-ра Буша (який, до речі одружений з українкою США), а також вартовим та перекладачем з англійської на німецьку. Мені було вказано розмовляти виключно англійською (не українською), певне для того, щоби вартовий міг зрозуміти усе про що говорилось. Говорилось про стан здоровя: пан Демянюк оповідав про свої фізичні болі та немічності – важкий артрит, неможливість ходити, (він був на візку). Не говорили про його найважче – недугу крові Read the rest of this entry » |
Джерело: ePOSHTA
Земляки і Добродіі!!
Молода православна парафія у місті Кобург (Баварія) щукає постійне місце для храму Божого, але своїх сил та коштів не висточає. Поможіть!
Наш банківський рахунок:
IBAN: DE 61 7836 0000 0001 55 75 13
BIC: GENODEF1COS
NAME: Freunde der Orthodoxen Kirche e.V.
Подробиці на сайті: www.orthodoxie-oberfranken.de або E-Mail: zjom@rambler.ru або за телефоном: +49 16097937901 (английська, нiмецька); +49 1711583855 (нiмецька, українська).
Спаси Господи! Молимося за Вас та всіх людей!
З повагою та з надією хочь на якусь допомогу,
священник Артемій Бондаренко.
Сергій РОЗДУМ
Житомирська шкільна футбольна команда, яка у безкомпромісній боротьбі перемогла у фіналі «DJUICE ГОЛ 2009» побувала на футбольному матч «Герта» – «Херенвеен» у Берліні. Юні футболісти протягом кількох днів мали змогу не лише долучитися до спортивних традицій країни, яка приймала останній чемпіонат світу з футболу, але набратися нових вражень для майбутніх перемог у спорті та житті.
- Я ніколи раніше не був за кордоном на футболі! Тому ця поїздка у Берлін для мене – справжнє свято. Мені сподобалось усе – гра, робота судді і вболівальники. Німці однаково добре грають у футбол і вболівають за своїх. Одразу захотілося стати хорошим футболістом, щоб, як Шевченко чи Воронін їздити по всьому світу і грати на таких стадіонах, - поділився враженнями від поїздки Олександр Вознюк, воротар житомирян.
- Діти дуже задоволені. По-перше тому, що перемогли у чесному і захопливому чемпіонаті. По-друге: ця поїздка корисна для футболістів, які набираються досвіду і, маю надію, тренуватимуться, аби грати у дорослих чемпіонатах, - розповідає Михайло Єкатеринчев, тренер команди. - Я вважаю, що приклад компанії-організатора акції з підтримки молоді, спорту, здорового способу життя мають наслідувати усі соціально відповідальні компанії України, адже від здоров’я майбутніх поколінь залежить добробут всієї країни.
Нагадаємо, що 16 травня у Києві відбувся фінал четвертого Всеукраїнського шкільного Чемпіонату з футболу «DJUICE ГОЛ 2009» та Чемпіонату груп підтримки «DJUICE ФАН 2009». Понад 28 000 школярів з 64 міст України впродовж весни боролися за право називатися найкращими. У запеклій боротьбі визначились чемпіони «DJUICE ГОЛ» та «DJUICE ФАН» – житомирські футболісти із школи №24 та дівоча група підтримки із макіївської школи №61. Хлопці вибороли головний приз – поїздку до Німеччини, а для дівчат головним призом став майстер-клас популярного хореографа Діми Коляденка.
постiйна адреса статтi:
http://www.unian.net/ukr/news/news-344767.html
Масові захворювання та смерті українців за останні два тижні спричинені неготовністю медичних закладів України до епідемії грипу.
Таку думку висловив виданню Gazeta Wyborcza керівник закладу профілактики інфекцій в Національному інституті ліків у Варшаві Павел ГЖЕСЬОВСЬКИЙ.
Експерт розкритикував панічні коментарі в засобах масової інформації, відзначивши, що насправді в Україні не відбувається нічого особливого.
«Спокійно! В Україні немає нового більш злого мутанта грипу A/H1N1, ніж той, котрий ми маємо в себе вже кілька місяців. Не наближається жодна зараза, яка масово повалить тисячі поляків», – сказав він.
П.ГЖЕСЬОВСЬКИЙ висловив думку, що масові смерті в України викликані поганою діагностикою та відсутністю необхідного обладнання для лікування й самих ліків.
«Ті люди померли від післягрипових ускладнень, у першу чергу, від запалення легень. Це може означати, що вони не мали доступу до респіраторів – обладнання, яке зазвичай використовують при проблемах із диханням», – сказав він.
П.ГЖЕСЬОВСЬКИЙ відзначив, що в європейських країнах «вже не помирають» від запалення легень.
«Виглядає на те, що система охорони здоров’я не була підготовлена до епідемії грипу A/H1N1», – сказав він.
Експерт не виключив, що причиною смертей може бути і звичайний грип.
Він також додав, що у Німеччині жоден із 30 тисяч чоловік, які підхопили вірус A/H1N1, не помер.
Як повідомляв УНІАН, за останніми офіційними даними, в Україні на грип та ГРВІ захворіло 255 тисяч людей, що майже в 7 разів більше, ніж було станом на 29 жовтня, а кількість госпіталізованих зросла в 15 разів – до 15 тисяч.
За інформацією прем’єр-міністра України Юлії ТИМОШЕНКО, станом на 3 листопада в Україні в результаті епідемії померла 71 особа.
Медики називали причиною більшості смертей пневмонію.
У Польщі, за різними даними, в лікарнях у прикордонних з Україною районах знаходиться від 4 до 6 людей з підозрою на зараження вірусом A/H1N1.
Із травня цього року підтверджено наявність цього вірусу у 170 поляків, жоден з яких не помер. Хворі переносили цей вірус набагато легше, ніж звичайний грип, і польські власті з серпня навіть не госпіталізували хворих.
постiйна адреса статтi:
http://www.unian.net/ukr/news/news-344466.html
Епідемія грипу в Україні змінить порядок денний виборчої кампанії, переконані експерти. Щоправда, є й думки щодо штучно спровокованої паніки з метою вплинути на хід президентських перегонів.
Про запровадження надзвичайного стану та скасування президентських виборів наразі говорити рано, сказав “Німецькій хвилі” голова Комітету виборців України Олександр Черненко. Але, на його думку, епідемія призведе до затягування із внесенням змін до виборчого закону, який скритикувала Рада Європи та Конституційний суд України, а також ускладнить формування виборчих комісій. Черненко впевнений, що провідні кандидати вповні скористаються епідемією для політичної самореклами.
Натомість член правління громадської організації “Альянс Майдан” Володимир Мартинюк підозрює владу в штучному перебільшенні масштабів епідемії та ставить під сумнів саму її наявність. Мартинюк нагадав, що всупереч порядку, карантин оголошений одразу на центральному рівні. А приводом для цього стали статистичні дані про смертність від простудних хвороб. Вони спричинили паніку в суспільстві, бо, як вважає Мартинюк, були опубліковані вперше за останні десятиліття: “Ми ж знайшли статистику, за якою минулого року в Америці на таку саму кількість душ населення було вдвічі більше смертей від запалення легень, застуди і так далі. Але ніхто при цьому не оголошував жодних надзвичайних станів”.
Громадський активіст назвав “маніпулятивними” добірки новин більшості засобів масової інформації. І нагадав, що сусідня зі враженими грипом областями Польща заперечує наявність епідемії на своїй території. Штучне нагнітання паніки, на думку Мартинюка, вигідно перш за все, главі уряду, бо дозволяє відвернути увагу суспільства від провалів урядової політики та обмежити виборчу активність її політичних конкурентів.
W związku z rozprzestrzeniającą się epidemią grypy na Ukrainie zwracamy się do wszystkich ludzi dobrej woli pomóżmy Ukrainie .
Związek Ukraińców w Polsce oddział w Szczecinie uruchamia punkt informacyjny pod numerem 91-422-16-96
Lista potrzeb Ukrainy w celu przeciwdziałaniu rozpowszechnianiu się epidemii grypy
| – witaminy, leki przeciwhistaminowe II -IV generacji ,środki na kaszel, preparaty hormonalne ,neuroleptyki , leki zwiotczające mięśnie , środki odkażające - środki ochrony indywidualnej (okulary ochronne, maski , rękawice , respiratory itp.) - środki testowe do badania metodą PCR, materiały do badań laboratoriów wirusologicznych . - roztwory dożylne ( terapia detoksykcji ), - immunokorektory , - antybiotyki, - oseltamiwir - pompy infuzyjne - oksymetry, - kardiomonitory, - odsysacze medyczne , - filtry przeciwinfekcyjne, - bronchoskop z Fiber – Optic ( FBS), - respiratory transportowe typu Newport, Jan Syrnyk |
Ліна Костенко під час прес-конференції з журналістам присв’яченій історико-культурологічним експедиціям по Чорнобильській зоні
Київ – Україна переживає кризу людяності й кризу свідомості, – каже поетеса Ліна Костенко. Вона прийшла 23 квітня на зустріч із журналістами, хоча зазвичай уникає будь яких публічних виступів. Прийшла для того, щоб розповісти про Чорнобильську зону, у якій ось уже 18 років вона разом із сподвижниками збирає «скарби української атлантиди». Саме так Ліна Костенко називає усе – від рушника до світлини – що залишили після аварії на ЧАЕС жителі Полісся.
Ліна Костенко з 1991 року ходить в етнографічні експедиції із збереження спадщини українського Полісся і етносу поліщуків. Ці експедиції організовує директор Державного наукового центру захисту культурної спадщини від техногенних катастроф Ростислав Омеляшко. Він ще з 1987 року з власної ініціативи розпочав цю справу. Уже було більше 150 експозицій і зібрано майже 42 тисячі експонатів. Від предметів побуту до – світлин. Read the rest of this entry »
Лише те суспільство може сподіватися на визнання, повагу та «нетуманне» майбутнє, яке з повагою ставиться до своєї історії та спадщини, належно виховує молодь і будує майбутнє, спираючись на новітні досягнення людського розуму. Україна ж — держава, котра «святкує поразки, ставить пам’ятники поневолювачам і зберігає монументи диктаторам» («ДТ» від 22 серпня ц.р.), на могилах зводить культові споруди (!) і танцмайданчики, патріотизмом замінює науку (у т.ч. історичну), вже який рік поспіль не поступається першими — в Європі (офіційна статистика) — тютюнопалільно-алкогольновживально-ВІЛпрогресуючими місцями, а ненав’язливо-всеохопним вихованням її населення переймаються «щасливі разом» Букіни, няня Віка зі своїм колоритним оточенням, татусеві доньки вкупі з кадетами etc. Про корупцію не згадуємо, бо вона не від сьогодні стала «рідною», а її розмах (що світ жахає) не лякає — звикли. Щодо такого ганебного явища, як у чужих краях заробітчанство, то нині кожен десятий трудовий мігрант світу — з України, частка ж українських заробітчан у загальному вітчизняному соціумі — найвища у світі.
Те, як ми ставимося до своєї багатющої і розмаїтої спадщини, не одного іноземця примушувало замислюватися: і чого це вони (себто ми) в Європу так наполегливо просяться. Особливо той, що регулярно згадує про «маленьких українців». Read the rest of this entry »
Жовтень 29200914:01
Коли розпочалася епідемія грипу, ніхто не проводить вакцинацію. Це навіть може зашкодити здоров’ю. Про це сьогодні, 29 жовтня, під час брифінгу повідомив головний лікар лікарні швидкої медичної допомоги у Львові Мирон Борисевич.
За його словами, у цей період людина і так зіштовхується з різними вірусами, які є в повітрі. Окрім того, вакцину завжди виділяють централізовано з МОЗ. «Однак цього року ми навіть не розпочали щеплювати медпрацівників, бо не отримали вакцини», – зазначив Борисович.
Також, за його словами, та вакцина, яка є в аптеках, може не відповідати тому типу грипу, який розповсюджений зараз. Адже, від чого зараз хворіють львів’яни, ще не досліджено. А вже, як буде встановлено вірус, тоді фармацевти повинні виробляти нову вакцину.
Як зазначив Борисевич, людям не варто зараз стимулювати імунологічну систему, адже за літній період організм людини насичився вітамінами. Також лікар не радить вживати профілактичних препаратів проти грипу, таких як «Арбідол» чи «Амізон», адже немає лабораторно підтвердженого вірусу грипу. І ці препарати можуть лише зашкодити. Окрім того, Борисевич наголосив, якщо в Києві буде лабораторно підтверджено вірус грипу Н1N1 (свинячий грип), тоді зі складів МОЗ виділятимуть спеціально зареєстрований препарат проти свинячого грипу – «Таміфлю». В аптеці цього препарату немає.
Прага – У європейській пресі інформують про перебіг епідемії грипу в Україні. Газети повідомляють про те, що з понад 30 померлих в західних областях від хвороби подібної на грип у 11 осіб виявили саме грип типу A/H1N1 – так званий «свинячий грип». Деякі видання наголошують на активізації в Україні разом із наростанням епідемії грипу пов’язаних з цим різних політичних заяв та популістських кроків різних кандидатів на президентську посаду під час наступних, січневих виборів Президента України. У газетах також з’явилися інформації про можливість нової «газової війни» між Москвою та Києвом. Read the rest of this entry »
1 листопада – останній анонс
Це останній анонс. Проект закінчився. Дозволю собі звернутися особисто до Вас, читачів, з приводу подій які зараз так актуальні в Україні.
Я не можу не забрати голосу у такій важливій справі.
Сьогодні я почула в польському радіо і телебаченні, що президент Ющенко попросив про допомогу в знищенні епідемії грипу в Україні президента Польщі.
Мені соромно як українці, що президент моєї країни просить про допомогу іншу країну у справі яка є в силі і обов’язку влад України.
Прохання про допомогу у справі епідемії грипу в Україні – то маніпуляція і перекидання відповідальності на стихійні лиха і непередбачені обставини, водночас здіймання з себе відповідальності за то що відбувається в Україні.
Президент України і влада України є відповідальні за політичну анархію і відсутність реформ в Україні, відповідальні за відсутність реформ особливо в службі здоров’я. Read the rest of this entry »
Стаття, із незначними змінами надрукована у торонтському тижневику “Міст”, №46, від 15 листопада 2007 р.
Іван Юзич, ijuz@yahoo.com
ШЛЯХ ВОЇНА
Цього вересня мені випало полетіти з Торонто до Львова. Він тоді вирував: передвиборчі мітинги і концерти, зустрічі з політиками, велелюдний Форум Видавців і – традиційні осінні святкування, як от Свято меду у мальовничому Шевченківському гаю.
Провадила цим святом Наталя Криничанка – поетеса та співачка, яка, долаючи усі матеріальні негаразди, примудряється суттєво облагороджувати й урізноманітнювати життя міста Лева. Вона і познайомила мене з Володимиром Пилатом – президентом Міжнародної федерації Бойового Гопака, творцем цього стилю єдиноборств.
“Наші предки споконвіку вважали мед запорукою здоров’я та сили і схилялися перед бджолами як прикладом мудрої організації спільноти,” – зазначив у короткому виступі В. Пилат.
Опісля демонстрували свою майстерність юні вихованці школи Бойового Гопака. Тепле лагідне сонце, насичене духом пасіки повітря, ритмічна музика, барвисті костюми, вистриби і кульбіти на зеленій травичці – усе це навіювало безтурботний, ідилічний настрій. Тож я був подивований, коли наше з паном Володимиром спілкування потекло дещо в іншій, зовсім не безтурботній, аж ніяк не ідилічній тональності. Те, про що він говорив, виявилось настільки несподіваним, що я напросився на ще одну зустріч. Потім уже, як причарований, забігав до офісу Бойового Гопака (добре, що той – у самому центрі Львова) при кожній нагоді, шкодуючи, що моє перебування в Україні короткотривале і не дає змоги довідатись більше.
Отже, слово Володимирові Пилату. Read the rest of this entry »
ФСБ звинуватили у залякуванні українських вчителів
Українська громада в Росії зазнає політичних утисків з боку російської влади.
Про це заявив співголова Об’єднання українців у Російській Федерації Валерій Семененко.
Так він розповів, що українські вчителі стали об’єктом інтересу російських спецслужб.
“Вони не приховували, що з ФСБ, обходили наших вчительок, зокрема, Карасьову Лєну і Шовгун Ніну і питали, що там робилося. Я спершу цього не знав, бо дівчата були залякані, але потім вони мені сказали”, – розповів Семененко..
Директора московської школи, при якій діяв Український центр, звільнили з роботи. Пояснили, що через пенсійний вік, але Семененко припускає, що вона потерпіла через прихильність до української діаспори. Read the rest of this entry »
 |
|||
|
|||
|
|||
|
|
Клінічні ознаки грипу типу А/H1N1:
головний біль,
біль у м’язах,
біль у горлі,
підвищення температури тіла,
кашель,
нежить, закладання носа,
в окремих випадках – блювота і понос.
Як можна заразитися вірусом грипу типу А/H1N1?
Від іншої хворої людини повітряно-краплинним, повітряно-пиловим шляхом (вірусні частки по повітрю переносяться від хворої людини до здорової під час розмови, кашлю, чхання), при тісному контакті (знаходження на відстані близько 2-х метрів).
Як довго є заразним хворий на грип типу А/H1N1?
Інфекційний період (період, коли хворий небезпечний для оточуючих) при грипі типу А/H1N1 може бути протягом 7 днів від початку хвороби, але якщо клінічні симптоми хвороби зберігаються – то до їх зникнення.
Як попередити зараження грипом типу А/H1N1?
- уникати контакту з особами, що мають прояви грипозної інфекції;
- обмежити відвідини місць великого скупчення людей;
- часто провітрювати приміщення;
- часто мити руки з милом; Read the rest of this entry »
ttp://www.dt.ua/3000/3680/67333/
 |
|
«Коко Шанель та Ігор Стравінський. Таємна історія»
|
39-й Київський міжнародний фестиваль «Молодість» проходитиме у столиці з 24 жовтня по 1 листопада. Read the rest of this entry »
Для перегляду фільму«Тіні забутих предків» в інтернеті загляніть до кінозалу http://www.youtube.com. Для ознайомленням з текстом твору Коцюбинського, за яким знято фільм, зайдіть на http://www.ukrcenter.com .
Як знімався фільм «Тіні забутих предків» http://www.share.net.ua
 80 років від дня народження Параджанова. 40 років — з часу виходу на екран фільму «Тіні забутих предків». Це круглі дати 2004 року. Прив’язка до ювілеїв геть необов’язкова. Але й самі «Тіні» постали з ювілею. Ідею кінострічки до 100-річчя Коцюбинського підкинули з його музею, що в Чернігові.
Матеріал мав ворожбитську силу Read the rest of this entry » |
http://www.dt.ua/3000/3680/45247/
Вірменин, народжений у Тбілісі, котрий прославив своїм ім’ям українське кіно у світовому масштабі, режисер і сценарист, справжній художник Сергій Параджанов народився дев’ятого січня 80 років тому. Його життя схоже водночас на авантюрний і лицарський романи, у всій первозданності жанру, позбавлені фальшивої монументальності. Про нього самого, про його великі кіноопуси сказано й написано стільки, що, здавалося, досить вимовити заповітне ім’я — Параджанов Read the rest of this entry »
| Мирослава Олексик-Бейкер | |
| На початку розмови Сергій Параджанов співає українську народну пісню «Вербовая дощечка». Співає натхненно, виводить кожне слово.
– Що ви хотіли сказати цією казкою? (1) – Головне, що я хотів зробити в цьому фільмі, який знімав у дуже важких умовах, – це довести кінематографістам, що поетичне кіно має свою специфіку Read the rest of this entry » |
|
Два кольори мої, два кольори, в білим писаній рекламі,то Кока-кола!
Саме так виглядає один з дисків від Олега Скрипки, що вийшов під назвою Сучасна українська Етніка “Музична добірка від Олега Скрипки за підтримки “Cola-Cola” (*Coca-Cola*)
Українську етніку перезалила Кока-кола. Read the rest of this entry »
Німецько-українське товариство культури „Берегиня»
спільно з українською суботньою школою
при українській церкві св. Миколая в Берліні
щиро запрошують Вас
на Свято рідної мови
та презентацію новоствореного товариства культури «Берегиня»
15 листопада 2009 року
о 12 год.
в приміщенні української церкви св. Миколая
за адресою Waldstr. 11, 12487 Berlin Read the rest of this entry »
Віктор ЄЛЕНСЬКИЙ
У грудні Львів приймав конференцію Міжнародної асоціації з вивчення релігії у Центральній та Східній Європі (ISORECEA). Це вже 5-та конференція ISORECEA; цього разу дослідники з країн регіону, а також із Західної Європи та Північної Америки зосередилися на викликах релігійного плюралізму для суспільств цієї частини світу.
Передусім про враження неакадемічні. Конференцію Міжнародної асоціації з вивчення релігії у Центральній та Східній Європі вперше було зорганізовано в Україні, і зорганізовано просто відмінно. Ключову роль у процесі організації відіграло подружжя львівських науковців: Діана та Андрій Юраші впродовж майже двох років збирали кошти, приймали заявки, випрацьовували програми, навіть провели влітку там-таки у Львові прелімінарну міні-конференцію й розв’язали безліч проблем, без яких подібні зібрання не обходяться. Далі відзначимо також серйозний рівень доповідей і презентацій членів української делегації – фахівці з Києва, Львова та Чернівців продемонстрували загалом досить високий ступінь релігієзнавчої культури. Дослідники мали повноцінні можливості зостановитися над тим, чим є релігійний плюралізм, що несе він країнам, чиї уряди ще відносно недавно були принципово ворожими будь-якій множинності й до чого може призвести перетворення наміцно замкнених суспільств на релігійні супермаркети. Одним зі стрижнів, які пронизують релігійно-суспільну ситуацію країн регіону, пояснюють дуже багато з того, що відбувається тут, і є як викликом плюралізмові, так і спробою відповісти на його виклики, став процес націєбудівництва. Для дуже багатьох націй посткомуністичного простору він не може вважатися закінченим; чимало націй не мають внутрішнього консенсусу з приводу того, якими вони хочуть бути. Read the rest of this entry »
Олександр САГАН, Голова Державного комітету України у справах національностей та релігій, д.філос.н., професор
Текст виступу на засіданні круглого столу «Визначальні принципи оптимізації міжконфесійних відносин: теоретичний і практичний виміри»
На сьогодні проблеми міжконфесійних відносин набули значної актуальності в контексті тих глобалізаційних процесів, які постали як стрижневі питання сучасного цивілізаційного розвитку. Тим більш ці питання є надзвичайно актуальними для нашої держави з огляду на її поліконфесійний та полінаціональний склад населення. При цьому конструктивне розв’язання цих питань можливе лише за умови безперечного дотримання принципів свободи совісті та релігійної свободи.
Свобода совісті і релігійна свобода належать до фундаментальних загальнолюдських цінностей. Свобода релігії характеризує не лише повноцінне функціонування релігійних інституцій різної віросповідної належності, але й правові, суспільно-політичні, економічні можливості та гарантії для вільного релігійного самовизначення особистості.
Свобода релігії базується на рівності перед законом різних релігійних організацій і насамперед віруючих.
Україна була і залишається поліконфесійною державою з широкою структурою віросповідань. Сьогодні на її теренах діє понад 33 тисячі релігійних організацій 55 віросповідних напрямків.
Стабільно високими темпами розвиваються фактично всі релігійні спільноти.
Разом з тим, відтворення нормального релігійного життя в державі супроводжується виникненням або актуалізацією проблем, що потребують як всебічного вивчення, так і відпрацювання ефективних механізмів їх вирішення, а становлення релігійно-церковного комплексу характеризується як очевидним і динамічним його відродженням, так і нашаруванням старих проблем та нових труднощів. Read the rest of this entry »
http://www.ukrainische-orthodoxe-kirche.de
Міністерство освіти землі Північний Рейн-Вестфалія видало нову редакцію постанови ”Про викладання Православної Віри”. Колишнє викладання ”Греко-Православної Віри” називатиметься відтепер викладанням “Православної Віри”. Це регулює постанова, яка за погодженням з Комісією Православної Церкви в Німеччині / Об’єднання єпархій набрала чинності 15 квітня 2009 року.
Hовою назвою тепер офіційно звертається увага на те, що в уроках, котрі спочатку були введені для грецьких школярів, з 1994 року беруть участь і учні, які належать до різних православних єпархій та національностей. “Нова назва тепер репрезентує всіх православних учнів, грецького, російського чи сербського православного віровизнання”, сказала міністр освіти Барбара Зоммер. “Ми поважаємо всіх православних однаково. Цей сигнал ми подаємо за погодженням з Комісією Православної Церкви в Німеччині”, сказала міністр.
Урок “Православна Віра “викладається як обов’язковий предмет у державних школах німецькою мовою, щоби учні усіх етнічних груп могли брати в ньому участь. Для всіх учнів, а їх у шкільному році 2008/2009 в землі Північний Рейн-Вестфалія було 21.865, які належать до однієї з єпархій Комісії Православної Церкви в Німеччині, участь в цих уроках обов’язкова. Read the rest of this entry »
Ведучий: Рідна мова – це мова, що першою засвоюється дитиною і залишається зрозумілою на все життя. Рідною прийнято вважати мову нації, мову предків, яка пов’язує людину з її народом, з попередніми поколіннями, їхніми духовними надбаннями.
Ведуча: Мова моя українська,
Батьківська, материнська,
Я знаю тебе не вивчену –
Просту, домашню, звичну,
Не з-за морів покликану
Не з словників насмикану
Ведучий: Ти у мені із кореня,
Полем мені наговорена,
Дзвоном коси накована,
В чистій воді смакована,
Болем очей продивлена,
Смутком багать продимлена,
З хлібом у душу всмоктана,
В поті людським намокнута,
З кров’ю моєю змішана,
І аж до скону захищена.
(Звучить пісня на слова Степана Галябарди, муз. Олена Слободянка)
На ріці життя тихо меле млин часу,
І несе у світ пломінкий вогонь слова.
Слово мовили знов уста мої, слово,
Як бусинками, ними виграє мова.
Зорі і світи сіли край мого столу,
Слухають її мови чарівний голос. Read the rest of this entry »
ДЛЯ ДІТЕЙ МОЛОДШОГО ТА СЕРЕДНЬОГО ВІКУ
(На сцену виходять ведучі хлопчик і дівчинка в українських костюмах з хлібом і сіллю на вишиваному рушнику).
Дівчинка.
Добрий день вам, добрі люди!
Хай вам щастя-доля буде,
Не на день і не на рік,
А на довгий-довгий вік.
Хлопчик.
Гостей дорогих ми вітаємо щиро,
Стрічаємо з хлібом, любов’ю і миром.
Для людей відкрита хата наша біла,
Тільки б жодна кривда в неї не забігла.
(Під музику в зал заходять учні, одягнені в український одяг)
Вчитель. Шановні батьки, діти, гості, запрошуємо вас до нашої господи на хліб та сіль, на слово щире, на бесіду мудру, на свято української мови.
Дівчинка. Батьківщина починається з батька і матері, з оселі, де ви вперше побачили світ, з мови, якою розмовляють ваші батьки, з подвір’я, по якому ви бігали, з села чи міста, з України, де ви народилися. А Україна – це наша Батьківщина.
Хлопчик. У нашій світлиці сьогодні тепло і світло, то ж давайте поговоримо про нашу рідну мову.
1-й учень.
Мій друже, брате,
Звертаюсь сьогодні до тебе
Мовою землі твоєї,
Мовою матері твоєї,
Народу твого мовою.
2-й учень.
Вся історія народу — в мові,
Мова — душа народу. Read the rest of this entry »
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ІНСТИТУТ ІННОВАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ І ЗМІСТУ ОСВІТИ
04070, м.Київ, вул. Сагайдачного, 37, Тел.: (044) 417-81-87, факс: (044) 417-83-36
Від 27.10.09 № 1.4/18-4198
Головам товариств, об’єднаньукраїнців зарубіжжя, директорам шкіл
Із здобуттям Україною незалежності одним із найважливіших завдань, що постало перед державою, було створення всебічних умов для розвитку і утвердження української мови як державної. Указом Президента України 1997 року було встановлено День української писемності та мови, який відзначається 9 листопада. Це свято спрямоване на підтримку рідної мови, привернення уваги світового українства до проблем української мови, її вивчення та розвитку, пропаганди і популяризації, та водночас демонстрацію її краси й багатства, літературної довершеності. Це свято гуртує усіх нас на шляху відродження духовності, зміцнення державності, формування громадянського світогляду. Адже кожен народ відбувся лише тоді, коли усвідомив себе у рідному слові.
Святкування Дня української писемності та мови 9 листопада не випадкове, адже саме цього дня православна церква вшановує пам’ять Преподобного Нестора-літописця (бл.1050-1114). Він у сімнадцять років прийшов у Києво-Печерську лавру послушником. Молитвою юний подвижник невдовзі перевершив найвидатніших старців. Головним його послухом у монастирі була книжкова справа, яка стала змістом життя Нестора.
“Повість минулих літ” Нестора-літописця – це перша пам’ятка Київської Русі, в якій історія держави показана на широкому тлі світових подій. Цей твір був і залишається найвидатнішою пам’яткою літописання. Всі наступні літописці лише переписували уривки з праць преподобного Нестора, наслідуючи його Read the rest of this entry »
постiйна адреса статтi:
http://www.unian.net/ukr/news/news-329789.html
Народний депутат Інна БОГОСЛОВСЬКА вважає, що візит Патріарха Московського і всієї Русі КИРИЛА в Україну став чудовою нагодою переконатися, що віра – це природній стан українців.
Як передає кореспондент УНІАН, на прес-конференції у Тернополі вона зауважила, що під час зустрічей з Патріархом КИРИЛОМ люди забувають про побутові проблеми, про свої негаразди, натомість починають випромінювати радість.
“Я це побачила під час перебування у Луцьку, там прочани були надзвичайно теплі. Люди втомилися від ворожнечі, і, власне, завдяки таким візитам стає очевидно, що, незважаючи на те, в яку церкву ходять і до якої конфесії належать, українці стоять на вірі, і в поліконфесійності – наша сила, а не проблема”, – вважає І.БОГОСЛОВСЬКА.
Вона також додала, що візит Патріарха КИРИЛА став ще одним приводом замислитися над тим, що Бог – один, а 10 заповідей Божих – однакові для всіх.
“Також варто задуматися щодо доцільності введення у навчальних закладах теології чи релігієзнавства. На мою думку, це потрібно робити, адже у рамках тої поліконфесійності, яка є в Україні, дітям варто змалку знати про історію тієї чи іншої конфесії, про її засади та сутність”, – переконана І.БОГОСЛОВСЬКА.
Разом з тим, вона наголосила і на деяких негативних факторах, які супроводжують візит Патріарха КИРИЛА. “Подекуди священики УПЦ КП ведуть себе вкрай агресивно. Read the rest of this entry »
| Джерело: http://www.umoloda.kiev.ua |
 |
Перед грядущими виборами Президента Україна вкотре перетворюється на «химерний край»: до Києва з цілого світу тягнуться валки найчудернацькіших «казкових персонажів»: політологів, політтехнологів, чужоземних діячів і ділків, авантюрних «мудреців–експертів» та замовних «соціологів–ілюзіоністів». Безневинна, на перший погляд, подія — міжнародна конференція «Уроки Другої світової війни та Голокосту», яка має відбутися у Києві в листопаді, вже викликала численні питання і сумніви як щодо тематики, так і щодо організаторів — Всесвітнього конгресу російськомовного єврейства (ВКРЄ). Про які саме уроки йдеться? Чому «російськомовне єврейство» вирішило розглянути їх саме у Києві, а не в Москві чи Тель–Авіві? Що, власне, являє собою таємнича ВКРЄ? При докладнішому розгляді цих питань стає очевидним, що від майбутнього конгресу варто чекати чергових передвиборчих провокацій проти України й особисто Президента Віктора Ющенка, який провадить відповідну політику…
«Всесвітній конгрес російськомовного єврейства (президент — сенатор професор Борис Ісаакович Шпігель) проводить у Києві 16–18 листопада 2009 року міжнародну конференцію «Уроки Другої світової війни та Голокосту». Велику групу ізраїльтян запрошують до участі у конференції. Учасників відбирає комісія за анкетами, обираючи людей суспільно значущих та тих, які мають що сказати по темі. ВКРЄ оплачує всі витрати учасників. Охочих просимо заповнити анкету та переслати її нам.
З повагою, д–р Елі Зархін, віце–президент ВКРЄ».
Такий короткий анонс–запрошення розлетівся єврейськими громадами цілого світу. Чому ж саме Київ і чому саме тепер? Read the rest of this entry »
http://www.unian.net/ukr/news/news-343364.html
Росія за посередництва РІА “Новости” проведе у Європі кампанію з покращення свого іміджу.
Про це повідомляє Інтернет-видання “EUuobserver” з посиланням на джерела серед компаній, що працюють на ринку PR.
За даними видання, РІА “Новости” уже розпочало роботу з маловідомою консультативною компанією RJI Companies, у тому числі з метою найняти одну з 10 провідних PR-компаній, що базуються у Брюсселі.
Передбачається, що перший контракт буде спрямований на організацію і проведення конференції високого рівня у Москві в листопаді цього року щодо Арктики, на якій у тому числі мають обговорюватися питання видобутку корисних копалин та питання захисту навколишнього природного середовища Арктики.
Крім того, за даними “EUuobserver”, є і другий контракт, який має допомогти відобразити Росію як країну з великою вагою у світі, а також, частково, у позитивному світлі продемонструвати дії Радянського Союзу до і після Другої світової війни, щоб виправдати ідею щодо того, що сучасна Росія також мала б поширити свій вплив на сусідні держави для того, щоб покращити життя у світі.
“Виконавчий директор однієї з PR-компаній пригадав діалог з представником RJI Companies: “Я запитав його: Чи хочете Ви, щоб ми казали, що Сталін був не таким вже й поганим хлопцем?” І він відповів: Так, я знаю, це буде нелегким. Я сказав: Тобто, Ви хочете переписати історію? І він сказав: Так, певною мірою”, – пише “EUuobserver”.
Разом з тим, RJI Companies заявила, що другий контракт не пов’язаний ніяким чином з покращенням іміджу Сталіна, а РІА “Новости” взагалі заявило, що йому невідомо про існування другого контракту.
Шановні українці, члени українських громадських організацій.
До “Хати скраю” звернулися студенти Європейського Університету Віадріна (Франкфурт(Одер)) з наступним проханням:
“Цього тижня (29.10) ми разом з іншими українськими студентами маємо презентувати Україну на International Day в нашому Університеті.
Ми були би дуже вдячні за Вашу можливу підтримку, а саме:
- інформаційні матеріали про Україну (брошури, журнали тощо);
- українські рушники, вишиванки (які обіцяємо повернути);
- жовто–блакитні прапорці.
Щиро віримо, що Ви або Ваші колеги допоможете нам гідно представити нашу Батьківщину.
З повагою,
Юлія Качаєнко: iuliia.kachaienko@gmail.com
Більше про події у Франкфурті-на-Одері можна дізнатись за посиланням Internationaler Tag @ Viadrina“
 |
|
|
Доповідь на 26-й Конференції з української проблематики
Іллінойський університет, Урбана-Шампейн, США. 24 – 27 червня 2009 року
(Передрук доповіді на сайті Радіо Свобода здійснюється за згодою автора, в повному обсязі і без змін)
29 січня 2009 року, виступаючи на розширеному засіданні Федеральної служби безпеки в Москві, президент Російської Федерації Дмітрій Мєдвєдєв буквально однією фразою розкрив спецоперацію ФСБ (цитую мовою оригіналу): «В ряде соседних государств сохранялась нестабильная социально-политическая обстановка, не прекращались попытки расширения НАТО, в том числе и за счёт так называемого ускоренного вступления в альянс Грузии и Украины. Всё это, разумеется, потребовало чёткой и слаженной работы всех специальных силовых структур, правоохранительных органов и весьма высокого уровня координации их деятельности. Должен сразу сказать, что Федеральная служба безопасности в целом успешно выполнила поставленные перед ней задачи». Read the rest of this entry »
Ось вже деякий час з 04.07.2008 в інтернеті на сторінці
розміщено матеріал Особенности формирования и перспективы развития украинской диаспоры в Германии в 1990-е – начале 2000-х гг. про сучасне положення української діаспори в Німеччині. Матеріал написано в оригіналі російською мовою. Це очевидно. Очевидно і те, що в написанні цього матеріалу автору, хтось з українців або тих, хто знає ситуацію зсередини, добре допоміг зібрати дані про діаспору і її громадські організації. Не менш очевидним є і те, що цей помічник був з Північної Рейна-Вестфалії і Райнланда-Пфальца. Очевидно, що це був представник “Четвертої хвилі”.
Після прочитання статті я зрозуміла, що в Німеччині все навколо українців колотиться виявляється саме на південному-заході і взагалі там вже давно утворився центр української діаспори, який все налагодив і всіх поставив на ноги стосовно українського питання в Німеччині.
Єдине, що я не розумію, для чого тоді весь сей цирк з об’єднуючими зустрічами українців в Німеччині, адже де-факто у нас вже все вирішено, вибрано, представлено, організовано і т.д.? Організації, які постають в далекому Києві на світових конгресах українців, називаюсь себе “четвертою хвилею”, керують діаспорою через своїх одноосібно обраних представників, передають певну інформацію про діаспорські справи російським інстанціям, не переклавши текст навіть українською і ознайомивши з ним винуватця, тобто українську громаду.
То хто ж та “українська громада чи діаспора” власне є”. Ви, я, він, воно, вона? Чи просто вона?
Чия ж в цьому вина?
Відкрите запитання в читацьку аудиторію.
ред.
З листопада 2009 року в Берліні відкривається Міжнародний фестиваль короткометражних фільмів Інтерфільм. Україну представлятиме фільм “Любов у квадраті” від Арона Егаля (Aron Egal). Цей фільм став переможцем конкурсу „Grenzüberschreitungen“, що організовує фонд „Erinnerung, Verantwortung und Zukunft“ і Гьоте інститут (Goethe-Instituts).
Переглянути фільм можна буде
5 листопада 2009 року в кінотеатрі “Zeughauskino”
і 6 листопада 2009 року в кінотеатрі “Babylon – Kino 2″.
Підтримаємо сучасне українське кіно в Берліні!
Більше інфо на http://www.goethe.de
Шановні українці!
Рада вас повідомити про заснування в Берліні групи AG Mittel- und Osteuropa
von BÜNDNIS 90/DIE GRÜNEN, за що довго боровся Ukraine Kompetenz Zentrum (UKZ)(www.ukz-berlin.de).
Ідея налагодити співпрацю з німецькими політиками народилася в той час, коли активісти UKZ зайнялися впритул справою українських заробітчан. Повний опис і хронологію цієї справи можна отримати на інтернет-порталі Borderland bzw. Ukraine (http://samborska.wordpress.com) в серії статей “Лихо заробітчан”. В той час ми почали звертатися до різних політиків про захист постраждалих заробітчан. Єдиною політичною силою в Німеччині, яка адекватно сприйняла проблему, виявилась партія Зелених. До неї можна було звернутися як до інстанції, через яку можна донести проблему українських мігрантів і бути вислуханими. Але безпосередньо групи з акцентацією на східноєвропейській проблематиці практично не було, хоча про це вже довго говорилося. В травні місяці під час передвиборчих перегонів нам вдалося підштовхнути зелених політиків до створення такої групи. В результаті утворилася AG Mittel- und Osteuropa BÜNDNIS 90/DIE GRÜNEN. Українці є тепер складовою цієї групи, тому піднімати проблеми української діаспори і українських мігрантів принагідно легше. Не легко проте їх повністю сформулювати, бо діаспора є все ще роздрібненою і багато ще залишається недослідженим.
На наступному засіданні групи я спробую дещо донести до вух політиків, що стосується проблем українських мігрантів і діаспори. Якщо хто має пропозиції і думки стосовно ситуації української громади в Берліні і Німеччині, які би ви хотіли, щоб прозвучали на зустрічі з “зеленими”, будь-ласка, сформулюйте їх і пришліть нам на адресу info@ukz-berlin.de
або залиште коментар під цим повідомленням на “Хаті скраю”. Найкращим варіантом була б Ваша присутність на зустрічі, яка відбудеться 27 жовтня 2009 року в 19.00 за адресою:
andesgeschäftstelle der Berliner Grünen (Bündnis 90/Die
Grünen Berlin, Kommandantenstraße 80, 10117 Berlin, http://gruene-berlin.de/site/route.html). З повагою, Ольга Самборська Read the rest of this entry »
Незважаючи на численні оптимістичні заяви Прем’єра, ситуація з наповненням державної казни, схоже, остаточно вийшла з-під контролю уряду. За даними Міністерства економіки, тільки за лютий дефіцит бюджету в Україні склав 1,4 млрд гривень. Експерти передбачають, що надалі ситуація буде тільки погіршуватись. Мабуть, саме тому в кінці березня Кабінет Міністрів в черговий раз кинувся на пошуки грошових коштів за кордоном.
Мільярдом більше, мільярдом менше
В одному з останніх номерів “Товариш” публікував дані, представлені екс-міністром фінансів, соратником Тимошенко Віктором Пинзеником. В них, зокрема, йшлося про те, що реальний дефіцит бюджету України становить 75 млрд гривень. Ще на початку року, коли приведена вище цифра членам Кабміну могла приснитися хіба що в кошмарному сні, той же Пинзеник попереджав: “Країнам з такими проблемами дефіциту і об’ємом позик грошей не позичають”.
Вже на недавньому саміті в Брюсселі віце-прем’єр Григорій Немиря зізнався в тому, що уряд у терміновому порядку, до червня, просить у Всесвітнього банку додатково в кредит 500 млн дол. Раніше планувалося отримати цю суму в другій половині року. Він нагадав, що перший транш на 500 млн дол. Україна отримала від Всесвітнього банку в грудні. Ці кошти призначені на погашення дефіциту держбюджету. Таким чином, наперед розраховуючи тільки протягом року отримати 1 млрд дол., уряд має намір узяти всю суму в першому півріччі. Це не виключає, що вже влітку посадовці з Грушевського знову підуть із простягнутою рукою до Всесвітнього банку. Read the rest of this entry »
За матерiалами: РБК-Україна
30 вересня, 14:27
Станом на 31 серпня 2009 року державний та гарантований державою борг України становив 280 млрд 510 млн 565,03 тис. грн або 35 млрд 112 млн 99,73 тис. дол.
Зокрема: державний та гарантований державою зовнішній борг – 186 млрд 406 млн 225,13 тис. грн (66,45% від загальної суми державного та гарантованого державою боргу) або 23 млрд 332 млн 860,82 тис. дол; державний і гарантований державою внутрішній борг – 94 млрд 104 млн 339,9 тис. грн (28,59%) або 11 млрд 779 млн 238,91 тис. дол.
Про це йдеться в повідомленні департаменту державного боргу Міністерства фінансів України.
Державний борг України становив 205 млрд 406 млн 701,37 тис. грн (73,23%) або 25 млрд 711 млн 190,53 тис. дол. Державний зовнішній борг становив 123 млрд 14 млн 67,42 тис. грн (43,85 %) або 15 млрд 397 млн 930,57 тис. дол. Державний внутрішній борг становив 82 млрд 392 млн 633,95 тис. грн (29,37%) або 10 млрд 313 млн 259,96 тис. дол. Read the rest of this entry »
22 жовтня 2009 Кабінет міністрів виділив Міністерству закордонних справ України зі стабілізаційного фонду 63 млн грн на утримання закордонних дипломатичних установ.
У Кабміні впевнені, що виділення цих коштів дозволить стабілізувати нинішній критичний фінансовий стан закордонних дипломатичних установ, покрити статті витрат, які забезпечують життєдіяльність дипустанов, поліпшити умови праці та життя працівників закордонних дипломатичних представництв України.
“Суттєве поліпшення фінансової ситуації в закордонних дипломатичних установах також дозволить відновити ефективну діяльність в країні перебування, сприятиме забезпеченню позитивного іміджу України за кордоном”, – йдеться в повідомленні.
Зазначені кошти також буде спрямовано на забезпечення захисту прав громадян України за кордоном, зокрема, відкриття Генерального консульства України в канадському Едмонтоні, де проживає численна українська громада.
Нагадаємо, 8 жовтня видання Дело повідомило, що п’ять українських посольств, серед яких дипмісії в Чорногорії та Ефіопії, можуть закрити в 2010 році через нестачу фінансування.
За матерiалами УНІАН
21.10.2009
www.ПРАВДА.com.ua
Дані української розвідки можуть допомогти економіці досягти європейського рівня.
Про це заявив голова Служби зовнішньої розвідки Микола Маломуж.
“З приводу ефективності використання даних розвідки – треба, щоб це оцінювали фахівці”, – сказав він.”Проте ці дані могли б послужити хорошою основою для попередження криз, економічних, енергетичних, фінансових, для дуже важливих досягнень у сфері нових технологій і виведення економіки на принциповий новий технологічний, передовий рівень, який би був не нижче, ніж європейський”, – розповів Маломуж.
Він зазначив, що СЗР “надзвичайно ефективно розвиває” агентурний підрозділ.
“Ця робота проводилася і до нас, але ми зараз активізували цю роботу. У нас є потужні можливості в регіонах зі складною політичною ситуацією, особливо там, де загрози йдуть від терористичних організацій, центрів, де є наші економічні інтереси, інтереси безпеки”, — підкреслив Маломуж.
Що стосується науково-технічної розвідки, то, за словами глави СЗР, вона є однією з найкращих в світі.
“Ми можемо змагатися з розвідками Європи”, – зазначив він. Read the rest of this entry »
ТОВАРИСТВО «УКРАЇНА» З.Т.
і
СОЮЗ УКРАЇНСЬКИХ СТУДЕНТІВ
У НІМЕЧЧИНІ
З А П Р О Ш Е Н Н Я
на концерти
07.11.2009 о годині 19.30
Hochschule für Musik und Theater
Arcisstrasse 12, München
08.11.2009 о годині 11.50
Парафіяльний центр Української
греко-католицької Церкви
Шенштрассе 55, Мюнхен
Вступ вільний.
Пожертви бажані
У програмі між іншими:
Арії і музика з наступних опер:
«Севільський Цирюльник» – Д. Россіні.
«Наталка Полтавка» – М. Лисенко.
«Набукко» і «Бокканеґра» – Ґ. Верді
«Елізі» – Л. Бетговен.
«Капріччіо» – М. Скорик.
«Фуґа» – Й. С. Бах
«Зима ч.І.» – А. Вівальді
та інші.
Українські народні пісні
у супроводі скрипки.
Українська та світова музика.
Балет.
Дует при фортепіано. Read the rest of this entry »
Предмет і завдання дослідження.
Предметом дослідження є вплив акустичного мистецтва на мовну ситуацію в Україні; завданням – теоретичне обґрунтування і практичне доведення можливості поступової оптимізації мовної ситуації в Україні за допомогою суто мистецьких механізмів впливу, зокрема, імпліцитних можливостей акустичної драматургії. Визначення національної, суто української специфіки зазначеного процесу (порівняно із досвідом інших країн). Наукова критика шляху так званої “примусової українізації” і визначення альтернативного, “ненасильницького” методу поширення української мови в соціумі. Практична частина дослідження ґрунтується на безпосередньому творчому досвіді автора та інших учасників експериментального радіомовного проекту “Зв’язок часів” і виконана на базі Національної радіокомпанії України.
Огляд літератури за темою дослідження.
Лінгвістичні аспекти радіомистецтва розглядалися дослідниками різних країн – Е.Барноу [1] та С.Філдом [9] (США), І.Черновою [12] та Звєрєвим [3, 4] (Росія), В.Миронченком [6] (Україна) та ін. Разом із тим, таке специфічне питання, як оптимізація мовної ситуації в державі засобами акустичного мистецтва, досліджено недостатньо, спеціальної літератури з цього питання не існує.
Теоретичне обґрунтування і практичне підтвердження результатів дослідження.
Напевно, найбільш придатною мовою, для відповідей на виклики часу, є мова мистецтва. З цієї точки зору мистецтво – унікальний засіб дослідити національну ментальність і водночас вдосконалити її; висловити актуальні ідеї і консолідувати навколо них націю. Мистецтво може бути й ліками, і закликом до боротьби. Притаманна йому щирість робить його знаряддям впливу, потужнішим за будь-яку рекламу й пропаганду. Митець завжди домінує над пропагандистом і агітатором. Read the rest of this entry »
11, 2008
http://www.mediabusiness.com.ua
| Юрко Зелений: «У час кризи популярним може стати розмовне радіо» |
Кілька тижнів тому компанія TNS виграла тендер на проведення дослідження радіо слухання в Україні у 2009-2010 роках. За прогнозами учасників ринку ці дослідження зроблять радіо ринок прозорішим. Музичний оглядач ФДР-радіоцентру Юрко Зелений переконаний, щоб привабити рекламодавців українським радіостанція варто також чіткіше позиціонуватися. Про успішність «музики не для всіх», передові радіо формати та досвід шведських радійників він розповів в інтерв’ю «МедіаБізнесу».
- Як би ви охарактризували сучасний стан радіо в Україні?
– Українське радіо зараз вийшло на новий щабель. Свого часу воно пережило скрутні часи і багато від чого мусило відмовитись. У нас років десять тривав період, коли станції робилися, як додаток до політичної сили або чиясь примха. На щастя, скоро та категорія людей зрозуміла, що радіо – надто дороге задоволення. Але поки вони йшли до цього усвідомлення, у радіобізнес потрапляли випадкові люди, а ми були свідками як станції згорали за рік-два.
– Скільки коштує відкриття FM-станції?
- Залежить якої. Орієнтовно, на це потрібно близько двох мільйонів доларів. Це – для легкого старту, а треба ж ще вийти на окупність. У тій же Америці чи Канаді коли запускається станція, то її бізнес-задум окреслюється на 7-10 років. Тобто люди планують, що лише через цей час вона вийде на рівень дохідності. А в нас хочуть за рік гроші повернути. Read the rest of this entry »
 15 жовтня ц.р. у Національному музеї історії України (Київ) до 100-річчя від дня народження та 50-х роковин трагічної загибелі одного з найвидатніших політичних діячів України ХХ століття відкрито виставку «Степан Бандера: документи свідчать».Мета виставки – об’єктивно, на основі архівних документів, світлин, меморіальних пам’яток показати життя та діяльність одного з провідних діячів українського національного руху від ранньої юності до трагічної загибелі. Серед експонатів виставки – фотографії, документи та меморіальні речі С. Бандери.
На відкритті виставки голова Служби безпеки України Валентин Наливайченко зазначив: «Провідник ОУН, його організація, Українська Повстанська Армія спромоглися створити державність. Вона існувала і могла існувати довше, але опинилася між двома тоталітарними, окупаційними режимами – між нацизмом і сталінізмом». «Раз і назавжди ця виставка і, я переконаний, українські підручники, які вийдуть на основі цих правдивих матеріалів, мають зняти брехню. Це не міф – це брехня про те, що нібито Степан Бандера, ОУН або УПА були проти єврейського населення або були «колабораціоністами», – наголосив В. Наливайченко. Виставка є спільним проектом Галузевого державного архіву Служби безпеки України, Національного музею історії України, Музею української визвольної боротьби ім. Степана Бандери (м. Лондон), Музею визвольних змагань Прикарпатського краю (м. Івано-Франківськ) та інших наукових, музейних установ, Союзу українців у Великій Британії, Центрального державного історичного архіву України (м. Львів). Read the rest of this entry » |
||
Поминальні дні з нагоди 50 річчя вбивства Степана Бандери в Мюнхені мали неабиякий резонанс в інформаційному просторі. До вашої уваги підбірка посилань різних джерел, які освітили цю подію.
Фотозвіт про 50-річчя підступного вбивства Провідника ОУН, Степана Бандери від Спілки Української Молоді розміщений на http://www.cym.org.
Про те, як українська громада поминала провідника ОУН Степана Бандеру, можна прочитати на сторінці Марічки Галабурди-Чигрин: ВЕЛИЧНЕ ВШAНУВAННЯ ПAМ’ЯТІ CТЕПAНA БAНДЕРИ в Мюнхені
і оглянути фотографії на інтернет-сторінці Надії Галабурди.
Дмитро Мірецький надіслав зроблені ним фотографії на “Хату скраю”.
Відеозапис поминальної ходи до могили Степана Бандери можна переглянути за посиланням
17.10.2009 Waldfridhof, München, Deutschland.
на: Хор Дружинниць СУМ, Брадфорд, Англія.
Свій звіт про участь в поминальних подіях в Мюнхені зробили українці з Чехії в матеріалі “Свободівці” взяли участь у вшануванні Провідника ОУН Степана Бандери у Німеччині
Про цю подію в детективному стилі розповіла Наталя Фібріх в сюжеті
Пробачений кілер в новинах ТСН.
ред.
Ланcелот Лoутон. «Українське питання»
Ланcелот ЛoутонЗахоплююча розповiдь про Україну
Українська громадська організація «Помаранчева хвиля» висловлює обурення з приводу дискримінаційного Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо виборів Президента України», який 21 серпня цього року ухвалила Верховна Рада України, та ініціює збір підписів за скасування цього антинародного документа.
Нагадаємо нашій громаді, що серед інших норм, які кардинально змінюють правила передвиборчих перегонів, є кілька таких, що безпосередньо стосуються громадян, котрі перебувають за кордоном. Відтепер українських громадян, які не знаходяться на консульському обліку, позбавлено права голосувати. Таким чином держава позбавляє своїх громадян права голосу, що прямо суперечить нормам Конституції України. Також законодавці скасували відкріпні посвідчення, заборонили вносити громадян до списку виборців у день голосування, а процедуру оскарження значно ускладнено.
Закликаємо усіх свідомих громадян, які проживають або тимчасово перебувають у Чикаго, відстояти своє право впливати на державотворчі процеси у своїй Батьківщині. Поставте свій підпис за відміну несправедливого закону, який за поданням Президента зараз перебуває на розгляді у Конституційному Суді України. Read the rest of this entry »
19 жовтня, в Україні офіційно стартує кампанія з виборів Президента України.
Відповідно до Календарного плану основних організаційних заходів з підготовки та проведення виборів Президента України, оприлюдненого Центральною виборчою комісією, перший день строку виборчого процесу – 19 жовтня 2009 року.
Висування кандидатів на посаду Президента України розпочнеться 20 жовтня і завершиться 6 листопада 2009. Відповідно до календарного плану, висувати кандидатів мають право політичні партії, виборчі блоки політичних партій, громадяни України шляхом самовисування.
Кандидати у Президенти повинні подати документи для реєстрації в Центральну виборчу комісію до 9 листопада включно.
Реєстрація кандидатів буде тривати до 13 листопада включно.
Також до 18 листопада ЦВК має оприлюднити в газетах Голос України и Урядовий кур’єр список зареєстрованих кандидатів на посаду Президента.
Проведення передвиборчої агітації за чи проти кандидата починається на наступний день після його реєстрації і триває до 24:00 останньої п’ятниці перед днем виборів – 15 січня 2010 року. Read the rest of this entry »
